«Коли ми тільки відкрилися,люди теж були невдоволені. А зараз,якби якась рада поставила в порядок денний розгляд питання про закриття нашого пункту,то люди з ближніх сіл розігнали б ту раду. Бо вони мають тут роботу»,– розповідає директор Волинського пункту тимчасового перебування іноземців і осіб без громадянства,які нелегально знаходяться в Україні Валерій Демчук,– пише Громадське.Волинь.

В Україні діє лише два пункти тимчасового утримання нелегальних мігрантів закритого типу (окрім волинських Журавичів є ще пункт у Розсудові Чернігівської області),розраховані загалом на 373 особи. Споруджені вони державним коштом за фінансової участі ЄС та Міжнародної організації з міграції. Щоб дізнатися,чи є на Волині мігранти з Сирії,звідки і від чого тікають люди,яких називають нелегалами,ми навідалися у пункт тимчасового перебування іноземців закритого типу,що у Журавичах Ківерцівського району.
Пункт знаходиться в лісі. На режимний об’єкт проходимо через контрольно-про­пускний пункт. Спочатку спілкуємося з директором. Він на випередження констатує,що сирійців тут немає. «До нас рідко потрапляють люди,які тікають від війни чи переслідувань. Найчастіше це трудові мігранти,студенти,в яких вийшов термін перебування в Україні,люди,для яких Україна – транзитна країна. Їх привозять прикордонники. Фактично Україна за територіальним принципом розділена так,що усіх затриманих на Заході держави везуть до нас,а решту – до Чернігова. Наш пункт розрахований на одночасне утримання 165 осіб. За час його існування тут побувало 1696 осіб. Нині тут знаходяться 70 людей: чоловіки,жінки і діти. Це представники 26 країн світу. Найбільше – з Афганістану. Згідно законодавства,термін перебування до року. Якщо не ідентифікували і не змогли видворити,то ми їх випускаємо. Були випадки,коли людина потрапляла до нас повторно і кожного разу надавала про себе інші дані. Хоча зазвичай іноземці зацікавлені у співпраці з нами. Громадян держав,де тривають військові конфлікти,ми не видворяємо. Наприклад,мігрантів з Афганістану. З посольством цієї країни добре налагоджена співпраця»,– розповідає Валерій Демчук.
Завідувач відділу аналітичної роботи Петро Цисюк погоджується провести нам екскурсію,показує приймальне відділення,кабінет психолога,навчальний клас,медкабінет. Лікар каже,що іноземці,які сюди потрапляють в основному молоді здорові люди. Тут хворіють застудними захворюваннями і розладами травлення,бо їжа і клімат в їхніх країнах інші. Медичну допомогу,здебільшого,отримують тут. Якщо потрібне дообстеження,то іноземців везуть в Ківерцівську районну лікарню чи в обласний центр.
На території пункту є дитячий ігровий і спортивний майданчики. Петро Цисюк розповідає,що мігранти все ж більше часу проводять в гуртожитку: дивляться телевізор,займаються своїми справами.
За створенням картин з пофарбованих клаптиків одягу ми застали і громадянина Казахстану Сергія Яньо. Він у пункті вже 9 місяців. Його батько родом з Турійського району Волинської області. Ось і сам Сергій після років роботи в Росії,Німеччині та Швеції,вирішив повернутися на батьківську землю. Художник-самоучка вже знає чим може стати корисний українським воїнам,які повертаються з зони проведення АТО. Більше про роботу пункту тимчасового перебування іноземців – у сюжеті-екскурсії.