За паспортом він хорват, має в послужному списку і матчі за національну збірну. Незважаючи на це, Младена Бартуловича в Україні можна вважати своїм. Такої думки і сам футболіст, який близько дванадцяти років кар’єри провів в Україні. Тут живе і його дружина та діти, тут же в нього багато друзів.

Магічна ліва нога, креативність та не нестандартність Бартуловича добре відомі вболівальникам українського футболу. Після нетривалого відрядження у Польщу екс-гравець «Дніпра», «Кривбаса», «Ворскли» та «Карпат» повернувся в Україну, підписавши контракт з луцькою «Волинню».

– За роки перебування в Україні ти став тут своїм. Для прикладу,  чудово володієш російською мовою, маєш тут чимало друзів. А як щодо української мови? В одному з інтерв’ю ти розповідав, що пунктом контракту з «Карпатами» було вивчення української мови. Чи справді був такий пункт, і як наразі з українською мовою?

– Це була правда. Такий пункт є в контрактах львівських «Карпат» з іноземними футболістами. В принципі, я вважаю, що це нормальна практика. Кожен іноземець ,який приїжджає грати в певну країну, повинен вивчити мову, щоб і йому було легше, і таким чином проявити повагу до тих людей, які тобі платять гроші та дали роботу.

Все у «Волині» подобається

– Вже близько місяця ти перебуваєш в стані «Волині». Які враження від команди та тренувального процесу?

– Я дуже задоволений всім, приємно здивований умовами. Хоча у мене тут багато друзів грали, то вони розповідали мені про «Волинь». Тут дуже добре все організовано. Віталій Володимирович (Кварцяний- прим. автора) тут все побудував і воно гідно продовжується. Звісно, що тренерський штаб новий, в нього увійшли амбіційні молоді тренери, з якими мені дуже подобається працювати. Тренувальний процес дуже цікавий. Я думаю, що команда буде тільки прогресувати під їхнім керівництвом. Наразі мені дуже цікаво тут і все у «Волині» подобається.

– Як щодо Луцька? Ти бував тут в статусі футболіста, граючи проти «Волині».  Що встиг відвідати у нашому місті?

– Я раніше сюди часто приїжджав, грав на «Авангарді». Мені тут завжди подобалося. Місто спокійне, тихе. Мені чимось схоже на Полтаву. Є дуже багато затишних закладів, кав’ярень, ресторанів. Я кавоман, а тут дуже смачна кава. (посміхається)

– Валерій Федорчук, Богдан Шуст, Сергій Сімінін та чимало інших футболістів з якими ти грав виступали в складі «Волині». Чи радився з  кимось перед тим як прийняти пропозицію з Луцька?

– Говорив з Сімініним. Можна сказати, що він теж посприяв моєму переходу сюди. Я розірвав контракт у Польщі, був вільним агентом.  Поговорив з Сергієм, він дав пораду і певним чином теж допоміг мені опинитися у Луцьку. Звісно, що я в нього запитував. Він тут майже місцевий, все розповів мені детально.

– До речі, якщо вже згадали про Сімініна, то ти з ним грав на одному фланзі у «Ворсклі». У Луцьку Сергій часто грає в центрі оборони. Є бажання  відновити напрацьовану стару зв’язку?

– Це будуть тренерські рішення, де ми будемо грати, на яких позиціях. Може бути всяке. І Сіма(Сергій Сімінін, – захисник «Волині») може грати на різних позиціях, він універсал. І я можу грати зліва, справа і в центрі. До речі, мені з ним завжди подобалося грати. Такий чіпкий як собака, ніхто не пройде(посміхається). Навіть якщо я йому десь не допоможу, то він може і сам справитися.

– Згадую, як в одному з матчів арбітр дещо дивно зреагував на вашу чоловічу боротьбу з Сімініним і вилучив обох з поля. Після цього не було якогось конфлікту чи непорозумінь?

– Ми дуже часто згадуємо той момент і сміємось. Таке рішення було дуже кумедним, ніхто не зрозумів, за що кого видалили. Здається, цей суддя вже не судить. Після таких матчів швидко перестають судити.

Ми домовилися швидко, всіх все влаштувало і я опинився тут

– З Андрієм Тлумаком ви зустрічалися не лише на футбольному полі у якості суперників, а й під час того, як ти грав за «Карпати». До «Волині» запрошував він особисто чи це була ініціатива керівництва клубу?

– В основному, це було його бажання, щоб я був в цій команді. Вже потім спілкувалися з керівництвом, адже саме керівництво повинне теж дати своє «добро» на бажання тренера. Ми домовилися швидко, всіх все влаштувало і я опинився тут.

– Всі пам’ятають Тлумака як воротаря. В чому його особливість як тренера: він тренер-тактик чи більше мотиватор? На чому акцентує увагу під час тренувального процесу та матчів?

– Поки я ще вивчаю його як тренера. Він дуже амбіційний і хоче досягати високих результатів. Мені подобається його підхід до футболістів, спілкування і тренувальний процес. В Тлумака є дуже багато хороших якостей як в тренера. Думаю, що в нього все вийде. Це перша така робота з дорослими футболістами для нього. В «Карпатах» він не був головним тренером, тренував U-19. Поки наш тренер дуже добре справляється і результати це доводять. Я вважаю, що він на цій посаді буде тільки прогресувати.

– Ти грав під орудою багатьох відомих українських тренерів…Кучеревський, Маркевич, Напевно, тобі, як і багатьом гравцям,  хотілось би пограти під керівництвом Віталія Володимировича Кварцяного. Не розчарований, що не вдасться попрацювати з Кварцяним-тренером?

– Після мого періоду в «Карпатах», коли закінчилася оренда, Віталій Володимирович мене запрошував у «Волинь». В мене було бажання залишитися в «Карпатах», я поїхав з ними на збори. Вже потім після зборів мене Мирон Богданович Маркевич повернув у «Дніпро». Така от ситуація.

– Тобто, ти міг опинитися тут ще декілька років тому?

– Так, це був 2014-й рік.

– Це був період часу, коли «Волинь» була на підйомі, боролася за єврокубки….

– Тоді була дуже хороша команда. Склалося так, як склалося.

– Чи встиг вже особисто поспілкувалися з Віталієм Володимировичем?

– Так, декілька раз ми зустрілися,згадали ті часи, коли він був в «Кривбасі». Все-таки недовго, але ми з ним попрацювали(посміхається).

Для мене головне – успіх команди, а не особисті амбіції

– Найчастіше, ти дієш на флангах півзахисту, однак маєш досвід і гри в центрі поля. На якій позиції на футбольному полі тобі грати найкомфортніше? Де тебе бачить Андрія Тлумак?

– Більшість часу я провів, граючи на флангах. В центрі теж багато раз грав. Головний тренер розповів, що розраховує на мене і на фланзі, і в центрі. Головне, щоб я користь приносив команді, а де я буду грати – все одно. Для мене головне – успіх команди, а не особисті амбіції.

– Всім відомо, що ти хороший виконавець стандартів. У «Волині» ця місія належить Кожанову, Яковлєву. Чи узгоджували вже з партнерами по команді хто виконуватиме стандартні положення?

– Будь-хто може підійти і виконати стандарти, якщо відчуває впевненість. Завжди вирішуємо по ситуації. Для прикладу, Кожанова призначили бити пенальті, але він може в якомусь конкретному матчі віддати це право. З цим немає жодних проблем. Кожанов виконує правою ногою, а я лівою. Можливості є різні, це тільки плюс для команди.

– Младене, ти встиг пограти за багато українських клубів. Деякі з них, зокрема, «Дніпро» та «Кривбас», відомі тим, що боргують своїм екс-футболістам гроші і до цього часу. З тобою розрахувалися?

– За деякі команди можна забути, такі як «Кривбас», «Дніпро»(посміхається.  Борги залишилися, але не хочеться вже це згадувати. Це вже все минуле. Треба жити сьогоднішнім днем і вже нічого не зміниш. Така ситуація в країні і потрібно з якимось розуміння до того ставитися. Нічого іншого нам не залишається.

– Я так розумію, що, незважаючи на борги, ти в суди не звертався? Чимало футболістів «Дніпра», «Кривбаса» та й інших клубів шукали правди в судах.

– На «Дніпро» немає сенсу подавати в суди. Я цього не робив. Так же само з «Кривбасом».

– Війна змусила виїхати з України багатьох легіонерів. Чи не було побоювань повертатися в чемпіонат України?

– Коли в мене закінчився контракт з «Ворсклою», теж була пропозиція нового контракту, але я не бачив в цьому сенсу, бо були затримки по зарплаті 10 місяців. Я хотів щось нове спробувати. Ситуація два роки тому реально була дуже поганою. З’явився варіант з Польщею і я вирішив спробувати, поїхав туди грати.

– До речі, про Польщу. Ти напевно вже аналізував для себе той період кар’єри. Чому не вдалось закріпитися у цьому чемпіонаті?

– Причин було багато. Ми вийшли в Екстракласу. Ніби і добре все було, в мене ще був контракт на два роки. Згодом в клубі почали робити ставку на молодих футболістів. Напевно, щоб потім їх продавати. Президент захотів заробляти гроші. Він здійснив дев’ять трансферів, взяв молодих хлопців, принаймні, молодших мене. Ми поговорили з тренером. Мені сказали, що робитимуть ставку на молодь. Питань немає. Так і розійшлися.

Я ні про що не шкодую

– Балканці в чемпіонаті України – не рідкість, солідне представництво було й у «Волині». Той же Трішович, Девіч та інші футболісти.  Чому твої земляки часто обирають наш чемпіонат, тут легше адапотовуватися?

– Якщо говорити за мене, то це було дуже давно, дванадцять років тому. Але вже тоді був Сабліч, Срна, Плетікоса. Я порадився з ними, отримав тільки хороші відгуки. Мені тоді було дев’ятнадцять років, коли запропонували їхати в Дніпропетровськ. Це для мене було щось невідоме, тут немає що приховувати. Слава Богу, що так вийшло. Я ні про що не шкодую. Їхати в Україну – було моє рішення, але це було і вигідно для мого клуба «Хайдука». Вони заробили гроші, адже теж мали фінансові проблеми. Їм довелося продавати мене.

– Загалом, адаптація була легкою?

– Не завжди все так легко давалося. Вийшло, так, що затримався надовго. Я дуже радий цьому. Мені дуже подобається в Україні. Навіть коли був в Польщі, стежив за командами, спілкувався з футболістами. Все одно я хотів повернутися в Україну. У мене не було проблем з адаптацією в Польщі, я знаю мови, легко іду на контакт. Там я теж був як свій, але все одно щось було не те. В мене і сім’я в Україні, дитина буде тут в школу ходити. Мене тягнуло в Україну(посміхається).

– Україну і Хорватію футбольна історія поєднує багато в чому. Це й історія протистоянь збірних, матчі на клубному рівні та чимало іншого. Зі свіжого можна згадати скандування «Слава Україні» від Вукоєвича та Віди. Як оцінюєш такий жест земляків?

– Чесно? Я не люблю коментувати цю ситуацію. В мене є друзі і українці, і росіяни. Ми воювали з Сербією, а в мене є друзі серби…Я пройшов через війну, котра була в Югославії. Я не люблю про це говорити. Кожен робить так, як він того хоче. Правильно це було чи ні, не мені вирішувати.

– Футбол поза політикою?

– Тільки так.

– За цей період часу в Україні грало дуже багато яскравих футболістів-хорватів. З ким з них товаришуєш, спілкуєшся?

– Зі всіма потрошку спілкуємося. Маємо номери телефонів, вітаємо один одного зі святами.

– Футболісти, яким пропонують трансфери в українські клуби звертаються за порадою?

– Зараз мало хорватів їде в Україну. Хоча, звісно, дзвонять люди, дізнаються як ситуація в українському футболі. Зараз, зважаючи на війну, напевно, Україна для хорватських футболістів не є такою привабливою. З появою європейських паспортів у хорватських футболістів перша ціль – поїхати в Європу. Дуже багато в молодому віці саме так і роблять.

– Першим українським клубом для тебе було «Дніпро». Саме з «Дніпро-1» «Волинь» найімовірніше  будете боротися за вихід до Прем’єр-Ліги. Для Вас це протистояння буде особливо принциповим?

– Це не той «Дніпро»…

Так, але тренерський штаб, функціонери, місто – те ж саме.

– Я думаю, що принциповим буде через те, що це буде боротьба за перше місце. Ну і, звісно, в мене там багато знайомих. Спілкуюся з Русолом, Михайленком. Останній місяць перед «Волинню» я тренувався з ФК «Дніпро», яке тренує Поклонський. Там поряд тренується і СК «Дніпро-1».

– 5 жовтня тобі виповнилося 32 роки. За цей період часу довелося пограти за низку клубів, провести 2 матчі за національну збірну. Які подальші плани, вони пов’язані з кар’єрою гравця чи вже задумуєшся про тренерську роботу ?

– Поки я гравець і хочеться грати. Відчуваю, що можу ще  пограти. Потім планую піти на тренерські курси. Побачимо як воно буде все розвиватися, але є таке бажання.

– Мейнстрімом є повертатися завершувати кар’єру у рідні клуби. Чи планував завершувати кар’єру в «Хайдуці»

– Я поки про це не думаю. Тяжко щось планувати. Я думаю, що для мене природно буде, якщо я завершу кар’єру тут, в Україні.

– Можливо це буде «Волинь»?

– Чого відразу завершувати кар’єру ? Я хочу ще пограти. (посміхається). Хочу вийти з «Волинню» в Прем’єр-Лігу. Таке бажання було, коли я сюди переходив. Такі амбіції є і зараз. Я для цього сюди прийшов. Перехід у «Волинь» – перезагрузка для мене. Я не приховую, що останнім часом грав не багато. Хочеться зараз форму набрати. Зараз у нас чотири гри залишається – потім відпуск. Найголовніше для нас – добре пройти збори і потім добре відіграти друге коло. Таким чином, і підготуватися до підвищення в класі.

– Цього тобі і побажаємо. Дякую за розмову!

Розмовляв Андрій Мошкун

Фото: Андрій Петрушко