Про це у виданні «Новое Время» попереджає  Валерій  Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи «Нова Країна». Він переконаний: те, що не можна було зробити обстрілами, танками і спецназом, поступово досягається іншим способом.

Пекар наголошує, що оскільки війна  зараз  – на першому місці серед усіх проблем, які хвилюють громадян  нашої  країни, то ця проблема буде відігравати важливу роль у політичній кампанії.  А відтак він нагадує: «Частина українців досі перебуває в ілюзії, що стратегічною метою Кремля є захоплення окремих українських територій: як мінімум Донбасу, як максимум – всього сходу, центру та півдня країни. Це помилка».

Співзасновник платформи «Нова Країна» підкреслює, що «стратегічна мета Росії – зовсім не захоплення українських територій, а ліквідація української державності… Ідеальним варіантом є створення великої зони хаосу на українській території, розділ її на безліч протиборчих державних утворень (західним сусідам України надходили пропозиції взяти участь у розподілі), створення потоку біженців із метою підірвати Євросоюз».

З огляду на цю стратегію, наголошує він,  зрозуміло, що «війна, яку веде Україна, – це війна за виживання, за право на існування. Як говорила Голда Меїр у подібній ситуації: «Ми хочемо жити, наші сусіди хочуть бачити нас мертвими, і це залишає не дуже багато простору для компромісу». Тим часом, констатує Пекар, «російська пропаганда активно впроваджує думку про те, що основним ворогом України є олігархи і корупціонери, а зовсім не Росія. На жаль, ця ідея прийнята на ура частиною українських громадян, яким, як і мені, ненависні корупція і монополізм».

Нині, зазначає аналітик, політики, які пояснюють, що  головний ворог, який  ніколи не заспокоїться, – у Кремлі.  Натомість, підкреслює він, «зростає рейтинг політиків, які стверджують, що народ втомився від війни, нам швидше потрібен мир, війна збагачує тільки олігархів (і доля правди в їх словах є). Власне, це і є перемога Кремля».

За припущення Пекаря,  «те, що не можна було зробити обстрілами, танками і спецназом, поступово досягається іншим способом. Адже полем битви номер один є не Донбас, а свідомість кожного громадянина. Поразка, як і перемога, зароджується у голові. І в якийсь момент, може, критична маса людей погодиться із тим, що поразка, за суттю, не така вже й поразка, а швидше закінчення ненависної війни і відновлення нормальних відносин з одвічним сусідом». Але, наголошує він, «це і буде початком кінця. Тому що частина українських громадян цієї позиції ніколи не приймуть: ті, хто був на війні, і ті, хто втратив там друзів або рідних, а також багато інших, для яких зовсім необов’язково бачити смерть, щоб зрозуміти наміри тих, хто її несе. А значить, російсько-українська війна має всі шанси перетворитися на громадянську, на радість кремлівським стратегам і на жах українським громадянам».

Пекар  зазначає: «Повернеться повна економічна і культурна залежність. І ця втрата шансу, схоже, вже буде останньою. Відповідальність за те, щоб не здати країну Кремлю, лежить на кожному з нас».