Відлуння тижня (03.09 – 10.09)

Хоч перший  тиждень дев’ятої сесії  переконав, що Верховна Рада  восьмого  скликання спроможна працювати ефективно на державні інтереси, водночас небезпека реваншу українофобських сил знову нагадала про себе. У  тому числі – у персоніфікованому вияві, коли парламентарі  згадували про 33-річчя  страдницького завершення земного шляху Василем Стусом. Адже в український політикум  фактично  безпоcередньо, із повернення Медведчука,  прийшов Путін.

«Хочу додати кілька слів, – заявив з трибуни парламенту нардеп Андрій Левус. –  33 роки тому помер Стус. У нас йде вже п’ятий рік війна. Є одна людина, яка має зв’язок між цими двома фактами. Ця людина називається Віктор Медведчук». Нагадавши, що  у 1980-му році Медведчук був адвокатом Стуса і підтримав звинувачення проти нього, політик підкреслив: «Це людина, яка проголошувала гасла федералізації, двомовності, антиєвропейські гасла, зараз почувається вільно в країні, яка пережила Революцію гідності і де тисячі людей вже загинули за незалежність з 2014 року». Так, не варто демонізувати жодну московську маріонетку (хай навіть зі статусом кума), але робити вигляд, що нічого не відбувається, не просто самообманюватися, а працювати на ворога.

Перефразовуючи  загальноєвропейську констатацію дуету Маркса й Енгельса, датовану 1848 року, не можна вже не побачити у контексті реалій 2018-го, що  в Україні розпочав шлях своєї  матеріалізації привид  антиукраїнського реваншу. Причому – на порядок масштабніший, ніж той, який Москва реалізувала під час «першого пришестя» Кучми та четвертої «посадки» Януковича (тоді – в президентське крісло). Як нагадує перший всенародно обраний Президент Леонід Кравчук (хоч одкровення цього політичного «блукальця» теж не можна сприймати за істину в останній інстанції), чинний кремлівський режим  реалізовує курс на реанімацію «наддержави» не в радянських, а в імперсько-царських кордонах. І заповітний ключик до втілення в життя цього фантому – Україна. А першим етапом, якщо до нового 2019-го не вдасться знову запустити механізм «Новоросії», стануть президентські, другим – парламентські вибори  в нашій державі.

Ворог має реальні шанси (з відповідними ресурсами) для реалізації в нашій країні принципу, коли на зміну на відносно проукраїнських сил до влади приводяться чисто українофобські. А ситуація з так званими виборами  на чистині окупованої території   Донбасу (мають відбутися 11 листопада) – швидше за все, відволікаючий маневр. З ОРДЛО окупанти  у найближчій перспективі не збираються йти. Призначання (замість загиблого Захарченка) на роль виконувача обов’язків глави «ДНР» Пушиліна лише  вкотре дає підстави не сумніватися: це – тимчасова фігура,  оскільки  Путін має іншого повпреда не тільки для ОРДЛО, але й України. А той на одному зі «своїх» телеканалів показово російською вже пояснив  що і до чого:  «Мир на Донбасі, відновлення відносин з Російською Федерацією та країнами СНД – ось ключові завдання, які стоять перед Україною, перед усіма нами. Так, завдання непрості: ми повинні навчитися слухати і чути всі регіони, ми повинні навчитися вести переговори і шукати компромісні рішення» (з інтерв’ю Віктора Медведчука  на «112»).

Правда, на згадуваному телересурсі, наполегливо «просуваючи» кума Путіна, вдалися до, м’яко кажучи, неточностей. З цього приводу колектив Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва висловив протест проти маніпулятивного використання результатів соціологічних досліджень. З заяві зокрема йдеться: «Як свідчать результати опитувань, для більшості громадян України не прийнятні ті компроміси, яких прагне Кремль: особливий статус окупованих територій, вибори за нинішніх умов неконтрольованості Україною територій, загальна амністія тощо. Ну, а щодо слів Рабіновича про те, який «найкращий переговорник Медведчук», свідчить довіра до нього громадян: у грудні 2017 року повну і переважну довіру до Медведчука висловили 5,3% українців, у серпні 2018 р. – 5,2%».

Тим не менше, симптоми реваншу все відчутніші. Вони зумовлені «хворобою» і  владного олімпу, й різношерстого вітчизняного політикуму, й, зрештою,   українського суспільства. Зрештою, з цього приводу вже починають бити на сполох аналітики.

«…перед важливими і навіть критичними  викликами»

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій окреслив питання, пріоритетні для 9 сесії Верховної Ради України VIII скликання, «у той період, коли Україна стоїть перед важливими і навіть критичними викликами, як внутрішніми, так і зовнішніми, серед яких найважливіший – це припинення російської агресії і захист Української держави». Його непокоїть, що «політичні емоції можуть перешкодити повноцінній і планомірній роботі Парламенту… Україна входить у рік, коли відбудуться і президентські, і парламентські вибори» (тут і далі посилаємося на прес-службу Апарату Верховної Ради України).

Ключовим питанням, навколо якого у першу чергу необхідно зосередитись, Голова ВР назвав питання національної безпеки і підтримки українських збройних сил як гарантії незалежності, але також закріплення євроатлантичного напряму України та вступ до НАТО. «У всі важкі роки Парламент був осередком стабільності, і коли виникали кризи – вистачало депутатів, щоб ці кризи розв’язати. Парламент є осередком стабільності і центром прийняття рішень. Працює Верховна Рада – і все буде добре у нашій Державі. Вірю і переконаний, що рівень відповідальності у цей час буде вищий від політичних емоцій», – наголосив А.Парубій.

«У нас справді катастрофічна ситуація»

Глава МЗС України Павло Клімкін зазначив в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV:  «У нас справді катастрофічна ситуація. Приблизно один мільйон українців виїжджають щороку». А відтак підкреслив, що «на жаль, ця негативна тенденція найближчим часом збережеться». Міністр уточнив, що, за останніми даними, в одній тільки Польщі проживає  близько  1,4 мільйона  українців. Загалом же, як зазначає ряд експертів, щороку виїжджають за кордон на сезонні роботи  близько дев’яти мільйонів українців. А міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що, за даними Державної міграційної служби України, постійно за кордоном працюють понад 3 мільйони 200 тисяч українських громадян.

Водночас Павло Клімкін заявив виданню «The Independent» (посилаємося на версію «РБК-Україна»), що не підтримує ініціативу про припинення транспортного сполучення між країнами, оскільки в українців можуть бути родичі в РФ, яких вони не зможуть відвідати. При цьому він наголосив, що  в довгостроковій перспективі  нашій країні потрібно було відокремитися  від свого східного сусіда. Він нагадав: «Мета Росії – зірвати український демократичний проект і розділити Україну всіма можливими способами».

«Я не заздрю нікому, хто здобуде президентські повноваження»

Хоч би кого вибрали на президентських виборах в Україні у 2019 році, життя в країні не налагодиться. Таку думку у Facebook висловив волонтер Юрій Касьянов.«Сьогодні вже неважливо, хто буде президентом. Їм лише здається, що після отримання булави у будь-який спосіб життя налагодиться. Не налагодиться. У них точно не налагодиться. А у нас і поготів»,  – пише він.

А відтак уточнює: «Я не заздрю нікому, хто здобуде президентські повноваження на найближчі п’ять років. Ця людина або свідомо смертник, або просто дебіл, або геній».

 «Громадянської  війни через це не буде»

Релігієзнавець Андрій Юраш переконаний (посилаємося на видання «Газета по-українськи), що в Константинополі «рішення щодо Української помісної церкви прийняли остаточно. Ніхто не наважувався б на такі голосні заяви, якби не було 100-відсоткової впевненості щодо успіху. Зараз триває бюрократична процедура реалізації ухвали Константинополя. Російська православна церква втратить важелі впливу на українську церкву. Кремль боїться цього, але нічого зробити не може. Остання надія була на зустріч Кирила і Варфоломія. Але вона провалилася».

Натомість релігієзнавець Людмила Филипович зазначає, що «бюрократичний процес може зайняти близько місяця. Процедура складна. Держава має подбати, аби парафії Московського патріархату переходили до Української помісної церкви. Питання Печерської та Почаївської лавр стає особливо гостро. За роки перебування під юрисдикцією МП вони стали оплотом «русского мира»… Об’єднання всіх українських церков у лоні помісної — тривалий процес. Держава має створити законодавчі умови, щоб полегшити його. Громадянської війни через це не буде. Але розкол у суспільстві існує. Подолаємо його з часом». Нагадаємо, оскільки  під час Архієрейського Собору  Константинопольської церкви було вирішено, що вона уповноважена без згоди інших церков надавати автономію й автокефалію українській, названо й вірогідну дату: це може статися під час наступного Синоду  від 9 по 11 жовтня.

«Планує війну з усією земною  кулею»

Військові навчання «Схід-2018» – це «репетиція»  РФ до початку світової війни.  Україна серед головних ворогів. Так вважає Павло Фельгенгауер російський військовий оглядач. Про це він пише у виданні  «Апостроф». Фельгенгауер переконаний, що  «найбільші військові вчення «Схід-2018», які пройдуть в Центральному та Східному військових округах Російської Федерації, означають лише одне – Кремль активно готується до світової війни». Тому, наголошує він, до такого розвитку подій слід готуватися усім.

Військовий оглядач повідомляє: «Російські військові передбачають напад з усіх боків, будують периметр оборони на всіх напрямках. Але головний ворог, звичайно, – Америка, а також її союзники і сателіти на кшталт України. За кількістю мобілізованих сил – 300 тисяч людей – очевидно, що це підготовка до глобальної війни. Стільки людей не потрібно для якогось локального конфлікту». За його даними, «це перевірка можливостей висунення, мобілізації і постачання для угрупування в 300 тисяч». Павло Фельгенгауер нагадує, що «ці навчання більш масштабні, ніж найбільші радянські навчання «Захід-1981», коли передбачалося, що світова війна почнеться в будь-яку секунду». А відтак резюмує: «Найкращий захист для Кремля – це напад. І Росія як завжди планує війну з усією земною кулею».

«І кожен набирає бали, як може»

Інтернет-видання «ВВС» аналізує ситуацію в Україні за час до президентських  виборів. Нагадуючи  про те, що Петро Порошенко запропонував ВР конституційно закріпити курс України на вступ до ЄС та НАТО. «Це роблять, щоб Конституція формально не дозволяла перебувати в Криму Чорноморському флоту Росії», – значиться у публікації. За версією аналітиків «ВВС News Україна»,  цю пропозицію підтримає понад 300 депутатів. Про намір голосувати за проект Президента кажуть у всіх п’яти фракціях Ради, які колись сформували коаліцію «За Європейську Україну».

Про підтримку конституційного закріплення вступу в НАТО та ЄС у кулуарах говорили і багато впливових позафракційних депутатів. До прикладу, Віктор Балога обіцяє голосувати, хоча сумнівається, що ця передвиборча ініціатива допоможе швидше вступити в обидва союзи. «Почалася передвиборча президентська кампанія, і кожен набирає бали, як може. Ця ініціатива гарно лягає на руку Президенту, щоб показати, що саме він закріпив у Конституції статус ЄС і НАТО», – заявив у парламенті співголова групи  «Відродження» Віктор Бондар.

Згідно з останніми опитуваннями соціологічної групи  «Рейтинг», 52% українців виступають за вступ до ЄС, і тільки 15% – з вступ до Митного союзу з Росією. Підтримка вступу до ЄС серед виборців БПП складає 89%, «Самопомочі» – 78%, «Свободи» – 77%,  «Громадянської позиції» – 66%, «Батьківщини» – 64%, «Слуги народу»  – 63% та «Радикальної партії» – 53%.У прихильників  «Опозиційного блоку»  ЄС підтримують 17% (49% – за Митний союз), а «За життя» – 15% (48% – за Митний союз).

Вступ до НАТО користується меншою підтримкою за вступ до ЄС, але це теж популярна в народі ідея. За останніми опитуваннями  «Рейтингу», 43% українців виступали за вступ, а 33% на референдумі сказали б  «ні». Такі  цифри (за версією «ВВС»),  ілюструють, що «виборець Петра Порошенка може надзвичайно позитивно сприйняти конституційне закріплення вступу до ЄС та НАТО».

«Ми не маємо права на політичну амнезію»

Народний  депутат  Ганна Гопко зазначає  (див. «День»): «До 100-річчя нашої державності, коли ми зараз бачимо, як важко просунути виборчий кодекс, я пригадую 2014 рік, коли ми з Реанімаційним пакетом реформ вимагали нових правил гри, щоб уже після Майдану до парламенту прийшли інші політичні сили. Тоді нам не вистачило єдності, тому зараз заклик дуже простий — давайте системно діяти, аби цього разу забезпечити прозорість наступних президентських і парламентських виборів».

Вона переконана, що «ми не маємо права на політичну амнезію. Крім Виборчого кодексу, нам важливо мобілізувати громадян, свідомі люди мають голосувати, а не продавати свій голос, бо так ми дискредитуємо парламент як інститут». Гопко наголошує: «Українці мають іти на вибори, не віддавати голоси за гречку і розбудовувати справжні партії. Лише тоді, разом із змінами Виборчого законодавства, ми дамо можливість політичній альтернативі».

«Ймовірність реваншу актуальна»

Інтелектуал Юрій Макаров у публікації «Час збирати каміння» (див. «Український тиждень») зазначає, що «претензії до Президента від початку його каденції не висловлював хіба що дуже лінивий». Констатуючи, що зараз «на порядку денному втома, розчарування, обурення самим устроєм, ладом як таким», він підкреслює: «Є люди, які щиро вірять, що будь-яка влада – зло, а держава – його матеріалізація». Загалом же, на думку аналітика, «Україна як спільнота все ще вагається між двома цивілізаціями, хоча подеколи здається, що точку біфуркації пройдено. Не пройдено, і ймовірність реваншу актуальна, можливо, як ніколи за останні роки. Тому все, що штовхає нас до цивілізації ГУЛАГу, підлягає блокуванню, все, що залишає можливості розвитку в напрямку першого світу, заслуговує на розумну підтримку».

Наостанок Макаров резюмує: «Янукович або будь-яка його нинішня інкарнація – це абсолютне зло. Порошенко – зло відносне. Тому з уявним, збірним Порошенком, знаючи всі його гріхи, я часом чубитимусь, часом дискутуватиму, часом навіть співпрацюватиму (на без-о-плат-них засадах!), із колективним Януковичем – ніколи».

Поза сумнівом, не було, нема, не буде жодного політика (у тому числі проукраїнського), державного діяча, який би був ідеальним, у своїх діяннях не робив би помилок. Хто безгрішний, хай  першим кине камінь. Цю істину, що характеризує  людську сутність,  мовив Спаситель. Вона по-особливому актуальна зараз, коли з-під каламутних вод дев’ятого валу критики та ненависті визирає хижий лиховісний оскал реваншу.

Але історична пам’ять української політичної нації не настільки вже коротка. Тож, як свідчать результати соціологічного дослідження Фонд  «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, проведеного  спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, все-таки, попри нерідко простимульовані як ворожою пропагандою, так і наслідками  дій чинної влади, 70%  громадян нашої країни  планує взяти участь у виборах Президента України. Правда, у чесність майбутньої кампанії  вірить лише 17% українців. При цьому на  зміну ситуації на краще внаслідок президентських виборів сподівається третина громадян, або 34% опитаних, майже стільки ж – 30% – певні, що нічого не зміниться.

До речі, на запитання «Української  правди», адресованого Дмитрові Шимківу, чи він попросив звільнення  з посади  заступника  голови АП тому, що  не вірить у перемогу чинного Глави держави, той відповів: «Навпаки, я вірю, що Порошенко виграє. Я дивлюся на портфель учасників і вважаю, що країні конче необхідний саме такий Президент для продовження політики, яка була. Щоб зберігся вектор руху. Чому? Бо є загроза реваншу з боку Росії».

На доленосних викликах, пов’язаних з прийдешніми виборами, акцентували увагу  й ЗМІ: «Кайдани варварства» («ДТ»), «Знищення Захарченка як привід для Москви не домовлятися по Донбасу» (УНІАН),  ««Канцлер Німеччини Ангела Меркель: Україну ніколи не здасть» («ЛБ»), «Що чекає на гривню восени: з’явився прогноз аналітиків» (УНІАН), «Гройсман активізував підготовку своєї партії до виборів, – джерело» («РБК-Україна»),  «Роковини смерті Стуса: У Києві під ГПУ пройшов мітинг проти Медведчука» («День»),  «У Раді оприлюднили текст змін до Конституції про курс України в Євросоюз і НАТО» (УНІАН),  «Для РПЦ відхід України – великий символічний удар. По суті, буде поставлено хрест на всій ідеї 1000-літнього  «російського православ’я» («Гордон»), «Іспит для прем’єра: як переговори з МВФ вплинуть на кар’єру Гройсмана» («РБК-Україна»)…

Тим часом, динаміка політичних процесів набирає ознак прискорення. На фоні  економічної ситуації, «падіння» гривні, очікування траншу МВФ та прогнозованого підвищення цін на енергоносії для населення. Цими факторами не може не скористатися  і політикум, далекий від проукраїнськості.

Очевидно, означені вище тенденції не втратять актуальності й впродовж  тижня, що розпочинається. При  цьому, поза сумнівом, частина суспільства буде зациклена на  релігійній проблематиці, пов’язаній з призначенням  Вселенським Патріархатом « у межах підготовки до надання автокефалії Православній Церкві в Україні»  своїх екзархів у Києві  – архієпископа Даниїла Памфілійського зі США та  єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади. У цьому контексті, як наголошує в УНІАНі  колишній керівник виборчого штабу Віктора Януковича, екс-нардеп Тарас Чорновіл,  «Москва підніме всю свою агентуру. Будуть і спроби організувати певні заколоти, які носитимуть далеко не тільки релігійний характер. Провокатори спробують влаштувати якісь побоїща в окремих приходах…Може бути сильний спалах, який Росія зможе використати для потужних військових провокацій та навіть інтервенції».

Утім, спрогнозувати, до яких кроків вдасться Кремль, неможливо. Однозначно зрозуміло хіба що (процитуємо фрагмент статті Святослава Вакарчука, опублікованої  в «УП»): «Україну ніколи не залишать у спокої! Пояснювати, чому так сталося, – невдячна справа істориків, але це зараз уже не так важливо. Просто треба прийняти цей факт, усвідомити його і навчитися жити з ним». Будьмо!

Віктор Вербич