Аксіома,що цинізм править бал,на така вже й далека від істини. Принаймні – на рівні політики,яка проникає чи не в кожну сферу буття фактично на будь-якому рівні. Коли Україна вдає,що хоче в НАТО,але тривалий час не має в Альянсі (випадково?) свого повпреда,це випадково? Чи це геополітична «полька на два боки» імітація намірів,локшина на вуха передовсім громадянам України,а насправді притупування під «калинку-малинку» кремлівських балалаєчників? Коли в Києві триває підготовка до чверть століття проголошення Акта про державну Незалежність (під акомпанемент залпів «виведених» російських гармат,мінометів і ракет на Донбасі),а Москва,знайшовши «медведчуківський» ключик на «обустройства Украины»,спокійнісінько готує вже ударний кулак проти Європи. Коли на хвилі мирних ініціатив,схоже,як попереджають аналітики,планується «Ялта-2». Хіба що в ролі головної розмінної монети в Європі тепер має виступати Україна,частину території якої вже загарбано,але замість терміну «війна» Київ (аби не образити Москву?) запопадливо,вже дивуючи світ,називає АТО.
 
Правда,полум’я світової війни,яке наполегливо роздувається,починає,здається,влаштовувати все більше геополітиків,яких,можливо,вже посадили на російську «фінансову голку». У цьому сенсі навряд чи випадковий виступ-осанна на адресу Кремля поки що чинного Генсека ООН. Приклад екс-канцлера Німеччини Шредера,якого за заслуги включили в газпромівські схеми,напевне,«заразний». Це не цинізм чистої води? Хіба що – вже на міжнародному рівні.
 
Тим часом,«смотрящий» за українською владою від Путіна змінив назву своєї структури. Ні,він не пішов шляхом правди і не «перехрестив» у кремлівський свій «Украинский выбор»,а розширив назву на ще два слова – «право народу». Очевидно,не довго вже чекати запрограмованої ініціативи (можливо,й до 25-річчя Незалежності) про якусь новітню Переяславську Раду та «дружбу навіки» зі стратегічним ворогом №1,який хижо оскалився,реанімуючи труп імперії зла (у тому числі – ціною крові та життів українців). А те,що пан Медведчук (таки передовсім він,а не хтось інший) домігся повернення наших співвітчизників із російської неволі (переконавши,аби частина з них понаписувала покаянні чолобитні кату України Путіну) – це тільки «гачок»,на який згодом спробують упіймати «золоту рибину».
 
Чи цього не розуміють українські олімпійці? Чи такі наївні та сподіваються переграти кремлівських шісток і тузів? Чи просто відбувається тупе,послідовне,на фоні демагогії про любов до України,підігрівання московським стратегам та їхнім планам «обустройства» у відповідності з концепцією «Русского мира»? Навряд чи зараз можна дати однозначну чітку відповідь. Але і цей фактор,коли не знаєш,хто насправді друг,а хто ворог,теж не сприяє виходу з «зачарованого кола».
 
Тож спробуймо подумки здійснити екскурс у тиждень,що минув,аби зрозуміти,що майбутнє означене принципом наступання на «історичні граблі» і перспектива новітнього пакту Ріббентропа-Молотова – зовсім не фантазія.
 
«Така політика повністю провальна»
 
Мінські угоди не виправдали себе. Про це заявив колишній представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську Роман Безсмертний (див.Цензор.НЕТ). «Нічого огиднішого за мінський процес я не бачив за своє життя. У ході переговорів постійно складалося враження,що всі учасники переговорів заздалегідь погоджуються із тим,що ніхто з них не має наміру виконувати взяті на себе зобов`язання»,- сказав він.
 
Безсмертний вважає,що знання історії дає достатньо ключів для того,щоб усвідомити паралелі між тим,що відбувається в Криму і на Донбасі і подіями,які передували Другій світовій війні. За його словами,Митний союз Австрії і Третього Рейху,здачу Судетської області Чехословаччини,«мюнхенську змову» теж вважали свого часу реальними можливостями запобігти великій війні. Він підкреслив,що «така політика повністю провальна». Безсмертний переконаний,що сучасна європолітика страждає «комплексом Чемберлена»,який аж до початку великої війни не вірив,що переговори з фюрером Німеччини Адольфом Гітлером безглузді. «Що раніше цей комплекс вдасться подолати,то швидше буде знайдено справді ефективні інструменти впливу на ситуацію»,- сказав він.
 
«Ми не впали на коліна»
 
Президент України Петро Порошенко під час науково-практичної конференції «Уроки гібридної війни: воєнні аспекти»,що проходила у Генеральному штабі Міністерства оборони України,зазначив: «Адекватно реагуючи на дії агресора,ми повинні узагальнити вже набутий нами досвід і спрогнозувати подальші дії Російської Федерації щодо нашої держави. Постійно повинен вестися пошук ефективних стратегій захисту від «гібридних загроз». Мають вивчатися уроки цієї війни,тестуватися і підтверджуватися відповідні концепції протидії,покращуватися національні спроможності і взаємосумісність з НАТО» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). За його словами,ще до того,як Україна стане членом НАТО,вона повинна мати натовську армію. «Ми повинні визначити та забезпечити неухильне дотримання єдиних для всіх силових структур правових та технічних вимог до розробки та прийняття на озброєння техніки і майна з урахуванням стандартів армій країн НАТО»,- додав Президент.
 
Петро Порошенко акцентував на тому,що сьогодні війна проти нас розгорнута не лише на Сході країни – вона триває на усіх можливих напрямках. «Це не лише наступ і агресія на наших кордонах. Це ще й активна інформаційна та пропагандистська війна для того,щоб посіяти розбрат,розчарування,пригнічення всередині України,оббріхуючи нашу державу,її керівництво,військо і народ. Ворог намагається перенести зусилля на дестабілізацію внутрішньої ситуації в Україні»,- наголосив Президент. У контексті економічної агресії він нагадав про майже повне закриття експорту українських товарів на російський ринок. «Бажання Москви удушити нас економічно можна виміряти статистично. На початку десятиліття понад 30% українського експорту йшло на російський ринок,а в першому кварталі поточного року – його частка склала 8,5% з тенденцією до подальшого зниження»,- повідомив Президент та додав,що «коли такий ринок невмотивовано закривається,це – глибокий шок для економіки,і удар по добробуту людей,які на той ринок працювали». «Ми не впали на коліна,а вистояли лише завдяки тим можливостям,які дала нам Угода про асоціацію з Європейським Союзом»,- наголосив Петро Порошенко.
 
На переконання Глави держави,задля врегулювання ситуації недостатньо лише військового,дипломатичного,економічного чи будь-якого іншого окремого підходу. «Розв’язана проти нашої держави гібридна війна вимагає від нас продовжувати застосовувати асиметричне комплексне реагування на загрози. Оборона від гібридної агресії теж має бути гібридною»,- зауважив Петро Порошенко. У цьому контексті,як наголосив Президент,важливою є жорстка,активна оборона,яка позбавляє сенсу наступальні дії противника,активна дипломатія,спрямована на забезпечення підтримки України,продовження дії міжнародних санкцій проти агресора.
 
Глава держави звернув увагу на необхідність вивчення можливостей територіальної оборони держави. «На випадок агресії,питання побудови територіальної оборони,з урахуванням досвіду останніх двох років має бути ретельно опрацьовано»,- зазначив Президент. Він також підкреслив необхідність охорони важливих державних об’єктів в глибині нашої території. «Так само на випадок повномасштабного вторгнення має бути відшліфований план загальної мобілізації та функціонування країни в умовах воєнного стану»,- сказав Президент та додав: «Те,що ми зараз не оголошуємо загальної мобілізації,лише викликано тим,що кампанія побудови контрактної армії ефективна». Президент також висловив переконання,що слід підготувати й інфраструктуру і відповідну матеріально-технічну базу для того,щоб мати можливість у разі потреби оперативно розгорнути партизанський рух та оптимізувати роботу підприємств оборонно-промислового комплексу держави,створення нових потужностей та виробництв,випуск новітніх озброєнь. Глава держави доручив за підсумками роботи скласти проекти рішень і винести їх на засідання РНБО та передати на розгляд Уряду. «Захист держави не лише завдання Президента та Генштабу,а й кожного громадянина України»,- резюмував Президент.
 
«Подальше перебування українського православ’я під омофором Москви є абсурдним і злочинним»
 
У всесвітньому православ’ї – криза,масштаби її катастрофічніші,ніж розкол 1054 року. Це засвідчують і пристрасті навколо Всеправославного Собору,який планували провести на острові Крит. Так вважає (див. РІСУ) доктор філософських наук Юрій Чорноморець. Передовсім він підкреслює,що «Всеправославний Собор закінчився провалом ще до його початку». А відтак констатує,що,на жаль,«поки що ми є свідками фундаментальної кризи православ’я: при спробі продемонструвати життєспроможність існування Православної Церкви без єдності з Римом виявлено повну нежиттєздатність православ’я. Це катастрофа,гірша за 1054 рік,і що буде далі сказати сьогодні неможливо. Але те що православ’я вже ніколи не зможе хвалитися власною соборністю – це факт. І що це втрата православ’ям своєї ідентичності – це теж факт».
 
Релігієзнавець висловився і про ситуацію в Україні у контексті ролі УПЦ. На його думку,в цієї Церкви «шлях був. Можливо,обережних реформ,не таких швидких,як хотілося,але хоча б якихось. А другий шлях – деградації,смерті,кризи. УПЦ спішно по ньому рухається. Втрачено авторитет в очах держави,суспільства,всередині самої Церкви». А відтак пояснює: «Здобутків за часи правління Митрополита Онуфрія не видно ніяких,все,що ми бачимо – виключно інформаційна війна УПЦ проти всіх. Вона є продовженням інформаційної війни РПЦ проти українських Церков,як і війни РФ проти України».
 
На думку Чорноморця,«якщо УПЦ бере активну участь в інформаційній війні проти України,то нічим хорошим для неї це не закінчиться. Якщо керівництво не збирається залишатись на території України,то вони роблять все дуже логічно. Якщо ж вони залишаться,то на них чекає та сама смерть,як у випадку Комуністичної партії…УПЦ в єдності з РПЦ – це останній рудимент Радянського Союзу. Не може у нас бути спільних армій,спільних політичних партій з Росією,не може бути і спільної Церкви. Тому ця єдність з РПЦ повинна зникнути». Чорноморець наголошує: «Подальше перебування українського православ’я під омофором Москви є абсурдним і злочинним… Зберігати ту ситуацію,яку ми маємо,неможливо».
 
«Має колосальні політичні наслідки»
 
«Нехороші справи творяться в українській політиці на тлі гучних одноразових піар-подій: марш геїв-оптимістів,то якась амбарна книга,то ще щось. А в цей час під шумок,поки увага громадськості відвернута,відбуваються якісь серйозні події на законодавчому рівні»,- зазначив Віктор Небоженко,директор соціологічної служби «Український барометр» (тут і далі посилаємося на «Тиждень»). «Зараз такою подією,що має колосальні політичні наслідки,є акуратна і дуже тонка спроба певних корумпованих кіл як у Верховній Раді,так і в політичних силах,в Адміністрації Президента,дезавуювати і позбавити політико-правової важливість закон про очищення влади або,як його ще називають,закон про люстрацію»,- сказав експерт. На його думку,ініціатори скасування закону про люстрацію переконані,що легко впораються зі своїм завданням.
 
«Але вони забули,що закон про очищення влади – це не просто задоволення вимог людей,які стояли на Майдані,і не знак поваги до Небесної сотні – це було своєчасною спробою зупинити масову народну розправу у вигляді сміттєвої люстрації,обливання фарбою або викидання чиновників з державних установ»,- підкреслив Віктор Небоженко. «Ті,хто хоче тихою сапою знищити завоювання Майдану,забули,що цей закон був прийнятий в силу певних обставин,інакше все могло б взагалі вибухнути»,- додав він.
 
«Якщо тільки буде скасовано закон про очищення влади,люди знову згадають про народну люстрацію поза правових форм,а це набагато гірше. Громадська думка не буде сприймати той факт,що тисячі чиновником колишнього режиму Януковича легко відновляться на своїх посадах і будуть грабувати народ,як раніше»,- резюмував Віктор Небоженко.
 
«Це надзвичайно цінні люди»
 
Заступник генерального прокурора Валентина Теличенко висловила думку (див. «Цензор»),що «не всі,хто працює в українській прокуратурі,- покидьки. Близько третини таких,кому соромно за нинішню прокуратуру. Ці люди хочуть працювати чесно,отримувати за це нормальну оплату і спокійно спати вночі. Це надзвичайно цінні люди. Дві третини при цьому залишається баластом,але вони теж є різної якості. Тому я не хочу сказати,що всі ці дві третини,або нехай 60%,будуть звільнені. Частина з них,якщо зрозуміють,що все дуже серйозно,можуть працювати. Але вони повинні боятися використовувати свій досвід незаконним шляхом». При цьому вона додала,що співробітників ГПУ,зокрема прокурорів,чекають серйозні перевірки. Цим буде займатися Департамент внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури під керівництвом Петра Шкутяка.
 
«Перевірки – вимушене явище. Хто першим потрапить під увагу – не буду розповідати,нехай всі будуть готові до перевірки. Є скарги (на роботу прокурорів. – ред.). Скарг дуже багато. Співробітники повинні усвідомлювати: один раз проколиться – другої можливості не буде. Звичайно,не може все зробити один Шкутяк або одна Теличенко. Працюватиме група людей. Для початку будемо обходитися тим,що є,посилаючись на Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури,і за допомогою перевірок на добропорядність. Але зміни законодавства теж будуть,і наше завдання їх розробити. Дуже важлива участь в цьому процесі громадськості. Для цього на сайті Генпрокуратури відкрита лінія informator@gov.ua. Туди ми приймаємо скарги,бажано – з відео-аудіо,про неналежну поведінку прокурорів,про їхні доходи,про все,що хочете поскаржитися»,- розповіла Теличенко.
 
«Позаду – втрачені можливості… Попереду – лише море»
 
Член Європейської комісії за демократію через право (Венеціська комісія) від України (2007-2013 рр.),Заслужений юрист України Марина Ставнічук вважає (див. «Українську правду»),що події останнього часу «руйнують картковий піар-будиночок «перемог»,завдяки яким керманичі країни вимальовують в уяві народу свої досягнення у боротьбі із злом». На її погляд,українській владі доведеться все частіше реагувати на те,що замість поняття війна використовується термін АТО. Ставнічук нагадує,що у доповіді Спеціального доповідача Кристофа Хайнса,наданій секретаріатом Генеральної асамблеї ООН Раді ООН з прав людини,прямо вказується: «Трактування конфлікту як антитерористичної операції призвело до значної плутанини між спостерігачами та,в деяких випадках,як здається,між самими учасниками,– в тому,які норми внутрішнього та міжнародного права застосовуються та хто в системі державних органів – поліція,розвідслужби чи армія – керує військовими діями уряду на сході України…». При цьому,констатує вона,«в українському інформаційному просторі,що формується владою,намагаються не помічати цю Доповідь,з огляду насамперед на те,що це дуже невигідне застереження ООН щодо дій самої української влади».
 
Роздумуючи про миротворчі плани,Ставнічук у розділі «Останній бастіон» нагадує про «трагедію,що спіткала Францію в ті буремні часи і стала результатом подвійної дипломатії,спроб загравань з Гітлером і купи «миротворчих планів. Ця подія,за іронією долі,сталась майже в цей час – у травні 1940 року. Маю на увазі Дюнкерк,де в полон потрапили 40 тисяч англо-французьких солдат,десятки тисяч були вбиті. Невеличка частина суші,у яку Вермахт загнав рештки французьких та англійських військ. Франція була вже окупована. Дюнкерк був останнім бастіоном,з якого не було виходу – позаду було море. Це була наймасштабніша операція з евакуації військ в Британію».
 
А відтак вона резюмує: «Здається,що нині українська влада заведена саме у такий стан. Зовнішня політика правової невизначеності та внутрішня,– з тотальною делегітимізацією усіх політичних і правових процедур та схильністю до диктаторських проявів,– вже затисли правлячу еліту на невеличкому острівці. Позаду – втрачені можливості,нездійсненні обіцянки,рейтинги,що тяжіють до нуля,пограбований народ,знахабнілий агресор та друзі,що втратили довіру. Попереду – лише море». Бажаючи вдалого нового політично-насиченого подіями тижня,Ставнічук попередньо зауважує: «Цікаво,як відбуватиметься евакуація… Але це в перспективі».
 
«…остаточний колапс. Голод,холод і смерть»
 
На переконання Віталія Портникова (див. «Обозреватель»),параліч основних підприємств,що працюють на окупованих Росією територіях,в черговий раз довів: ніякої «окремої» економіки для придуманих в кабінеті путінського радника Суркова «народних республік» нема. За його даними,Донецький металургійний завод,Алчевський металургійний завод,ряд дрібних підприємств зупинилися в результаті страйку залізничників,які потребують зарплати від України. Аналітик вважає,начебто в Донбасі вже подекуди зрозуміли,що «без України не буде ні грошей,ні продуктів,ні ліків – ні-чо-го». Він наголошує: «Нинішня ситуація – тимчасова,а день,коли над Донецьком і Луганськом здіймуться українські прапори,а в ефірі зазвучить український Гімн,вже недалекий».
 
Таке усвідомлення,зазначає Портников,здатне утримати частину населення «від колаборації з ворогом і дозволить йому сприймати адміністрації Захарченко та Плотницького як тимчасові маріонеткові структури,здатні прогодувати тільки самих себе на гроші Москви». При цьому він констатує,що «друзі народу Донбасу» вже встигли вивезти ряд підприємств до РФ. «Донбас потрібен росіянам тільки для війни з нашою країною. Як плацдарм для дестабілізації – і тільки,- наголошує Портников. – Ресурсів для життєзабезпечення Донбасу у Росії немає – та й не хоче вона їх витрачати».
 
А відтак зазначає: «Якщо Україна відгородиться від окупованих територій стіною – як Ізраїль від Західного берега Йордану,якщо припинить отримання і транзит вантажів,виплату зарплат,постачання ресурсів – на територіях настане повний,остаточний колапс. Голод,холод і смерть. Саме тому питання повернення Донбасу – це всього лише питання часу і рівня адекватності Путіна».
 
«…для великої загальноєвропейської або світової війни»
 
Російський військовий оглядач Павло Фелгенгауер констатує (див. «День»),що зараз «відбувається інституціоналізація протистояння,яке останніми двома роками,починаючи з подій у Криму,було на рівні реагування. Вона включає будівництво оборони,розміщення батальйонів,яке більш важливе з політичної точки зору,оскільки там братимуть участь практично всі країни Альянсу». З російського боку,підкреслює він,«також відбувається підготовка до «великої війни»,яка може бути,а може не бути. Сьогодні почалися масовані перевірки можливостей масової мобілізації для великої загальноєвропейської або світової війни». Відтак аналітик уточнює,що вже зараз «довкола Калінінграда і країн Балтії складається вогнище потенційної війни».
 
Експерт також переконаний,що як у Заходу,зокрема НАТО,так в Росії нема інструментарію щодо виконання Мінських домовленостей Фелгенгауер підкреслює: « Мінські домовленості — це папірець,наклеєний на тріщину,що розходиться. Стратегічні цілі Росії в Україні абсолютно очевидні,про що публічно заявляють російські лідери: що «українці — це росіяни»,«один народ»,що Україна в тій чи іншій формі має бути складовою частиною Росії. Тому для РФ виконання Мінських угод — це перехід до такої ситуації,коли для України назавжди закривається вхід до Європи,і вона повністю орієнтується на Росію — у неї буде обмежений суверенітет,як у країн Варшавського договору». На його думку,наразі альтернативу «Мінську» не готують. Аналітик зазначає: «Взагалі західні лідери й експерти говорять,що вони не розуміють РФ,що вона непередбачувана і таке інше. Хоча Росія доволі передбачувана і зрозуміла,у російських дій дуже чітка логіка,і рішення приймаються відповідно до неї. Якщо вони не розуміють цієї логіки,це не означає,що її немає». А відтак пояснює,що «Росія хоче «Ялти-2» – можна навіть у тому самому місці провести конференцію,сісти за стіл,покласти карту Європи і провести лінії. Можна торгуватися — кому який шматок відійде. Безумовно,за їхньою логікою,Україна — «наша»,а Кишинів можна обміняти на Вільнюс. Тобто Росія готова домовитися з Заходом – як Молотов із Ріббентропом,але такий імперіалістичний поділ світу сьогодні неможливий».
 
«Якщо Україна протримається п’ять років…»
 
Редактор тижневика «The Economist»,старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас вважає (тут і далі посилаємося на «День»),що нинішньої ситуації — російської агресії в Україні,анексії Криму,та російсько-грузинської війни — можна було б уникнути,якби Захід свого часу прислухався до застережень за естонського письменника і державного діяча Леннарта Мері та чеського письменника і державного діяча Вацлева Гавела,які попереджали про загрозу з боку Росії. Але їх тоді не послухали,зазначив Лукас,і сказали їм: ви страждаєте посттравматичним синдромом. Окрім того,він твердо переконаний,якби на Бухарестському саміті на початку квітня 2008 року Грузії було надано План дій щодо членства в НАТО,то Росія не посміла нападати на цю країну.
 
На його думку,провідні медіа,зокрема і Бі-Бі-Сі,також стали твердити,що Захід безповоротно виграв холодну війну і тому не треба думати,що буде війна. Також наводили аргументи,що перевага і по ВВП (майже $50 трлн проти $6 трлн),і по кількості населення (900 млн проти 141 млн) на користь Заходу — відтак Росія не осмілиться нападати. Але попри це Росія переграє Захід,і прикладом цього є російська війна в Грузії в 2008 році,анексія Криму у лютому 2014 року,досі триваюча агресія Росії на сході України і російське військове втручання в Сирії.
 
У цьому контексті Лукас згадав видатного німецького військового теоретика Клаузевіца,який зазначав,що у війні часто перемагає не той,хто має більше ресурсів,а той,хто має більшу волю. А цією рисою,зазначив експерт,володіє Путін,який до того ж готовий іти на значні економічні жертви,а також ризикувати,на що якраз не готовий Захід.
 
На запитання,чи може розраховувати Україна на більшу підтримку Заходу та НАТО у протистоянні з Росією,Лукас відповів: «Не чекайте,що Захід врятує вас. Ви багата країна,якою погано правлять,вам треба навести лад у країні,й ви можете врятувати Захід,а не він вас. Нам потрібен ваш досвід». А відтак зазначив,що в Україні зараз «геополітична,економічна,фінансова та конституційна кризи,які всі перетинаються. Враховуючи все це,досягти швидкого прогресу неможливо». Лукас також наголосив: «Вам потрібна макроекономічна стабільність Словаччини,публічна адміністрація Естонії. Процес виходу з кризи буде тривалим. Якщо Україна протримається п’ять років,то це буде успіхом»,- наголосив він.
 
Якщо британський аналітик відводить Україні ще п’ять років державності,то політики сусідньої Франції чинять радикальніше. Вони відверто (пригадаймо й ухвалу парламенту з пропозицію про відмову від економічних санкцій проти імперської РФ) фактично відверто працюють на Кремль. Тож ганебний приклад англійського екс-прем’єра Не?вілла Чембрлена таки нічого не навчив продажний європейський політикум.
 
Амнезія історичної пам’яті все відчутніше стає сучасним геополітичним стилем. Вершителі доль народів і держав забули пророчі слова великого британця Вінстона Черчилля,чим повертається загравання з ворогом людства,політика умиротворення агресора: «Англії був запропонований вибір між війною і безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну». У нинішньому контексті хіба що замість назви згадуваної країни можна використати поняття Європа або й світ.
 
Про суворість викликів сьогодення (як в Україні,так і за її межами) та перспективу новітнього геополітичного Армагеддону нагадували,попереджали ЗМІ: «Чому мінський процес зайшов у глухий кут?» («Обозреватель»),«Після вироку КС новим законом неможливо буде повернути люстрацію – нардеп» («Главком»),«Експерти: Шанси на скасування віз для українців до кінця року ще не втрачені» («DW»),«Прем`єр Нідерландів: результати референдуму щодо угоди Україна-ЄС є катастрофічними» (UNN),«Росія нарощує пропаганду на Донбасі» («Сегодня»),«Україна знаходиться в стані війни,і про це потрібно говорити відкрито – посол Литви» («Сегодня»),«Легітимність Конституційного Суду – нульова,- Наливайченко» («ЛБ»),«Російська орда на Євро-2016: бійки,погроми і побиття беззахисних» («Обозреватель»),«Футбольні хулігани прилетіли у Францію «літаком Путіна» («Газета по-українськи»),«Рада просить у Вселенського Патріарха незалежності церкви від РПЦ» («УП»)…
 
Звісно,ті держави та народи,які відчули на собі ціну споконвічної російської «миротворчості»,не плекають ілюзій щодо можливості перевтілення «кремлівського ведмедя» і не сумніваються,хто є найбільшою загрозою для світової безпеки. У цьому сенсі міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич (посилаємося на PAP) відверто сказав: «За всієї поваги до російського народу. Це не змінює той факт,що вона (Росія) сьогодні є найбільшою загрозою для світової безпеки».
 
Тим не менше,і нинішня Варшава начебто непомітно,але стає ланкою московської стратегії. Сейм,головна законодавча палата польського парламенту,планує прийняти спеціальну заяву до 73-ї річниці Волинської трагедії. Адже фактична реанімація україно-польського конфлікту,сприймання його у московській редакції – знову ж таки наступання на ті самі «історичні граблі»,від чого тільки виграє Кремль. Як це й було раніше.
 
Тим паче,що маховик імперської пропаганди досягає апогею. Нинішня РФ цілком нагадує іншу державу,на теренах якої,вже у післягітлерівських реаліях,шпигував і вчився сам «Владимир Грозный». А налаштованість російського суспільства – це не тільки принцип «Курица – не птица,Варшава – не заграница». Ще у 2007 році директор Центру консервативних досліджень при соціологічному факультеті МГУ Олександр Дугін зазначав: «Противників путінського курсу більше немає,а якщо і є,то це психічно хворі,і їх потрібно відправити на диспансеризацію. Путін – скрізь,Путін – все,Путін є абсолютним,Путін незамінний». Використовуючи цю цитату,російський блогер і бізнесмен Слава Рабинович зазначає в «Апострофі»: «Хоча в Адольфа Алоїзовича такі контракти і підтримка теж були. Але ми всі знаємо,чим вони закінчуються».
 
Інше питання,яка ціну знову доведеться заплатити світові за «закінчення» чи то пак «умиротворення безкарних лиховісних миротворців». Зрештою,українці її уже платять. І схоже,це тільки черговий початок. Адже,для усвідомлення перспективи не зайве пригадати слова «реформатора» та невиліковного імперіаліста – Нобелівського лауреата Горбачова: «Процесс пошел».
 
Як нагадав міністр культури Євген Нищук,виступаючи минулого тижня у ВР,«жодна країна в історії останніх десятиліть так не підривала світовий порядок,як і Росія,атакувавши спочатку Грузію,а потім Україну,окупувавши територію незалежної держави,відкрито заявивши,що вона не хоче приймати навіть незалежність держави та її суверенітет». Тому й попереду – не просто політична трагідрама. До того ж її масштаби вже давно вийшли за межі нашої країни. Будьмо!