А нещодавно Ігоря Гузя осінила нова ідея: він хоче, щоб процес проведення тендерів на ремонт доріг Устилуг – Володимир-Волинський і Володимир – Луцьк контролювали журналісти і громадські активісти.

Як і хід самого ремонту. Це він називає справжнім народовладдям. Бо, за його словами, у 2016 році фірма «Аміла», яка виграла тендер на ремонт вулиці Ковельської у Володимирі й вулиці Володимирівської у Любомлі «в нахабний спосіб роздеребанила (так в оригінали – ред.) 12 мільйонів гривень і лишила по собі не нове дорожнє покриття, а руїни».

Либонь, забув народний депутат, що в Україні є влада, і він є її представником у найвищому законодавчому органі. Більше того, належить до провладної більшості в парламенті. Кому, як не йому, налагоджувати дієвий контроль за діяльністю виконавчих структур, адже має купу помічників-консультантів, можливість подати запит у будь-яку державну структуру, відкрити будь-який чиновницький кабінет, звернутися, зрештою, у контролюючі і правоохоронні структури, щоб перевірили, чи не було порушень законодавства і, в разі їх наявності, притягнули винних до відповідальності.

Ну, не звик Ігор Гузь працювати в законодавчому полі. Все тягне його на махновщину і шаріковщину (він сам у цьому зізнається). Така вже натура цього діяча – бунтарська, опозиційна. Бо ще з часів юності Ігор засвоїв: головне – наробити побільше шуму, запам’ятатися електорату неординарними виходками, створити собі імідж правдоборця. Людям це подобається. А кому не подобається, хай прийдуть до нього на поклон, зроблять пропозицію, від якої важко відмовитися, тоді він, можливо, зменшить свою активність, переведе її на інший об’єкт.

Останнім часом об’єктом його «гострої критики» став голова ОДА Володимир Гунчик. Наче маленький песик, який тільки й може, що гавкати до хрипоти, «великий політик», що тимчасово засів у залі під скляним куполом у Києві, хоче вкусити голову Волинської ОДА бодай за ногу, та все не вдається.

Ось і цього разу він звинуватив Володимира Гунчика в тому, ніби той не лобіював нашу область у переговорному процесі із виділення кредиту на ремонт дороги від Республіки Польща. Бо, за його словами, зі ста мільйонів євро Волинь отримає трохи більше чотирьох мільйонів, решта грошей підуть на розвиток прикордонної інфраструктури Львівщини.

А й справді, у всьому винен Гунчик. У тому, що шахтарям Нововолинська заборгували зарплату (хоча Гузь, коли Гунчик «вибив» у Києві черговий транш фінансування, першим був у Нововолинську і доводив, що це – його заслуга), що в Любомлі взяли на хабарі голову райдержадміністрації (то нічого, що Гузь хотів там поставити свою людину, і нинішнє затримання наводить на роздуми, що була «підстава»), що Гунчик, як того вимагає постанова Кабміну, спочатку подав на Київ пропозицію про створення на Волині трьох госпітальних округів (а Гузь, вдаючи з себе захисника володимирців, довів ситуацію до абсурду: подав пропозицію, щоб госпітальні округи були з центром у Володимирі і в Нововолинську, яку, звісно, Київ відхилив). Та навіть в тому, що сьогодні в Луцьку падав сніг, теж винен Гунчик.

Тим часом Олександр Степанцов, перший заступник голови Волинської ОДА, чітко роз’яснив: до ремонту доріг у Володимирі-Волинському облдержадміністрація не має жодного стосунку. Якість виконання робіт мав би контролювати замовник – служба автодоріг і віднедавна великий друг Ігоря Гузя, мер Володимира Петро Саганюк. Львівська область випередила Волинську в отриманні кредиту від польських партнерів завдяки командній роботі. Там облдержадміністрація, обласна рада і народні депутати, коли йдеться про інтереси краю, забувають про всі політичні розбіжності і працюють на спільний результат. А в нас Гузь по озерах плаває, Палиця то по Женевах, то по Києвах літає, а з Гунчика хочуть зробити цапа відбувайла.

Відчуває Ігор Гузь: якщо завтра вибори, не матиме що сказати своєму електорату, от і шукає, на кого б то вину звалити. Гузь пише, що, незважаючи на його звернення до правоохоронних органів, за недоброякісний ремонт доріг у Володимирі не поніс покарання жоден чиновник. То чому він не звернувся до свого друга з часів Помаранчевої революції – нині генерального прокурора України Юрія Луценка? Чи легше в Фейсбуці хвилю розганяти, змушувати журналістів і громадських активістів виконувати роботу за себе? А й справді, хай дурні борються за справедливість, а я тим часом разом з Палицею ще одне озеро перепливу, якщо пощастить, то Женевське. Головне – не забути там поселфитись, як доказ роботи з електоратом Швейцарського виборчого округу.