Про унікальні родючі властивості української землі ходять легенди. Земля – це основне національне багатство українського народу, – так записано у нашій Конституції. Кажуть, навіть з палки, встромленої в нашу землю, виростає дерево. Аграрний сектор посідає одну із основних ніш в українській економіці, адже вирощують на нашій землі практично все.

В радянські часи вся земля була державною, а сільськогосподарські землі – об’єднані у колективні господарські підприємства. Після розвалу Радянського союзу колишні колгоспи розпаювали, але от на продаж земель сільськогосподарського призначення влада незалежної України наклала заборону – мораторій, який діє і дотепер. Час від часу ідеї зняти цей мораторій спадали на думку українським політикам, втім, жодне парламентське скликання на це не наважилось. Та схоже монокоаліція «слуг народу» цього разу налаштована рішуче. Окрім мовної і національної політики, кадрових призначень і варіантів розв’язання конфлікту на Сході України, земельна реформа – ще одне гостре питання, яке розколює українців. Експерти проаналізували законопроєкт про ринок землі і не знайшли там явних ризиків, втім, більшість громадян України, якщо вірити соціологічним опитуванням, виступають проти зняття мораторію.

Основною «страшилкою» для українців сьогодні стали «іноземні інвестори», які скуплять українські родючі землі за копійки, а бідний і нещасний український селянин піде з торбою по світу. А ще є прихильники конспірологічної теорії, які вірять мало не в «масонську ложу», «світову змову» і таємний «всесвітній уряд», який за допомогою такого інструменту як Міжнародний валютний фонд прагне захопити наші ресурси і встановити на всій планеті «єдиний світовий порядок». Безумовно, якщо на небі запалюються зірки – значить, це комусь потрібно. А щоб розібратися у природі тих чи інших процесів – потрібно розуміти, кому це вигідно, дивитися в корінь проблеми. То кому вигідно залишити мораторій, а хто виграє від відкриття ринку землі?

«СТОЛИПІНСЬКА РЕФОРМА». ДЕСЬ МИ ТАКЕ ВЖЕ БАЧИЛИ

Все нове – це добре забуте старе. Читаючи урядовий законопроект про ринок землі, пригадую шкільні уроки історії та аграрну реформу Петра Столипіна. Було то в Російській імперії в далекому революційному 1905 році. Революційними були тоді не тільки масові виступи і страйки робітників по всій імперії, а й підхід Голови Ради Міністрів Петра Столипіна до реформи.

Тоді кожному селянинові надали право вийти із земельної общини і виділити свою частку землі у власність. Більше того – пропонувалося створити Земельний банк, який надавав би селянам кредит під викуп земельного паю. В результаті столипінської аграрної реформи, в Україні з общин вийшло кожне четверте господарство. На Полтавщині, зокрема, майже вся земля перейшла у приватну власність. Відбулась така собі аграрна децентралізація і кожен селянин став господарем на власному клаптику землі. Між іншим, інтенсивно розвивалося хутірське господарство в ті часи і на Волині. Селяни активно користувалися послугами Земельного банку. Втім, реформу згорнув Тимчасовий уряд у 1917 році, а більшовики після жовтневого перевороту і взагалі провели «розкуркулення» український селянських родин, які за 12 років самостійного господарювання встигли стати досить заможними.

Геополітична катастрофа у вигляді більшовицького перевороту відкинула колишню Російську імперію, а разом із нею і Україну, яка в результаті громадянської війни опинилася у складі СРСР, на півстоліття назад, відновивши, по-суті, кріпосне право, але вже у вигляді колгоспів, які комплектувалися на базі того конфіскованого господарства, яке встигли розвинути самостійні селяни. Кращі господарі української землі були репресовані – розстріляні або ж заслані до Сибіру, а українські землі знову опинилися у державній власності, у складі колгоспів. Тут варто вставити ремарочку і нагадати – ініціатора аграрної реформи Петра Столипіна, між іншим, вбили, застрелили в київському оперному театрі прямо під час вистави.

АГРАРНІ ІМПЕРІЇ УКРАЇНИ: КОМУСЬ ВСЕ, А КОМУСЬ – ДІРКА ВІД БУБЛИКА

Пропустимо 80 років радянського управління і згадаємо перші роки незалежності. Розпаювання колгоспів – кожен член колективного господарства отримав право на земельну частку, пай. Оскільки продати його не можна, а самостійно розвивати сільське господарство може і хоче далеко не кожен – логічно, що люди масово почали здавати свої паї в оренду аграріям. І з цього місця детальніше.

На сьогодні агробізнес – один із найбільш прибуткових видів діяльності в Україні, а його власники – чи не найбагатші люди, статки яких можна порівнювати хіба що з арабськими шейхами. Інформації про найбільші українські агрохолдинги у вільному доступі в мережі предостатньо, журналісти змагаються один з одним у складанні рейтингів найкрутіших агрохолдингів України. Ось, наприклад, рейтинг від LB.UA:

• UkrLandFarming, заснований у 2008 році, основний власник – Олег Бахматюк. Розмір земельного фонду – 653 тисячі гектарів. Статки самого Олега Бахматюка, який, між іншим, колишній бізнес-партнер покійного Ігоря Єремєєва, журнал «Форбс» у 2014 році оцінив у 623 мільйони доларів.
• Група «Агропросперіс» (головний інвестор NCG Capital), заснований у 1993 році, діє в Україні з 2006, основний власник – Джордж Рор. Розмір земельного фонду в Україні – 430 тисяч гектарів у 16 областях України. В цю групу входить 6 агрохолдингів, керівництво яких не надто публічне, тож інформації про їхню роботу вкрай мало. Відомо, що компанія укладала договори оренди землі із селянами напряму у Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській та Харківській областях. До речі, всі 6 агрохолдингів у цій групі зареєстровані не в Україні, а у кіпрських офшорах, тож якщо, за даними «Форбс» у 2011 році NCG Capital заробила 410 мільйонів доларів, то смію припустити, що український державний чи місцеві бюджети отримали з цього дірку від бублика.
• «Кернел груп», заснований у 1995 році, банк землі – 390 тисяч гектарів, основний власник – Андрій Веревський, який не тільки успішний бізнесмен, а й політик. Він почав свою кар’єру в Раді як самовисуванець у далекому 2002 році, а потім побував і в «Єдиній Україні», і в «Європейському виборі» і в «Батьківщині» і в Партії Регіонів, у якій і закінчив політичну кар’єру. За версією журналу «Форбс» пан Веревський у 2013 році займав 13 сходинку у списку найбагатших людей України, його статки оцінили у 1,25 мільярда доларів! Між іншим, «Кернел груп» зареєстрована в Люксембурзі.
• «Миронівський хлібопродукт», заснований у 1998 році, основний власник – Юрій Косюк, розмір земельного банку – 380 тисяч гектарів. Це найбільший в Україні виробник курячого м’яса. Юрій Косюк, між іншим, теж мільярдер, який в офіс прилітає на гелікоптері. Точно на такому, яким обслуговували президента США Барака Обаму. До рівня Обами Юрій Косюк у політиці ще не доріс, хоча пробував свої сили у «помаранчевій» команді Віктора Ющенка. У рейтингу «Форбс» Косюк у 2015 році зайняв п’яту сходинку із показником 1,1 мільярда доларів.
• «Українські аграрні інвестиції», заснована у 2005 році, розмір земельного банку – 261 тисяча гектарів, пов’язана із російським мільярдером Михайлом Прохоровим, статки якого оцінюють у 9,8 мільярда доларів.
Отож, як ви зрозуміли, у аграрному бізнесі доходи міряються мільярдами доларів, а його успішні представники посідають високі позиції у рейтингах найбагатших українців за версією «Форбс». Волинь, звісно, не найбільш аграрна область України, половина нашого регіону – це ліси і болота, де важко будь-що вирощувати. Тим не менше і у нас є успішні аграрії, прізвища і назви холдингів яких вам добре відомі.
Деякі з них також приймають активну участь у політиці. Не на всеукраїнському рівні, поки що, але на рівні депутатів обласної ради їхнє слово щось та й важить. І останнім часом, у зв’язку із ймовірністю відкриття ринку землі, політична активність аграріїв стрімко зросла. З чого б це?

ОРЕНДА ЗЕМЛІ ЗА «ДЯКУЮ» – ЦЕ ДУЖЕ ВИГІДНО

Все дуже просто. Сьогодні агрохолдинги орендують у людей паї мало не за мішок цукру чи борошна, ну, майже за «дякую». У разі відкриття ринку землі один гектар буде коштувати щонайменше 2200 доларів США. Звісно, це дуже дешево і з такою оцінкою категорично не можна погоджуватися, адже це в десятки разів менше, ніж у Європі, при тому, що у нас найбільш якісна земля. До прикладу, один гектар у Швейцарії коштує 70 тисяч доларів, у Голландії – 63,7 тисячі доларів, у Чехії та Австрії – 42 тисячі, в Ірландії – 39,3. Але навіть 2200 доларів за гектар родючих українських чорноземів вже викликав справжню паніку серед аграріїв, адже у разі відкриття ринку землі платити за оренду доведеться значно дорожче, ніж тепер.

Повторення «столипінської реформи» – ось що може нас очікувати найближчим часом. Так, більшість людей, поставлених на межу виживання економічною політикою влади останніх років десяти, негайно скористаються нагодою і продадуть свою землю навіть за такими низькими цінами. Але купити її зможуть не тільки агрохолдинги-монополісти, а й приватні фермерські господарства. Це загроза монопольному становищу на аграрному ринку, ось чому у колах мільярдерів-аграріїв почалося таке пожвавлення, а підконтрольні їм ЗМІ почали кричати про «зраду» і «акційний розпродаж України».

За холдингами – потужні медіаресурси, які формують «мейнстрім» і насаджують «правильну» точку зору, якій важко протистояти. Нам розказують, що злі американці, китайці чи росіяни заберуть нашу землю. Але чомусь ті, хто це розказує, дуже схожі на радянських і російських пропагандистів, які з часів холодної війни вішали локшину на вуха народу про те, що Америка хоче захопити наші ресурси. Між іншим, про Америку, і не тільки. Взяти хоча б для прикладу історію волинських підприємств, які після приватизації опинилися у різних руках. Одні – в чесних-пречесних українських, це так, як, зокрема, КРЗ, якого викупили «континіумівські», завод «Синтетика», шовковий комбінат. Всі вони відійшли у небуття, хоч і потрапили у руки «великих українських господарників». А ось ЛПЗ викупили іноземці за 12 мільйонів доларів, і підприємство процвітає. Точно те саме може відбутися і з землею.

Ті, хто найбільше кричить про те, що не можна продавати землю іноземцям, сам зареєстрував свої аграрні холдинги у тих чи інших офшорах і, сплачуючи податки не в Україні, майже «на шару» користується нашою землею. Виходить, не такі вже українські аграрії й українські. То, може, не така вже й погана ідея про відкриття ринку землі? Створення єдиних прозорих правил гри для всіх. Підвищення мінімальної вартості одного гектару щонайменше удесятеро і доступ до купівлі-продажу для всіх – ось кроки, які має зробити українська влада, аби трохи врізати апетити аграрних монополістів, дати можливість звичайним українським селянам вигідно продати свої паї, а дрібним фермерським господарствам – розвиватися і платити податки в Україні.

Між іншим, є в історії України успішні приклади приватизації великих державних підприємств іноземцями – Криворіжсталь. Завод-гігант спочатку оцінили у 1 мільярд доларів, зрештою продали за 5. І підприємство успішно працює по сьогоднішній день. Можливо, якби приватизувати державні підприємства дозволили б й іноземцям – вони працювали б успішніше під відомими світовими брендами.

Невідомо як складеться з приватизацією підприємств, а от щодо продажу землі, то на 17 грудня аграрії планують новий мітинг – звозять людей до Верховної Ради протестувати проти зняття мораторію. У мітингувальників ніби-то благородна мета – захищають знедолених українських селян. Але ж землю в них ніхто не відбирає, скасування мораторію лише дасть право її продати. А скористатися цим правом чи ні, з урахуванням виставленої ціни за один гектар, вирішувати кожен господар повинен самостійно.

Василь Онищук