І річ тут не так у зовнішності (Джексон – єдиний темношкірий гравець у складі лучан),як у надзвичайно оригінальні манері кидка та жазі битися під щитом до останнього подиху.
З того моменту пройшло майже три місяці,Хакім (або просто – Шон) потихеньку адаптувався в команді,поступово звик до Луцька та лучан,зрештою,став своїм. Інколи навіть не ймеш віри як у цьому неймовірно позитивному,усміхненому та добродушному чоловікові на майданчику прокидається звір (у хорошому сенсі слова). Тож наша розмова із №11про його шлях до України та буття на Волині.
Посилаючись на прес-службу БК «Волиньбаскет-WOG»,пише ВолиньSport.
– Шоне,якою була твоя реакція,коли ти вперше почув від агента слово «Україна»?
– Якщо чесно,то перша думка була на кшталт «О,це щось нове». Зізнаюся,я нічого не знав про вашу країну та місто. Чув лишень,що у вас дуже холодно взимку. Поступово цікавість ставала більшою й більшою,і я вже почав розуміти,що можливість зіграти в Україні – це новий досвід. Агент розповідав,що до кризи тут був доволі потужний чемпіонат. Але тепер я вже можу сказати,що й нині рівень Суперліги Фаворит Спорт є надзвичайно високим.
– Довго роздумував їхати чи не їхати?
– Та ні,зовсім не довго. Радше навпаки – вже якомога швидше хотів приїхати на Волинь,побачити ваш баскетбол і зіграти за свій новий клуб. Якщо ви запитуєте чи боявся я їхати в Україну? То ні – не боявся абсолютно. Тим паче,я дуже люблю подорожувати. Тож усі фактори зійшлися на позитивному вирішенні цього питання.
– А що казали рідні?
– Родичі не відмовляли,якраз навпаки. У нас дуже дружна сім’я,де кожен поважає думку та вибір іншого. Відтак,мені родина сказала: «Їдь,звичайно. Не втрачай такої чудової можливості». Мені ж головне було грати на хорошому рівні.
– У США ти грав на позиції форварда,а в Луцьку змушений закривати позицію центрового. Не важко далися такі зміни?
– Ні,з цим точно все ок,повірте. Позиція у цьому випадку особливого значення не має,адже що там,що тут треба боротися. Це мені підходить,бо ж із першої гри я намагаюся виходити на майданчик і битися за свій БК «Волиньбаскет».
– Чим відрізняється баскетбол у Штатах та Україні?
– Головна,як на моє бачення,відмінність між стилями гри полягає в тому,що тутешній баскетбол є набагато більш командним видом спорту. В українських командах тактика базується на командній взаємодії. В США баскетбол більш атлетичний і успіх там залежить від фізичного стану гравців.
– Яке перше українське слово вивчив?
– Тут і думати нічого. Однозначно,це було слово «привіт» (Сміється. – Авт.).
– Вже звик до обласного центру Волині?
– Все люкс! Луцьк – чудове,гарне,толерантне місто з вихованими й освіченими мешканцями. Тут практично кожен намагається зі мною розмовляти англійською. Мене надзвичайно тішать такі привітні лучани.
– А як тобі наші дівчата?
– О-о-о,українські дівчата – супер! Дуже красиві та привітні. Вже в дорозі сюди мені розповідали про неймовірну слов’янську вроду,але не чекав аж такого.
– Шоне,ти начебто холостяк,у лучанок є шанс підкорити твоє серце?
– Так-так,я не одружений (Посміхається. – Авт.). Одружитися тут? Нуууу,важке питання,не знаю. Але хто його знає – все у цьому житті може бути.