В ніч проти 4 листопада 2007 року за київським часом, у фіналі чемпіонату світу з боксу в Чикаго, США, 19-річний Василь Ломаченко зазнав першої – і єдиної при 395-ти перемогах – поразки на любительському ринзі. У фіналі вагової категорії до 57 кг наш боксер поступився представнику Російської Федерації Альберту Селімову – 11:16. Після оголошення суддівського вердикту Василь розплакався, – передає “Газета”.

Рішення суддів у цьому поєдинку і в деяких інших було неоднозначним.

– Треба не мати жодної гідності та честі, щоб так безсоромно “хімічити” з підрахунком пунктів, – писала чиказька газета “Час і Події”. – Влучних ударів, яких завдавав Ломаченко росіянину арбітри вперто не зауважували, в той час як фіксували на користь Селімова удари по рукавицях суперника. Часом видавалося, що варто лише російському боксеру махнути рукою, як одразу ж на табло зʼявлялося результативне очко. На жаль, очковий “запас міцності”, який “постаралися” створити арбітри для росіянина виявився достатньо великим і Василеві не вдалося наздогнати суперника у рахунку. Що ж прикро, що так сталося. Але глядачі все чудово бачили самі і дружним свистом та гулом осуду висловили “арбітрам” своє “фе” та ставлення до них.

Під час виконання гімну Росії на честь переможця, зал дружно скандував “Україна! Україна!”.

– В єдиному хорі злилися голоси узбеків і казахів, монголів та італійців, поляків і сербів, хорватів і боснійців, представників країн Прибалтики та Латинської Америки, які заглушили звуки гімну, – писала згадана газета. – Це скандування зайвий раз засвідчило, хто є справжнім чемпіоном світу у цій ваговій категорії.