Не буде гостинного сімейного застілля,не буде молодіжної тусовки,не буде всього того,що прийнято вважати традиційним святкуванням Дня народження. Андрій відзначатиме своє свято з автоматом в руках,серед побратимів,чиє надійне плече найбільше цінує тут,на фронті. І так вже другий рік постіль… Але життєрадісний і непосидючий Андрій не переймається цим,бо впевнений,що вже наступний день народження обов’язково святкуватиме вдома,в родинному колі,в мирній Україні. Посилаючись на прес-службу 14-ої ОМБР,пише Буг.
В дивізіоні з теплотою розповідають про свого побратима,жартома називаючи його “морячком”: «Він би постійно кудись їхав,щось би мінував-розміновував,йшов в розвідку,стріляв би. День-два без виїзду – пекельна мука для нього. Одним словом,любить військовий рух наш Охманюк! Любить сам і вже вчить інших. Хоч і молодий,але дуже багато знає й вміє!». Це лише коротко з того,що довелося почути в дивізіоні про Андрія.
А родом зенітний непосида з села Стара Лішня Іваничівського району Волинської області. У 2013 році прийшов час іти Андрієві служити на строкову військову службу. До місцевого військкомату в той час прибули офіцери бригади морської піхоти з Криму і,дізнавшись,що цей хлопчина має чималі спортивні досягнення,зокрема в боксі,запропонували одразу службу за контрактом в їхній бригаді. Ось так волинянин опинився в Криму.
– Спочатку все ніяк не міг отямитися й збагнути,де я й що зі мною відбувається,– з посмішкою пригадує Андрій. – В розвідувальному підрозділі,куди я потрапив,дисципліна була залізна,постійні виснажливі навчання на полігонах в умовах наближених до воєнних,марш-кидки в повному спорядженні,фізична підготовка,тренування з рукопашного бою. Ми мали час лише на прийняття їжі та сон. Постійно виїжджали в гори та ліси на навчання,де виконання завдань давалося значно складніше. Але така служба мені подобалася! Дуже цікаво! А потім була анексія Криму…,– з сумом говорить Андрій. – Наша частина зайняла кругову оборону по всьому периметру території: 600 контрактників вдень чергувало,600 – вночі. А в кінці березня 2014 року командир частини об’явив про те,що ми повинні зробити вибір,де служити. Для мене вибір не стояв: я українець і служитиму тільки Україні! Повернувся додому на кілька днів. А вже 9 квітня підписав контракт в 51 окремій механізованій бригаді.
І вже в складі 51 омбр незабаром Андрій Охманюк вирушив на схід країни. Туди,де розпочиналося незнайоме нам,неочікуване й незвідане… Туди,де розпочиналася війна… Війна,яка згодом перепише долі десяткам тисяч українців,яка перекреслить і понівечить життя тисячам.
Але Андрій завжди сміливо йшов уперед,бо вірив у себе,в свої знання та вміння,отримані в Криму… У вкраденому Криму… В складі батальйонно-тактичної групи «Колос»,яка була сформована з військовослужбовців 51 окремої механізованої бригади,Андрій разом з побратимами штурмував Савур-Могилу на початку серпня 2014 року. Ворог люто оборонявся,в чому неабияк допомагала російська артилерія,яка з території Російської Федерації постійно вела артилерійський вогонь,в тому числі з систем залпового вогню БМ-21 «Град». Але попри шквальний вогонь ворога,7 серпня 2014 року один з історичних боїв був виграний: Савур-Могила перейшла під контроль українських військових і над нею замайорів жовто-блакитний стяг! Саме ця військова операція змінила хід війни на Донбасі й показала,що бійці легендарного «Колосу» з 51 окремої механізованої бригади разом з підрозділами інших військових частин зуміли успішно атакувати вчетверо більші сили противника й примусити його відступити з позицій. А потім були неймовірно пекельні тижні оборони стратегічної висоти.
На фронті Андрієві не сниться шайтан-гора,як охрестили висоту бійці «Колосу».А от,коли приїжджає у відпустку додому,вона знову повертає хлопця у ті події. Батько Андрія,Іван Миколайович,каже,що іноді вночі Андрій кричить,здригається,віддає накази,веде прицільний вогонь по ворогу,ставить розтяжки,іде в розвідку… Вочевидь,війна не відпускає хлопця й на мирній Волині. Втім,військовослужбовець переконаний,що це обов’язково пройде,коли війна закінчиться. А буде це,на глибоке переконання Андрія Охманюка,скоро. І тоді Іван Миколайович,шахтар з 30-річним стажем підземної роботи,не буде так переживати за сина-солдата,щодень очікуючи коротенького дзвінка з фронту. А наразі Іван Охманюк може по праву гордитися своїм мужнім,одчайдушним сином-воїном!
– Моральна підтримка батька й родини дуже багато значить. Мабуть,це так само важливо,як і надійне плече побратима поряд. З моменту створення 14 окремої механізованої бригади старший солдат Андрій Охманюк зразково служить у військовій частині,яка з боями пройшла не одну сотню кілометрів фронтових доріг Донбасу.
А ввечері в бліндажіі буде святкування з… молоком. Надто ласий наш головний сержант до молока й молочних продуктів! Тому колеги завжди знають,чим догодити Андрієві.
Щасливої військової долі тобі,Андрію! Миру,радості,кохання й удачі на всіх перехрестях долі!

Вівчарка Алай – розумний,кмітливий і вірний чотирилапий товариш Андрія Охманюка