Між Польщею та Україною вже незабаром може з’явитися нова точка напруження. Так вважає аналітик і головний редактор «Європейської правди»  Юрій Панченко. Він пояснює у публікації  «Відлуння Волинської річниці: чи спалахне новий конфлікт між Польщею та Україною» на сайті «ЄП», що йдеться про вимогу люблінського воєводи Пшемислава Чарнека відкрити кримінальну справу проти голови Українського товариства в Польщі Григорія Купріяновича.

Панченко пояснює, у чому звинувачено Купріяновича. «Люблінського воєводу образила його промова під час пам’ятних заходів у селі Сагринь (до речі – за участю президента Петра Порошенка) із вшанування українців, вбитих там у 1944 році під час акції, проведеної загонами Армії Крайової та «Селянськими батальйонами». Більш того – люблінський воєвода вважає «великою провокацією» сам урочистий захід, адже він відбувся в один день із візитом на Волинь польського президента Анджея Дуди», – уточнює він.

А відтак  аналітик зазначає: «Саме тому багато хто у Польщі дійсно вважав вкрай небажаними урочистості у Сагрині напередодні відзначення Польщею 75-річчня Волинської трагедії. Навіть попри те, що офіційна Варшава дала згоду на цей захід та на участь Порошенка у ньому.Адже у  «волинському пантеоні» українцям віддані дві ролі: або жорстоких різунів, що звіряче вбивали невинних поляків, або благородної меншості – тих, хто рятував поляків від УПА.Ролі жертв для українців цей дискурс не передбачає.Та й сам факт цих військових злочинів не є очевидно визнаним у Польщі. Приміром, іменами польських офіцерів Станіслава Басая та Зенона Яхимка, які координували атаку на Сагринь, названо вулиці у польських містах Грубешові та Томашові-Любельському».

У промові  Купріяновича  найбільш ображають, очевидно, дві цитати:  «”74 роки тому загинули тут громадяни Республіки Польща – православні українці, мешканці цієї землі, на якій століттями жили їхні предки. Загинули вони від рук інших громадян Республіки Польща тому, що говорили іншою мовою, ніж більшість, та були іншої віри. Той злочин проти людяності здійснили члени польської нації – партизани Армії Крайової, що були солдатами Польської підпільної держави»; «Трагедія українського православного населення Холмщини і Підляшшя не почалася в роки Другої світової війни. Вже напередодні війни – у 1938 році на Холмщині та Південному Підляшші було проведено безпрецедентне варварське руйнування православних храмів та акцію, метою якої була полонізація та насильне навернення на католицизм українського православного населення».

Панченко підкреслює, що «жоден із цих фактів не оскаржується польськими істориками (принаймні, якщо брати науковий мейнстрим). Втім, вже незабаром можна буде дізнатися, чи буде згадка про ці факти кримінальним злочином.Значною мірою на розвиток цієї справи впливає політика. Восени (скоріш за все – у листопаді) у Польщі пройдуть місцеві вибори. У південно-східних воєводствах, прикордонними з Україною, тема історичних провин обіцяє бути одним із ключових інструментів для мобілізації прихильників чинної влади.За іронією долі, центральна влада вже воліла би знизити накал в історичному протистоянні з Україною. Свідчення цього – досить мирне відзначення 75-річниці Волинської трагедії».

Аналітик  наголошує, що  «офіційна Варшава не може йти всупереч конфлікту, який сама ж донедавна роздмухувала, і не має бажання (або можливості) впливати на своїх однопартійців на місцях. Джин ненависті вийшов вже занадто далеко, щоб його можна було б так просто повернути у пляшку». За його припущенням, «якщо буде повідомлено про відкриття розслідування (тобто, по суті, кримінального провадження) проти Купріяновича – то конфлікт вийде на зовсім інший рівень, який потребуватиме постійного залучення України». Він резюмує: «Йдеться не лише про особисту долю дослідника українського походження (хоча це саме по собі вимагає нашої участі). Негативний сценарій по цій справі створить вкрай негативний прецедент, який остаточно унеможливить дискусії між Україною та Польщею з історичної тематики.Бо це не дискусія, а ультиматум, коли серед варіантів є лише визнання польської точки зору – або покарання».