Корвалолу випив сотку та й розвиднілось потрохи,– срібло-злато Полуботка тут шукають зниклі крохи. Гроші,долари,мільйони,цінні речі і папери,контрабанду та ікони – все знаходять в хана-мера. Новина по древнім краю йде,немов під лід свекруха,бурштину вже не копають – всі рвонули в град щодуху. З лісу дикого,з Маневич,хлопці їдуть в Володимир,там живе Саган-царевич,на секунди іде вимір. Хто захопить скриню злата,хто збере князівські руна,хто у хату у «пузату» свою лапу та й засуне? Вже дзвенять в руках лопати,вже копають на городі,плаче комсомолець-тато,син би став йому в пригоді. Дзвонить тато до синочка: приїзди на оборону! А дурнеє потороччя пікетує на кордоні. Проти митниці і шефа,що псує всю контрабанду: «Не могу до вас приехать,тут у нас своя команда!..».
Вже тремтячими руками набирає Романця: «В комсомолі були з вами,не доводьте до кінця! В мене обшук у палатах,гине надбане добро,треба друзів виручати,я ж твій приятель ПедрО!».
А йому із града Луцька смс летить як птиця: «Ти не міг би та й по-людськи від мене зовсім відчепиться! Маю клопотів доволі: відключили газ і воду: ми уже не в комсомолі і не пашем для народу! Я боюсь,що прийдуть люди і скопають мої соти,а у мене там повсюди замасковані щедроти. Раз попався – суши весла,сухарі собі суши,жаль,що крига швидко скресла – щиро ваш і від душі…».
…А по хаті ходять слідчі,пишуть грізні протоколи,в князя в шлунку бурчить відчай,памперс мокрий – моя доле! До вбиральні – заборона,раптом там який тайник,нужду справить у вазона хтів було вже чоловік,та виносять із кімнати знаменитого портрета,його легко упізнати – Пшонку автораритета! Яка схожість із Саганом! Справжній Педро – рідний брат,пика нагла й ніби п’яна і такий же тлустий зад. Та ще й родимка на сраці – точно як у прокурора,родич слідчому собаці,видно,що родинна свора.
Хан-Саган у трубку дише: «Брате,брате,виручай!». А у відповідь – лиш тиша: ту-ту-ту,гуд бай,гуд бай!..
Де шукати соломинку,яка витягне з біди? Може,Петьо Сімонєнко враз примчить один сюди? Та у нього юна краля,дрібні діти,геморой,в орденах вся грудь,в медалях,він тепер у нас герой. Разом Лєніну служили та носили партбілєт,рвали когті,не тужили а тепер «отвєта нєт!».
Втер сльозу і витер соплі,підтягнув штани й труси,в хаті чути дикі воплі,ох не ті тепер часи! Може,Віктор,чук-Медвєдєв стару дружбу пригада? Монастирські файні леді,свічі,танці,ламбада…Хто тепер його згадає,князя бідного з Волині,сльози Педро проливає,очі тре червоно-сині. Вийшов тихо на балкона,очі звів у синнє небо,вийняв мікро-«аполона» – справив з висоти потребу. Ще й не встиг закрить ширінку – в небі вздрів нову спокусу: опустились на хвилинку з неба дикі й файні гуси. Серед них – мале гусятко,щось гелгоче про столицю,називає його татком і щипає за сідницю. Упізнав слугу народа – Гусь,горобчик сизокрилий: «Візьми мене в небозводи,поверни князівську силу! Утікаймо до столиці,бери мене на крилята!..». Гусь Сагана та й по пиці! Ще й обклав добірним матом…
Ой,на кого сподіватись? Де набратися терпіння,може,в Київ написати в царське вище управління. Може,Цар пройметься болем Сагана-контрабандиста,«порішає» його долю і все буде крито-чисто? Бухну в ноги царські шати і зроню сльозу-соплинку,адже можуть все забрати,що накрав в лиху годинку…Гетьман зможе врятувати князя-хана,просто смерда,кадри треба шанувати,і дарма,що староперда…
Хто ж то міг мене підставить,хто посмів рапортувати,таким чином можуть навіть запроторити за ґрати. А тоді моїй кар’єрі вже прийде сумний капець,мабуть,зрадник в нашій сфері – луцький Коля-Романець. Він загарбати охочий Володимирські поля,і кордон прибрати хоче для бурштину-янтаря. Мало йому Карабаса,вже позарився на воду,всі шматки жирніші й ласі відбирає у народу…
А можливо,риє яму,що «в бігах» аж у столиці,має він свою програму,робить справу як годиться. Надсилає в древнє місто він своїх метких васалів,вони місять вправно тісто і копають глибше й далі. Перед ним я скину шапку,бо втомився відбиватись,вже складу тихенько лапки й перестану чуже брати. Ще один у мене ворог,що шумить завжди за правду,золотник малий та дорог,забирає в мене лаври. Він поліський шахраюга,в моїм місті верховодить,на білборд мене як друга він повісив для народу.
Втім,чого мені гадати: треба кликать журналістів,брифінг організувати на всі питання відповісти. Розвінчать брехню й доноси,оправдатись на віки…Ой,мене,кажись,поносить,вже біжать якісь струмки… Памперс ніби протікає,знову взявся енурез,а поліція шукає в хаті все нових імпрез. Я не хочу велелюддя,пресу видворіть із хати,навіть бронзове погруддя я не буду замовляти. Хоч князівському Сагану можна десь і на майдані було вилити як пану бюст з металу вельми файний. А якщо моя статуя вимага крутих пеньонзів,то із золота чи бронзи ви зробіть для мене ґрати…
Все,піду на відпочинок,інвалідний,по закону,десь відкрию власний шинок і зніму свою корону. Бо я й так ходжу по лезу,втратив спокій,тихий сон,результати енурезу пробиваються з кальсон. Передайте привіт брату,що у мене на портреті,хабарі умів він брати,служив Лєніну і Пєті. Та все ж втрапив в ополонку,захлинувся в сріблі-златі,ми фігури крупні – ПШОНКИ: стоїмо ми брат за брата. Відчуваю,що брат Пшонка був нікчемний чоловік,а моя гнила душонка переходить теж на ПШИК…