Вадим Курилюк – не тільки колишній голова профкому студентів СНУ, не тільки організатор культурно-мистецьких проектів, зокрема таких відомих, як «Impreza_lubarta», а й власник творчої студії вітражу «Shklo» у Луцьку.

«Часто люди думають, що вітраж – це ззовні помальоване фарбами скло, а коли дізнаються складну технологію його виробництва, то це викликає певний шок та емоційні враження». Про скло, про відкриття студії за власні кошти, співпрацю з дизайнерами, конкурентів, викладацьку діяльність – Вадим Курилюк розповів для «Волинь.Правди».

– Вадиме, розкажіть про свій основний вид діяльності?

– Вітражна студія «Shklo» існує протягом 10 років. Туя я реалізовую свою вміння, здобуті в студентські роки. Реалізовую їх в контексті різних комерційних та сакральних проектів, в кооперації з різними дизайнерами. Основна частина проектів знаходиться на Волині та на Заході України.

Надалі планую розвивати свої межі та не обмежувати кордони. Зараз є перспектива закордонних проектів.

– Де Ви навчалися?

– Перші кроки в цьому напрямку здобував в художній школі у Луцьку, яку закінчив у 2001 році. Далі навчався у Луцькому вищому професійному училищі на спеціальності живопису, де здобув кваліфікацію професійного робітника. Згодом у 2009 я закінчив Волинський державний університет імені Лесі Українки, де здобув основні навички. Після цього я почав шукати поштовхи подальшого розвитку, які будуть пов’язані саме з мистецтвом. Ще проходив аспірантуру, яка є незахищеною.

Мав досвід викладання трьох років у коледжі та 1 рік в університеті. Навчав саме монументальному живопису. Допомагав реалізовувати дипломні проекти студентам. Мурал, який знаходиться на боковій стіні фасаду факультету культури та мистецтв – є дипломною роботою одного з випускників бакалаврату. Нам вдалося залучити близько 30 тисяч гривень.

– Чи плануєте надалі захищати аспірантську роботу?

– Зараз – ні, на жаль. Але життя ще попереду. Викладання в університеті, чи в коледжі – це була можливість поділитися досвідом. Викладач не повинен бути нудним. Він має бути людиною, яка щось досягнула в тій сфері, яку викладає. Яка паралельно працює та вдосконалює свої вміння. В інших країнах це так і відбувається, де викладачі вдосконалюються, а не просто «перекладають з пустого в порожнє». Тому я вважаю, що в Україні є певний занепад вищої освіти.

– Ким хотіли стати в дитинстві?

– Уже в 5 років я брав розмальовки та копіював з них зображення. Потім розмальовував їх та дарував рідним. В 1-2 класі потрапив в художню студію. Там я здобував перші ази професійного мистецтва. Пізніше був відбір в художню школу, та завдяки своїм шкільним роботам мене взяли. Це був хороший життєвий досвід.

– В якому році Ви вперше відкрили свою студію?

– У 2007 році ми були студентами Волинського національного університету. Я та мої колеги навчалися на 4 курсі, коли створили свою кооперацію. Ми зняли приміщення та почали створювати певні напрямки своєї діяльності. Розпочали з настінних розписів і уже на старті мали замовлень на пів року вперед.

У 2008 сталася криза, яка дала змогу зрозуміти інший підхід до своїх здібностей.

Зараз  багатьом випускникам, які випускаються з творчих спеціальностей , важко знайти роботу. Я би радив не упускати руки та «гризти ту землю», хоч вона буває важкою та несмачною, але це точно потрібно робити.

– Хто допоміг відкрити студію? Чи це було власними коштами?

– Це було власними коштами. В мене були певні заощадження. Спочатку я зі своїми колегами робили не тільки вітражі, а займалися зовнішньою рекламою, навіть ходили по базарах та магазинах, пропонуючи людям оформити їхні торгові точки. Ще ми розписували інтер’єри, але всі ці напрямки прив’язані до творчості.

– Що Вам найбільше запам’яталося з першого дня роботи?

– В мене був досвід першого дня роботи, коли я навчався. Оголосили конкурс на кращий намальований герб університету, коли він отримав статус національного в 2007 році. Серед 60 учасників я представляв свою версію герба від інституту мистецтв. В результаті, він став кращим і до сьогоднішнього дня існує, як герб університету.

Після цього конкурсу мене запросили в редакційний відділ. Це була офіційна робота, де був керівником, який давав чіткі завдання.

Тобто я не сказав би, що «перший робочий день» стартував якогось певного дня. Це була ідея, яка зароджувалась ще в дитинстві.

– Розкажіть про сам процес створення виробів? Спочатку ви придумуєте ідею, потім макет, а тоді уже сам виріб? Чи як?

– Коли об’єктом створення є вітраж, то спочатку опрацьовую його з дизайнером, який, власне, веде цей проект. І вже по ньому ми попередньо дивимося, яка є ситуація по стилістиці, напрямку, композиції, та по малюнку. Тоді зустрічаємося з замовниками і розпрацьовуємо всі інші напрямки, які існують по завданню. Все редагуємо, щоб дійти максимального бачення в реалізації проекту. Вітраж має бути гармонійним та віддзеркалювати гарний акцент. Це мистецький витвір, який має певну мистецьку цінність. Він є неповторюваний в інших об’єктах, який несе більшу вагу, що потребує як відповідальності до створення об’єкту, так і наповнення інтер’єру .

– А як найчастіше вас шукають замовники?

– Основна кооперація йде від дизайнерів, але звичайно є так зване «сарафанне радіо», яке поширюється. Частину декорів інтер’єру, дрібні елементи, як флораріуми – це все реалізовую через інтернет.

Зараз все потрібно застосовувати. Якщо є дизайнер – супер. Якщо є публіка, якій можна щось запропонувати – чудово. Варіацій є безліч.

– Я зрозуміла, що ви співпрацюєте тільки з дизайнерами чи, можливо, ще з фірмами?

– Зараз в реалізації є проект з однією фірмою, яка постачає посуд, предмети побуту, декоративні елементи, що оздоблюють ресторани та різні кафе Луцька.

Вони зацікавилися декорами в напрямку флораріумів. Тож готуємо затверджену партію в їхній магазин. І відповідно ті, хто будуть потребувати цю продукцію – зможуть обрати щось для наповнення інтер’єру кав’ярень чи ресторанів.

Ще маємо клієнтів з інших міст України, які цікавляться дизайном чи флористикою. Відповідно вони замовляють флораріуми для наповнення декорування, а потім створюють свої композиції.

– Який прайс ваших виробів, бо ви казали, що вам постачають закордонне скло?

– Важко описати точний прайс, бо йде багато складників з різною відповідністю та вартістю скла. Також є різні виробники: з Америки, китайські виробники, японські, польські. Ціна залежить від композиції, бо є багато складних елементів по формі, є багато відходів та навантажень. Окрім скла, є багато чинників, які не впливають на ціну.

Певну якусь ціну нереально виставити. Вона рахується в квадратних метрах в залежності вартості від скла. Його можна комбінувати: китайське з американським та інші. Це все варіюється в різних моментах формування прайсу.

– У вас дуже нестандартні вироби. Де ви шукаєте натхнення, щоб створювати таку майстерну роботу?

– Відповідно також людей з якими співпрацюєш та їхні відгуки. Коли люди бачать фінальний результат – то це завжди крутий ефект. І саме тоді я кайфую від тих споглядань, реакцій, приємних вражень від даних композицій. Це дає поштовх не втрачати натхнення і шукати нові напрямки реалізації проектів. Їх насправді є багато.

У мене був цікавий досвід роботи з дизайнером, який все життя пропрацював у напрямку дизайну інтер’єрів. Ми з ним робили абстрактний проект – це була вставка в стіні між залою та кухнею. Потім замовниця поділилася своїми враженнями. Вона розповідала, що коли до неї на новорічні свята приїхали друзі з інших міст, то всі були вражені саме цим вітражем. Він був індивідуальний та створений саме під цей інтер’єр, тим більше в абстрактній формі, яка провокує до різних думок, ідей, вражень. Замовниця була вражена, що люди завмирали на пів години в різних роздумах та обговореннях, ніби перебували в музеї. І коли я чую подібні речі – це так кайфово.

– Чи буває у вас моральне виснаження?

– У цій роботі хіба що фізичне виснаження. А морального ніколи не відчував. Бувають складні періоди, коли зустрічаєшся з замовником, а він сам не розуміє, що хоче. Коли пропонуєш різні ескізи, але все не підходить. Тоді намагаєшся за щось зачепитися, щоб дійти до якогось результату. Також важливо проговорювати всі нюанси самого об’єкту для того, щоб відчути всі настрої та бажання. Ще одна важлива річ – світло в будинку. Тому що важливу роль відіграє гра кольору та світла. Саме це надає значних барв, особливо влітку.

– А які найчастіше кольори переважають у вашій роботі?

– Нещодавно робили проект, де в будинку був запроектований основний колір – голубий. Він був лаконічно та красиво прив’язаний до всіх елементів декору. Вітраж теж був в синьому кольорі. Це все створює свій настрій.

– Вам скло постачають з-за кордону, а чи постачаєте ви свої вироби закордон?

– В масштабах ми ще цей напрямок не пропрацювали, але думаю, що це вже буде зовсім скоро. Зараз вже є певні напрацювання, тож залишилося ще небагато.

– Розкажіть про своє найцікавіше замовлення?

– Найцікавіше замовлення було, напевно, одне з перших. Я випадково потрапив на недопрацьований об’єкт. В такі моменти розумієш, що це доля дає можливість, як виправити чиюсь помилку недопрацювання, так  і показати, що можеш ти. Це був експериментальний проект, який дав зрозуміти, що це саме мій напрямок.

Потім були сакральні проекти. Щоб їх створювати, потрібно бути внутрішньо спокійним. Ти повинен відчувати це зображення, пропускати через себе. Потрібно розуміти, що кожен день це зображення буде розглядати не одна людина, яка дивлячись на ці сакральні твори, матиме бажання відчути те, що їм потрібно в той момент. Тож потрібно через кольори та аспекти роботи передавати гарну енергетику.

– Чи ставалися у вас стресові ситуації у роботі чи, можливо, у самому процесі виготовлення?

– Я б не назвав би це стресовими ситуаціями, але буває, що є замовники, які хочуть зекономити.

Був випадок, коли замовники хотіли зробити композицію з максимально дешевих китайських матеріалів, в якого відтінки скла не підходять для пейзажної передачі простору. Є певні спектральні напрямки, коли виходить максимальна просторовість. Але з дешевого скла таке зробити важко. Я попередив замовника про те, що композиція може вийти не такою, як він собі уявляє, але він заперечував це.

Ми створили обєкт, де згодом замовник зрозумів, що він нікудишній. Він сам побачив всі нюанси, про які ми попереджали. Тож довелося перероблювати деякі елементи з якіснішого скла.

Це був досвід. Тож якщо ви хочете зекономити – ви програєте в якості скла, який не дасть ефекту гри кольору та світла.

– В які міста Ви найчастіше постачаєте свої вироби?

– Найчастіше – це Волинь, та найближче Рівненська область.

– Чи є у вас серйозні конкуренти в Луцьку?

– Не сказав би, що це конкуренти. Це – колеги. Кожен реалізовує себе як може. Один з колег – це мій колишній викладач з монументального живопису. Ми часто пересікаємось, спілкуємось, ділимось враженнями з роботи. Я ні з ким не конкурую. Кожен має своє ім’я та досвід. Головне – акцентувати його на навколишній світ. Робити його кращим та допомагати реалізовувати ті проекти та навички, які в нас є.

– Що ви можете на завершення побажати нашим читачам?

Немає різниці, чим ви займаєтеся – це треба робити з душею, з натхненням, вірою в свою справу, сили і точно з бажанням змінювати світ на краще. Не треба боятися і казати, що щось у вас не вийде, бо це все страх. А страх – це великий ворог, який нас знищує. Тому, менше боятися, а більше працювати.

– Як вас можна знайти у соцмережах?

Є така назва «Шкло» студія з таким своєрідним формулюванням. Чому «Шкло»? Тому що на Волині коли були популярні слова «шибка», «шклянка», тобто все, що пов’язане зі склом – воно все починалося на літеру «ш». Мені прив’язалося це слово, і я вирішив назвати студію «Шкло».

Instagram: shklo_studio

Facebook: SHKLO stained glass studio/ ШКЛО вітражна

Приходьте, залучайтеся (посміхається, – авт).

Текст – Дарина Андрощук

Фото – Олександр Прозапас