Сталося так,що її з дитинства виховують дідусь і бабуся. Щоправда,вони,швидше,просто не заважають дівчині розвиватися так,як вона сама задумала. Попри проблеми з зором,Аня любить шити,ліпити,малювати та співати. Інтереси в дівчини різносторонні,щоправда,напрямок один – мистецтво. Про це інформує прес-служба Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

Зустріти цю дівчину просто отак нічим не зайняту – вкрай непросто. Кожна хвилина у неї – на вагу золота. Вона присвячена якомусь заняттю. Змалечку намагалася охопити якнайбільше – бралася за найрізноманітніші заняття,те,що виходило,розвивала. Спочатку малювала,а потім захопилася музикою.
«Це була така історія. Зайшла вчителька музики в клас,Валентина Андріївна. І запитала: хто хоче займатися музичним інструментом якимось? Я довго вагалася,але все одно підняла руку. Мені запропонували грати на бандурі. Я довго думала,але все ж вирішила спробувати. Спочатку не дуже добре виходило,але з часом усе краще й краще виходило грати на бандурі»,– розповідає Анна.
Ще дівчина має гарний голос і найголовніше – любов до того,чим займається. Вважає,що бандура не лише співець українського фольклору,але й універсальний інструмент,що однаково легко відтворює і класику,і сучасних композиторів. Як бандуристка Анна брала участь у конкурсах .
«В міжнародному конкурсі я здобула друге місце. Було багато учасників,і десь приблизно 140 людей з різних областей України,дехто з інших країн. Я грала три твори – «Шум моря»,концертний етюд і сонату»,– продовжує розповідь Анна.
У бесіді Аня дуже скромна,видається навіть ледь несміливою,натомість мова її музики – дуже вільна,жива,емоційна. Вони з інструментом настільки добре розуміють один одного,що здаються одним цілим. Також Аня любить і вміє ліпити з глини.
«Спочатку мені бабуся купила пластилін. Я почала якісь фігурки робити. Чим більше робила ,тим краще виходило. Пластилін кольоровий,з нього можна одразу робити всякі вироби і не розфарбовувати. А з глиною не так,спочатку потрібно висушити,потім розфарбувати. У мене все краще і краще виходило. Пізніше познайомилася з Олександром Жаловагою. І вже у його організації почала робити з глини вироби»,– ділиться своїми талантами Аня.
Олександр Жаловага і його громадська організація «Зірка надії» упродовж двох років за підтримки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» реалізовують мистецько-реабілітаційний проект «Арт-терапії». Фонд закуповує матеріали,для випалювання кераміки за кошти організації,
придбав спеціальну піч. Так,особливі дітки,мають можливість і творити,і оздоровлюватися,і спілкуватися,і навіть здобувати професію. У Анни кераміка виходить не гірше за пластилінову ліпку. Її вироби побували на різдвяній виставці.
Але і ліпленням Аня не обмежилася. Її зацікавило ще й бісероплетіння.
«Спочатку пішла на гурток,там в’язала всякі вироби. Я перестала ходити на заняття,але залишати бісер я не стала. Я самотужки в інтернеті шукала схеми і робила. Бувало,що фантазія вмикалася» ,– усміхається Анна.
Незважаючи на проблеми із зором,Аня не залишає бісеру,усі прикраси виготовлені власноруч. Сама ж вигадує сюжети,візерунки.
Свій страх у спілкуванні Аня долає за допомогою театрального мистецтва. Вона займається у колективі «Забавляночка». Театр дозволяє пізнавати світ у цілому і людей зокрема,відрізняти фальш від щирого та справжнього.
А ще Аня вірить у добро. Саме воно здатне змінити світ,зробити його кращим. Адже добро ставить усе на свої місця.
«На мою думку,добрі люди потрібні,без цього не існував би світ,був би хаос. Добро – то і є своєрідний порядок»,– каже Анна Харчук.