Ті вірні Московської Патріархії,православне воїнство,яке молилося сьогодні в Києві за Кіріла та «Рускій мір»,насправді «цілком могли б зупинити війну і без озброєного хрестами та іконами походу на Київ! Ось якби вони на Москву пішли,молилися,щоб російські урядовці зупинили втручання,в тому числі і військове,у справи сусідньої держави,то,можливо,війна і зупинилася б».
 
Висловлюючи таку версію,Курков риторує: «Але хто їх в Москву впустить? Щось я не чув ні про одну хресну ходу,яка би почалась десь в Єкатеринбурзі і закінчилася біля стін Кремля».
 
Тож,зазначаючи,що до Москви б вони не дійшли,письменник прогнозує,що «все одно могли б зупинити війну в інший спосіб! Треба б тільки всім їм узятися за руки і стати уздовж кордону між окупованим Донбасом і Росією. Стати і молитвою та тілом своїм зупинити рух танків,«градів»,потягів із боєприпасами,антихристів зі зброєю і без. Все зупинити,щоб ні звідти сюди,ні звідси туди. Звичайно,довелося б у цій ситуації за віру постраждати. Може навіть і голову скласти. Але ж мир на нашій землі того вартий. За цей мир і так кожен день українські солдати і добровольці голови складають!»
 
А відтак Андрій Курков висловлює (під знаком запитання) версію,що,після Києва учасники ходи,можливо,«з’єднаються і на Схід підуть? Під охорону Божу кордон брати? Всяке може бути! Дива трапляються! Особливо якщо людина щиро вірить!»