Війна – найбільша загроза і найсерйозніша проблема для кожного українця. І поки одні воюють за нашу землю, захищаючи її від зовнішнього ворога, інші тишком-нишком «протягують» закон про ринок землі, рахуючи потенційні прибутки, справжні тридцять срібняків.

Земля споконвіку була найціннішим багатством українського народу. Бог подарував українській нації найродючіші у світі чорноземи і це стало частиною нашої національної культури, складовою ДНК кожного з нас. Земля для українця – святе. Ми – нація землеробів. В глибокій історичній пам’яті у нас закладено – господарювати на своїй землі. Українці – мирна нація землеробів. В той же час за 2 тисячі років ми не раз давали гідну збройну відсіч войовничим племенам і народам, які зазіхали на нашу святу землю.

УКРАЇНЦІ – ЗЕМЛЕРОБИ З ДІДА-ПРАДІДА

Князі боронили Русь від монголо-татарської орди, козаки й гетьмани проливали кров, звільняючи українські землі від польського і московського поневолення. Селяни під проводом Залізняка й Гонти повставали проти царського гніту. Студенти і січові стрільці вступали у смертельні бої з ордами більшовиків, які йшли по наші землі зі Сходу, а кількома десятиліттями пізніше українські повстанці вже давали відсіч нацистам, які вагонами вивозили родючі українські чорноземи на Захід – у Німеччину.

Здобувши незалежність, українці у Конституції закріпили право українського народу на землю. Розуміючи, що це наше основне багатство, що Україна – це в першу чергу земля, законодавці заборонили продаж земель сільськогосподарського призначення і з року в рік продовжували цей мораторій.

Чому за 28 років незалежності жодна політична команда не наважилася продати землю? Не продав її демократ Леонід Кравчук, ні його наступник – господарник Леонід Кучма. Не спала на думку така ідея революціонеру Віктору Ющенку і навіть до мозку кісток корумпованому Віктору Януковичу. Не смів зачепити земельне питання і паталогічно жадібний Петро Порошенко. Втім, молода команда Володимира Зеленського відважилася на такий ризикований крок.

НАМ ТРЕБА МІНІСТР КОЗАК, А НЕ КОВБОЙ

Відповідь на це питання завуальовано прозвучала у відео за участю міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України Тимофія Милованова.

«Я хочу, щоб ви розуміли, що я майже нічого не знаю. Я виїхав у 1999 році з України писати докторську в аспірантурі. З тих пір я постійно повертаюся, але я повертався по особистим причинам. Мене ніколи не цікавила Україна. Мене цікавив парусний спорт і сальса. Але мене не цікавила ніколи Україна і її реформи, її політика й економіка», – заявив міністр Тимофій Милованов.

З 1999 року цей чоловік жив не тужив у США, де викладав в університеті і чхати хотів на Україну й українців. Та раптом в Україні «до влади прийшли наші», ті, які ще вчора були «не наші». І Тимофій Милованов опинився на посаді міністра розвитку економіки України. Міністра. Розвитку. Економіки. України! Це не який-небудь клерк! Це навіть не міністр фінансів, який просто формує проєкт бюджету, це навіть не міністр соціальної політики, який розподіляє гроші між бюджетниками. Це міністр, від роботи якого залежать темпи розвитку української економіки, її пріоритети, темпи росту ВВП, в прямому сенсі – рівень життя кожного з нас, товщина гаманця кожного українця. І цей, як тепер модно казати «чувак», заявляє, що йому байдуже на Україну.

Невже команда, якій довірилося 73% виборців, не знайшла сильного економіста-патріота? Який би любив Україну, її землю, її народ, а не штат Пенсільванію, парусний спорт і сальсу? На мою думку, в Україні міністром має бути справжній козак, а не ковбой-яничар.

ЦЕ НЕ РЕФОРМИ, ЦЕ ГАРАНТІЇ ПОВЕРНЕННЯ БОРГУ

Чому саме міністр розвитку економіки став драйвером законопроекту про відкриття ринку землі? Адже саме він активно лобіює цю ідею. Варто повернутися трохи назад і згадати заяви «ЗеКоманди» про співпрацю з Міжнародним Валютним Фондом. Найбільш чітко свої наміри окреслив головний бенефіціар перемоги «ЗеКоманди» Ігор Коломойський, який заявив в одному з інтерв’ю, що від співпраці з МФВ потрібно відмовитися, навіть ціною оголошення дефолту. В цій пропозиції є частинка раціонального, але разом з тим багато «але».

Потрібно розуміти, що МВФ – це не благодійний фонд. Це банк, який дає у борг під великі відсотки. Коли ви берете кредит у банку, банкіри оцінюють свій рівень ризику, вираховують вашу платоспроможність і у разі потреби – просять заставне майно, або поручителів, або інші гарантії. Банк ніколи не йтиме на високі ризики, даючи вам гроші у борг. Точно за такими ж принципами діє Міжнародний Валютний Фонд, даючи гроші у борг державам. Кожен наступний транш Україні супроводжується пакетом вимог, які різні уряди нам подають під виглядом «пакету реформ». Насправді МВФ байдуже як ми будемо жити в Україні. Всі їхні вимоги – це не шлях до євроінтеграції, як нам вже кілька років намагаються впарити різні «єврооптимісти», це лише заходи, які можуть гарантувати повернення Україною взятої суми кредиту.

Після розвалу СРСР Україна була чи не найбагатшою республікою колишнього Союзу. Втім, майно розпаювали, одні заводи приватизували, інші – порізали на металобрухт. Різного роду «хапуги» за безцінь привласнили все, що на землі і в землі. Тепер дійшла черга до самої землі. Відкриття ринку землі – це вимога МВФ. Це гарантія повернення боргу. Іншими словами Україна бере кредит під заставу самої себе.

ПРОДАЖ ЗЕМЛІ – ЦЕ ПЕРЕХІД «ЧЕРВОНИХ ЛІНІЙ»

На жаль, сьогодні ще далеко не всі усвідомили які виклики ставить перед Україною вільний ринок землі. Звичайного селянина обдеруть, як липку, і пустять по світу з торбою. А зиск з наших найродючіших чорноземів отримають світові агрохолдинги. Це повільна економічна експансія. Це ніж у спину тим, хто за цю землю проливає кров на сході України.

І якщо «ЗеКоманда» з самого початку озвучувала свої наміри, то позиція «Батьківщини» здивувала, якщо не сказати – шокувала. Понад 20 років Юлія Тимошенко виступала категорично проти запровадження ринку землі. З такою ж програмою йшла й на минулі вибори. Втім, чомусь різко передумала і нещодавно заявила, що підтримує так звану «французьку модель». Така непослідовність навряд додасть політичних балів. Замість того, аби кидатися з крайності в крайність, вводячи в ступор свій електорат та граючи на підтанцьовці у монокоаліції, Леді Ю варто було б вже йти на пенсію.

На жаль, вимушений погодитися з нинішньою опозицією (при чому, як проєвропейською так і проросійською), що «червоні лінії» перейдено. Адже законопроект навіть не пройшов розгляду у комітеті, його ніби то погодили у закритому режимі, за участі представників єдиної провладної фракції, без допуску ЗМІ.

А де ж обіцяна про публічність і прозорість? Ще кожен з нас президент, чи вже ні? Я, як один із 45 мільйонів президентів України, проти того, щоб мою землю продавали «з під прилавка», як дефіцитну ковбасу в радянському союзі. Я проти того, аби землі, политі кров’ю величних українців, від легендарних козаків до героїв АТО, опинилися у власності кількох десятків чи сотень родин, та ще й не українських. Земля – це найцінніше, останнє багатство українця, після родини. І мирні та працьовиті українці не раз перетворювалися на грізних і вправних воїнів, коли наставав час змінити серпа в руках на меча, аби відстояти свою землю від чужинців-загарбників, чи своїх продажних, брехливих та інших зрадників.

Василь Онищук