Відлуння тижня (07.01 – 14.01)

Якщо одягання масок і гра – ще дохристиянська  традиція Щедрого вечора (Маланки, «водіння кози»), то для політикуму найрізноманітнішого розливу – неписане повсякденне правило. Інше питання, що значна частина співвітчизників давно «розкусила», хто є хто за великим рахунком. Тож і ті, хто декларує любий для Москви девіз «За жизнь», сприймаються  як апологети поняття-антоніма, тобто як «засмертники». Прихильники  «Украинского выбора»  зазвичай  віддані «Кремлевскому выбору», тобто найщиріші «путіністи». Як не називай «русскомировскую» братію, себе  не вдасться обманути: це воїнство в рясах, що служить імперії зла та, попри побожність, власне й воює не за  Господа. У цьому сенсі пригадується аксіома, мовлена Всесвятійшим Патріархом Варфоломієм: «Війна в ім’я Бога – війна проти Бога».

Утім, за умов російської агресії, як не парадоксально, на п’ятому році війни, орієнтовно п’ята частина українського суспільства воліє відкидати цей  факт. Скільки смертей «потрібно», аби ця категорія суспільства прозріла? Боюся, що тих  20 – 22 відсотки не здатні бачити, чути, усвідомлювати правду. Чи спроможні вони «переламати» хід історії? Ні. Однак допомогти ворогові (і споконвічному – зі сходу,  й тому, чиї українофобські апетити диктують політику у західних державах-сусідах) – так.

Тож тільки-но Росія анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, цікаву «проукраїнськість» проявили у Польщі. Попри риторику, насправді правляча «ПіС» («Право і справедливість») експлуатує шовіністичну, великопольську ідеологію, однобоко звинувачуючи Україну за не таку історію та не таких героїв. Очевидно, такі настрої(включаючи територіальні претензії) ще в  більшій мірі будуть зцементовувати польське суспільство на фоні майбутніх виборів  у цій країні, зважаючи на активізацію Кремлем своїх дій в Україні.  Та, виявляється, Варшава (коли тон ще не задавали «пісуни» – апологети «ПіС») і Москва давно вже спілкуються з приводу «розв’язання українського питання». У своїй новій  книжці колишній голова МЗС Польщі Радослав Сікорський стверджує (про це активно дискутували на берегах Вісли  минулого тижня), що кремлівський вождь говорив навіть доволі проукраїнськи налаштованому польському прем’єру про доцільність спільного поділу України.

Якщо Варшава ще іноді надягає маску добротворця  щодо Києва, то офіційний Будапешт  абсолютно відверто працює на реалізацію путінського  курсу. Правда, чинного прем’єра Орбана (лідера Фідес- Угорського громадянського союзу) «перепльовує» ще більш українофобський «Йоббік» («Рух за кращу Угорщину»).

Тому, зважаючи на чужих («пісунів» і різноманітних «йоббіків») та  «своїх»  усіляких «засмертників»,  Україні не розминутися з доленосними іспитами  уже впродовж 2019-го.

«Для нас немає нічого неможливого…»

Президент Петро Порошенко звернувся до українців після Різдвяної Літургії у Софії Київській:«Ці тисячолітні стіни дочекалися, нарешті, на подію, про яку мріяло точно не одне покоління українців. Мріяло, молилося. І це стало можливим не лише зусиллями мене грішного і моєї команди, не лише зусиллями наших ієрархів церков, які продемонстрували єдність. Це стало можливим зусиллями десятків мільйонів українців, які в Україні і по всьому світові молилися, молилися багато поколінь, щоб Господь нам подав незалежну, автокефальну помісну церкву» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). «І Господь почув нас. І сьогодні ми святкуємо це», – додав  він.

Глава держави особливо наголосив, що перша після отримання Православною Церквою України  Томосу про автокефалію служба відбувається саме тут, під покровом Богородиці Оранти – Нерушимої Стіни, яка довгі століття берегла цей собор, берегла Київ і всю Україну.«В кожного з нас є трохи від Фоми Невіруючого, який все ставить під сумнів. Але не раз вже переконувалися, що для нас немає нічого неможливого, коли ми солідарні, коли ми всі діємо спільно як єдина українська політична нація», – зауважив Петро Порошенко. Президент переконаний: «Відтак і в майбутньому збудеться те, чого ми так прагнемо і що лише на перший погляд виглядає непосильним. Як в Україні кажуть: якщо навіть очі бояться, а руки роблять. І буде результат. Прийде і перемога, прийде мир. А Україна – країна успішна, країна заможна, країна щаслива, і країна радісна стане  членом Євросоюзу і НАТО».

«Я не передбачаю релігійної війни»

Архієпископ Даниїл Памфільський Української православної церкви у США відіграв одну з ключових ролей у створенні автокефальної Православної церкви України, будучи екзархом Вселенського Патріарха. Він висловився для ВВС щодо    майбутнього ПЦУ.На думку архієпископа Даниїла, 18 ієрархів Московського патріархату «готові зробити крок, щоб влитися в нову помісну Українську православну церкву…Томос буде, казали вони, – і тоді ми почнемо робити якісь радикальніші кроки з нашим духовенством». А відтак він уточнює: «Архієреї, які були з нами на зв’язку, зараз розмовляють з владикою Симеоном, з владикою Епіфанієм, щоб визначити, як вони можуть прийти до ПЦУ всіма своїми єпархіями чи частинами цих єпархій. З іншого боку, є велика противага: йде своєрідне фінансування від певних олігархів, депутатів Верховної Ради на сьогоднішній день, котрі намагаються заблокувати цей процес, завадити духовенству і архієреям зробити свій вільний вибір».

Владика Даниїл прогнозує, що «все залежатиме від того, наскільки архієреї, духовенство всередині нової структури зуміють порозумітися, щоб у ній не розпочалися внутрішні конфлікти – про єпархії, місця служіння і так далі. Владика Епіфаній не має жодних передумов для того, щоб створювати якісь проблеми для когось – навпаки, він хоче, щоб все йшло дуже спокійно. Думаю, в цьому і полягає перевага його молодості. Крім того, він має спокійний характер, він – не жорстокий лідер, який буде кулаком по столу бити». Також, на його переконання, «владика Філарет зараз має шанс увійти в історію як один з будівничих помісної ПЦУ, як людина, яка протягом свого життя зробила величезну роботу і з великою честю і гідністю відійшла убік, ставши духовним дідусем цієї церкви… Я прошу у Філарета, дайте можливість Епіфанію бути предстоятелем церкви! Будьте духовним дідусем, татом, радьте, але дайте можливість робити свою справу».

Архієпископ наголошує:«ПЦУ має всі можливості та передумови, щоб набути статус Патріархату, але спочатку мусить відбутись процес глибшого об’єднання. Тобто об’єднатися мають не тільки колишні УПЦ КП та УАПЦ, а також ієрархи та духовенство РПЦ, які на сьогодні є в Україні.Я не можу передбачити майбутнє, але впевнений, що це станеться».

Він висловився  і щодо процесу визнання ПЦУ. «Російська православна церква відмовляється визнавати, це зрозуміло. Сербська, Польська та Антіохійська церква – ось ці три структури, для яких потрібен час, щоб опрацювати визнання Православної церкви України», – констатував архієпископ. Натомість у визнанні «теперішні грецькі церкви та румуни будуть одними з перших, а далі вже процес піде».

На думку  владики Даниїла, між православними вірними в Україні «стосунки будуть мирними і благочестивими. Але процес порозуміння та примирення займе час. Я не передбачаю ніяких захоплень храмів чи сварок, хоча люди висловлюватимуть свою думку. Проте рано чи пізно ієрархи і духовенство знайдуть спільну мову. Я не передбачаю релігійної війни через переходи парафій чи єпископів з однієї юрисдикції в іншу, хоча передбачаю можливі провокації з боку РПЦ – зрештою, вони намагалися робити це, коли ми тільки приїхали в Україну». На його думку, церква повинна «вклинитися в життя суспільства. Церква мусить увійти в ці проблеми, а не бути банківською установою й озолочувати храми та лаври. Не їздити на мерседесах, а бути серед народу й працювати з людьми».

Архієпископ пояснив,  що, «маючи канонічне визнання Константинополя, владика Онуфрій має титул митрополита РПЦ в Україні. Внутрішньо РПЦ може його називати Київським. Але для світового православ’я митрополитом Київським є Епіфаній».

«2019 рік стане переломним…»

Архімандрит  Кирило Говорун, очільник відділу зовнішніх церковних зв’язків Української православної церкви Московського  Патріархату у 2007-2009 роках, висловився про розвиток релігійної ситуації. Про це він, професор університету Лойола-Мерімаунт у Лос-Анжелесі, написав у виданні «НВ». Душпастир переконаний, що  минулий 2018-й – «найважливіший рік за кілька століть історії українського православ’я. Було подолано розкол, і нарешті створено легітимну незалежну українську церкву. У 2019-му головним завданням буде затвердити її легітимність, а також не допустити нового розколу і конфліктів на релігійному ґрунті».

Тож в Україні зараз, на його думку, «дві канонічні: створена незалежна українська і російська церква, яка залишилася існувати.Різне адміністративне підпорядкування може призвести у 2019-му до нового поділу. Наприклад, якщо УПЦ Московського патріархату продовжить іти шляхом самоізоляції. У такому разі вона опиниться у ситуації розколу — такого ж, в якому раніше звинувачувала неканонічні церкви.Шлях самоізоляції, обраний УПЦ МП, — це ще й шлях конфронтації: з українським суспільством, вселенським православ’ям і незалежною церквою України. Така поведінка російської церковної структури в Україні стане перевіркою на зрілість для нашої країни».

Отець Кирило Говорун попереджає, що УПЦ МП «готова провокувати неадекватне ставлення до себе. Аби УПЦ МП стала об’єктом і суб’єктом провокацій, зацікавлена насамперед Росія, яка планує використовувати їх для підриву репутації України за кордоном». Він нагадує, що «поки лише запущені механізми створення незалежної української церкви, однак процес її формування не завершено. Його важливою складовою є рецепція нової церковної структури глобальним православ’ям… 2019 рік стане переломним у процесі визнання української церковної незалежності».Зазначаючи, що «рівень визнання незалежної української церкви у православному світі впливатиме на те, наскільки активно до неї стануть приєднуватися парафії та навіть цілі єпархії Московського патріархату. Спочатку повільно і поступово», він підкреслює: «Проте якщо незалежна церква продемонструє стабільність, процес прискориться за експонентою. Важливо, щоб це відбулося вже у 2019-му».

«У нас не було такої  великої невизначеності»

Історик і публіцист Ярослав Грицак, професор Українського Католицького університету, член Несторівської групи, в аналітичній статті  «У революції немає кінця» висловився щодо подальшого розвитку ситуації в Україні (див. спецпроект НВ«Світ у 2019». Він резюмує: «У мене немає хорошого прогнозу. Хто б не прийшов до влади – Тимошенко на білому коні, Гриценко на генеральському танку, Ляшко з вилами або Зеленський із мікрофоном – дива не станеться.Ситуація не зміниться, бо для цього немає жодних передумов. Вона могла б покращитися, якби ще в 2014–2016-му уряд Яценюка провів радикальні реформи. Але цього не сталося. А значить, доведеться платити високу ціну за повільні або відкладені зміни».

Тим не менше, прогнозує  експерт, «третього Майдану, найімовірніше, не буде. Просто тому, що Майдан передбачає сплетіння великого страху та великої надії. А у нас немає зараз ні того, ні іншого. І нізвідки взятися. Так, пристрастей завжди готовий додати Путін, але це не революційні побоювання». На думку Грицака, «ще ніколи за роки незалежності у нас не було такої великої невизначеності щодо того, хто стане наступним президентом». Але, підкреслює він, «значно помітнішою ця нестабільність стане на парламентських виборах».  А наостанок він резюмує: «Так, Україні не вдалося повторити успіх Польщі 1989 року. Зате вдалося уникнути авторитарної влади і громадянської війни. Вона не потрапила в постреволюційний рай, але їй далеко до пекла. Вона міцно застрягла в постреволюційному чистилищі. І надовго – поки не проведе реформи».

«Росія буде продовжувати їсти нас по шматках»

Україна відіграє не останню роль в потугах Кремля продовжити повноваження Путіну.  Враховуючи, який у них брак розумних кадрів, варто очікувати, що нас будуть таранити максимально грубо. Так вважає  військовий експерт  Олексій Арестович. Про це він розповів «Апострофу».Арестович переконаний, що клубок геополітичних протиріч не вдасться розвязати до 2025 року. У контексті відносин України та  Росії слід очікувати посилення тиску з боку останньої. «Росія буде продовжувати їсти нас по шматках, намагатися принаймні. Вона буде вирішувати свої завдання», – зазначає   експерт.А відтак наголошує, що «крові у нас від цього менше не стане, так само, як і проблем».

На думку Арестовича, «головне завдання російського керівництва – це продовжити повноваження Путіну, вони зараз шукають способи і форми, як це зробити. Якщо вони піднімають пенсійний вік, це означає, що дістали санкції, настали реальні проблеми. Загалом, проблеми наростають, як снігова куля, а Росія знає тільки один шлях їх вирішення: у цих людей перша думка – розстріляти»..

«Політичні шахраї»

Кому вигідний хаос із кандидатами на пост Президента? З цього приводу розмірковує аналітик, шеф-редактор журналу  «Універсум» Олег Романчук. Його міркування публікує «Українська правда». Романчук наголошує, що «підготовка до виборів 2019 року проходить в екстремальних умовах: війна, складні перехідні процеси в економіці, освіті, військовому будівництві, в науці й культурі, а ще демографічні й еміграційні проблеми». Він  також звертає увагу на «дезорганізаційні процеси, пов’язані, зокрема, з непропорційно великим для країни числом бажаючих (дуже суперечливих стосовно політичної та інтелектуальної якості) обійняти пост Глави держави, що відчутно підвищує ентропію суспільства».

На переконання аналітика, «саме виникнення хаосу в Україні й домагаються її недруги». При цьому уточнює, що «гра з електоратом ґрунтується на експлуатації примітивних почуттів. Слід визнати, що така тактика має значно більший успіх, ніж апелювання до розуму виборця, і дає тим помітніший ефект, чим нижчий інтелект суспільства… Авантюрники від політики ненавидять найменший вияв індивідуальності, воліючи мати справу з «масами». Політичні шахраї чудово усвідомлюють, що щедрі обіцянки, які вони роздають народові, насправді нездійсненні, й виконувати їх, звичайно, не збираються».

Олег Романчук зазначає, що «передвиборча тактика політичних пройдисвітів укладається в доволі примітивну послідовність: використовуючи перехідні суспільні процеси, підсилити дезорганізацію суспільства, відтак викликати довіру в збіднілого, злюмпенізованого й недалекоглядного електорату з допомогою примітивних, але вельми привабливих лозунгів, усіляких хитрощів.А захопивши владу, утримувати її різноманітними методами, насамперед силовими, включаючи терор».А наостанок він, попереджаючи про вірогідність антиукраїнського реваншу, нагадує: «Народ не склав іспит на політичну зрілість ані у 1994 році, ані в 1999-му, ані в 2010-му, коли, розчарувавшись у виборі 2004-го, обрав «ватника», а після 2014 року перманентно висловлює своє невдоволення (дуже часто обґрунтоване) людиною, за перемогу якої віддав більшість голосів у першому турі президентських виборів.Щось негаразд з колективним інтелектом українського суспільства».

«Вже називають «золотою акцією»

Новий 2019 рік для політичного життя України обіцяє стати надзвичайно багатим на гарячі події.  На цьому наголошує аналітик  Юлія Забеліна у виданні «Апостроф». Вона пояснює: після  президентських – вибори до ВРУ.Також не виключено, що разом із парламентськими пройдуть місцеві вибори.Нагадуючи, що «весною 2019 року пройдуть президентські, а восени – парламентські», Забеліна підкреслює: «Хоча багато соціологів і експертів називають Юлію Тимошенко фаворитом президентських перегонів, враховуючи українські реалії, спрогнозувати заздалегідь, хто переможе, неможливо. Тим більше, що судячи з усього, без другого туру виборів не обійтися». На її переконання, «від того, хто переможе навесні під час президентської гонки, буде залежати, яким буде новий політичний ландшафт у країні. Залежно від того, хто займе крісло Глави держави, може змінитися конфігурація коаліції у Верховній Раді. Крім цього, неминучі серйозні пертурбації у виконавчій гілці влади».

У новій ВРУ, прогнозує Забеліна, не буде  фракції«Народний фронт». Натомість збережуть свої фракції «Батьківщина»  та БПП. «Після новорічного привітання-висування Зеленського стало очевидно, що його партія «Слуга народу», яка була зареєстрована ще в 2017 році, має дуже непогані шанси на те, щоб потрапити в парламент. Причому, незалежно від результатів президентських перегонів, – уточнює вона. – Шанси пройти в наступний парламент є також у «Радикальної партії» Олега Ляшка, «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, «Самопомочі» Андрія Садового».

Забеліна припускає, що «Зеленський може скласти серйозну конкуренцію топ-політикам, так як може «відкусити» електорат у Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Олега Ляшка, а також може розраховувати на підтримку на південному сході України, де є чимала кількість людей, яким симпатичний російськомовний, помірно патріотичний комік. Шоумена в експертних колах вже називають «золотою акцією» Коломойського на майбутніх виборах, який хоче тріумфально повернутися в Україну. І це можливо тільки в разі програшу Петра Порошенка. А тому олігарх, який останнім часом живе в Ізраїлі, готовий підтримувати і Тимошенко, і Зеленського».

«Жоден відкрито проросійський кандидат не зможе перемогти»

Хоч вибори в Україні 2019 року можуть бути непередбачуваними, але вперше жоден відверто проросійський кандидат не має шансу на перемогу. Так вважає Браян Меффорд (BrianMefford)-  директор ТОВ «WoodenHorseStrategies», старший дослідник американського аналітичного центру AtlanticCouncil – «Атлантична рада». Про йдеться у його публікації на сайті «Радіо Свобода».

Браян Меффорд переконаний, що «жоден відкрито проросійський кандидат не зможе перемогти, і це є основною відмінністю від минулого. На кожних виборах України з часів отримання незалежності до 2012 року проросійський електорат відігравав значну роль. Ця частина складала майже чверть виборців, і проросійські кандидати перемогли у 1994 і 2010 роках. Однак іронія для російського президента Володимира Путіна полягає в тому, що, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу, він ліквідував найбільш проросійський сегмент українського електорату. Зараз етнічно російське населення електорату України становить приблизно від десяти до дванадцяти відсотків. Як наслідок, провідний проросійський кандидат Юрій Бойко, згідно з опитуваннями, в середньому має лише 10,5 відсотків і посідає четверте місце. Таким чином, проросійським кандидатам в Україні судилося відігравати роль постійної опозиції і вічних невдах».

Аналітик попереджає, що «результати опитувань громадської думки виявляться дуже хибними…Українські соціологи часто викривляють результати відповідно до бажань того, хто платить за ці опитування. Більш авторитетні фірми коригують цифри до 3 відсотків, а більш сумнівні – і на 5–7 відсотків». Він не сумнівається: «Тимошенко і Порошенко знову боротимуться у другому турі. Обидва вже протистояли одне одному під час президентських виборів у 2014 році, і Порошенко легко виграв, випередивши Тимошенко на 39 відсотків. А вибори 2019 року вже набирають форми реваншу, і опитування надають Тимошенко перевагу в середньому на 7 відсотків. Тим не менш, рейтинг Порошенка напередодні здобуття незалежності української церкви зростав, до того ж вплив чинної влади завжди сильний, тому очікуйте близького результату обох кандидатів».

Браян Меффорд наголошує, що «переможець президентських виборів отримає імпульс на перехід до парламентських виборів». А відтак уточнює: «Той, хто переможе на президентських виборах, знайде десятки мажоритарників, готових іти на угоди для захисту свого бізнесу».

Утім, сюжет виборчої кампанії,  попри фальстарт до 31 грудня, в середині січня 2019-го –  на рівні «заспіву».  Головні  «родзинки»  – попереду. Хоча «чудес» вистачає вже й зараз. «Я просто в шоці, що у нас так багато кандидатів в президенти. Вніс 2,5 мільйона гривень – і балотуйся», – зізнався екс-нардеп  Микола Томенко  виданню  «Політека». Загалом, на його думку, «президентська кампанія перетворилася на цирк: один мови не знає, інший Конституції не знає, а третій взагалі нічого не знає».

На думку польського  публіциста Пшемислава Журавського вельҐраєвського (посилаємося на Польське радіо), «вибори в Україні є великим знаком запитання. Кожен з кандидатів на президента має 70-відсотковий негативний електорат». При цьому він передбачає посилення російської військової агресії проти України, мета якої – поглиблення хаосу в країні та розпорошення української політичної сцени.

На доленосності зовнішніх і внутрішніх викликів  акцентували увагу і ЗМІ: «Розкол між Україною і Росією тепер повний…» (ВВС), «Миротворців не буде: як Україні дотиснути Путіна з найважливішого питання на Донбасі» («Апостроф»), «Теракт на 5 держав та Польська фаланга Путіна: хто стоїть за підпалом спілки угорців в Ужгород» («ЄП»), «Сікорський – Путін і розчленування України» (Польське радіо), «Кораблі НАТО входять в Чорне море: «Путін, тримайся» («Політека»), «Плюс 14 безвізових країн: за 2018 рік Україна піднялася ще на три позиції в рейтингу паспортів світу» (УНІАН), «Українську церкву визнають патріархатом – Філарет» («УП»), «Єдність. Різноманітність. Рівновага» («УТ»), «Україна є головною темою російських фейкових новин – дослідження» («ДТ»), «Брудні популісти» («День»)…

Тим часом, поволі добігає до завершення «п’яний період» українського січня. Вже 15-го під купол ВРУ, яка має шанс перетворитися на політичний театр, повернеться з зимових канікул значна частина нардепів.   А 24 – 25 січня у місті Жешув (Польща)під гаслом«Європа і Україна після 2019 року. Що варто продовжувати, а що треба змінити?»відбудеться дванадцятий форум«Європа–Україна».

Та які б події не виникали на порядку денному, найвизначальніший вплив матимуть, очевидно, війна, яку Росія активізовує, та виборча кампанія.  Як прогнозує аналітик  Юрій Макаров (див.«УТ»), «таким чином, наступний Президент, хоч би хто виборов або зберіг це крісло, матиме значно меншу свободу рук і буде приречений на значно більшу кількість і якість компромісів, ніж нас обурює нині. Якщо пощастить, його порядок денний визначатиметься такими пріоритетами: гарантії приватної власності, ефективні суди, придушення п’ятої колони, перехоплення ініціативи у війні. Якщо не пощастить, тоді… буде те, що ми вже спостерігали під різними обгортками».

Під час неминучих суворих іспитів хай кожному з нас, в Україні сущих,  стане настановою-нагадуванням   Шевченкова істина (з послання «І мертвим, і живим..»), що «хто матір забуває,того Бог карає». А також – його молитовно благальний  заклик – як запоруку  нашої неодмінної перемоги: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю».

Будьмо!

Віктор Вербич