З приводу  причин і наслідків запровадження воєнного стану розмірковує у виданні  «Лівий берег» Соня Кошкіна. Про  це  йдеться у її статті «Ошуканство або прірва недовіри».

Соня Кошкіна запитує: «Чи вистачить відведених 30 днів, щоб зміцнити кордони, поліпшити обороноздатність країни? Адже про розрив дипвідносин з РФ, інших логічних, хоч і радикальних заходах, мова, як ми вже розуміємо, не йдеться. Якщо вистачить, то який саме план дій? Чому він не був представлений (в обгрунтування необхідності конкретно ВП) депутатам?Якщо не вистачить, а плану немає, навіщо в принципі було заварювати кашу? Чи не було це спробою нав’язати свої правила гри, відтермінувавши – в тому числі – дату виборчої кампанії?»

На її думку, «сума всіх цих та інших подібних питань сьогодні серйозно посилює прірву, що утворилася між владою і українським народом. Прірва недовіри. Коли сума взаємних підозр і / або претензій настільки велика, що навіть у відверто доброму намірі відразу підозрюється недобре».

Аналітик і шеф-редактор  «ЛБ» пояснює,  що саме тому у багатьох крутилася лише одна думка –«небезпека перенесення виборів. Наприклад, на кінець травня-червень. Коли «відтане» психотравма після платіжок, утвердиться нова Помісна церква, а найголовніше – хто б не став Президентом, він вже не встигне змінити Прем’єр-міністра, силовий блок, правила проведення парламентських, а, значить, в жовтні збережеться вигідна для нинішньої влади «мажоритарка», і зайти в Раду (з подальшими шансами формування коаліції і Кабміну) буде куди простіше».

Відтак Кошкіна резюмує: «Всім важливо розуміти: ті, хто підозрював АП в злих інтригах під прикриттям Азовського кризи – не пособники Путіна. Хто звертав увагу (спасибі розслідування «Схем») на занадто часті нічні зустрічі Президента з Медведчуком – не вороги України. Ті, хто озвучував логічне: чому ВС  не вводили під час Іловайська і / або Дебальцевого – не «зрадофіли»… Ні, це просто критично мислячі громадяни, які мають досвід спостереження і аналізу дій української влади. Це ті, хто воює на Сході, допомагає армії і переселенцям в тилу, займається волонтерством, чекає близьких з війни або з полону, розшукує зниклих; ті, хто відбудовує економіку, веде свою маленьку справу, намагаючись жити по честі тут, на «мирних» територіях».