Про це пише Таблоїд Волині.
 
Юлія Семко,жителька Макіївки,приїхала на Волинь два роки тому. Покинути домівку її змусили бойові дії,які на той час розгорталися на сході країни. А точніше,страх за чотирирічного сина Давида,який щоразу здригався від чергових вибухів і починав плакати. На одному з турнірів волинські колеги запропонували переїхати у Західну Україну. Вона порадилася з чоловіком і вирішила прийняти пропозицію. Зараз Юлія готує юних володимирських боксерів до чемпіонату Європи.
 
***
 
Перед тим,як зрушити з місця,я мала у першу чергу подбати про житло. У цьому допоміг колега Юрій Куць,який надав у користування батьківський будинок у Турійському районі. Важко було звикати до спокою після вибухів та напруження,яке довелось пережити вдома. Але,коли дивилася на дитину,яка вже не здригалася й не плакала,серце заспокоювалось. Хоча сумувала за рідними,які залишились там,і за чоловіком. Та за деякий час він також переїхав до нас.
 
***
 
За родом своєї діяльності я часто буваю у різних куточках країни і бачу картину ззовні. Тож ніяка пропаганда на мене не діє. Волиняни прийняли дуже тепло. Я навіть не сподівалась на такий прийом. До нас приходили люди та несли продукти,цікавилися,чи потрібно щось із речей та предметів домашнього вжитку. Я щиро вдячна їм за таку підтримку.
 
***
 
Мене запросили у спортивну школу тренером. І зараз веду тренування у школі-інтернаті «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки» та «Любарті». Оскільки щодня добиратись до місця роботи було незручно,ми з чоловіком вирішили переїхати до Володимира і винайняти квартиру.
 

Юлія Семко з колегами
 
У мене займається близько ста дітей,більшість із яких є вихованцями інтернату. За два роки роботи маємо сім призерів України. Зізнаюся,що це високий результат,враховуючи той факт,що деякі діти почали займатись незадовго до турнірів. До того ж такі високі показники досягаються після трьох років. Приємно вражає,що дівчата також захоплюються цим видом спорту і демонструють добрі результати.
 
***
 
Насправді я є майстром спорту не тільки з боксу,а й акробатики. Адже десять років займалась нею професійно. Проте мою увагу привернув бокс,у 17 років вирішила змінити напрямок. Базові знання у цьому виді спорту отримала від першого тренера Єгора Семенова,який не тільки навчав боксувати,а ще й працював шахтарем. Потім тренувалась у заслуженого тренера України Олександра Краська. Закінчивши інститут фізкультури і спорту,почала сама вчити інших.
 
***
 
Повірте,жодного разу не ходила «пандою». На руках і плечах мала синці,але так само їх можна отримати і в іншому виді спорту.
 
***
 
З близькими підтримую добрі стосунки. Там у мене залишився тато,який не наважується покинути рідну домівку. З одного боку,я його розумію,оскільки людині старшого віку важко зриватися з місця,де прожив усе своє життя і починати все спочатку. А з іншого – переживаю за нього.Бо війна триває й обстріли не припиняються. А ось мама наважилась переїхати до мене,бо втомилась від війни,проте серце її болить за батька. Тож намагається у міру можливості їздити до нього.
 
***
 
З друзями ми підтримуємо зв`язок і радимо їм також переїхати. Але вони бояться. На жаль,пропаганда далась взнаки,породивши у їхніх серцях страх та невпевненість. Вони ніколи не були у Західній Україні і тому переконані,що все,про що розповідає російське телебачення,– правда. Сподіваюся,колись матимуть можливість переконати у протилежному.
 

Юлія Семко з Віталієм Кличком