«Ця стратегія полягає в тому,щоб змагатися із Заходом,встановити широку російську сферу впливу,домінувати над тими країнами,які колись входили до Радянського Союзу і були сателітами Кремля. Ще одна ціль – нейтралізація ЄС,НАТО,й американського впливу,щоби збільшити вплив російський»,– каже співавтор книги «Євразійське роз’єднання» Януш Бугайський. «Подивіться – було всього кілька років між часом,коли Росія атакувала Грузію,а згодом взялася за Україну. Іншим країнам є над чим подумати – а саме: хто з них буде наступним?»,– зазначає він.
 
Перелік країн,які можуть стати «наступними» достатньо великий,включно з країнами Балтії,Кавказу та Центральної Азії. «На ці країни здійснюється постійний військовий тиск,тиск на кордонах,обльоти території без дозволу на те. Все робиться,щоби ствердити кремлівську ідею для країн-сусідів,мовляв,ми можемо повернути вас у будь-який момент. Ми можемо зайти в Таллінн маршем за 24 години. При цьому американці вам не допоможуть,німці навіть пальцем не поворухнуть,а Британія вже і так вийшла з ЄС»,– пояснює Бугайський.
 
Та й такий тиск не єдина біда,яка чатує на колишні пострадянські країни. Через тісні зв’язки із російською економікою – санкції накладені на Росію за анексію Криму вплинули й на цілу низку її сусідів. За оцінками експертів,одна тільки білоруська економіка втратила близько 3 мільярдів доларів,через прив’язку до російського рубля постраждав казахстанський – теньге. У Таджикистані скоротився іммігрантський потік до Росії,а з ним і грошові надходження,які він приносив. Тож Україна найбільша,але не єдина жертва Кремля.
 
«Серед країн,які постраждали дуже сильно – Вірменія,– розповідає Маргарита Асенова. – Вірменська економіка невідривно зв’язана з російською. Крім того,я вважаю,що Вірменія стала заручником конфлікту в Нагірному-Карабаху. Вони окупували 20 відсотків азербайджанської території,але натомість втрачають на усіх фронтах. Вони ізольовані на міжнародному рівні й також опинилися цілком залежними від російської економіки,енергетики,ринків збуту».
 
Країнам,що колись належали до СРСР і нині доводиться платити надто високу ціну як за старі зв’язки з Москвою,так і за спроби від неї віддалитися.
 
При цьому Путін веде з ними гру,яку Януш Бугайський називає грою з тінями. Світ знає – яка у того ціль,але не розуміє,що ж насправді коїться – наголошує експерт. Він також додає,що на його думку,Путін,залякуючи балтійські країни,насправді намагається відвернути увагу від Чорного моря.
 
«Якщо темпи мілітаризації там будуть збережені,до 2020 року Росія отримає найсильніший військово-морський флот,ніж усі сусідні країні разом взяті,включно з Туреччиною. Це може перешкодити НАТО прийти на підмогу будь-якій країні в межах Чорного моря. Адже росіяни зможуть перекривати доступ у зону конфлікту»,– додає Бугайський.
 
Висновки експерта невтішні – Україна має бути готовою до війни на півдні країни,який російська влада досі зараховує до свого проекту під назвою
 
«Новоросія». На думку Маргарити Асенової,доля Криму вже й зараз надто не визначена. Про неї навіть не згадували під час Мінських переговорів.
 
«Україна має почати закликати США зайняти місце в мінській групі,– наполягає Асенова. – І приймати в них активну участь. Це питання не може бути суто європейським,оскільки воно є трансатлантичним. Коли Росія збільшує свою військову присутність у Чорному морі,а конфлікт в Україні продовжується – це робить нестабільним цілий регіон. США мають не лише зайняти місце в цій групі,але також взяти ініціативу у свої руки. Результатом цього може стати рішення,яке призвело б до завершення конфлікту».
 
Втім,резюмує експерт – при цьому існує ризик,що під час таких переговорів сторонам доведеться піти на компроміси,і Крим може стати одним із них.