Панахида за загиблими та покладання квітів до стели «Жертвам нацизму» відбулося сьогодні, 11 квітня, на меморіальному комплексі «Вічна Слава».
 

 
Аби згадати тих українців, котрі пережили пекельні роки війни, стали не лише свідками, а й об’єктами знущань нацистів, лучани зібралися на меморіальному комплексі, щоби спільно помолитися та на знак пам’яті покласти квіти.
 

 
До участі у скорботному заході долучилися ветерани та діти Другої світової війни, представники Волинської облдержадміністрації, облради та міської ради Луцька.
 

 
Зокрема, член обласної спілки в’язнів жертв нацизму, секретар Ради ветеранів Ковельщини, почесний пенсіонер України Марія Батраченко подякувала усім небайдужим волинянам, котрі прийшли пом’янути своїх співвітчизників і наголосила, що допоки народ не забуває свою історію та шанує її – гідний щасливої долі.
 

 
«Сьогодні знаменна дата. Вже багато років поспіль ми, люди старшого покоління, обпалені жахами Другої світової війни, ветерани, в’язні концтаборів, діти народжені в неволі, остарбайтери, а разом з нами й представники влади і всі небайдужі до нашої тяжкої долі люди, приходимо сюди, до нашої скорботної стели, щоб вшанувати Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Все правильно і так завжди повинно бути… Ніщо не забуте, ніхто не забутий! Народ, який не забуває свою історію, який шанує її – гідний щасливої долі», – наголосила Марія Батраченко.
 

 
Своєю чергою, представники духовенства відслужили панахиду та закликали усіх присутніх хвилиною мовчання вшанувати пам’ять жертв нацизму, а потому зазначили, що та людина, яка не пам’ятає минулого – не варта і майбутнього, тому що історія повторюється і людина повинна вчитися на помилках своїх предків, народу та нації, аби ніколи не повторити трагедії.
 

 
«Сьогодні ми зібралися з вами, щоб вшанувати, щоб не забути, щоб пам’ятати. Я завжди наголошую, що людина, яка не пам’ятає минулого своїх предків, їх помилок – не варта і майбутнього, тому що історія повторюється і людина повинна вчитися на помилках своїх рідних і друзів, своїх предків, народу та нації, щоб ніколи ця трагедія не повторилася. Зараз ми їх згадуємо, ми про них пам’ятаємо, але що робимо, щоб їх увіковічнити – зібралися раз в рік… Але пам`ять народу зникає. Пам`ять буде жити, поки ви ще живі, поки житимуть ті люди, які виїжджали в Німеччину, які там працювали, були в концтаборах. Мені ця тема дуже близька, бо моя бабця теж була вивезена в Німеччину, теж там працювала, але вона повернулася назад і прожила тут 80 років. Але вона це все добре пам’ятала, пам’ятали і німці, бо відсилали і платили гроші тим, які там працювали. А ось нація не пам’ятала, українці не пам’ятали цього… пам’ятали тільки люди, які виїхали. Тому я наголошую, щоб ці зібрання вселяли пам`ять в інші покоління і пам`ять про них буде із роду в рід. І коли ми будемо пам’ятати, ми тоді зможемо не повторювати помилок. Любіть не тільки тих людей, які разом з вами і живі, але й тих людей, які відійшли у вічність, пам’ятайте про них і про вас згадають і вас пам’ятатимуть», – наголосив священик.
 

 
Варто зазначити, що Міжнародний день визволення в`язнів нацистських концтаборів — пам`ятна дата, що відзначається громадськими організаціями та окремими органами влади в Україні та колишніх республіках Радянського Союзу 11 квітня на честь події, яка мала місце цього дня 1945 року, коли в`язні концтабору у Бухенвальді почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців.
 

 
В березні 1945 року німецьке командування й основна частина охорони втекли з табору перед загрозою бути схопленими американськими військами. Тоді, безпосередньо перед прибуттям американців, на території Бухенвальду (найбільшого концентраційного табору) спалахує збройне повстання, організоване силами самих ув`язнених. Коли в концтабір Бухенвальд увійшли американські війська, повсталі вже перебрали на себе контроль над табором смерті й було піднято червоний прапор. 11 квітня — день входження американців на територію Бухенвальду — і був прийнятий як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в`язнів нацистських концтаборів». Після переходу табору під юрисдикцію СРСР його було долучено до системи концентраційних таборів НКВС, а 1948 повністю інтегровано в систему ГУЛАГ.