А ще ж були підписання Біловезьких угод про припинення існування СРСР,добровільна відмова України від ядерної зброї,вихід із рубльової зони і запровадження купоно-карбованців,розгул бандитизму і рекету,повернення до влади «червоних директорів»,один з яких,Леонід Кучма,недовго побувши прем’єр-міністром,на фоні шахтарських страйків домігся дострокових президентських і парламентських виборів,щоб самому очолити країну. До періоду правління Леоніда Кравчука належить і перша за часів незалежної України велика афера з розкрадання державної власності – справа ЧМП «Бласко».
«Для комуністів і комсомольців,які проспали розпад СРСР,незалежність України в 1991 році «з неба впала». Сама,без зусиль. Засліплені ідеологічними міфами,вони не розуміли,що валиться без війни те,що в їхній свідомості вічне»,– писав у 2011 році в статті для «Української правди» дисидент радянської доби Євген Cверстюк.
Леоніда Кравчука письменник-патріот схарактеризував так:
«Секретар ЦК КПУ з ідеології в апараті ганебної пам’яті Щербицького став першим президентом України. Чи розумів він,на яку історичну висоту винесла його доля? Як і більшість партапаратників,він відчував,що йому доведеться грати роль в чужому спектаклі. На цей раз – першу роль! І то після звичної прислужницької третьої ролі…
В емоційній пам’яті закоренилася відчуженість до національних символів,які тепер доведеться представляти. Але допомагали мобільні навички пристосування до змін політичного курсу партії. Характерно,що більшість посткомуністів,винесених в незалежній Україні на високі посади,схилялися в серці своїм перед своїми ідеалами і не схилялися перед національним прапором. Але амбітність теж робила свою справу.
Кравчук не раз сперечався,що він не є другим президентом України після Михайла Грушевського,а першим президентом незалежної України. То було трохи дивно,бо стояти другим після Грушевського ? то висота. Для тих,що знають,хто є Грушевський…»
Кравчук не надто любить згадувати,що 22 серпня 1992 року йому як Президентові України Президент УНР в екзилі Микола Плав`юк передав грамоту Державного центру УНР. Це означало,що українська незалежна держава,проголошена 24 серпня 1991 року,є правонаступницею Української Народної Республіки. Кравчук хотів бути першим,і ці його амбіції зіграли позитивну роль. Відіграють і до сьогодні,зважаючи на його патріотичну українську позицію на тлі російської агресії.
Але,як писав Євген Сверстюк,його характеризували й «звичний послух перед Кремлем,солідарність з колегами з партапарату і узвичаєна безвідповідальність перед своїм народом. «Свої» розкрадали «народну власність»,а народ працював по суті без зарплати і пенсій».
Через те,що близько 80 відсотків підприємств України випускали продукцію не для кінцевого споживання,були зав’язані на російські підприємства,з якими втратили зв’язки,з 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44 %,обсяг промислової продукції – на 41%,національний дохід – на 54%. Для порівняння: в роки великої депресії в США спад виробництва не перевищував 25%,а в роки Другої світової війни спад промисловості в тодішньому СРСР найнижче опускався до 30%.
У цей період працювали ще всі заводи,зокрема,й на Волині,а їхні директори зі шкіри вилазили,щоб збути готову продукцію і заплатити працівникам зарплату. Але через найвищу в світі (!) інфляцію,яка накрила Україну в другій половині 1993 року,підприємства втрачали обігові кошти і змушені були зупиняти виробництво,а людей відправляти у відпустки за свій рахунок. Ті,бачачи безперспективність подальшої роботи на заводах і фабриках,йшли торгувати на базарі,завозячи товари масового споживання з Польщі,Туреччини,Китаю. Сумки з товаром тягали «кравчучками» – винайдений того часу возик на двох коліщатках з ручкою зверху. Набув масового характеру рекет (з торговців здирали значну частину заробленого бандити,буцімто охороняючи тих від інших злочинних угруповань).
За межею бідності тоді опинилося близько 64 відсотків населення. Люди не тільки не могли заробити собі на проживання,через гіперінфляцію вони втратили свої заощадження,які роками складали на ощадбанківські книжки.
Так виник бартер – безгрошовий обмін товарами і сировиною. Товари все ж якось оцінювали,зазвичай у доларах США,хоча в накладних цього не записували. Нові фірми і фірмочки,які повиростали саме для ведення таких операцій,вели подвійну бухгалтерію. І «крутішим» вважався той ділок,якому вдавалося домовитися про більший дисконт (знижку на товар,який отримуєш; потім цей же товар,якщо на нього був реальний покупець із валютою,можна було продати за тверді гроші й різницю покласти собі в кишеню). Раптом стала популярною професія бухгалтера. Тільки ніхто з «нових українців» не хотів мати справу з чесними бухгалтерами радянських часів,вони воліли брати на роботу молодих дівчат,які,щойно закінчивши бухгалтерські курси,швидко схоплювали,як вести подвійну бухгалтерію,оформляти фіктивні угоди,приховувати прибутки.
Тоді казали (й донині дехто так вважає),що всі біди України через те,що її державний символ – прапор – затвердили не в історичному вигляді (жовто-синій,читаючи кольори зверху вниз),а перевернутим. Прапор і справді не відповідає історичній традиції Київської Русі,Леонід Кравчук перед його затвердженням нав’язав думку (а її підтримала прокомуністична «група 239» у Верховній Раді),що синій колір – це небо,а жовтий – колосся пшениці. Хоча це не має нічого спільного з геральдикою,Державний прапор все ж затвердили у тому вигляді,який він є зараз. А для гімну в 1992 році затвердили тільки музику (слова вірша «Ще не вмерла Україна» чекали свого часу ще 11 років,та й то гімном став перший куплет і приспів,щоб часом не образилися наші північні сусіди),тризуб затвердили малим гербом України (великого немає й досі).
Ні,не перевернутий прапор винен у всіх наших бідах,а нечисті на руку особи,яких доля винесла на керівні посади в певних галузях економіки. Згадаймо хоча б,як розкрадали Чорноморське морське пароплавство.
13 серпня 1993 року Президент України Леонід Кравчук своїм указом створив акціонерний концерн «Бласко» – «Чорноморське морське пароплавство»,призначивши президентом концерну Павла Кудюкіна. Цей указ скасував уже Президент Леонід Кучма,але вже після того,як Кудюкіна арештували – 24 січня 1995 року. За що?
На початок розпаду СРСР в Чорноморському морському пароплавстві (ЧМП) працювало 72 тисячі чоловік,а його основні фонди оцінювали у 5 мільярдів доларів США! На початок 1993 року морський торгівельний флот України був найбільшим у світі. Загалом разом із Дунайським і Азовським річковим пароплавствами в нас було 593 морські й 952 річкових судна. Тільки ЧПМ мало 360 суден,більш ніж 30 пасажирських кораблів,три високорентабельні судноремонтні заводи. А на кінець 1995 року тут залишилося менш ніж 10 суден. Куди все поділось?
З 1993 року судна ЧМП почали передавати в іноземний менеджмент на кабальних для України умовах. Під їхню заставу хитрі ділки отримували багатомільйонні іноземні кредити,які неможливо було повернути. Практично за два роки,за добре зрежисованим сценарієм,українські судна були арештовані в портах у всьому світі. Так звані інвестори забирали за кредити судна,а позичені великі суми в іноземній валюті десь вивітрювались. Хоча насправді велика частка з них осідала на рахунках ділків в закордонних банках. Кажуть,що серед тих,хто їх відкрив,був і син Леоніда Кравчука.
Виконавцем був тодішній директор Департаменту морського і річкового транспорту України Юрій Крук,який значно пізніше став народним депутатом від блоку Юлії Тимошенко. Схоже,що сам Павло Кудюкін нічого не вирішував,його зробили «стрілочником» і в 1998 році посадили на 10 років. Та вже у 2000 році Президент Леонід Кучма його помилував.
Цікаво,що у 2006 році,як тоді заявив Кудюкін,«один із його друзів» запросив попрацювати в Київську область над фермерським проектом. Саме тоді головою Київської облдержадміністрації була близька соратниця Президента Віктора Ющенка Віра Ульянченко,яка,за дивним збігом обставин,у 1990-ті очолювала київське представництво компанії «Бласко». Екс-керівник ЧМП створив Торговий дім «Навігатор»,який опікувався десятьма агропідприємствами Київської області,і разом з партнерами,за його словами,інвестував у них більш ніж 170 мільйонів гривень. Але бізнес Кудюкіна і тут прогорів,частину майна агропідприємств забрали за борги банки,частину він розпродав.
Віра Ульянченко до представництва компанії ЧМП «Бласко» в Києві у 1993 році була помічником Президента Леоніда Кравчука з питань науки (до того – вчителька української мови в ПТУ). За розграбування ЧМП у 1995 році проти неї теж порушили кримінальну справу,але вона втекла до Лос-Анджелеса. Як писала преса,допомогла їй у цьому дружина Віктора Ющенка,яку нібито розчулила історія про те,що Віру Іванівну,яка слухом і духом не винна,«пресує» «злочинний режим Кучми». З-за океану Віра Ульянченко повернулася у 1999 році,коли про «Бласко» вже всі забули.
В інший спосіб за президентства Кравчука «роздерибанили» майно армії. Торгувати надлишками зброї тоді мали право не тільки комерційні фірми,а навіть громадські неприбуткові організації. Загалом експортом зброї з України займалося близько 180 структур. Тільки чи збагатилась від цього держава? Питання риторичне.
Так поки одні розбудовували Україну,утверджували її державність,інші набивали собі кишені,щоб потім через підкуп виборців і політичних лідерів пролазити в парламент,або ж через корумпованих чиновників отримувати найкращі державні замовлення на постачання за завищеними цінами товарів,робіт і послуг,чим ще більше збагачувались.
4 березня 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та місцеві вибори,на яких свою першу значну перемогу святкувала Волинська регіональна організація Народного руху України. Народними депутатами УРСР від Волині тоді стали члени НРУ Олександр Гудима,Ярослав Дмитришин,Андрій Мостиський,Федір Свідерський. Депутатський мандат здобув і правдоборець,журналіст і письменник Андрій Бондарчук. Загалом із дев’яти в області тільки три мандати дісталися представникам партійної номенклатури. Та й ті,незважаючи на те,що входили до одіозної «групи 239»,здебільшого займали проукраїнську позицію. Не дивно,що ніхто з них уже не зміг повернутися в парламент уже Незалежної України під час дострокових виборів у 1994 році. Колишні комуністичні і комсомольські лідери,перефарбувавшись,прикриваючись гаслами про відродження економіки,покупляли собі мандати,кинувши дешеві подачки виборцям,а то й просто сфальсифікувавши результати за допомогою впливових голів колгоспів,які делегували у виборчі комісії перевірених ними пройдисвітів.
У 1992 році представником Президента на Волині став тодішній голова обласної ради Володимир Блаженчук,людина,яка турбувалася розвитком краю,вболівала за нього. Тоді ж головою Волинської обласної ради обрали маловідомого заступника голови Ковельського міськвиконкому Бориса Клімчука,якому надалі судилося внести значний вклад у розвиток області.
А в цей час два студенти Рівненського інституту водного господарства рівненчанин Ігор Єремеєв і Степан Івахів із Львівщини,навчаючись на останньому курсі у 1992 році,створили приватне підприємство «Континіум»,яке,згідно з їхніми офіційними біографіями,починало діяльність із пошиття шкірних курток.
Але це вже інша історія…