Відлуння тижня (03.12 – 10.12)

Коли десять років тому улюбленець  росіян і головна надія лиховісного «русского мира» на засіданні Ради НАТО-Росія після запитань «З ким ви співпрацюєте? З Україною?» цинічно заявляв, що «це – не країна, це якесь штучне утворення, помилка в історії, він не почув жодного різкого заперечення. Очевидно, вже тоді Путін зрозумів: у нього руки розв’язані, cвіт готовий і в контексті українського питання  керуватися несилою міжнародного права, а погоджуватися з московським  правом сили. Тож імперський ядерний монстр, керуючись безкарністю,  почав накачувати м’язи, аби «обустраивать мир» у відповідності з досвідом Івана Грозного, Петра І, Йосипа Сталіна. На практиці у цьому переконується  й відроджена  Українська держава, починаючи з 2014 року. А нещодавнє  силове захоплення наших  військових кораблів та полонення моряків  Керченській протоці – ще одне підтвердження тому, що Кремль зупинятися не збирається.

Тож цілком вірогідно, що так званий «азовський конфлікт» – прелюдія до масштабних бойових дій Росії. Звісно, команду «фас» там, на берегах Москви-ріки, дає одна людина (точніше – нелюд), ніхто не знає, коли це трапиться. Але підтягнута до кордонів України збройна армада розвіює будь-які ілюзії щодо мирної перспективи. А похвальне  слово чинного міністра оборони нашої держави на адресу українських військових моряків, що не відповіли на обстріли російських окупантів  і не спровокували  масштабної  агресії, нагадало і про не засвоєні уроки минулого. Московські окупанти  вміють створювати приводи, якщо їх нема, для «восстановления справедливости».

У цьому контексті пригадаймо події 79-річної давності. Під час наради в Кремлі  26 листопада 1939 року Сталін, якого не влаштовувало існування Фінляндії, наказав: «Давайте почнемо сьогодні». І того ж дня привід для війни знайшовся. Москва  інсценувала так званий  «Майнільський інцидент», коли внаслідок обстрілу начебто з фінського боку  загинуло четверо та було поранено дев’ятеро радянських військовослужбовців. Хоч ці постріли було зроблено з радянської території! І вже  30 листопада радянські війська перейшли кордон із Фінляндією  та розпочали бойові дії.  При цьому офіційно війну так і не було оголошено.

Як бачимо, імперська методика не дуже й змінюється. І те, що минулого тижня Верховна рада України проголосувала за припинення  з 1 квітня 2019 року дії Договору про дружбу з Росією, – запізніле відображення реалій. Адже ж російські  окупанти вже п’ятий «обустраивают» за допомогою зброї  нашу державу, яку господар Кремля називає, як наголошувалося  вище, «ошибкой истории». Тож заспокійливі тиради українських (українських?) політологів, що Москва  не вдасться до масштабного наступу та чекатиме результатів  президентських і парламентських виборів, навряд чи варто сприймати за істину. Адже «умом  Россию не понять». Інше питання, що, розуміючи, якою є справжня сутність ворога, не варто його допомагати внутріукраїнським розбратом і чварами. Тим  паче  за умов, коли нам свій фронт  доводиться тримати фактично самим.  Коли західні сусіди можуть «допомогти» у протистоянні з окупантом черговим ударом у спину. Це сумлінно доводить пропутінський угорський режим Орбана, блокуючи співпрацю України з НАТО. До цього готують Польщу, де  залишається живучою традиція, лаконічно сформульована в народному прислів’ї «jak świat światem, nie będzie ukrainiec polakowi bratem! Jak świat światem niebędzie moim bratem».

Тим часом, як  заявив начальник Генштабу Збройних сил України Віктор Муженко, зараз військова загроза з боку Росії оцінюється як найвища з 2014 року, оскільки «перед нами агресор, у якого немає ні правових, ні моральних, ні інших кордонів. Дуже складно передбачити, коли йому заманеться почати активні бойові дії проти України». Принагідно нагадаємо,  що, за словами Президент України Петра Порошенка, зараз на окупованих територіях Криму, Донбасу і вздовж кордону з Україною Росія розгорнула наземне угруповання загальною кількістю понад 80 тисяч військовослужбовців, приблизно 1400 артилерійських і ракетних систем залпового вогню, 900 танків, 2300 бойових броньованих машин, більше 500 літаків і 300 вертольотів. В акваторіях Чорного, Азовського, Егейського морів виконують завдання понад 80 російських кораблів і 8підводних човнів, у тому числі ударних  – 23 кораблі та 6 підводних човнів.  Крім того, Росія розмістила в Криму дивізіон зенітних ракетно-гарматних комплексів (ЗРПК) «Панцир-С».

Заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь наголошує: «Відкрита агресія щодо наших кораблів означає, що Росія готова до наступних кроків, Росія готова до широкомасштабної операції, і жодних так званих перепон ми поки що не бачимо». У цьому ж плані висловлюється і колишній посол США в Україні Вільям Тейлор, а нині виконавчий віце-президент Інституту миру США (USIP): «Думаю, ми маємо бути готові до цього. Я не знаю, що на думці в Путіна, що задумали в Кремлі».

На вірогідності подальшого загострення ситуації наприкінці 2018 та на початку 2019 років наголошували минулого тижня  державні діячі, політики та політологи.

«…кого Росія надумає атакувати завтра»

Президент Петро Порошенко наголосив в інтерв’ю польському TVN24 (посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави Української  держави), що Росія напала на українські кораблі та військових у нейтральних водах. «Це акт агресії і він підриває безпекову ситуацію у всьому світі. Але в той час, коли Європа робить заяву, Росія нападає. В даній ситуації ми повинні краще координувати наші кроки, щоб Росія не змогла атакувати країну, яка бореться за свободу, демократію і не створює жодних проблем для Росії та її територіальної цілісності», – зазначив він. Також, за словами Президента, є інформація, що біля кордонів з РФ останні два місяці зростає кількість російських військ, танків, ракетних систем.

На уточнююче запитання, чому західні партнери мають прислухатись до пропозицій щодо санкцій проти РФ, Глава держави наголосив: «Всі боялися агресію на сході моєї країни назвати агресією – це конфлікт, криза сходу України. Боялися назвати нелегальну анексію Криму агресією… Тепер інший час. Росія небезпечна не лише через агресію на сході України, анексію Криму і нині намагання окупувати Азовське море». Президент нагадав, що РФ намагалася пояснити збиття літака МН17 багатьма версіями, а нині весь світ представив докази, що це російська ракета і екіпаж.

«Може хтось із наших західних партнерів вважає, що Україна дуже далеко. Але в цей самий час в центрі Великої Британії у 21 столітті РФ вчинила хімічну атаку і знову каже, що це не ми. Поки британські служби із розслідування не представили докази, що це Росія… Ніхто не знає, кого Росія надумає атакувати завтра. Можливо, російські війська захочуть захищати «Північний потік-2» чи атакувати Балтійські країни. Може, Росія захоче уразити виборчу систему, як були спроби в Нідерландах і в підтримці Brexit тощо. В цій ситуації ми вимагаємо знову єдності ЄС та світу», – наголосив він.

«Зважився на нову серйозну ескалацію»

Російський політолог і  публіцист Андрій Піонтковський попереджає, що Кремль спробує вдатися до різкого загострення ситуації в світі. Про це йдеться в його публікації  «Операція «Трамп наш» завершилася. Що далі?» на сайті видання «НВ».  За версією Піонтковського, «угруповання в російському військово-політичному керівництві (Путін, Микола Патрушев, Валерій Герасимов) дійшло висновку про те, що, поступаючись Заходу в рази у всьому (економічно, технологічно, з військової точки зору на всіх щаблях ескалації потенційного конфлікту), Росія здатна, проте, виграти у Заходу на чолі із США гібридну війну, сценарій і правила ведення якої визначатиме Кремль. Під перемогою, на думку кремлівських, слід розуміти відновлення щонайменше «ялтинської» зони їхнього всевладдя в Європі, самоліквідація НАТО».

При цьому він нагадує, що «Путін давно спостерігає за своїми західними партнерами і глибоко зневажає їх. А як же ще йому ставитися до них, якщо канцлери і прем’єри великої Європи шикувалися в чергу послужити холуями на його бензоколонках за жалюгідну винагороду в кілька мільйонів євро на рік».  А відтак резюмує: «На наших очах побєдобєсіє live вступає в другу гостру фазу. 25 листопада 2018 року – дата не менш важлива, ніж 20 лютого 2014 року, з цією датою на реверсі теж будуть вибивати медальки. Можливо, навіть у раю, куди турботливий батько нації нас всіх вже послав, щоб ми не просто здохли, як наші вороги. Поки найвищою точкою побєдобєсія live була весна 2014 року. Тоді військовий мислитель мав рацію, який заявив : «Не будуть же вони стріляти в нас, коли ми станемо за спинами їхніх жінок і дітей». Після кримської промови Путіна здавалося, що вся країна з прапорами, прапорами, іконами, портретами царя, георгіївськими стрічками встала на коліна перед резиденцією в Ново-Огарьово. Очікувалися нові геополітичні подвиги: Новоросія, розчленування  «цього потворного породження Брестського миру» – України, захист співвітчизників у Прибалтиці».

Але цим  кремлівським планам не судилося реалізуватися. Політолог зазначає: «Більшість російського населення України відкинуло ідею «русского мира» і залишилося вірним Українській державі та її європейському вибору. З’явилася українська армія, якої не було в лютому 2014 року. Промениста Новоросія звузилася до бандитського огризка на Донбасі». Тим не менше, захоплення росіянами трьох українських військових кораблів у Керченській протоці, на думку Піонтковського, фактично «означає анексію Азовського моря і блокаду великої частини українського узбережжя, що у військовому сенсі створює передумови для його захоплення». Він наголошує: «Отже, Путін після декількох років коливань зважився на нову серйозну ескалацію в своїй гібридній війні із Заходом, в якій він розраховує на перемогу. Захід після декількох днів коливань не піддався на шантаж і не здав агресору України. Це хороша новина. Для України. Для Росії. Для світу».

Однак, попереджає Піонтковський і про погану новину. Він переконаний: «Путін у найближчому майбутньому вдаватиметься до наступних кроків загострення військово-політичної обстановки… Ядерного шантажиста має бути зупинено на далеких підступах до фатальної сходинки ескалації. Кожен новий щабель – це ще один крок до катастрофи».

«Історична тема відійшла на другий план»

Нова атака Росії може примирити Україну та Польщу. Так вважає директор аналітичного центру «Форуму Ідей» у Фонді ім. Стефана Баторія Катажина Пельчинська-Наленч. З нею спілкувався  редактор «Європейської правди» Юрій Панченко. Пельчинська-Наленч констатує, що «події, які сталися після спроби українських кораблів пройти в Азовське море, стали для Польщі холодним душем. Стало очевидно, що загроза з боку РФ залишається актуальною і ескалація може статися в будь-який момент. І це створює платформу для відновлення відносин України та Польщі». А відтак підкреслює: «Схоже, що офіційна Варшава зробила для себе висновки з «азовських подій». Якщо порівняти останні заяви влади з тим, що вони говорили ще кілька тижнів тому, то видно, що історична тема відійшла на другий план. Вони перестали постійно говорити про поховання, пам’ятники, про те, хто і в чому винен. Ці теми поступилися місцем важливішим речам. Тепер говорять про необхідність спільних з Україною дій у зв’язку з російською агресією. Але чи є ця корекція довгостроковою – сказати поки що важко».

Водночас, наголошує вона, відбувається  і «ще одна корекція зовнішнього курсу Польщі – зміна політики щодо Євросоюзу. Значною мірою це стало результатом місцевих виборів, які показали, що в країні є дуже велика група людей, які вкрай негативно реагують на слово Polexit (термін на позначення ідеї виходу Польщі з ЄС, за аналогією з Brexit). Ці люди сприймають загрозу виходу Польщі з ЄС настільки негативно, що це впливає на підтримку правлячої партії – тільки-но вона робить щось, спрямоване проти Євросоюзу». При цьому  Катажина Пельчинська-Наленч наголошує, що «попри деескалацію у стосунках з ЄС, відносини з Німеччиною навряд чи можуть істотно покращитися…Це посилюється за рахунок сприйняття ЄС як «німецького проекту», можна навіть сказати – імперіалістичного».

«Реальна загроза безпеці держав Центрально-Східної Європи»

Москва має  величезний досвід сіяння ворожнечі між націями колишньої І Речі Посполитої. Так вважає Влодзімєж Іщук, головний редактор  польського сайту Jagiellonia.org та часопису: «Głos Polonii». При цьому, наголошує він для «Польського радіо», це стосується  і сьогодення. Зокрема Іщук констатує: «Москва посіла величезний досвід сіяння ворожнечі між націями колишньої І Речі Посполитої. Як історичний спадкоємець політики Візантії, вона знаменито заволоділа імперським принципом divide et impera – «розділяй і володарюй». А відтак уточнює, що «Росія доклала всіх зусиль, щоб нації колишньої І Речі Посполитої були розділені чварами та суперечками, щоб визвольні змагання національного характеру поляків, литовців та українців абсолютно не об’єдналися у боротьбі із загарбниками. Українське прислів’я каже: «Чужими руками легше загорнути жевріюче вугілля». Цькування поляків на українців та українців на поляків впродовж останніх двохсот років було основним знаряддям російської імперської політики. Така політика швидко приносила результат».

За його спостереженням «упродовж кількох декад у Польщі триває потужна пропагандистська кампанія задля геополітичної візії Романа Дмовського». На думку Влодзімєжа  Іщука, «проросійська геополітична стратегія Романа Дмовського – це фальшива концепція, яка несе серйозну загрозу польській незалежності та її безпеці. Треба раз і на завжди усвідомити, що геополітичні інтереси Росії та Німеччини ідентичні. Не існує вибору між Москвою та Берліном – це споконвічні партнери та союзники проти Польщі, Литви, України та інших держав регіону. Вісь Москва–Париж–Берлін, яку намагаються побудувати російські дипломати, – це реальна загроза безпеці держав Центрально-Східної Європи».

Аналітик нагадує, що «російські дипломати постійно розраховують на те, що майбутні лідери Польщі власноруч знищать перспективу утворення регіонального альянсу військово-політичного характеру». Торкаючись нинішніх суперечок між Варшавою та Києвом, він резюмує: «Історії не можна поміняти, але треба робити з неї висновки. Минуле не повинно заважати майбутньому. Історична пам’ять не повинна спонукувати нових конфліктів. Польщі та Україні потрібне співробітництво, а не історичні суперечки». Тому, на думку Іщука, «щоб вистояти за умов російської агресії, необхідно, всупереч всім провокаціям та історичним суперечностям, об’єднати зусилля, зміцнити трансатлантичну єдність, залучити нових членів до колективної безпеки НАТО та утворити нові регіональні альянси. Москва та Берлін не повинні вирішувати про долю незалежних держав Центральної та Східної Європи». Він підкреслює: «Саме тому, не піддаючись на провокації та спроби підсилити незгоду на основі історії та релігії, мусимо спокійно, сплановано та стійко зміцнювати партнерство зі США та Великою Британією, а також утворити нову стратегію регіональної безпеки між Адріатичним, Балтійським, Чорним та Каспійським морями».

«Це не дно. Це гірше»

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, яку створили після смерті співробітниці Херсонської міськради, активістки Катерини Гандзюк, провела виїзне засідання у Херсоні. Голова комісії Борислав Береза заявив про те, що після отриманої на засіданні інформації можна говорити про «всі ознаки загрози втрати національної державності» у регіоні. Про це він написав на своїй сторінці в Facebook. На  думку Берези, «те, що відбувається у Херсонській області, це не проблема, а повний п…. Ми в шоці. Приїхали розбиратися у справі Каті Гандзюк і копнули глибше. Інформація, отримана нашою ТСК, лякає. Від контрабанди до сепарів, від наркотрафіку до глобальної корупції, від спайки влади з криміналом до вирубки лісу, від співпраці з окупаційною владою Криму до впливу втікачів регіоналів на регіон. Те, що тут відбувається, – це не дно. Це гірше».

Народний депутат зазначив, що «тут треба вводити надзвичайний стан, тому що воєнний стан поліпшень не дав. За свідченням повноважного представника Президента в АР Крим Бориса Бабіна, є факти небезпеки в плані Нацбезпеки і всі ознаки загрози втрати національної державності.

«Доля влади реально буде вирішуватися не на президентських виборах»

Реальну соціологію щодо кандидатів у президенти України можна буде побачити лише у січні 2019 року Прогнозується  більш жорсткіша виборча кампанія під час виборів до парламенту, ніж на президентських. Про це на прес-конференції в УНІАН заявив заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький. «В кінці січня, якщо не буде воєнного стану, ми побачимо реальну соціологію вперше за весь цей час. Бо вся соціологія, яка є зараз, – це абсолютно маніпулятивна соціологія. Це не значить, що соціологи брешуть, просто маніпуляція. Просто деякі питання формулюються з маніпулятивним характером… Часто не говорять на прес-конференціях, що в них «відмова» величезна – від 60%. І що думають ці 60%, коли відмовляються відповідати, за кого вони будуть голосувати і чи в принципі підуть на вибори – це питання», – зазначив він. За словами експерта, головна інтрига на найближчий місяць-півтора полягає, насамперед, у тому, чи буде продовжено воєнний стан. «Перше: чи буде продовжений, чи не буде продовжений на всю країну, бо тоді буде зрозуміло, що неактуальними стають президентські вибори», – зазначив Голобуцький.

«І друга інтрига – це хто зареєструється кандидатом в президенти. Бо ми обговорюємо постійно прізвища, які невідомо, чи будуть зареєстровані, чи взагалі підуть. Бо будь-яка з тих фігур, які ми називаємо від Вакарчука до Зеленського, які не зареєструються на виборах, змінює соціологічне поле, настрої людей», – пояснив він. Голобуцький зазначив, що президентська виборча кампанія буде жорсткою, але парламентська «ще більш хардовішою». «Після президентських виборів будуть парламентські, коли все те, що роблять кандидати в президенти, буде нам здаватися просто дитячою іграшкою, бо доля влади реально буде вирішуватись не на президентських виборах, вона буде вирішуватись на парламентських виборах», – сказав він.

Експерт переконаний, що попереду серйозна політична криза в парламенті. «Я в цьому не сумніваюсь, що в нас буде дуже довга коаліціада, буде дуже довгий процес обрання наступного уряду і буде дуже серйозне тертя в самому, хто б не став Президентом. Олігархи більше не хочуть мати відносно сильного Президента, яким є, наприклад, Порошенко. І вони зроблять все, щоб наступний президент мав якщо не найменшу фракцію, то не найбільшу фракцію, це точно, у наступному парламенті», – вважає Голобуцький.

«Передумов  для Майдану-3 не бачу»

Коли і за яких умов може відбутися третій Майдан? Хто і як повинен об’єднати Україну? Що треба пообіцяти українцю, щоб перемогти на виборах? Які є парадокси в наших головах та сценарії розвитку країни найближчим часом?  З цього приводу у виданні  «Українська правда» розмірковує  соціолог Ірина Бекешкіна,  очільник  фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва. Роздумуючи з приводу протестних  настроїв, вона констатує: «Підбурювачів завжди вистачає. Але зазвичай їм вдається або мобілізувати невелику групу людей, або просто найняти мітингувальників…  «Дно» було в 1998 році – тоді люди роками не отримували зарплату, довіра до Президента була 10%, до Верховної Ради і уряду – 7%. Готовність особисто брати участь у протестах в опитуванні висловили 35%, а 37% вважали, що протести можливі… Здавалося б, усі показники волають: ситуація критична, от-от вибухнуть протести. Але масових протестів не було – лише локальні. Час від часу люди вимагали виплат зарплат. Та оце й усе. Масових протестів не було».

Натомість, пригадує Бекешкіна, перед  Помаранчевою революцією «протестні настрої у порівнянні з іншими роками не на вищому рівні: припускали можливість протестів 22%, а 28% висловили готовність брати участь. Індекс де стабілізаційного протестного потенціалу впав у 1,5 рази і становив 2,6 бали. Індекс соціального самопочуття істотно піднявся. Економіка йшла вгору. А революція була». Те ж саме, підкреслює вона, « відбувалося у 2013 році. Протестні настрої були на найнижчому рівні – 20% припускали можливість протестів і 22% були готові взяти у них участь. Начебто ніщо не передвіщало революції».

Соціолог пояснила, чи варто очікувати на черговий Майдан. Вона зазначила: «Поки що я таких передумов для Майдану-3 не бачу. Справді, рейтинги влади дуже низькі. Але протестні настрої – не найвищі. Ми заміряли – вже стабільних для України 22%. Також я не бачу імовірних лідерів. Довіра до лідерів опозиції теж дуже низька. Якщо не буде якоїсь надзвичайної і непередбачуваної події, то нового Майдану не буде». Однак, попереджає вона, «якщо буде новий Майдан, він вже не буде таким карнавальним, як Помаранчевий, і таким вимушено-стриманим, як Євромайдан. Кажуть, зброя таки була, але її було заборонено навіть показувати. А зараз навіть уявити важко, що це буде. Тому люди і бояться, тому і не хочуть Майдану».

Бекешкіна висловилася  і про український менталітет. На її думку, якщо Росія більше схильна до монархії, то Україна – до анархії. Соціолог наголосила:  «Я не знаю країни, де б на кожних виборах змінювалася влада. У нас завжди, за винятком 1999 року, коли вдруге переміг Кучма, перемагала опозиція – і на президентських виборах, і на парламентських за партійними списками. Чому? У нас кожні вибори – це аукціон обіцянок». За її  версією, зараз  боротьба у зв’язку з децентралізацією значною мірою перейшла  на місцевий рівень.  При цьому, підкреслила вона, «є небезпека перетворення місцевої влади на феодальчиків, князьків і феоди, коли відбувається спайка бізнесу, влади і криміналу. А якщо в цьому спрутику ще і правоохоронні органи, то це все».

Аналізуючи сучасні політичні реалії, соціолог наголосила: «На жаль, вже зараз ми бачимо справжній розгул популізму, коли обіцяють усе на світі, змагаючись один з одним у фантастичності обіцяного. Ще ніколи майбутній результат виборів не був настільки непередбачуваним». Вона припускає, що «через вибори наступний рік буде дуже складним». А відтак зізнається: «Дуже боюся ще одного невід’ємного компоненту наших виборчих кампаній – це безмежна критика всіх і всього. У нас і так «всепропальські» настрої зашкалюють… Насправді, такий суцільний песимізм значною мірою є наслідком недалекоглядної політики наших ЗМІ, в першу чергу – телеканалів. Ми таки рухаємося вперед. Нещодавно один з експертів порівняв рух України вперед з черепашим ходом. Згодна тільки щодо темпів просування, але рухи зовсім не схожі».

Констатація того, що ми таки рухаємося вперед, навряд чи підлягає запереченню. Однак водночас і наші втрати під час  цього суперечливого,  непослідовного руху можуть його не просто відкоригувати, а кардинально змінити вектор.

Окрім воєнного фактора в буквальному сенсі не втрачає актуальності й напрацьований  у Кремлі сценарій і відносно мирного російського реваншу в Україні. Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер (він у найближчі два тижні планує візит в Україну) наголосив «Голосу Америки», що «Росія намагається вплинути на українські вибори, так само, як вони намагалися вплинути на вибори в Німеччині, Франції. Чого вони не розуміють, так це те, що українці змінилися, у них сильніше відчуття національного духу та ідентичності».

На цих та інших викликах, з якими неможливо розминутися, акцентували увагу і ЗМІ:«Сезонне загострення популізму» («НВ»),  «Посольство США попереджає про терористичну загрозу в Україні» (УНІАН), «У МЗС закликали ЄС заборонити російським суднам заходити в європейські порти» («ЄП»),  «Ставка від олігарха-ізгоя: чи зможе Зеленський із УКРОПом врятувати Коломойського» («Апостроф»),  «Марчук: Росія дала вказівки нічого не вирішувати в Мінську» (ВВС), «Без друзів і союзників» («День»), «У печері невігластва» («ЛБ»), «Глава МЗС Угорщини: ми продовжимо блокувати проведення Комісії Україна-НАТО» («ЄП»), «Авіація США провела позаплановий політ над Україною» (112.UA)…

Вищезгадуваний  Курт  Волкер попереджає, що «було б надзвичайно легковажно для Росії тепер починати масштабний наступ в Україні. Українські військові більш спроможні, ніж раніше. Це дуже дорого коштуватиме росіянам… Україна отримає значну підтримку. Вона вже має підтримку від НАТО, США та ЄС». Але  конкретно ця підтримка – заяви з осудом дій агресора, у кращому разі – застосування санкцій. Не більше.  Як наголосив 6 грудня під час брифінгу для ЗМІ перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук, «ніколи, при будь-яких умовах НАТО не почне реальних військових дій на захист України. Ніколи. Тому що Україна не є членом НАТО. Згідно зі статутом НАТО, НАТО захищає членів НАТО. Нам допомагають, заявляють, навіть інколи зброю продають якусь… Але реальної участі у військових діях ніхто брати не буде. Захищати Україну ми повинні самі».

Висловлене вище підтвердив для «TheWashingtonPost»  і голова об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Джозеф Данфорд. Він заявив, що Пентагон виключає військову відповідь на агресивні дії РФ проти України. «Зараз не йде обговорення військового виміру відповіді на [інцидент] в Азовському морі», – сказав Данфорд. При цьому генерал підтвердив, що Захід повинен відреагувати на російську агресію, однак така відповідь повинна перебувати у сфері дипломатії, економіки або безпеки.

Тому в протистоянні з озброєними до зубів ворогом розраховувати мусимо на власні сили.  До того ж за умов, коли в Україні активізує і внутрішній фронт різношерста п’ята колона Кремля. Очевидно, зважаючи і на проведення 15 грудня в соборі святої Софії об’єднавчого собору, Москва спробує  вдатися до безпрецедентних кроків. У  цьому сенсі пригадаймо зізнання Путіна: Росія тримається на двох стовпах – Російській православній церкві та ядерній зброї.

Зрештою, викликів  виявиться, поза сумнівом,  значно більше, ніж ми здатні зараз уявити, передбачити.  Як підкреслює філософ Ігор Лосєв («Радіо Свобода»), «вибори 2019 року (президентські й парламентські) є надзвичайно небезпечними для Української держави. Насамперед тому, що центр ваги російської політики щодо України припадає нині на організацію внутрішнього політичного перевороту. Звісно, це може бути й комбінований варіант (що дуже полюбляють в Москві), коли внутрішні негаразди жертви російської агресії доповнюються, посилюються і стимулюються зовнішніми ударами, коли політична агресія підтримується збройною агресією…Вибори відбуватимуться на тлі невдалої діяльності українського уряду – підвищення цін на газ для населення, зубожіння того ж таки населення, безсоромного збагачення олігархів. Тяжка політична імпотенція чинної влади, її нездатність навести елементарний порядок в Україні, невміння і небажання завдати поразки внутрішньому ворогові, проведення політики Великого Договорняка… Але весь жах полягає в тому, що разом із владою програти може ціла Україна».

Але, як зазначав  Іван Франко, «лиш боротись – значить жить». Будьмо!

Віктор Вербич