З часів Януковича, коли у Верховній Раді були представлені і ліві (Компартія), і праві («Свобода»), і ліберали, і просто бандити, спектр українського парламенту значно змінився. Тепер всі, хіба що крім «Опоблоку», називають себе демократами. Тільки не зрозуміло, чому так звана демократична опозиція не може знайти мови з так званою демократичною коаліцією. Що їм ділити між собою, якщо всі вони демократи? Роботи для держави вистачить всім, треба лиш запрягатися і працювати. А працювати всі не дуже поспішають.n nПригадуєте, як у п’ятницю, 10 лютого, до завершення засідання в сесійній залі залишилося менше 20 парламентаріїв. До речі, того тижня вони не захотіли працювати після обіду у вівторок, потому середу. А в п’ятницю вони взагалі ніколи не працюють. Після пленарного тижня нардепи нібито працюють в комітетах, комісіях і фракціях, їдуть на округи. Тільки доходить вже до того, що й комітети не можуть назбирати кворуму для своїх засідань, ні виборці не можуть діждатися свого депутата на окрузі.n nЦе вже стає нормою і нагадує старий анекдот радянських часів, коли зранку всі спішать на роботу, але прийшовши на роботу, ніхто нічого не робить. Для чого тоді балотуватися, вкладати інтелектуальні, моральні і матеріальні ресурси, щоб потім не працювати? Чи, може, той, хто висувається, мріє потрапити в коаліцію, здобути хлібне місце якщо не в уряді, то бодай у якомусь держкомітеті, відомстві чи регіоні, а коли цього не вдається, опускає руки? То це і є особливості українського парламентаризму?n nНехай комуністи, які нині заборонені (і правильно заборонені!) замість того, щоб відстоювати, як написано в їхній програмі, права трудящих, заробляли в олігархів собі на хліб з чорною ікрою. Але де інші представники лівих сил? Мабуть, через таких, як комуністи, і нема їх сьогодні в Раді. Нема і правих, за винятком шістьох депутатів-мажоритарників від «Свободи». Одні лише демократи і «Опозиційний (який в народі вже давно назвали Окупаційним) блок». Та якщо ви всі демократи, то мали би для людей працювати. А то тільки одні слова, слова, слова…n nПівтора місяця тому ЗМІ облетіла звістка про початок створення широкої політичної коаліції проти нинішньої влади, головною метою якої стануть дострокові парламентські вибори. Її формування анонсував колишній голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі, який розповів, що протягом останнього часу він провів зустрічі з керівником партії «Громадянська платформа» Анатолієм Гриценком, мером Львова Андрієм Садовим, керівником «ДемАльянсу» Василем Гацьком. Крім того, політик зазначив, що вже найближчим часом проведе ще низку зустрічей з політиками, які сповідують демократичні цінності. Згодом Міхеїл Саакашвілі сфотографувався із «єврооптимістами» (депутатами, обраними за списком БПП) Мустафою Найємом і Сергієм Лещенком, а цими днями виклав на своїй сторінці у «Фуйсбуці» світлини, що засвідчили його виступ на форумі партії «Воля».n nОтож, бачимо вже певну картину, з ким має намір об’єднуватися Саакашвілі. Пишемо Саакашвілі, тому що насправді його «Рух нових сил» – не більше, ніж назва, своєрідний лідерський проект, що в регіонах покладається на допомогу грантоїдів, які кроку не ступлять, щоб їм за це не заплатили. Як полюбляє говорити один з волинських так званих громадських діячів: «Я займаюся громадською роботою, але не на громадських засадах».n nВажко собі уявити, що такі люди захочуть йти на державну роботу на 500 доларів зарплати, зранку до смерканку приймати людей, з’їдати собі нерви, вирішувати нагальні проблеми, якщо вони вже сьогодні отримують по 1500 доларів на місяць, виступаючи в ролі консультантів і, по суті, ні за що не відповідаючи. Одна річ – малювати повітряні замки, проїдати гроші дружнього американського народу і міжнародних лихварів, які дають позики, щоб потім ще більше собі забрати, і зовсім інша – працювати, демонструючи результати економічного зростання і підвищення соціальних стандартів. Пан Саакашвілі мав в Одесі вже свого прокурора, начальника міліції, начальницю митниці, та крім показового нищення парканів перед телекамерами на пляжі, нічого путнього так і не зробив. Ні доріг, ні благоустроєних пляжів, ні інвестицій у вигляді сучасних високотехнологічних підприємств. Все йому мафія і «бариги» заважають. Як поганому танцюристу штани.n nn nТепер про те, з ким він хоче об’єднуватися. З Андрієм Садовим, який через свої надмірні амбіції завалив Львів сміттям, а тепер намагається експортувати його по всій Україні. Це так нагадує корівник, якому роками не ремонтували гноєтранспортер, а тоді випустили худобу на волю – хай гадить, де хоче. На роль Віктора Ющенка, руки якого ніколи не крали, Андрій Іванович явно не тягне, проте бажання вийти на всеукраїнський рівень має.n nТа тільки з ким він буде виходити? З росіянином Єгором Соболєвим, який невідомо чому і за яких обставин вигулькнув в Україні? Із невдахою-моряком, недовченим драматургом, але вдалим піарником Костянтином Грішиним, який бродив сесійною залою Донецької ОДА, коли її захопили сепаратисти, а потім вигулькнув у балаклаві під вигаданим ім’ям Семен Семенченко?n nМіхеїл Саакашвілі постійно спілкується з учорашніми журналістами, а нині «єврооптимістами», котрі постійно критикують БПП, що не заважає їм перебувати у фракції цієї політсили в парламенті: з біологічним афганцем Мустафою Найємом і з альфонсом Сергієм Лещенком, який був на підтанцьовці то в Григоришина, то в Пінчука, а врешті-решт купив квартиру за гроші коханої російської меломанші. Про Анатолія Гриценка і говорити не хочеться. Нічого, крім популізму, у його висловлюваннях немає. Це добре показали вибори 2014 року. Не маючи своїх кадрів, підстаркуватий полковник вирішив дати дорогу молодим із партії «ДемАльянс», взявши їх у свій список. В результаті програла і «Громадянська позиція», і «Демократичний Альянс», а голова останньої політсили Василь Гацько у 2014-му заледве став депутатом Київської міської ради (загалом список цієї партії набрав на виборах до Київради 3,007% (39 712) голосів виборців, що дозволило двом першим особам в списку стати депутатами).n nПро партію «Воля» і скандали через участь у її керівництві фінансового магната Юрія Дерев’янка, який щедро засіяв благодійністю один з округів на Івано-Франківщині і в результаті став нардепом, добре свого часу написав у блозі громадський активіст, переселенець із Луганщини Сергій Іванов. Не будемо повторювати, хто захоче – прочитає, але вже сьогодні можна зробити висновок, що люди «Волі» далеко не вільні від фінансових мішків. Власне, від того, з чим обіцяє боротися Саакашвілі – від барижництва у політиці.n nОтака компанія у Міхеїла Ніколозовича. І це українські патріотичні сили? Ні, це швидше коаліція ображених демократів, а простіше кажучи, популістів, які сподіваються, що Саакашвілі, як локомотив, заведе їхній поїзд у Верховну Раду, а тоді кожен вагон відчепиться і понесеться по рейках, не бачачи світлофорів. Та чи далеко зайде пан Саакашвілі з такою компанією. Навряд чи. Проте роль Івана Сусаніна для українців може виконати. Бо повністю залежить від іноземних фінансових інституцій – Міжнародного валютного фонду, Світового банку та інших, для яких не безвіз для українців потрібен і не вкладення в країну інвестицій, а зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. І тоді – прощавай, українська Незалежносте! Тікали від одного поневолювача, а потрапили в кабалу до іншого. Не хочеться вірити, що так воно буде.n nНа лівому електоральному полі, поки в Україні не з’явилися справжні ліві, сьогодні вдало освоїлася Юлія Тимошенко. Для Юлії Володимирівни, яку впевнено можна назвати бабусею української політики (майже 20 років вона то у владі, то в опозиції, хіба що з перервою на тюрму) немає нічого неможливого. То вона воює з Януковичем, то підписує з ним таємний договір про створення широкої коаліції. Одних олігархів хоче розкуркулити, а іншим дарує державні активи в обмін на підтримку на президентських виборах. На словах захищає простих людей, водночас підписує директиви на встановлення найвищої в Європі ціни на російський газ, а потім, уже перебуваючи в опозиції, палко воює за зниження комунальних тарифів.n nСьогодні Юлія Володимирівна, як написав у «Фейсбуці» депутат Володимир Ар’єв, крім співпраці з групою Фірташа-Льовочкіна, яка надає їй свої медіа-майданчики, шукає контакту з Ігорем Коломойським. Принаймні такий висновок робить Ар’єв з інформації про зустріч з опальним олігархом Олександра Абдуліна, людини, яка відповідає за медіа-кампанію Тимошенко.n n«13 березня о 10:15 в Женеву вилетів літак рейс номер 485 з Олександром Абдуліним на борту. І можна було би сумніватися що там, у Женеві, він провів зустріч з Коломойським, якби він не повернувся наступного дня чартером MPRVT Женева-Рівне разом з партнером Коломойського Ігорем Палицею», – пише депутат.n nВ оточенні Ігоря Коломойського інформацію про зустріч з Абдуліним підтвердили, хоча про їхні плани нічого не розповіли. Та що там розповідати, коли ми пам’ятаємо, як 19 травня 2016 року, коли на сесії Волинської обласної ради вирішували «бурштинове» питання, Ігор Палиця заявив, що йому телефонувала Юлія Тимошенко? А ще раніше, в лютому, Палиця продемонстрував, що може домовлятися Юлією Володимирівною, коли на його прохання та підписала рішення політради партії виключити з «Батьківщини» за некоректне висловлювання на адресу єврейського народу на засіданні міськвиконкому тоді ще заступника Луцького міського голови Сергія Григоренка.n nСьогодні більшість депутатів обласної ради від «Батьківщини» – під Палицею, і Юлія Тимошенко нібито не заперечує. Їй, безумовно, потрібен медіа-ресурс Ігоря Коломойського, а, може, навіть і його фінансова підтримка. Та коли зайде мова про об’єднання з «УКРОПом» чи бодай надання людям олігарха квот у «Батьківщині» для проходження в парламент, ЮВТ наступати на ті самі граблі не буде. Уроки з поразок вона вміє засвоювати. Свого часу вона пригріла в себе Наталію Королевську, якій надала місце в списку за квотою УСДП, а потім сильно про це пошкодувала. Так само, як пошкодувала, що фактично віддала партію в руки Арсенія Яценюка. Але тоді вона була у в’язниці, а тепер на волі, тож допустити, щоб олігархи вчергове використали її, вже не має права. Бо поразка для неї цього разу може обернутися політичною пенсією.n nІгорю Коломойському тим часом розвинути успіх свого політичного проекту не вдається. Це тільки на Волині в «УКРОПу» доволі високий рейтинг, ну, ще в Івано-Франківську і Дніпрі, а загалом по Україні партії пройти 5-відсотковий бар’єр практично нереально. Та навіть у цих трьох регіонах симпатій до «великих українських патріотів» у простого люду зменшилося. Особливо після махінацій Коломойського із грішми Приватбанку, захоплення влади після смерті мера Миколи Романюка у Луцькій міській раді, здачі свого бізнес-партнера Геннадія Корбана, якого, поки той був під слідством, тихенько змістили з голови політради партії. Навряд чи тепер схоче близький друг Геннадія Корбана Борис Філатов допомагати «УКРОПу» набирати обертів у Дніпрі, адже перебуваючи в кріслі мера, йому вдалося налагодити контакти з усіма політичними силами, і псувати їх заради інтересів олігарха йому не резон. Не кажу вже про Івано-Франківськ, де люди, обравши у 2014 році до парламенту безпартійного співвласника «Буковелю» із відмінним українським ім’ям Олександр Шевченко, коли той у 2015 році висунувся на мера обласного центру від «УКРОПу», довели, що вони на гроші не купуються і обрали мером «свободівця».n nЦілком можливо, що найближчим часом Коломойський буде шукати можливостей зблизитися із Саакашвілі. На перший погляд, це неможливо, особливо після того, як той почав називати олігарха «бандитом» і «контрабандистом», а Коломойський обізвав Саакашвілі «собакою без намордника» і «сопливим наркоманом».n nАле в політиці немає нічого неможливого. Вчорашні вороги стають друзями, якщо в них є спільний ворог і мета його здолати. Тим паче, що Коломойський і його протеже Палиця цілком вписуються в образ політично ображених. Хоча насправді політика тут ні до чого – лише гроші. Палиці «зарізали» проект видобування на Волині бурштину, а Коломойський хоче помститись Порошенкові за Приватбанк і Укртатнафту.n nn nОсвоїти праве електоральне поле «УКРОПу» заважає не тільки скандальний шлейф офшорних скандалів його засновника і головного спонсора, але й активна позиція правих сил, які нарешті за стільки років об’єднали зусилля. Нещодавно, 16 березня 2017 року, представники правиці представили Національний маніфест, під яким підписалися лідери ВО «Свобода», «Правого сектору» та «Національного корпусу» ? Олег Тягнибок, Андрій Тарасенко та Андрій Білецький. Також документ підтримала ОУН на чолі з Богданом Черваком, Конгрес українських націоналістів під керівництвом Степана Брацюня, організація «С14» (лідер ? Сергій Мазур). Це значно збільшує шанси націоналістів на проходження у парламент на наступних виборах, дочасних чи чергових.n nЗа інсайдерською інформацією ВП, уже після Великодня окремі політичні сили розпочинають розгортати роботу штабів, щоб рішення про перевибори до Верховної Ради не застукало їх зненацька. Хоча, як на мене, краще було б дати депутатам допрацювати цих два роки, щоб не було в них аргументу на кшталт: «Виберіть мене ще, бо я не встиг завершити розпочаті добрі справи». У 2019-му вони вже би не мали як викручуватись.n nАвтор публікації – Іван ЖУРБА