Після відновлення «любові» між Ердоганом і Путіним,а відтак ухваленої в п’ятницю резолюції Сейму про геноцид поляків на раніше окупованій Річчю Посполитою Волині,стало зрозуміло: антиукраїнське коло починає замикатися.
 
З одного боку (зі сходу та потенційно з півночі) – війна,яку веде Росія. А тепер «удар» із Заходу,який визначить стосунки між Польщею та Україною (на втіху Кремлю) принаймні на кілька десятиріч. З приводу півдня,то ситуація була відомою ще до спроби військового перевороту в Туреччині,коли Ердоган зателефонував до улюбленця імперськи налаштованих росіян. Тож наяву – нові геополітичні реалії,коли ворог майже звідусюд. У тому числі,що найнебезпечніше,– й всередині держави.
 
Показове вбивство у центрі Києва Павла Шеремета стало свідченням того,що для стратегічного ворога України «нужна одна победа,мы за ценой не постоим». Цілком вірогідно,що на цей раз має рацію Зорян Шкіряк,радник міністра МВС (див. «5 канал»): «У мене жодних сумнівів немає,що за цим вбивством,за цим терористичним актом,можуть стояти,або ж стоять,російські спецслужби. Оскільки збіг усіх обставин,які передували цьому кривавому вбивству,просто змушує нас робити такі висновки. Перш за все,це достатньо серйозне загострення на Сході,це провокаційний парад російської православної церкви і,безумовно,цей злочин,на моє глибоке переконання,спрямований для того,щоб сіяти паніку».
 
Тим часом,цілком вірогідно,залишається,принаймні до певної міри,актуальним попередження Павла Шеремета,висловлене в останньому прижиттєвому інтерв’ю на сайті «УП». Зокрема – і з приводу того,що «невдалий турецький військовий переворот сколихнув українську спільноту політичних аналітиків і на кілька днів актуалізував страхи і розмови про військовий переворот в Україні. Одні лякають неминучим і кривавим переворотом,інші заспокоюють – нікому бунтувати». Звичайно,те,що процес розхитування внутріукраїнської ситуації за рахунок мало не всіх можливих чинників триватиме,навряд чи підлягає сумніву. Та,з іншого боку,так само зрозуміло: на кожну дію запрограмовану системну протидію. У тому числі,й можливість введення військового чи надзвичайного стану. Тоді – перспектива дочасних виборів до ВРУ залишиться тільки предметом розмов. Адже цілком прогнозовані результати голосування навряд чи сприятимуть стабілізації ситуації.
 
За таких реалій,можливо,виявиться актуальною аксіома: хто був останнім,той стане першим. І навпаки. Нині цими біблійними аксіомами можна ілюструвати й тенденції в українському політикумі. Принаймні у тому сенсі,що після ймовірних дострокових виборів до ВРУ фракція,у якої нині найменша кількість багнетів у парламенті,має шанс (про це попереджають соціологи),зважаючи на загострення соціальної ситуації,стати якщо не найчисельнішою,то однією з найвпливовіших. Реалії можуть у перспективі виявитися й ще суттєвішими,зважаючи на «політичну епідемію»,коли до владних важелів приходять жінки (згадаймо приклади Мей у Британії,Меркель у Німеччині та,цілком вірогідно,незабаром Клінтон у США). Хоча не факт,що за умов збереження хоча б певної суб’єктності,на цей шлях може стати й Україна. Оскільки,якщо вже буде запущено механізм дочасних парламентських виборів,навряд чи вдасться уникнути після цього й президентських виборів. Якщо,звісно,Україну не спробують перевести у формат суто парламентської республіки.
 
Однак «якщо» надто багато… Тим паче,що,як нагадувалося вище,все відчутніше на розвиток ситуації в Україні впливає так званий зовнішній фактор. Наша держава поступово остаточно перевтілюється з суб’єкта на об’єкт політичних процесів. Про це нагадували й події та тенденції тижня,що вже став надбанням історії.
 
«Показова розправа в серці Києва»
 
Відомого в Україні,Росії і Білорусі журналіста Павла Шеремета не просто вбили,а влаштували йому страшну розправу,щоб бачив весь Київ і навіть світ. Так вважає польський аналітик Вацлав Радзівінович. Про це він пише на сторінках «Gazeta Wyborcza». Польський оглядач переконаний: «Момент і місце вбивства було вибрано невипадково. Цілий Київ,поспішаючи на роботу,повинен був побачити авто у вогні з тілом відомого журналіста». Він зазначає,що Шеремет завжди їхав на роботу на радіостанцію «Вести» одним і тим же шляхом за кермом того ж автомобіля,який належав його громадянській дружині і засновниці «Української правди» Олені Притулі. Радзівінович нагадує,що журналісту «вдалося уникнути смерті» 16 років тому в рідній Білорусі. Тоді у Мінську Шеремет,який вже встиг стати «ворогом» Олександра Лукашенка (за біографією «Випадковий президент»),мав зустрітися зі своїм оператором Дмитром Завадським. Але той загадково зник. І до цього часу ніхто не знає,де і як він загинув. Однак,на думку польського оглядача,навряд чи за вбивством Шеремета міг стояти Лукашенко,який звик з опонентами розправлятися таємно.
 
«З того,що мені відомо,Шеремет також не становив настільки велику загрозу українським олігархам,щоб їм було вигідно влаштовувати таке показове вбивство»,- пише Радзівінович. Він зауважує,що Шеремет був одним з найбільш відомих представників російських політичних емігрантів в Україні – групи людей з гучними іменами,котрі з-за кордону завдяки підтримці української влади і свободи,яку в них відібрали вдома,критикують Путіна,створюючи сильний супротив Кремлю. «Ми зі своєї,а росіяни зі своєї історії знаємо,наскільки великий вплив на перебіг подій може мати еміграція. Взяти хоча б історію «Колокола» Олександра Герцена. Показова розправа в серці Києва мала вигляд попередження від Москви для цих емігрантів»,- вважає польський аналітик.
 
«Інший Президент відкрив би кордон із Росією»
 
Колишній луганський медіамагнат,бізнесмен,екс-нардеп Володимир Ландік висловлює версію (див. «ГОРДОН»),що «з весни 2014 року,між українською та російською владою був договірняк,кого можна чіпати з колишніх регіоналів,а кого – ні». Він зазначає,що «після втечі Януковича пройшло два з половиною роки,жоден колишній регіонал не сидить на лаві підсудних. Жоден! Думаю,Кремль прямо вимагав від Банкової не чіпати нікого з Опозиційного блоку. Нікого і не чіпали: Бойко,Шуфрич,Єфремов та інші на свободі. Натомість Москва пообіцяла не чіпати бізнес української влади в Росії. Думаєте,тільки у Порошенка фабрика в Липецьку? Ні-і-і,у багатьох українських політиків в Росії повно заводів,фабрик,бізнесів,банківських кредитів». На переконання Ландіка,«договірні матчі між Києвом і Москвою були серйозні,аж до того,кого допускати до парламентських виборів 2014 року,а кого – ні. Думаю,Кремль вимагав пропустити до Верховної Ради Опозиційний блок,а Банкова відповіла: тоді нам не потрібні в парламенті комуністи і свободівці. Це було виконано».
 
Екс-нардеп також пояснив,чому Опоблок підтримує Росію,незважаючи на війну на Донбасі. «Тому що якщо слово поперек скажуть – втратять свої капітали в РФ,- зазначив він. – Вони ж туди все вивезли. На Заході кожен банківський рахунок під лупою розглядають,якщо щось не так – тут же заарештують гроші. Пам`ятайте,Янукович говорив: «Шукайте,у мене в Європі ні копійки». Він не брехав,мільярди Опоблоку зберігаються в Росії у їх кращого друга Путіна. Москва тримає колишніх регіоналів на баблі і компроматі». У той же час,наголошує Ландік,«Путін обдурив регіоналів. Він спочатку знав,що на сході України буде грабіж і розруха,проходив таке в Чечні,Грузії,Абхазії. Кремлю ніколи не потрібен був Донбас,а тільки хаос по всій Україні».
 
Роздумуючи про українські реалії,він зізнається,що під час дострокових президентських виборах в травні 2014-го голосував «за Порошенка. І зараз,напевно,знову б за нього проголосував». Екс-нардеп висловлює версію,що під час майбутніх президентських виборів,якщо вони відбудуться,«як і в 2014-му,у нас не буде вибору,немає поки краще кандидатів. Уміння з усіма домовлятися – не найгірша риса». Наполягаючи на терміні «договірняк»,Ландік наголошує: «Але,боюся,інший президент відкрив би кордон з Росією і путінські війська давно сиділи б у центрі Києва. Порошенко професійний парламентер,його позиції набагато сильніше,ніж у будь-якого іншого,при якому вже давно була б «Київська народна республіка»… Знаю: ми все одно переможемо. І Луганщину,і Донеччину відновимо ми – люди,мотивовані на визволення рідної землі».
 
«У випадку потепління стосунків»
 
ГО «Чесно» проаналізувала наслідки проміжних виборів до ВР. «Врахувавши,що похід у Раду від партії влади може збурити хвилю критики та дати більше приводів для атак з боку опонентів,БПП «Солідарність»,імовірно,вирішила пустити своїх кандидатів на перегони як само висуванців»,- зазначають експерти. Але навіть якщо це відповідає дійсності,то так звана партія влади поповниться від сили трьома нардепами. Натомість «завдяки перемозі Руслана Богдана та Юрія Одарченка «Батьківщина» збільшить своє представництво у Верховній Раді більш ніж на 10% – з 19 до 21 нардепа. Втім,вона залишиться найменшою фракцією в українському парламенті».
 
ГО «Чесно» також констатує,що «партія УКРОП посилить неформальну групу Коломойського у Верховній Раді двома представниками – Іриною Констанкевич,яка перемогла у 23 окрузі на Волині,та Віктором Шевченком – переможцем виборів у 85 окрузі,Івано-Франківщина… Неформальна група Коломойського тепер налічуватиме в Раді,щонайменше,8 депутатів. Зараз вона є в опозиції до чинної більшості у Верховній Раді,але у випадку потепління стосунків між президентом і дніпропетровським олігархом може підтримати коаліцію».
 
«Це великий ризик»
 
Перший заступник Голови Верховної Ради Оксана Сироїд зазначає,що «парламент слабкий перед президентом,хоча має контролювати президента,а не бути йому підпорядкованим. По-друге,парламент не є незалежним від олігархічних груп» (див. «РБК-Україна»). На її думку,результатом цієї слабкості стала неефективність роботи у кількох ключових напрямках,зокрема – у безпековому. «Ми так і не визначилися,що у нас відбувається – війна чи щось інше? Якщо у нас антитерористична операція,чому ми досі не ухвалили закон про визнання організацій («ЛНР»/ «ДНР»,- ред.) терористичними. Законопроект уже півтора роки знаходиться в комітеті Ради»,- уточнила заступник Голови ВР. Також парламент не ухвалив,підкреслює вона,«мабуть,найважливіше рішення – це законопроект про вибори на пропорційній основі з відкритими списками». Сироїд вважає,що нинішній «парламент фактично залежний від кількох людей. 5-7 осіб». При цьому вона не називає прізвищ. А відтак уточнює: «Фактично це ті,кого називають олігархами. Найбільшою проблемою є навіть не факт залежності парламенту,а проблема в тому,що ці олігархи самі по собі залежні від Росії. Майже всі. За винятком кількох людей. Тому те,що відбувається в парламенті,великою мірою продиктовано інтересами Росії,щоб дестабілізувати ситуацію. Головна мета – дискредитувати парламент,заблокувати його роботу і піти на дострокові вибори».
 
На переконання Оксани Сироїд,«дострокові вибори сьогодні для України – це величезний ризик передовсім через те,що ми маємо старий виборчий закон. За умови застосування чинного виборчого закону наступний склад парламенту буде набагато гірший,аніж сьогоднішній,тому що мажоритарка буде повністю продана,а які рейтинги політичних сил – ми усі зараз бачимо. Друга причина – безпекова ситуація. Ми можемо зайти у вибори і не вийти з них. Третя причина – це ЦВК. Ми не маємо легітимної Центральної виборчої комісії. Четверта причина – турбулентність у виконавчій владі. Тобто увесь уряд піде на вибори. І півроку у нас не буде уряду. Можна нарікати,скільки завгодно,що цей уряд поганий. Але півроку не буде нічого. Буде півроку торгівлі популізмом».
 
Вона висловлює версію,що вимоги про дострокові парламентські вибори мають на меті «відволікти увагу людей від загрозливої ситуації з перспективою ухвалення законопроекту про проведення виборів на окупованих територіях. Ми ж не одноразово спостерігали,коли впускається димова шашка,а за нею не видно реальності».
 
«У період його кризи і дезорієнтації»
 
Опозиційний російський політолог Лілія Шевцова у виданні «Газета по-українськи» зазначає,що на чолі двох провідних європейських країн – Німеччини й Великобританії – тепер стоїть жіночий тандем – Ангела Меркель і Тереза Мей,який,«швидше за все,перетвориться в тріо з Хіларі Клінтон після американських президентських виборів (не віриться,що Америка допустить в Білий Дім блазня-ексцентрика). Коротше,жінки будуть керувати найвпливовішими і могутніми державами західної спільноти».
 
Відтак вона резюмує: «Причому,жінки опиняються при владі в найважчий за останні десятиліття період життя ліберального суспільства – у період його кризи і дезорієнтації. Сам їх прихід означає відсутність лідерів-чоловіків,які можуть і готові взяти на себе відповідальність в момент струсу». У той же час,Шевцова вважає,що «дамське тріо і навіть дует (якщо Клінтон не вдасться обіграти Трампа) – випадковість. Але ця випадковість породжена об`єктивною реальністю – нездатністю традиційного політичного класу знайти вихід. Кремлю досі доводилося терпіти одну Ангелу. А тепер є вірогідність,що муки потрояться… Ці дами будуть твердим горішком для Кремля».
 
«Для України розвиток подій у Туреччині не віщує нічого доброго»
 
Політконсультант,президент Фонду національних стратегій Тарас Березовець,зазначаючи,що Реджеп Ердоган є таким само еталонним популістом у Туреччині,як і Володимир Путін у Росії,пояснює раптове потепління відносин між цими державами. Він підкреслює,що турецьке бізнес-лобі зажадало,аби «Ердоган попросив миру в російського президента. Турецькі компанії втрачають десятки мільйонів доларів через торгову війну з Росією. Справа не тільки і не стільки в туристичному бізнесі,скільки в харчових і будівельних компаніях,які здійснювали великі проекти на території РФ». А відтак аналітик висловлює версію,що «путч,який стався в країні в ніч з п`ятниці на суботу 16 липня,можна,по суті,вважати ініційованих самим президентом Туреччини. Як відомо,турецький лідер мріє стати президентом американської моделі,а керувати – як російський президент,тобто,ні з ким не радячись». Березовець пояснює: «Ердогану необхідно було розправитися з військовою елітою,яка останні 93 роки,з моменту створення республіки Кемаля Ататюрка,визначала курс Турецької держави. Саме військова еліта стояла на шляху конституційної реформи Ердогана…Той факт,що після невдалої спроби перевороту в Ердогана одразу знайшлися списки на тисячу людей (тільки суддів було відсторонено понад дві тисячі),говорить про те,що вони складалися заздалегідь. Іншими словами,Ердоган був готовий до такого повороту подій».
 
Водночас,наголошує Березовець,«мезальянс з Путіним не може бути довгим – надто схожі вони з Ердоганом,занадто великі інтереси Туреччини і Росії,які стикаються у багатьох регіонах. Навіть якщо такий альянс окреслиться,він не буде тривалим…США не випустять Туреччину зі своєї орбіти». На його переконання,«для України розвиток подій в Туреччині не віщує нічого доброго. Турки офіційно не визнають Крим російським,однак при цьому спокійно вели бізнес і інвестували великі суми на півострів після 2014 року».
 
«Все може бути. Настрої,звичайно,вибухові»
 
Народний депутат-волинянин Ігор Гузь зазначає (див.«Цензор. НЕТ»),що у коаліції зараз «223 (народні депутати,- ред.) з двох фракцій. Є ще питання по таких,як Ганна Гопко,які не вийшли зі складу коаліції. Але не забувайте,що ми маємо вибори в семи округах. Я прогнозую,що частина переможців приєднаються до більшості. Тому питання хитке». На його думку,після чергових чи позачергових виборів «наступний парламент буде ще гірший,аніж цей,у кількості популістів та тих,хто підтримує проросійські сили. Матимемо розпорошеність фракцій та груп. Це також мінус. Бо зараз п`ять фракцій та дві групи,а ми так і не можемо знайти порозуміння. Сьогоднішні опитування свідчать,що їх буде ще більше».
 
Нардеп також висловився щодо того,чи зростання тарифів і цін може призвести до соціального вибуху. «Все може бути. Настрої,звичайно,вибухові. Це факт. Тут немає,що приховувати»,- констатував Ігор Гузь. Висловлюючись про подальший розвиток ситуації,він також спробував відповісти на запитання,що в Україні слід робити. «Укріплювати фронт,фінансувати армію та прикордонну службу,вимагати зброю,яку повинні надати країни Європейського Союзу та НАТО (чого ми не можемо добитися два з половиною роки),- зазначив народний депутат. – Плюс,звичайно,займатися реформами та боротьбою з корупцією. Це звучить,як заїжджені фрази,але іншого шляху у нас просто немає. Не варто очікувати на манну небесну. Все в наших руках. Якщо у нас буде бардак,ніхто зовні нічого не змінить».
 
Поза сумнівом,якими б інтересами не керувалися ті чи інші вітчизняні політики,найсуттєвіші виклики – всередині нашої держави. Хай і простимульовані зовнішніми факторами. У цьому сенсі резолюція Сейму Польщі «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків,жертв геноциду,вчиненого ОУН-УПА» (коли «за» резолюцію проголосували 442 депутати,0 – «проти» і 10 депутатів «утрималися») остаточно перекреслили сподівання на те,що за західним кордоном України ще залишаються надійні союзники.
 
Цілком вірогідно,оскільки у резолюції польського парламенту йдеться про геноцид,здійснений на «східних кресах» РП,доведеться звернути увагу й на можливість процесу «повернення». У тому числі – колись загарбаних нею територій ( у стилі порад Москви,висловлених устами Жириновського – фактичного речника наразі ще частково потаємних намірів Путіна,для Варшави). Тож Україні на повному серйозі вже,очевидно,найближчим часом доведеться подбати про серйозне зміцнення західного кордону.
 
На викликах,яких стає усе більше,також акцентували увагу ЗМІ: «25 років схем і втрат…» («Економічна правда»),«Ліки проти страху» («День»),«Сто днів уряду Гройсмана: оцінка за восьми параметрами» («Ліга»),«Безперспективний шантаж мандатами» (УНІАН),«Нові політичні партії в Україні: ще треба вистояти перед олігархічною спокусою» («DW»),«Пам’ятати недостатньо» (УНІАН),«Мова ворожнечі» («НВ»),«Сигнал для Порошенка: що показали довибори в Раду» («Ліга»),«Нас накриває кримінальна епідемія» («Обозреватель»),«Ущемлення історією» («ЛБ»)…
 
Так чи інакше,але в Україні попереду – гаряче і в політичному сенсі літо. І не факт,що до 25-річчя Незалежності Москва не спробує подарувати не тільки черговий «іловайський котел»,а й подію з набагато трагічнішим змістом. Тим паче,що сценарій війни успішно реалізовується. У тому числі – й у контексті «хресної ходи за мир».
 
До того ж,геополітичні реалії,коли настає короткий період «безчасся» і часткової невизначеності Заходу,тільки розв’язує руки Москві. Як зауважує начальник Генштабу Віктор Муженко (посилаємося на «Газету по-українськи»),«у разі широкомасштабної російської агресії втрати української сторони складуть 10-12 тисяч чоловік за перші 2 доби протистояння» наша держава узаконить введення воєнного стану. Очевидно,тоді й АТО буде названо війною,спротивом російським окупантам. Інше питання,чи не виявиться фатально запізнілою така відповідь.
 
Сьогодення,яке плавно переходить у майбуття,зважаючи на незасвоєні уроки історії,має всі шанси «подарувати» такі «сюрпризи»,коли,як писав уродженець Донбасу Володимир Сосюра,«пощади не буде нікому». Але це не підстава втішатися ілюзією,начебто цих викликів можна уникнути. До того ж Україна ще не втратила шансу нарешті вирвати довгождану спільну Перемогу. Будьмо!