Після перемоги Володимира Зеленського на президентських та команди «Зе» на парламентських виборах у минулому році суспільство очікувало різкого та безповоротного перезавантаження влади, рішучої боротьби з корупцією та невідкладних реформ. Монобільшість відразу ж сформувала новий Уряд, з високих посад полетіли голови і на їх місці з’явилися нові обличчя. Втім, як виявилось згодом, просто нових облич замало – потрібно ще й в чомусь бути фахівцем. А тому не минуло й року як з посади «пішли» керівника Офісу Президента Андрія Богдана, пізніше Уряд Олексія Гончарука відправили у відставку, і відразу ж після того «на килим» у Верховну Раду викликали генерального прокурора Руслана Рябошапку, у якого втриматися на посаді не було жодних шансів.

Журналісти та експерти вже відкрито говорять про боротьбу олігархічних кланів за владу, підкилимні домовленості, велику гру проти Президента України та високу ймовірність позачергових виборів Верховної Ради.

«Я ЙДУ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ПОВЕРНУТИСЯ», – РУСЛАН РЯБОШАПКА ДЕМОНСТРУЄ ЗАЛІЗНИЙ ХАРАКТЕР

Скандали навколо земельної реформи Олексія Милованова, повний провал тарифної політики, стрімке скорочення всіх показників соціально-економічного росту, і як контрольний постріл в голову – оприлюднення запису розмов на нараді в Олексія Гончарука не лишали жодних сумнівів, що з ним та його Урядом будуть прощатися найближчим часом. Ні для кого не секрет, що на Уряд Гончарука чи не найбільший вплив мала група Сороса-Пінчука, яка має чимало депутатів у парламенті у складі різних фракцій. Окремі опозиційні сили відверто називали цей Уряд «неукраїнським». Сам факт того, що такий склад Кабміну був затверджений після виборів свідчить про те, що між Володимиром Зеленським, який позиціонує себе як незалежного від олігархів політика, та групою «соросят» були якісь певні домовленості у рамках спільного бачення розвитку України. Втім, як «Волинь.Правда» неодноразово писала, ці домовленості, вочевидь, виходили за рамки розуміння іншої впливової групи в українській політиці – групи «Приват» Ігоря Коломойського, яка вважає Зеленського «своїм» президентом.

Генеральний прокурор Руслан Рябошапка, який встиг попрацювати на посаді всього три місяці, встиг завоювати авторитет в очах підлеглих та західних партнерів, а також – не втратити його серед громадян України. В ексклюзивному інтерв’ю «Волинь.Правді» політик зі світовим ім’ям Михайло Саакашвілі теж дав позитивну характеристику Руслану Рябошапці, оцінивши його не гірше, ніж свого найближчого соратника Давіда Сакваралідзе, який відомий своєю нетерпимістю до корупції у органах прокуратури.

Та поки Руслан Рябошапка отримував компліменти від таких іміджевих політиків як Михайло Саакашвілі, над ним згущалися хмари завдяки старанням певних «темних сил» українського політикуму. Йшовши звітувати про роботу перед нардепами, головний прокурор країни вже розумів, що це буде його останній день на посаді, щоб він не сказав у своєму звіті. Тому реформатор вирішив використати «момент слави» по повній програмі.

«28 років українська прокуратура була інструментом тиску та політичних репресій. І в цьому залі є люди, які відчули це на собі. 28 років ця інституція не мала жодної довіри від людей. 28 років прокуратура була джерелом власного збагачення для обраних. Як результат – олігархи у прокурорських погонах. Я не став нічиїм слугою. Я був і є незалежним. А незалежного прокурора не можна змусити, його можна тільки звільнити. І я йду. Але я йду для того, щоб повернутися», – завершив свій виступ з трибуни Верховної Ради  Руслан Рябошапка.

Поціновувачі кіно кажуть, що найкрутіший момент у голлівудських бойовиках, це коли за спиною головного героя щось потужно вибухає, але він йде, не озираючись. Саме так, як «Міцний горішок», Руслан Рябошапка, не озираючись, покинув сесійну залу після емоційного вибуху депутатів. Всупереч регламенту, він навіть не залишився для відповіді на запитання, продемонструвавши свою неповагу до людей у залі. І, вочевидь, у нього для такої неповаги були різки причини. На ці причини у програмі Савіка Шустера «Свобода слова» прозоро натякнув член команди Руслана Рябошапки – Віктор Чумак, який на разі виконує функції головного прокурора.

(відео виступу Віктора Чумака – з 2:24:00)

«ПРИВАТ», СУСПІЛЬСТВО І ПРОКУРОРСЬКЕ ЛОБІ: ХТО ПОСУНУВ РЯБОШАПКА

Савік Шустер запитав, які сили стоять за всім тим, що відбувається в українській політиці. І виконуючий обов’язки генерального прокурора по поличкам розклав всі фактори, які вплинули на прийняття рішення Президентом України.

«У вересні минулого року ми з новою командою зайшли в Генеральну прокуратуру. Це Руслан Рябошапка, Віталій Касько і Віктор Трепак. Ці люди відомі в країні тим, що колись брали «діамантових прокурорів», а зараз  супроводжують усю цю справу в суді. І ми почали найбільшу і єдину реформу в країні за ці 28 років – справжню реформу в прокуратурі. Це був справді інструмент тиску і це треба було вичистити. Тому, що там сиділи не просто люди у погонах прокурорських, там сиділи люди, які забирали ваші гроші. Вони отримували маленькі зарплати, але жили абсолютно неспівмірно з цими зарплатами. І крім того, що нам треба було там залишити професійних прокурорів, нам потрібно було там залишити доброчесних прокурорів», – заявив Віктор Чумак.

У студії продемонстрували відео життя «на одну зарплату» прокурорів Генеральної прокуратури часів Юрія Луценка. Рейтинги найбагатших людей України у журналі Forbes можна було сформувати, пройшовшись лише по кабінетах Генеральної прокуратури. Зокрема, у відео пригадали Константина Кулика – першого фігуранта по статті про незаконне збагачення, який добудував цілий поверх до своєї елітної квартири. Руслана Біловара, дружина якого має 2 годинники загальною вартістю понад 4 мільйони гривень та авто за 1,7 мільйона. Юрія Кривобока – найбагатшого прокурора України, який має  маєток у Конча-Заспі площею понад 2000 квадратних метрів, і ще безліч подібних «стражів закону». Всього, повідомив Віктор Чумак, за три місяці роботи новий генпрокурор і його команда виявили 200 таких персонажів тільки у Генпрокуратурі. Загалом з оновленого Офісу генпрокурора за три місяці пішло 723 прокурора.

«Скажіть, будь ласка, ми правильно зробили, чи ні? Це прокурорське лобі, яке лишається достатньо сильним, і воно зацікавлене у тому, щоб повернутися. І це перша причина – лобі, яке має своїх людей у Верховній Раді. Вони всі виступали у Раді, коли гнали з посади Руслана Рябошапку.  Всього з Офісу пішло 723 прокурора. Ви бачили колись щось таке подібне в країні? Зараз ми робимо таку ж атестацію, але на обласних прокуратурах. Ще б кілька тижнів – і ми б закінчили переатестації в обласних прокуратурах», – розповів Віктор Чумак.

Відтак, за словами Чумака,  в Україні, можна сказати, існує певна «прокурорська мафія», яка має настільки потужний вплив, що здатна диктувати свої умови на найвищому державному рівні і добиватися зняття генерального прокурора з посади.

«Я сьогодні вільно ходжу по Офісу генпрокурора і спілкуюся з людьми. Там залишилися люди вільні і незалежні. Вони кажуть, що зараз вперше за увесь час роботи в прокуратурі, не отримують незаконних вказівок», – заявляє Віктор Чумак та додає, що після звільнення Рябошапки прокурори підходили до нього і просили передати колишньому керівнику, що мали за честь працювати з ним разом.

Далі Віктор Чумак розповів про наступний фактор, який вплинув на звільнення з посади Рябошапки. Це українське суспільство, яке істотною мірою радикалізувалося та вимагало від нової політичної еліти негайних посадок корупціонерів.

«Всі хочуть посадок. Посадок, як картоплі, – взяв, і кинув», – емоційно пояснює Чумак.

Варто вставити ремарку і нагадати, що саджати людей, як картоплю, – далеко не найкраща практика, і Україна вже проходила через це у роки «Червоного терору» та у 1937-му, коли так звані «трійки» без суду і слідства під копірку штампували вироки політично «неблагонадійним» громадянам, відправляючи їх сотнями тисяч в кращому випадку – у Сибір, в гіршому – на той світ. Таких посадок нам більше не потрібно, і Руслан Рябошапка, як професіонал, був готовий забезпечувати реальне верховенство права та захист законних інтересів громадян, а не застосування вибіркового правосуддя і використання можливостей прокуратури для тиску і розправи над конкурентами і політичними опонентами, як до того звикли попередні політичні еліти, маючи своїх ручних генпрокурорів.

Віктор Чумак, захищаючи честь свого колишнього керівника та всієї прокурорської команди, оперував цифрами: за три місяці роботи Офіс генпрокурора відкрив 1200 проваджень щодо корупції, понад 900 людей вже отримали підозри. Однак після цього на адресу прокуратури посипалися звинувачення у створенні видимості боротьби з дрібною корупцією в той час, як корупція на ТОП-рівні продовжує процвітати. На жаль, далеко не всі громадяни розуміються у тому, що розслідуванням фактів корупції серед високопосадовців займаються інші органи – НАБУ та САП, які абсолютно незалежні. Прокуратура ж вже не є тим монстром, яким була в часи Януковича і раніше, вселяючи страх в усіх і все через свої необмежені можливості. Сьогодні, за великим рахунком, в прокуратури залишилася лише функція підтримки державного обвинувачення у суді, розслідуваннями вона не займається.

Таким чином виходить, що самі громадяни України, які вимагали покарання для корупціонерів, стали певним інструментом тиску на прокурора, який міг би це покарання гарантувати, якби йому дозволили працювати. Втім, продовжує Віктор Чумак, не це стало вирішальним фактором.

«Але і це не головне. Ми говорили про націоналізацію крупних банків. А ви пам’ятаєте, кому належить цей банк? А ви пам’ятаєте, яка кількість депутатів у цієї людини, якій належить цей банк?», – запитав Віктор Чумак аудиторію, натякаючи на Ігоря Коломойського.

Таким чином виконуючий обов’язки Генерального прокурора України фактично прямим текстом звинуватив олігархічні групи у прямому тиску на правоохоронну систему України. Віктор Чумак нагадав, що 16 березня відбудеться одне із вирішальних судових засідань у справі по націоналізації «Приватбанку». За його переконанням, команда Руслана Рябошапки була готова до останнього відстоювати державні інтереси у цьому процесі, що йшло у розріз із інтересами олігарха, саме тому до початку судових слухань з прокуратури потрібно було викинути таких принципових і некерованих людей.

«ШИРОКА КОАЛІЦІЯ» КОЛОМОЙСЬКОГО-МЕДВЕДЧУКА: ЧИ ЗМІНЯТЬ ОЛІГАРХИ ПРАВИЛА ГРИ

«Волинь.Правда» ще минулої осені писала про те, що хмари над українським олігархом Ігорем Коломойським все густіші – у Штатах цікавляться походженням його статків, а в Україні дуже не просто складаються відносини з новим Президентом та іншими впливовими групами. Видання «Українська правда» у своїй свіжій аналітиці пішло ще далі і вважає, що на разі є всі ознаки того, що відносно проукраїнський олігарх Ігор Коломойський та явно проросійський мільярдер і політик Віктор Медведчук знайшли точки дотику та готові об’єднуватися проти спільних ворогів в Україні. Якщо припущення аналітиків мають достатнє підґрунтя – після наступних виборів Україну можуть очікувати смутні часи. Адже ці двоє, враховуючи їхні необмежені фінансові і медійні можливості, можуть різко розвернути Україну у протилежний бік геополітичного руху, і не факт, що новий прозахідний майдан відіграє у такому разі якусь роль. Те, що мета Віктора Медведчука, як і його кума Путіна – це «русскій мір» по всьому світу, давно не викликає жодних сумнівів. А от такий маневр у сторону дружби з проросійськими силами Ігоря Коломойського, якому стало не вигідно гратися у демократію і західноєвропейські цінності, викликає неабияку насторогу. Гра у демократію – це гра за правилами, які необхідно дотримуватися кожному, а українські олігархи так не звикли. Щойно правила починають працювати проти них – вони або змінюють ці правила, або перетворюють шахову партію у «Чапаєва», граючи по «бєзпрєдєлу». В Росії так можна. В Росії це нормально. Україна ж хоче жити по-іншому, власне, за те і воюємо з Росією на Донбасі. Та поки там воюємо із зовнішнім ворогом,  тут внутрішній ворог встромляє ножа у спину, вже навіть не оглядаючись на свідка злочину у вигляді західних партнерів.

Як пише «Українська правда», навіть дзвінки з Держдепу США до Офісу президента не врятували Руслана Рябошапку від звільнення. Неофіційні джерела у посольстві США зазначили, що цим звільненням Володимир Зеленський перейшов «червоні лінії». Нагадаємо, раніше з’явилася інформація, що Руслан Рябошапка провів зустріч з послами G7, що не сподобалося українському Президентові. На питання Савіка Шустера, чому посли США втручаються і захищають Рябошапку, Віктор Чумак відповів дуже просто.

«Тому, що сюди не прийдуть інвестори, якщо вони не будуть захищені. Вони захищають не Рябошапку, вони захищають свого інвестора, український народ і українську землю», – пояснив Віктор Чумак.

Безумовно, у цих словах є логіка, адже Штати допомагають Україні у рамках безлічі різноманітних проектів. В нас вкладаються величезні кошти американських платників податків і ми мріємо про іноземні інвестиції. Агентство США з міжнародного розвитку прагне розуміти, що кошти американських платників податків Україна використовує за цільовим призначенням і вони не перетворюються на котедж і елітні машини для чиновників, інвестор прагне розуміти, що завод, якого він побудує на українській землі, не «відіжмуть» рекетири. Гарантувати це і покликані органи прокуратури, стражі закону. Втім, за 28 років прокуратура нікому і ніколи не могла дати таких гарантій, адже, як сьогодні відкрито заявляє виконувач обов’язків Генерального прокурора, ніколи не було такого, щоб прокурори не отримували незаконних вказівок згори.

«Ми повернули 12 тисяч гектарів української землі із незаконного володіння. Тільки в Затоці на березі моря було 48 таких ділянок. Та ще 300 тисяч гектарів лісу. Закрили гральні заклади по всій Україні», – розповідає про результати роботи за три місяці Віктор Чумак.

Та в будь-якому разі прокуратура часів Рябошапки – це вже історія. Безумовно, він за цей короткий час проявив себе як лідер і ще невідомо як, де і коли повернеться. Але в тому, що повернеться, немає жодних сумнівів. А на саму прокуратуру можуть очікувати не менш історичні зміни. На разі тимчасова очільниця Державного Бюро Розслідувань Ірина Венедіктова розглядається як найбільш ймовірна кандидатка на посаду генерального прокурора України. Якщо це призначення відбудеться – вона стане першою жінкою-генеральним прокурором України. Проте, разом з тим, Ірина Венедиктова ще не встигла увійти в історію, але вже встигла потрапити у скандал. Зокрема, її критикують за призначення в ДБР своїм першим заступником Олександра Бабікова – колишнього адвоката Віктора Януковича. Хоча, мушу озвучити непопулярну думку, але адвокат, як і лікар, повинен надавати допомогу будь-які людині. Навіть Віктор Янукович має право на правовий захист і хтось його зобов’язаний надавати. Не можна ставити клеймо на адвокатів, які захищали в судах явних злочинців – це просто їхня робота, їхній обов’язок.

Також з’явилася інформація, що першим заступником генерального прокурора планують призначити Івана Дерев’янка, який у період з березня 2010 по січень 2012 року обіймав посаду керівника головного слідчого управління СБУ.

Народний депутат від фракції «Слуга народу» Сергій Іонушас розглядається як основний кандидат на посаду заступника генерального прокурора України. Сам Іонушас, відповідаючи на питання журналістів, не підтвердив, але і не спростував цієї інформації, зазначивши лише, що необхідно дочекатися відповідного подання Президента України.  Тож наразі невідомо, чи захоче Сергій Іонушас поміняти депутатський мандат на посаду заступника генерального прокурора.

Ще одним кандидатом на посаду заступника генпрокурора був Сергій Кізь, який працював у органах прокуратури з початку 2000-х років. Протягом всієї служби Сергій Кізь був дуже публічним, втім, найбільше запам’ятався справами проти олігарха Сергія Курченка та п’ятого Президента України Петра Порошенка. Його призначив своїм заступником ще генпрокурор Юрій Луценко, втім Руслан Рябошапка звільнив з цієї посади. Донедавна Серій Кізь претендував зайнятий цей пост знову, проте, ввечері 12 березня стало відомо, що Сергій Кізь не буде заступником генпрокурора. Причина – Ігор Коломойський не зміг пролобіювати свого кандидата.

Щодо Віктора Чумака, то він навряд залишиться у складі нової команди Офісу генерального прокурора і, швидше за все, добровільно залишить посаду.

Підсумовуючи швидкі і не завжди логічні ходи у вищих ешелонах української влади, складається враження, що за кожну посаду, за кожен орган, за кожну нішу в українській політиці ведеться битва не на життя, а на смерть. Кожна група впливу має своїх ставлеників і хоче бачити їх маріонетками, які підпорядковуються тільки незаконним вказівкам своїх «кукловодів», але ніяк не букві закону. Професійні і доброчесні люди, на жаль, є «випадковими» у цій системі, тож рано чи пізно стають перед вибором – піддатися спокусі, чи піти. Система поламала багатьох, але ще ніхто не поламав систему. Ніхто в Україні. Але ті ж США чи, до прикладу, Італія, побороли мафію, перемогли її, змусивши жити по правилах. Тож є надія, що рано чи пізно це вдасться і Україні.   

Роман Колюхов