27 вересня (14 вересня за ст.стилем) Православна і Греко-Католицька Церкви відзначають свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.

Церква вшановує цим святом Живоносний Хрест – Новозавітний Жертовник на Якому за гріхи усього людства приніс Себе у Жертву Господь наш Ісус Христос. Згадуються цим святом, зокрема, і дві історичні події – віднайдення святою царицею Єленою Чесного Хреста Господнього та освячення зведеного у Єрусалимі храму Воскресіння, або Храму святого Гробу Господнього. Пам’ять останньої події відзначається Церквою, щоправда, напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього – 26 вересня, але ці два свята церковного року є логічно пов’язаними.

Перша подія, на честь якої і було встановлене свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, відбулася у 326 році. Свята рівноапостольна цариця Єлена мати святого рівноапостольного царя Констянтина – першого християнського римського імператора здійснила тоді паломницьку поїздку у Святу Землю.

Метою прощі було і віднайти той самий Хрест на Якому був розіп’ятий Христос – Спаситель. Варто зауважити, що гора Голгофа, на якій відбулося Розп’яття Спасителя і Гробниця, куди було покладене Його Пречисте Тіло, і де відбулося славне Воскресіння Христове, здавна шанувалися християнами.

У 132 році, при придушенні другого іудейського повстання, імператор Адріан який також був гонителем християн, спеціально наказав осквернити ці святі місця. Отож, станом на початок IV століття вони стояли пусткою, а імператриця Єлена мала бажання, за дорученням свого сина, відновити належне їх шанування та звести там храм.

Прибувши до Єрусалиму, Єлена організувала справжні археологічні розкопки, була відкопана печера Гробу Господнього, і поблизу Голгофи було віднайдено три хрести, а також табличку із написом «Ісус з Назарету цар Іудейський».

Визначити який із трьох хрестів є тим, на якому претерпів Хресні Страждання Спаситель було, звісно, важко. Повз місце розкопу якраз проходила поховальна процесія, і імператриця Єлена наказала по черзі покласти покійника на кожен з трьох хрестів. І ось, будучи покладеним на один із них, покійник воскрес – і таким чином було визначено який з хрестів і є Хрестом Господнім.

Згодом, єрусалимський єпископ Макарій урочисто підніс Хрест Господній, благословивши ним народ, який співав «Господи помилуй».

Тоді ж і був закладений Храм Воскресіння, до архітектурного комплексу якого увійшли Гроб Господній і Голгофа. Освячення цієї найбільшої святині Христової Церкви відбулося 13 вересня 335 року, а наступного дня, 14 вересня, і було встановлення свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Богослужіння Православної Церкви, приурочене до свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього вирізняється особливою урочистістю. На святковій Утрені, після співу Великого славослів’я, Хрест урочисто виноситься з вівтаря на середину храму, де при співі «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресеніє Твоє славим» відбувається поклоніння Хресту Господньому.

Про Воскресіння тут згадується не дарма, адже викупивши людство від рабства гріха і смерті Своєю Хресною Жертвою, Спаситель Воскрес із мертвих, остаточно перемігши смерть і пекло.

У кафедральних храмах, при служінні єпископа, відбувається також, на згадку про події віднайдення Хреста Господнього, і чин Воздвиження Хреста.

Архієрей «воздвигає» Хрест, осіняючи ним священнослужителів і вірян на чотири сторони відповідно, і таким чином благословляє їх. З благословення єпископа, цей чин можна звершувати і при священицькій відправі святкового богослужіння.

Щодо самої святині – Чесного і Животворчого Хреста Господнього, то Він перебував у Єрусалимі до 1187 року, коли місто було захоплене Саладіном. Тоді сама ця реліквія була втрачена, але частини Животворчого Хреста Господнього ще до XII століття поширилися різними частинами християнського світу. Зокрема, три частини цієї святині перебувають нині у базиліці Санта Кроче в Римі.

До слова, свого часу, часточка Чесного і Животворчого Хреста Господнього перебувала і в Луцьку – у кафедральному соборі Святого апостола і євангелиста Іоанн Богослова у Луцькому замку. Відомо, що 1378 – 1379 року волинський великий князь Дмитро–Любарт, на запрошення візантійського імператора Іоанна V Палеолога, відвідав столицю Візантійської імперії Константинопіль. А саме запрошення було передане Любарту, якого сміливо можна назвати останнім волинсько-галицьким правителем, очільником Православної Церкви Русі–України Київським митрополитом Кипріаном (1370-ті – 1405 роки). Адже Дмитро-Любарт був ревним захисником руської, тобто української державності, незалежності Волинського князівства від польсько-угорських зазіхань. Опікувався князь і Православною Церквою, що не могло не привернути увагу владики Кипріана.

Деталі цієї подорожі до Цареграду маловідомі, втім, відомі досі документи повідомляють про її результати. Так, збереглося свідчення польського історика Тадея Стецького про те, що Дмитро-Любарт отримав у дарунок від візантійського імператора Іоанна Палеолога в Константинополі часточку Хреста Господнього.«Dymitrem Lubartom,o ktorym polscy heraldycy twerdza, ze byl w wielkie wzietosci u cesara Paleologa w Konstantynopolu, od ktorego otrymal w darze ulamek Krzyza Swiatego…»,- читаємо ми у записі цього історика.

А історик Орест Левицький свідчить, що часточка дерева Животворчого Хреста Господнього перебувала у Луцькій соборній церкві Іоанна Богослова ще на початку XVII століття.