Що ж,майже через два роки після боїв за Іловайськ,один із державних мужів визнав: Донецьк і Луганськ можна було взяти. А це означало б успішне завершення антитерористичної операції. Росія не посміла б перейти з так званої гібридної війни до відкритого повномасштабного військового вторгнення на територію нашої держави. Бо заявляти,що в Україні громадянська війна,і російські спеціалісти виконують на Донбасі «певні військові завдання» (твердження Путіна – ВП) – це одне,а визнавати інтервенцію російської армії на територію суверенної держави – зовсім інше.
 
І не треба казати,що Росії цілком наплювати на міжнародне право. Навіть під час цинічного захоплення Криму Путін імітував дотримання норм закону,подаючи приєднання півострова до Росії як волю переважної більшості кримчан. Якщо пригадуєте,спочатку російський спецназ захопив будинок Верховної Ради АРК,до нього звезли кримських депутатів (чи був там кворум,ніхто не знає й досі),які під дулами автоматів нібито проголосували за призначення головою Ради міністрів півострова збанкрутілого бізнесмена і політика Сергія Аксьонова,порушивши Конституцію України,вирішили провести референдум про розширення повноважень автономії і приєднання її до Росії. А далі – справа техніки. Під пильним наглядом «зелених чоловічків» члени комісій із проведення референдуму малювали такі результати,які замовив російський «цар».
 
Отож,якщо українські військові і добровольчі батальйони могли взяти Донецьк і Луганськ,то чому вони цього не зробили? Чому замість успіху у військовій операції потрапили в оточення й зазнали величезних втрат? Лише за даними військової прокуратури України на серпень 2015 року,в боях за Іловайськ у 2014-му українська сторона втратила 366 чоловік загиблими,158 зниклими безвісти,429 пораненими,ще 128 осіб потрапили в полон.
 
Сьогодні,15 липня 2016 року,генеральний прокурор України Юрій Луценко має виступити у Верховній Раді з доповіддю про хід розслідування обставин оточення українських військ під Іловайськом. Як написав відомий журналіст Юрій Бутусов на своїй сторінці у «Фейсбуці»,якого військова прокуратура залучала до ознайомлення з матеріалами кримінальної справи з цього приводу,«генпрокурор читав справу сам. Бачив військово-тактичну експертизу,яка однозначно на основі документів встановила,хто саме командував військами в АТО,хто віддав наказ атакувати Іловайськ,хто дав наказ штурмувати силами добровольчих батальйонів НГУ і МВС,хто не давав наказ на прорив,хто не направив резерви».
 
Дивує інше: ще на початку жовтня 2014 року уже згаданий Анатолій Матіос замість того,щоб розібратися в недолугих діях командування,зробив спробу перекласти вину за Іловайську трагедію на бійців 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття»,який стояв під Амвросієвкою: «Вони (батальйон «Прикарпаття» – ВП) вчинили злочин,бо стали першопричиною масового ефекту доміно у зоні Іловайська. Служили-служили і зробили те,що зробили,- залишили місце несення служби,оголили фланг і поїхали через всю Україну зі штатною зброєю на шкільних автобусах». Зокрема,Матіос констатував,що після першого обстрілу,до якого бійці батальйону не були готові,бо не сподівалися,що по них стрілятимуть з Росії за 40 км,«просто знялися й пішли».
 
Винними в Іловайській трагедії влада зробила і військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади із Володимира-Волинського,а її командира Павла Пивоваренка,який безслідно зник у серпні 2014-го в Іловайському котлі,навіть спробували звинуватити у державній зраді. Мовляв,утік в Росію. Одразу після Іловайських подій бригаду,великий бойовий шлях якої відомий ще з часів Другої світової війни,розформували. І лише нещодавно полковника Павла Пивоваренка,який,як уже достеменно відомо,героїчно загинув під Іловайськом,Указом Президента України посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
 
У кожного свій рівень відповідальності. Солдат може не виконати наказ,і поплатитися за це своїм життям або здоров’ям. Командир же повинен постійно пам’ятати,що він відповідає не лише за успіх бою чи військової операції,але й за життя своїх підлеглих. Скільки знаємо випадків з історії,коли бойові генерали пускали собі кулю в скроню через те,що погубили своє військо.
 
Тільки не радянські. Ті стрілялися після відступу їхніх частин,бо знали,що НКВД все одно розстріляє за невиконання наказу «Ни шагу назад!». А якщо ти взяв висоту,захопив населений пункт,вистояв на позиції і притім поклав 90 відсотків особового складу – то ти ще й герой.
 
У Радянському Союзі життя людини не вартувало нічого. І деякі українські генерали,які навчалися ще в радянських військових академіях,при плануванні військових операцій цілком свідомо жертвують частиною особового складу,щоб здобути оперативну перевагу в бою. Притім знають,що ті,кому вони віддають,по суті,злочинний наказ «Держаться!»,не забезпечені засобами,щоб його виконати. Простіше кажучи,кидають солдатів на неминучу загибель. Чи можливо таке у ХХІ сторіччі в центрі Європи?
 
Ми ще не знаємо,чи назве Юрій Луценко ймовірні причини поразки в боях під Іловайськом і оприлюднить прізвища підозрюваних у причетності до масової загибелі людей. Як відомо,тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування обставин трагедії під Іловайськом у проміжному звіті,оприлюдненому,20 жовтня 2014 року,заявила,що в цих подіях винен екс-міністр оборони Валерій Гелетей і начальник генштабу ЗСУ Віктор Муженко. На думку членів комісії,трагічному розвитку подій реально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про вторгнення російських військ,що надходила з 23 серпня.
 
Однак Анатолій Матіос сьогодні говорить,що Гелетей – «мужня людина – бігав з автоматом тоді,коли треба було щось робити». І водночас наголошує: «Міністр не приймає рішення про військові дії […] Внутрішні рішення про військові дії приймає керівник АТО,потім вже його перший заступник,начальник генштабу». Отже,знову знайдуть стрілочників?
 
 
«Все встановлено,- стверджує Юрій Бутусов. – Цікаво,що скаже генпрокурор. Чесно кажучи,мене здивував його недавній вислів,що в момент Іловайська у нас між фронтом і Києвом був тільки один батальйон. Підрахунком резервів експертиза не займалася. Але,за словами учасників АТО,резервів,які можна було направити на фронт або під Київ,було набагато більше,ніж один батальйон. У мене записані номери частин,місця дислокації».
 
Це вже не вперше Юрій Луценко робить гучні заяви,які,м’яко кажучи,потім не підтверджуються. Юрій Віталійович прийшов у Генеральну прокуратуру з політики,де останнім часом стало модним говорити всяку абракадабру,позбавлену фактажу,логіки і здорового глузду. Відповідальності ж бо жодної. Тільки чомусь наші політики весь час забувають,що в країні тривають військові дії і ледь не кожного дня в них гинуть люди. Тому перш ніж щось сказати,варто подумати,чи не скористається твоєю інформацією ворог.
 
3 серпня 2014 року тоді ще радник президента,лідер «Третьої Української Республіки» Юрій Луценко,перебуваючи в Луцьку,заявив,що план визволення силами АТО Донецька вже розроблено і він стане несподіванкою для терористів. Пан Луценко зазначив,що взяття Донецька для українських військових буде означати 90 відсотків перемоги. «Не можна буде говорити про якісь тамтешні республіки,коли столиця краю буде не в їхніх руках»,- додав політик.
 
Нагадаємо: українські силовики увійшли в Іловайськ 18 серпня,через 15 днів після заяви Юрія Луценка. Чи був цей план «несподіванкою для терористів»,які мали два тижні,щоб розгадати його? Наші військові командири вирішили не витісняти бойовиків із Донецька,а оточити місто зі сходу,взявши Іловайськ,що дозволило б відрізати постачання зброї,техніки,боєприпасів і особового складу противника. Сподівалися,що російські війська не посміють відкрито перейти кордон і підсилити батальйонно-тактичні групи бойовиків? Але ж у них вже був гіркий досвід,коли при спробі взяти під контроль кордон з Росією українські військові частини одночасно рухалися по периметру назустріч одні одним з півночі на південь і з півдня на північ. По них з території Росії почали гатити з «Градів»,інших систем залпового вогню,усіх видів артилерії регулярні військові частини держави-сусіда.
 
Результат боїв за Іловайськ всім відомий: замість взяти в тісне кільце Донецьк бійці добровольчих батальйонів і регулярних частин ЗСУ через вторгнення на нашу територію російсько-терористичних батальйонно-тактичних груп самі опинилися в оточенні й були накриті ворожим вогнем.
 
«Димом сходили обрії. Вогняні вали з громом і гуркотом не один раз перекочувалися із сходу на захід і з заходу на схід. Мертві танки чорніли на полях грізними своїми тушами,неначе вимерлі страховища в пустелі. І куди не поїхати,куди не піти,- всюди несло духом непохованого людського трупу. Міновані нескошені поля були сповнені зловісних таємниць»,- так описує у кіноповісті «Україна в огні» видатний український письменник Олександр Довженко результати бою під час Другої світової війни. Хіба не такий пейзаж бачили члени місії «Чорний тюльпан» із Волині,які неодноразово їздили на Схід,щоб зібрати й ідентифікувати тіла непохованих воїнів?
 
29 серпня вночі Володимир Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових,які потрапили в котел. Цим самим президент Росії непрямо підтвердив,що має вплив на бойовиків (наявність російських військ на нашій території,попри те,що було зібрано безліч доказів,Росія заперечує й досі). Терористи заявили,що готові випустити наших бійців з оточення,але при спробі тих вийти організованою колоною підступно всіх розстріляли. Врятувалися лише ті,хто виходив маленькими групками,розсіяними по різних напрямках.
 
Результатом помилок,які були допущені військовим керівництвом країни,стали сотні людських життів і покалічених доль. «Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії. Ці настрої стали фоном зустрічі президентів України і Росії,що відбулася 26 серпня 2014 в Мінську і,значною мірою,визначили підписання 5 вересня 2014 року мінських угод,які неоднозначно сприймаються як мешканцями Донбасу,так і мешканцями всієї України,а також прийняття не менш спірних законів «про Донбас» 16 вересня 2014 року»,- зазначено у проміжному звіті ТСК Верховної Ради з розслідування трагічних подій під Іловайськом.
 
Менш ніч через півроку українські війська потрапили у ще один котел – під Дебальцевим. В те,що там можливе оточення,було видно й неспеціалісту – достатньо було лише глянути на карту: позиції ЗСУ і Національної гвардії у Вуглегірську й Дебальцевому врізалися в території,зайняті бойовиками. Дістатися до наших можна було лише з одного боку по автошляху. Було б наївним думати,що ворог не здійснить спроб його перерізати. А гіркий досвід Іловайська мав застерегти: батальйонно-тактичні групи терористів будуть значно підсилені російськими «відпускниками»,різними видами озброєнь і техніки із замальованими прапорами Росії.
 
Так воно і сталось. І хоч Президент України Петро Порошенко й назвав вихід із Дебальцевого успішною військовою операцією,лише за офіційними даними,під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 15 січня по 18 лютого 2015 року загинули 110 бійців,270 отримали поранення,18 зникли безвісти,7 потрапили в полон.
 
«Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім`я інтересів загальних,високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш,вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п`ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога,власності,сім`ї,дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…».
 
Це сказав німецький офіцер Ернст фон Крауз своєму синові про нас,українців,у Довженковій «Україні в огні». А звучить як про тих нас,сьогоднішніх,хто й досі ностальгує за Радянським Союзом і не вважає себе в душі справжнім українцем.
 
А ось ще одна цитата. Тільки вже з сучасного життя.
 
«Зараз всі повинні зрозуміти – або ми організуємося,або всі вмиємося кров`ю. І це буде колосальна трагедія,яка закінчиться молдавським варіантом,буде кілька Україн,буде Придністров`я.
 
Мені колись Брегович (всесвітньо відомий музикант,композитор,автор музики до фільмів,уродженець Сараєво,колишня Югославія – ВП) сказав: «Інно,бережіть Україну,тому що я був впевнений,що Югославія ніколи не перестане бути Югославією,в ній нічого не трапиться. А потім я за дві години встиг з дружиною і двома дітьми втекти з Югославії і жити в Парижі в двокімнатній квартирі,втративши все. у мене були яхти,будинки,гроші,я був коханий,щасливий,у мене були жінки,я був найвідомішою людиною в Югославії,і я втратив це все в один день,тому що ніхто з нас не вірив у серйозність ситуації».
 
Ось зараз в Україні точно така ж ситуація,як була в Молдові напередодні розколу,як була в Югославії напередодні розколу. Всі,хто вважає,що це іграшки,дуже помиляються».
 
Ці слова – з інтерв’ю українського політика Інни Богословської. І сказані вони нею 2 грудня 2013 року (!),одразу після побиття «Беркутом» студентів на Євромайдані. Після цієї події Інна Богословська першою вийшла з Партії регіонів і оприлюднила заяву,в якій застерегла: в Україні почав реалізовуватися Путінський план щодо розділу суверенної і єдиної держави Україна на кілька частин.
 
Вона закликала свої колег створити нову більшість у парламенті і «зробити з Українського Парламенту головний політичний центр України»,відправити у відставку уряд Азарова,«запропонувати Януковичу варіант,який може вберегти Україну від кровопролиття і зберегти Януковича,членів його сім`ї та найближче оточення від відплати: негайно звернутися до ЄС про скликання позачергового саміту Україна – ЄС для підписання Угоди про Асоціацію,підписати угоду і подати у відставку».
 
В інтерв’ю «Українській правді» Інна Богословська тоді сказала: «Центр і Захід не віддадуть країну Путіну – це очевидно. Як не дивно,країну не віддадуть і на Південному Сході. Очевидно,будуть починати з Криму. І,якщо ми хочемо зберегти країну цілісною,нам потрібно почати працювати там».
 
Не почули? Чи не було кому слухати? Чи справді ці люди (тут я маю на увазі наших сучасних українських політиків – В.О.),як казав Довженко устами фон Крауза,«абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім`я інтересів загальних,високих»?
 
Події під Іловайськом відбувалися,коли Україна святкувала 23-тю річницю Незалежності. В Києві по Хрещатику тоді проходив військовий парад,який приймав Президент Петро Порошенко. А в цей час українських воїнів в буквальному сенсі розривали на шматки удари російських «Градів».
 
Уже сьогодні Інна Богословська прогнозує,що до 25-ї річниці Незалежності України Путін,який дуже любить символи,ще раз спробує знову дестабілізувати Україну,щоб показати,нібито такої держави не існує.
 
Чи почують її застереження уже нинішні державні мужі?
 
Автор публікації – Василь ОНИЩЕНКО