На думку Володимира Бойка,«іноді складається враження,що ми роками ходимо по колу тих самих питань. Зрозуміло,що психологічно важко сприймати речі,котрі становлять «чорні плями» в історії власного народу: і українцям,і полякам. Але є деякі цілком очевидні речі. Українська держава не мала жодного відношення до Волинської трагедії. Навпаки,вона її завжди засуджувала. Тому й не може підписуватися під такого роду відповідальністю. Власне,трагедія сталася саме тому,що української державності тоді не існувало. Вона відбувалася на міжнаціональному рівні».
 
Він зазначає: «На особистому рівні ми всі співчуваємо загиблим польським та українським родинам. Їм – вічна пам’ять і фактографічне дослідження минулого. Зрозуміло,що вбивству невинних людей нема виправдань,хоч хто б і чому їх робив. Нова українська державність повинна засуджувати персоналії за конкретні дії,хай де б вони сталися,- на Волині,Донбасі чи в Таращанському лісі. Це – моральний фундамент правової держави й необхідна складова відмови від радянського минулого».
 
Та народи як такі,вважає аналітик,«не винні – коли вже дійшло до крові,то зупинитися важко. Вони стали заручниками геополітичної гри великих світових потуг,що відбувалися,зокрема,на їхніх теренах». На переконання Бойка,«так само ясно,що тоді (як і тепер) на теренах як Польщі,так і України діяли ворожі обом народам сили,які намагалися використати ситуацію у своїх цілях,роздмухуючи давні образи. Зрештою,їм вдалося зіткнути нації,що мали спільні інтереси. В цьому основний сенс Волинської трагедії».
 
Він резюмує: «Обидва народи стали жертвами,чого не повинно повторитися,адже вони є природними союзниками в центрі європейського континенту. Переконаний – коли хтось на політичному рівні порушує тему Волинської трагедії,прикриваючись історією та любов’ю до свого народу,то варто пошукати замовників такого підходу за межами наших країн». А відтак зазначає,що слід керуватися універсальним принципом «Пробачаємо і просимо пробачення». Однак,підремлює Бойко,«нині точиться боротьба між тими,хто його захищає,та тими,хто прагне до руйнації такого підходу. Серед останніх найзацікавленіші сидять у Кремлі».