Чоловік зовні зовсім не схожий на звичайного турка: світла шкіра і блакитні очі часто вводять в оману працівників аеропорту. Адже ті не вірять у його турецьку національність,і щоразу,коли заглядають в паспорт,кажуть,що Озер – українець. Про це йдеться на сторінках газети «Волинські Новини»від 18 лютого,- пише Інформаційне агентство Волинські Новини.
У Стамбул – на пошуки кохання
Із Луцька до Стамбула – тисячі кілометрів,однак це не завадило Олені знайти там своє щастя. Познайомилися закохані в Стамбулі. Спілкувалися близько півроку,а потім вирішили одружитися. Відтак українсько-турецьке подружжя разом із 2011 року. «Я тоді працював у великій фірмі. Олена разом зі своєю мамою приїхали в Стамбул. Ми познайомилися,і вона мені відразу сподобалася. Потім листувалися у Facebook та спілкувалися у Skype. Дуже радий,що доля подарувала мені таку хорошу й красиву дружину»,– каже Озер.
Спочатку пара довго роздумувала над тим,де жити: чи залишатися в Стамбулі,чи їхати в Україну. Озер вирішив заради дружини навіть перебратися до Луцька. «Жінка запропонувала переїхати в Україну і відкрити тут свій бізнес – крамницю текстилю. Мені ця ідея сподобалася,припав до душі й Луцьк – маленьке спокійне місто»,– розповідає чоловік.
На запитання,чому Озер обрав собі в дружини українку,він тільки усміхається,а потім додає: «Вона дуже гарна і розумна. Цим мене й зачарувала. Узагалі всі українки дуже вродливі,розумні,вміють вести господарку. Напевне,тому турки й люблять українок».
Родичі Озера полюбили невістку й не були проти їхнього шлюбу.
«Батьки приїжджають до нас в гості. Моя мама була тут тричі відтоді,як я одружився. Тато нас відвідував один раз. А от мої друзі-турки приїжджають дуже часто. Їм тут подобається»,– каже Озер.
За віросповіданням Озер Браво мусульманин,а його дружина Олена – православна. Але подружжя переконує,що різне віросповідання ніколи не заважало їм жити у злагоді та любові. «У нас ніколи не виникало проблем через це. Я поважаю віру Олени,а вона мою. Тому це зовсім не заважає нам бути щасливими»,– ділиться чоловік.
На запитання,чи дружина готує Озеру українські страви,чоловік гучно сміється,чухає живіт і жартує: «А хіба ж не видно? До знайомства важив 83 кілограми,а зараз майже на десять більше. Відгодувала мене дружина».
Озер розповідає,що Олена дуже смачно готує,як і її мама. А найбільше він любить тещині вареники із сиром та картоплею. Каже,що так смачно,як теща,ніхто не приготує. «Свинини ми не їмо,натомість готуємо страви з телятини. Дружина дуже добре знає турецьку кухню. У неї є багато книжок,за якими вона куховарить»,– розповідає турок.
А ще пара дуже шанує культури обох народів. Оскільки живуть в Україні,то щоп’ятниці влаштовують собі турецький день: готують турецьку їжу та розмовляють рідною мовою Озера. Батьки навіть дали подвійне ім’я своїй дворічній доньці – Софія-Асія.
«Ми з дружиною спочатку спілкувалися англійською. Потім вона вчила турецьку,а я українську. Доньку теж вчимо обох мов,щоб не втратити традиції»,– запевняє чоловік.
Розмовляти українською навчила теща
За словами чоловіка,перший рік в Україні йому видався досить важким. Не міг звикнути до клімату. Особливо,коли вперше приїхав,а тоді було 30 градусів морозу. Важко було звикнути й до людей. «Тут інший менталітет,релігія інша. Але тепер звик і мені тут добре. З’явилося багато українських друзів. Ми щотижня ходимо на футбол та разом святкуємо дні народження»,– ділиться Озер.
Чоловік каже,що знайшов собі в Україні й друзів-турків. «Іду якось вулицею,чую – хтось говорить турецькою. Підійшов,поспілкувався. Так знайшов собі найкращого друга»,– розповідає Озер.
Турок каже,що йому у нас дуже подобається,але відзначає,що українці досить інертні й не вміють заробляти гроші. «П’ять років тут живу,а так і не зміг зрозуміти українського менталітету. Можновладці крадуть,а бідне населення ледь виживає. Вважаю,що українська влада не дуже хороша. Я взагалі не розумію її дій»,– ділиться враженнями.
Чоловік каже,що раніше турки взагалі не бачили відмінностей між українцями і росіянами. «Ми називали українців росіянами,думали,що то один народ. Тепер,коли Росія оголосила Туреччині ембарго,турки стали більше поважати українців,не любити Путіна та Росію»,– запевняє.
Озер каже,що не може визначити,де жити краще: в Туреччині чи в Україні,мовляв,п’ятдесят на п’ятдесят. Адже і тут є свої проблеми,і там також.
«Туреччина дуже велика й багата країна. Хоч із економікою зараз там теж не все добре. Турки знають багато мов,уміють добре налагоджувати торгівлю. Але в Туреччині дуже неспокійні люди. У них гаряча кров»,– жартує.
Озер Браво дуже добре знає українську,каже,опановувати мову його вчила теща. «Коли вперше приїжджав до України,то спочатку дивився фільми українською та спілкувався з волинянами. Було трохи важко,але потім звик. Мій тато родом з Македонії,тому я знаю македонську. Українська і македонська дуже схожі. А ще перші три роки я працював разом із тещею,то й вона мене мови вчила. Усі тепер дивуються,як турок українською розмовляє. Бо зазвичай турки знають російську. Я теж її знаю,але вона мені не подобається. Українська набагато краща,– розповідає Озер. – Щоразу,коли українці мене вперше бачать,то не вірять,що я турок. Усі думають,що українець. Коли проходжу паспортний контроль,то завше запитують: «А ви справді турок?». Показую турецький паспорт – і тоді вже вірять».
Чоловік каже,що йому не доводиться стикатися з нашими державними структурами,та він навіть радий цьому. Адже,як не крути,а іноземцю в іншій країні важко зрозуміти чужі закони. Особливо,якщо це стосується бюрократії,то ще й в Україні. Тому бухгалтерією у його крамниці опікується тільки дружина.
Нині пара не планує перебиратися на батьківщину Озера,однак не відкидає того,що колись може переїхати до Туреччини. «У житті всяке може трапитися. У будь-який момент щось може змінитися. Туреччина – моя країна,в разі чого нам буде куди поїхати»,– каже чоловік. Також Озер зауважує,що українці дуже щирі й сердечні люди. Напевне,через те не поспішає повертатися на батьківщину.
Лілія БОНДАР