Дорогі волиняни! Шановні ветерани,борці за українську волю та нинішні захисники України! Вже другий рік поспіль разом із європейським співтовариством відзначаємо День пам’яті та примирення й День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
8-ме та 9 травня набули іншого змісту: відкинувши радянські стереотипи й ретельно проаналізувавши кожен рядок власної історії,українці в ці дні вшановують подвиг свого народу,говорять про власний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та,разом із тим,засвідчують повагу всім борцям проти гітлерівського режиму.
У Другій світовій війні Україні випала героїчна та водночас трагічна роль. Ми були чи не єдиним народом,котрий не лише долав ворога,а й відстоював власне право на самостійність,борючись із нацистським та радянським режимами,які однаково не визнавали української державності. Як направду європейська країна,Україна змогла відійти від нав’язаних трактувань подій 1939-го – 1941 років й докорінно переосмислила внесок у нинішню Незалежність і ветеранів Червоної армії,і вояків армії УПА. Кожен із них наближував становлення української державності. Об’єктивна оцінка тих подій сьогодні – чинник,котрий об’єднує суспільство й дає сили протистояти сучасним викликам та загрозам. Бо пам’ятаємо – перемагаємо!
У народній пам’яті навічно зостануться ті майже чотири мільйони українців,котрі полягли на фронтах Другої світової. Втрати українського народу боліли,болять і болітимуть у споминах нащадків. Пекельні рани історії не стерти. І символічні маки,як емблеми пам’яті та примирення,скорботи й шани – тому свідчення. Бо то – і квітка,і кривавий слід від кулі на серці народу водночас.
Із кожним роком ветеранів,учасників Другої світової війни та вояків УПА стає все менше. Сивочолі і знесилені ранами минулих боїв,вони як ніхто інший потребують підтримки та опіки,турботи й доброго слова. Вони – приклад жертовності та ратного подвигу. Обов’язок сучасників – шанувати живих та не забувати полеглих.
На превеликий жаль,70 років по тому історія повторила виток і нині,попри свою миролюбність,українці знову змушені зі зброєю в руках відстоювати незалежність та територіальну цілісність своєї держави. Й знову червоні маки ран стають всенародною трагедією. Ветеранам АТО судилося продовжити справу дідів та прадідів. Як і тоді,розуміння істинності подій – чимало важить й така ж роль консолідації суспільства.
Продовжуючи справу попередніх поколінь у боротьбі за волю,Збройні Сили України довели ворогові,що Українська держава – вільна,незалежна та неподільна. За невеликий проміжок часу вдалося підняти з попелища українське військо й суттєво зміцнити обороноздатність країни. Трансформувалася й українська свідомість,позаяк є розуміння,що без пам’яті не буде перемоги,без осмислення й гідного пошанування минулого не можливе мирне майбутнє. Пам’ятаємо – перемагаємо! У цьому – наша сила!
З повагою,голова облдержадміністрації Володимир Гунчик.