«Таблоїд Волині» поспілкувався з фронтменом групи Вадимом Краснооким.
– Магічна куля,яка на обкладинці альбому,чи часто до неї за допомогою звертаєтесь?
– Я навіть на другий тур виборів мера у Києві із нею ходив.
– Новий диск – це 17 пісень,як мінімум 1,5-2 альбому можна було видати.
– На той момент,коли назбиралось матеріалу на один повноцінний альбом (а це наприкінці 2013 року),почався Майдан,а згодом війна,тому і не думалось ні про альбом,ні про гастролі на його підтримку. А концерти були іншими – на барикадах,в АТО,благодійні. Людям це треба – збиратися разом,відчувати один одного. Саме в такий час я побачив,як працює музика,як вона допомагає.
– Тобто під час війни музи не мовчать?
– Ні в якому разі. Якось ми повертались з концерту в АТО з Краматорська,а в Ізюмі сила-силенна бійців підходили і кликали до себе,аби приїхали чи виступити,чи просто. Тобто підтримка потрібна завжди,в будь-якому вигляді. Як і пісні потрібні різні – і ліричні,і про мирне життя,і про війну. Оскільки у мене військового досвіду немає,то я взявся за те,на чому я знаюсь. Тобто я міг би бути або поганим солдатом,або,наприклад,музичним полковником.
– «Mad Heads» залишилися такими ж скаженими головами як були колись?
– Думаю,про це варто скласти враження під час концерту. «Mad Heads» – гурт,який виступає,робить шоу,створює оту магію музики. І,як на мене,рок-н-ролу не поменшало. Стилі,інструменти,звучання,змінюється і те,про що ми співаємо. Хоча є речі,які об’єднують той час і теперішній. Це,безумовно,драйв. У нас багато повністю позитивних пісень,чим ми дуже і виділяємось на українській сцені,тому що у нас в традиції плакати,в основному.
– Амбіції на такий великий тур країною. Не страшно було їхати,зважаючи на те,що люди не надто активно нині відвідують концерти?
– Народ мало ходив ці два роки на концерти,але якщо ніхто нічого не зробить,нічого і не зміниться. Десь довелося обпікатися,ризикувати і набиратися досвіду. Але якщо цього разу і невеликі зали,то наступного будуть більші з більшою кількістю людей. Це абсолютна авантюра в наші часи. Адже у нас із повноцінними гастролями катались тільки російські артисти. А всі решта виступали на безплатних фестивалях,днях міста і корпоративах. У нас тут був російських шоу-бізнес замість українського. 90 % гастрольної каси їхало в Росію,культурний простір повністю йшов звідти. В той же час – велика європейська культура. Кого із Польщі,Німеччини чи інших тих країн наші знають? Та нікого практично? Велике нав’язування і зомбування з російського ТБ. Ось і вся відповідь. Дуже важко щось робити,якщо більшість ЗМІ або російські,або копіюють їх. І дотепер так,але воно все потроху змінюється. Є певна інерція.
– Тобто із часом варто очікувати і на український шансон?
– А чом би й ні? Хай буде український шансон! Різні люди – різні жанри. Хай культура буде різноманітною,аби вона була нашою.
– Вадим,ви ж із російськомовної родини. І настільки граматично правильною українською спілкуєтесь! А думаєте ви якою мовою?
– Двома. Ще й іноді англійською. Залежно від того,якою спілкуюся. Я ж в українській виріс – щоліта на півдні країни,у бабусі й дідуся. Дуже багато суржику вивчив,який,здавалося,може бути тільки із Західної України,а він плекався саме там.
– Ви часто виступаєте на днях міста і схожих заходах. Але вас практично ніколи немає на фестивалях. Чому?
– Можливо,це так минулого року склалося. Ми,приміром,виступали на «Трипільському колі»,коли розігралася негода і сцену змило дощем. Але виступ таки відбувся,попри усе. А загалом ми виступали на фестивалях постійно протягом тривалого часу. Як от з 2004 і щороку,поки він існував,на найбільшому і найяскравішому українському оупен-ейрі «Таврійські ігри». Часи змінилися і змінилися формати. Зараз з’явилося багато нових,які ще кілька років тому були настільки андеграундними,що не могли собі дозволити запросити гурт «Mad Heads». Зараз вони підросли,а ми до цього,принаймні,відкриті.
Наприклад,торік ми говорили про виступ із фестивалем «Бандерштат»,але дати співпали із нашим виступом у Канаді. Так само вели перемовини із «Файним містом»,до яких повернемося і цьогоріч. Із того усього,що я бачив,мене приємно порадував фестиваль «Захід» – кілька років про нього чув,бачив,яких артистів він привозить,а торік мені вдалося побувати на ньому в якості відвідувача. Мені подобається,приміром,«Matisyahu» та й загалом фестивальна програма дуже цікава. Це поки,звісно не рівень,як угорський «Sziget»,але я побачив таку величезну кількість публіки фестивальної,яка українська,але виглядає як європейська. Достатню кількість публіки,щоб проводити такі заходи і вирощувати фестивалі такого рівня. Та і «Sziget»,звісно,не за один рік став таким глобальним.