З турборежиму Верховна Рада України вже нібито вийшла, однак, разом з тим, лишаються важливі законопроекти, які необхідно розглянути найближчим часом. Один із них, який планують почати розглядати вже завтра, нарекли іменем певної людини, однак, насправді, від нього напряму залежатиме курс гривні, умови співпраці з МВФ, розмір державного бюджету і, з рештою, добробут кожного українця. Мова йде про так званий «антиколомойський» закон, суть якого зводиться до заборони повернення націоналізованих банків колишнім власникам. Безумовно, в першу чергу це стосується найбільшого банку України «Приватбанку», якого за часів президентства Петра Порошенка зробили державним. Нині ж один із основних колишніх власників Ігор Коломойський вимагає повернути банк, або ж виплатити компенсацію у сумі 2 мільярда доларів. Обидва варіанти, за прогнозами експертів, не несуть нічого хорошого для України, тож «питання Коломойського» стало для нового президента одним із найтяжчих. «Волинь.Правда» проаналізувала ситуацію.   

ЯК «ПРИВАТ»-НА ПРОБЛЕМА СТАЛА ДЕРЖАВНОЮ

«Приватбанк» створили у 1992 році з ініціативи Сергія Тігіпка, який і став його першим головою. Банк заснували три компанії – «Солм», яка належала бізнесменам Олексію Мартинову та Леоніду Милославському, «Сентоза», власниками якої були Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов, та компанія «Віст». Тоді «Приватбанк» являв собою лише офісне приміщення і кілька комп’ютерів. Однак він став першим банком України, який ввів пластикові картки і отримав міжнародний рейтинг. З 1996 року картки «ПриватБанку» були підключені до світової мережі Visa. В той час «ПриватБанк» активно розпочав ваучерну приватизацію, в результаті чого розпочав придбання металургійних заводів. Та почала зароджувати фінансово-промислова група «Приват».

До 2000 року «Приватбанк» вже мав відділення за кордоном та став закритим акціонерним товариством. В 2001 році запрацював безпрецедентний для України на той час електронний сервіс «Приват24». У 2003 році банк визнали найкращим за рівнем обслуговування клієнтів у системі Western Union. У 2009 році банк став публічним акціонерним товариством.

У 2014 році основний акціонер «Приватбанку» Ігор Коломойський зайняв проукраїнську позицію, банк долучився до підтримки армії і добровольців, а активи у Росії в результаті продали. Станом на 2014 рік «ПриватБанком» фактично володіли Ігор Коломойський  та Геннадій Боголюбов, яким належало 92% акцій. Внутрішні фактори у 2014 році підірвали економіку та спричинили інфляцію на рівні 30% річних, що не могло не позначитися на банківській системі України. Фінансові події лютого 2014 року назвали «банкопадом» – українські банки, позбавлені інсайдерського фінансування з фінансово-промислових груп, не могли виконувати свої зобов’язання перед вкладниками, не витримували економічної кризи і почали закриватися один за одним. У квітні 2014 року Міжнародний валютний фонд ухвалив програму фінансової підтримки України на суму 16,7 мільярда доларів, однак для цього слід було провести реформу банківської системи і позбутися від банків з «токсичним кредитним портфелем», до переліку яких на той час відносився і «ПриватБанк».

У червні 2014 року Національний банк України очолила Валерія Гонтарєва, яка взяла курс на очищення банківської системи. Банки в Україні почали зникати десятками. У березні 2015 року вступив у силу закон, який зобов’язав банки подати план скорочення понадлімітного кредитування, а у квітні розпочалося стрес-тестування банків.

«Наша банківська система працювала проти принципів банкінгу. Банк має диверсифікувати ризики, коли збирає депозити. Переважна більшість наших банків робили абсолютно протилежне: вони ризики концентрували. Тому коли настала криза, ці концентровані ризики «вибухнули»», – прокоментував доцент Каліфорнійського університету у Берклі співзасновник проекту VoxUkraine Юрій Городніченко.

Не дивлячись на те, що на той час «Приват» був найбільшим банком України, на 1 квітня 2015 року Національний банк України зафіксував недостатність капіталу у розмірі 113 мільярдів гривень, а більш детальний стрес-тест показав, що проблеми у банку настільки серйозні, що можуть призвести до  колапсу всієї банківської системи України. Тодішня глава НБУ Валерія Гонтарєва заявила, що причиною кризи стала неправильна кредитна політика «ПриватБанку». У 2016 році відбувалися численні зустрічі представників Нацбанку з акціонерами «Привату», НБУ проводив докапіталізацію банку. У власність банку перейшли такі особисті активи Коломойського як курорт «Буковель» та літаки «Боїнг», які опинилися у заставі в НБУ. Валерія Гонтарєва назвала це свого роду гарантією того, що «Приватбанк» впорається із взятими на себе зобов’язаннями. У жовтні 2016 року власники навіть погодилися на добровільну націоналізацію, однак вона могла бути можлива лише у разі виходу балансу банку «в нуль». Однак ці заходи не увінчалися успіхом, і станом на 1 грудня 2016 року «діра» зросла до 148 мільярдів гривень, а загальна заборгованість – 19 мільярдів гривень, по яким прострочили виплати.

«Ставки по гривневих кредитах «ПриватБанку» були на 4-8 процентних пунктів менше, ніж ставки по гривневих депозитах, які банк платив населенню. Ставки по валюті теж відрізнялися. Замість того, аби купувати дешевше і продавати дорожче, банк робив з точністю до навпаки — брав гроші у населення під високу ставку і кредитував компанії під низьку», – коментує заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії Марія Репко.

Простими словами, «ПриватБанк» брав гроші клієнтів, які розміщували в банку депозити, і видавав кредити під малі відсотки для фінансування інших бізнесів групи «Приват». Для погашення цих кредитів «свої» компанії брали в тому ж «Приватбанку» нові кредити і так тривало циклічно. В одному із інтерв’ю, Ігор Коломойський, відповідаючи на запитання про те, чи є для нього «ПриватБанк» інструментом тиску на владу, зазначив, що ніколи не розглядав такого варіанту, адже він не терорист, щоб тримати вкладників банку у заручниках, маніпулюючи їхніми грошима.

«ВІЧНИЙ ДВИГУН»: ВЗЯТИ КРЕДИТ У СЕБЕ САМОГО, ЩОБ ПОГАСИТИ СВІЙ ЖЕ КРЕДИТ

Однак НБУ все ж не був задоволений темпами оздоровлення банку, відтак тодішні власники вирішили зробити «хід конем». За словами тодішнього керівництва НБУ, «Приватбанк» за два тижні замінив позичальників – реальні зобов’язання були закриті, а нові кредити видані на фіктивні фірми. Тодішнє керівництво «Приватбанку» заперечувало ці закиди, зазначивши, що видало нові кредити лише фірмам-посередникам, однак реальних вигодонабувачів так і не розкрили. Схема була у тому, що ці посередники у заставу «Приватбанку» надавали… свої товари, яких реально не виробляли. Таким чином у разі реалізації ризиків по кредитних договорах, «Приватбанк» практично не отримав би нічого. Тобто гарантій повернення боргу, живих грошей, які вкладники вклали у банк, просто не існувало. Нацбанк знову висказав «Привату» своє «фе», однак тодішні власники просто прокрутили «накатану» схему – знову реструктуризували борг, просто замінивши одні фірми-прокладки на інші. А зробити НБУ нічого не міг, оскільки заборонити проводити реструктуризацію, означало б довести «Приватбанк» до банкрутства.

У грудні 2016 року «ПриватБанк» вже фактично був неплатоспроможним. Співвласники погодилися на дофінансування з боку НБУ та нову реструктуризацію боргу до середини 2017 року. При цьому реструктуризація повинна була бути проведена на реальні компанії, які випускають реальну продукцію, що має бути певною гарантією погашення боргу. Однак Уряд прийняв рішення про націоналізацію банку, у зв’язку з чим виникли певні ризики. Найбільші з них – тимчасова зупинка найбільшого банку України, що могло викликати колапс фінансової системи, а також ризик неповернення виданих колишніми менеджерами кредитів.

За словами тодішньої заступниці голови НБУ Катерини Рожкової, якби націоналізація банку не відбулася, він зміг би протриматися ще день-два, не більше, адже на час введення тимчасової адміністрації в банку була картотека лише на 1 мільярд гривень, і та формувалася за рахунок коштів, які люди вносили на власні поточні рахунки.

«Чи міг Беня петляти далі? Шанси були б, якби не його вечірні прогулянки під «Укрнафтою» і сакраментальне «Йдеш каву пити?». Іноземні інститути не розуміли, як можна залишати 50 % розрахункової системи в руках людини, яка погрожує батальйонами», – прокоментувала ситуацію колишня корпоративний секретар «ПриватБанку» Вікторія Страхова.

У свою чергу Ігор Коломойський 23 грудня 2016 року у інтерв’ю власному телеканалу «1+1» зазначив, що падіння «Приватбанку» відбулося через свавілля НБУ, а кредитний портфель був повністю збалансований. Він подякував тодішньому прем’єр-міністру Володимиру Гройсману за сміливе рішення. Ймовірно, воно було більш вигідним самому Ігорю Коломойському, адже тепер не він був боржником перед вкладниками, а держава. Більше того – він вимагав компенсації.

«Ми захищали наш банк до останнього, але рівно до того моменту, поки ми не відчули загрозу для клієнтів. А в іншому, історія розставить все по своїх місцях», – заявив Ігор Коломойський, чим, фактично, підтвердив, що зняв із себе відповідальність перед клієнтами банку.

Крім того, експерти НБУ попереджали, що стратегія кредитування власних бізнесів групи «Приват» за рахунок дрібних депозитів – це крихка «фінансова піраміда», яка завалилася б рано чи пізно, понісши з собою ризики дестабілізації всієї банківської системи України. Іншого варіанту, окрім націоналізації, не було, оскільки у разі ліквідації банку, Фонд гарантування вкладів мав би виплатити суму, яка дорівнювала 6% ВВП України. На час націоналізації «діра» в «Приватбанку» складала 150 мільярдів гривень. НБУ вніс державних облігацій на суму 116 мільярдів гривень, решту вдалося покрити за рахунок коштів, які зберігали у «Приватбанку» колишні акціонери.

«СЛУГА НАРОДУ» – КРЕАТИВНИЙ ХІД ЗАМІСТЬ СТАНДАРТНОЇ СХЕМИ

У січні 2017 націоналізація «Приватбанку» звершилася, а у лютому Уряд збільшив статутний капітал на 116,8 мільярдів гривень. Відтоді погашення кредитів і їх реструктуризація  стали проблемами держави. Стабілізувати роботу «Приватбанку» вдалося лише у серпні 2017 року. Разом з тим розпочалося розслідування економічних операцій «Приватбанку», що, за словами експертів, може загрожувати замороженням рахунків колишнього власника Ігоря Коломойського. У відповідь колишні власники подали понад 300 позовів щодо оскарження рішень про визнання клієнтів (фірм, яким видавалися кредити) пов’язаними особами. А вже 9 червня 2017 року Ігор Коломойський подав основний позов до суду – про оскарження рішення про націоналізацію «Приватбанку».

У січні 2018 року з’явилися результати розслідування Krol, згідно з якими, до націоналізації ПАТ «Приватбанк» було об’єктом масштабних та скоординованих шахрайських дій, що призвело до збитків мінімум у 5.5 мільярда доларів. Однак Ігор Коломойський через суд вимагає повернути йому акції «ПриватБанку» або ж виплатити компенсацію у розмірі 2 мільярдів доларів. В інтерв’ю колишній власник прямо зазначає, що «ПриватБанк» є тягарем для держави, тому й сам не хоче його повертати собі у власність, однак хоче отримати компенсацію та заявляє, що готовий «домовлятися». З попередньою владою Ігорю Коломойському домовитися не вдалося, відтак він вирішив її змінити, зробивши ставку на лідера проекту «Квартал-95» Володимира Зеленського. Серіал «Слуга народу», який вийшов на «1+1» за рік до президентських виборів, став, фактично, агітаційним матеріалом майбутнього президента. Креативна ідея серіалу «Слуга народу» вистрілила, народ, який втомився від обіцянок «жити по-новому», надав кредит довіри неполітику Володимиру Зеленському. При чому як у Західних так і Східних областях – майже одноголосно. Політологи попереджали, що це діаметрально протилежні очікування електорату, втім, ситуація для нового гаранта ускладнилася ще й певною залежністю від олігарха і його вимогою «вирішити питання» з «Приватбанком».

Володимир Зеленський розуміє, що виконання вимог колишнього власника банку можуть призвести до дефолту України, що в нинішніх умовах може обернутися соціально-економічною і навіть гуманітарною катастрофою. Адже 2 мільярда доларів, які вимагає повернути олігарх – для України істотна сума. Узгодженостей не було і раніше, оскільки Ігор Коломойський не бачить нічого поганого у оголошені дефолту і припиненні співпраці з МВФ, у Володимира Зеленського інші погляди. Та якщо ще кілька місяців тому у Президента було поле для маневру, то враховуючи фактор пандемії коронавірусу, співпраця з МВФ нам просто життєво необхідна. Більше того, Арсен Аваков, один із найсильніших політиків України на даний час, який досить близький до олігарха Ігоря Коломойського, також наголошує на необхідності співпраці з МФВ, адже без цього, на переконання Авакова, Україна просто не має шансів віднайти фінансові ресурси, аби подолати кризу, викликану пандемією.

Підсумовуючи викладене, особливо з урахуванням факторів кадрових перестановок і «різнобою» при голосуванні за важливі законопроекти, складається враження, що між так званою групою «Приват» та командою Президента дійсно напружені стосунки і питання на 2 мільярди доларів на повістці дня стоїть досить серйозно. Навіть сам факт внесення на розгляд «антиколомойського» законопроекту є цьому свідченням.  Разом з тим є ряд факторів, які можуть звести намагання парламентарів прийняти цей закон нанівець. Зокрема, це 12 тисяч правок до закону. Більшість із них називають відвертим парламентським «спамом». Експерти підрахували, що для розгляду їх усіх потрібно щонайменше рік. Однак, як зазначають окремі політики, Регламент дозволяє розглядати правки пакетами, тоді проголосувати за закон з усіма правками можна за один день.

Є й інші ризики – блокування трибуни, відсутність кворуму депутатів через карантин, брак голосів, адже, як писала «Волинь.Правда», в парламенті давно немає не те що моно, а будь-якої більшості, тому як голосуватимуть фракції – передбачити практично нереально. Враховуючи все це, можна припустити, що насправді ніякої «війни» між олігархами і владою немає. Першим потрібно повернути свої активи, другим – не впасти обличчям в багно перед виборцями. Тому не виключено, що насправді вже про все домовлено так, щоб і вовки ситі і вівці цілі. Якщо ця версія має право на існування, то незабаром ми побачимо активну імітацію боротьби з олігархами, зокрема – з Ігорем Коломойським, у якій він, не дивлячись на «героїчний» опір влади, отримає верх, що відобразиться у тому чи іншому рішенні, яке б задовольнило колишнього власника найбільшого банку України. На разі прогнозувати важко, однак вже завтра у процесі голосування нам стане зрозуміло, який сценарій «авторський цех» «слуг народу» нам запропонує цього разу. Завтра настане день, коли маски можуть бути зняті, і це не про карантин.

P.S. Як щойно стало відомо, позачергове засідання Верховної Ради переноситься з 15 на 16 квітня.

 Роман Колюхов