Напевне,асоціація процесу українського державотворення зі «Ста роками самотності» Габріеля Маркеса має свій сенс. Адже майже століття тому постала Українська держава,яка не зуміла вистояти перед російсько-більшовицькими окупантами і їхніми ситуативними союзниками на Заході. Та водночас кращі з кращих синів і дочок українського народу своїм чином доводили вірність настанові-дороговказу: «В своїй хаті своя правда,і сила,і воля». Причому за це платили своїми життями. Ця жертовна ціна – мільйони й мільйони.
 
У той же час,українські патріоти,не сумніваючись у неминучості відновлення державності,зрозуміли елементарну сувору істину: розраховувати можна лише на самих себе. Вони позбулися ілюзій,усвідомивши чесне зізнання творця червоної московської імперії,що «на українському питанні російська демократія закінчується». Кремль цинічно вершив свою традиційну,з поправкою на комуно-більшовицьку показову безбожність,політику геноциду,знищуючи зброєю,голодоморами.
 
Сподівання на руку допомоги Заходу абсолютно не виправдалися. А сусіди розшматували Україну,скориставшись її ослабленістю. Польща,столицю якої від російських більшовиків захищали вояки УНР,вдарила у спину. І збройно,й дипломатично,підписавши з російськими окупантами так званий Ризький договір. А відтак уже воїнам з Закарпатської України судилося першими прийняти удар від угорських сателітів гітлерівського націонал-соціалістичного режиму в березні 1939-го,коли Берлін і Москва ще не поділили світ у пакті Ріббентопа-Молотова.
 
Та «не вмирає душа наша,не вмирає воля». Століття державності і боротьби за її відновлення (княжа епоха історії Руси з іменами володарів Святослава Завойовника,Володимира Великого,Ярослава Мудрого; період після коронації Данила Романовича; козацько-гетьманська епоха; період УНР; національно-визвольні змагання під проводом ОУН-УНА) не могли канути в небуття. Й Українська держава,наче Фенікс із попелу,знову постала під завісу ХХ сторіччя. Спочатку – Декларація про державний суверенітет (16 липня 1990 року),а відтак уже й – Акт проголошення державної незалежності України (24 серпня 1991 року).
 
Чвертьстолітній ювілей відновлення своєї державності Україна зустрічає в умовах війни,яку веде Росія. Окупанти загарбали Крим і частину Донбасу,згрупували майже півмільйонний удаваний «кулак» для ймовірного масштабного наступу. Світова спільнота,схоже,все частіше схиляється до ілюзії,начебто вдасться відкупитися від московського ядерного монстра ціною України. Захланні західні сусіди,наче за помахом чарівної кремлівської палички,доєднали свої голоси до антиукраїнського хору. Поляки «заспівали» про «східні креси»,угорці – про «своє» Закарпаття,румуни – про «повернення» Буковини…
 
Тож суворі випробування тривають. Очевидно,і в українському контексті,Бог допускає для людини та народу стільки іспитів,скільки вони спроможні витримати. Аби відтак,усупереч п’ятим колонам,воїнам у рясах,які служать не Господу,а його антиподу,Добро таки перемогло зло. Але коли це станеться,навряд чи хтось спроможний спрогнозувати. Безсумнівно,хіба що нові випробування набагато важчі,ніж ті,які вдалося подолати. У цьому переконували й події та тенденції тижня,що вже став історією.
 
«Все більше нагнітають ситуацію у країні»
 
Екс-нардеп Іван Заєць («Газета по-українськи»),зазначає,що «Росія заходитиме на територію України з трьох боків: вестиме прямий наступ,нагнітатиме ситуацію всередині країни і діятиме через захід». На його переконання,«політики все більше нагнітають ситуацію в країні,говорячи про необхідність революції. Цей шлях ніколи не вирішує проблем,а лише породжує нові. Всі,хто продукує ці тези,працюють на 5-ту колону».
 
У той же час,наголошує Іван Заєць,«не треба нам нехтувати і західним фронтом. Нещодавно сейм Польщі прийняв постанову,яка називає Волинську трагедію геноцидом поляків з боку націоналістичних українських організацій. Це – хитрий документ. Він готує правову базу для майбутніх територіальних претензій до України. У поляків прокинувся панський ген. Вони планують забрати назад ті землі,які раніше їм належали. У цьому документі говорять про геноцид і над іншими національностями. Розраховують на підтримку урядів цих країн. Росіяни вже сказали,що готові визнати цю постанову». На його думку,«щоб уникнути небезпек,закладених цією постановою,Верховна Рада має дати дзеркальну відповідь. Маємо сказати,що і проти українців був геноцид з боку поляків».
 
Політик також наголосив на тому,що Україна довго не зможе пробачити росіянам війни,яку вони затіяли. «Не зробимо це,доки з їхнього боку не буде всенародного покаяння»,- сказав Заєць.
 
«Хочуть добряче зіпсувати українцям це свято»
 
Керівник київського бюро «DW» Крістіан Тріппе у блозі «Між олімпійським миром та війною» (див. DW.COM),роздумуючи про конфлікт між РФ та Україною,нагадує,що «де факто між країнами на даний момент відсутні дипломатичні відносини – попри те,що до їхнього формального розриву ніколи так і не доходило». Така ситуація – ймовірний «черговий передвісник «великої війни» між обома країнами. На це дійсно може вказувати чимало: бойові дії на лінії розмежування на Сході України стають дедалі інтенсивнішими,мінські домовленості про режим припинення вогню – не більше ніж закривавлена макулатура. Спостерігачі повідомляють про переміщення до лінії фронту дедалі більшої кількості важких озброєнь». Аналітик наголошує,що «військові експерти в Росії та країнах НАТО,крім цього,кажуть про переміщення цілих військових з`єднань поблизу кордону Росії з Україною. Говорять про «перегрупування» або навіть «виступ». Обидва слова лунають загрозливо». Крістіан Тріппе,нагадавши про позицію Путіна,що «для обговорення виконання мінських домовленостей»,риторує: «Тож Росія шукає лише привід для того,аби нанести удар? Чи не розпочалася війна Росії проти Грузії – з того часу пройшли рівно вісім років – так само в серпні? Чи не були тоді так само,як і зараз,Олімпійські ігри тим,що відволікало увагу громадськості? Чи не видається Захід ніби паралізованим – США погрузли у виборчих перегонах,Європа ослаблена?».
 
На його переконання,керуючись принципом,«коли,якщо не зараз»,прихильники жорсткого курсу в Кремлі,даючи волю своєму бажанню розширити експансію за межі країни,керуються великоімперською точкою зору: «Анексія Криму та прихована військова підтримка сепаратистів на Донбасі аж ніяк не може бути останньою сторінкою історії». Експерт вважає,що «із таких здогадок,тлумачення дій військових та голих фактів бойових дій на Сході України виходить коктейль зі смаком страху війни. Вариво виробництва отруйної кремлівської кухні,випари якого викликають стрес у Києві та відчуття нудоти в Брюсселі,Берліні та Парижі. Адже Путін за допомогою військових залякувань,вочевидь,хоче стати господарем усіх тих процесів,які вже незабаром,можливо,вирішуватимуть долю України». Він попереджає: «24 серпня Україна відзначає 25-річчя своєї незалежності від Москви. Очевидно,можновладці в Москві хочуть добряче зіпсувати українцям це свято».
 
«За умов успішної реалізації планів повномасштабного нападу»
 
Центр досліджень армії,конверсії та роззброєння констатує (посилаємося на сайт ЦДАКР),що «ситуація довкола України у серпні різко погіршилася,з боку Росії усе готово до ведення широкомасштабних інтенсивних бойових дій із залученням регулярних частин ЗС РФ. Головна мета Кремля – зміна влади в Україні,що,за задумом Путіна і його поплічників,може відбутися інтенсивним або екстенсивним шляхом: через масштабну воєнну операцію,або внаслідок примушення української влади провести вибори на окупованих територіях із запуском механізму реваншу у зовнішній політиці». Аналітики попереджають: «Запустити підготовлений механізм повномасштабної війни проти України можливо у будь-який момент». Відповідно до зазначеного вони називають кілька вкрай небезпечних (пікових) дат. Зокрема – «День незалежності України є особливим подразником,оскільки це свято спростовує кремлівську тезу про те,що Україна «не відбулася як держава». 25 років – термін,який доводить,що Україна існує,і що це – незалежна від Росії держава,а народ України не тільки ніяк не пов`язаний з російським,а є абсолютно іншою ідентичністю». Також для початку війни може бути використаний будь-який інший привід. ЦДАКР вважає,що «навчання «Кавказ-2016»,яке розпочинається в Росії на початку вересня,може трансформуватися у військову операцію проти України та стати початком війни високої інтенсивності».
 
Важливими також є дати 5 вересня (коли буде проходити засідання Великої двадцятки та Нормандської четвірки у Китаї) та 18 вересня (парламентські вибори в РФ). «Саме період після 5 вересня можна вважати найбільш небезпечним»,- резюмують у ЦДАКР. Аналітики Центру констатують,що у серпні склалися критично несприятливі для України зовнішньополітичні обставини: передвиборна кампанія в США не дає можливості цій державі відволікатися на українські події; Європа майже захлинулася власними проблемами,багато з яких,як вважають окремі європейські лідери,можна було б вирішити з допомогою Росії. Вони звертають і на третій фактор – «вибори в РФ,які вимагають мобілізації і згуртованості електорату. Війна,зовнішній ворог,як відомо,- кращий засіб для Росії».
 
В ЦДАКР попереджують: слабкість США та ЄС,занадто стримана позиція НАТО дають змогу протягом наступних 10-12 місяців реалізовувати будь-які сценарії на пострадянському просторі. Вони також зазначають,що «за умов успішної реалізації плану повномасштабного нападу на Україну Росією буде створено умови для ще більшого збереження культу режиму Путіна та підвищення його особистого рейтингу,незважаючи на критичне погіршення економічної ситуації в РФ. Успішна реалізація плану дасть можливість виконати головне завдання російської агресії проти України – повне знищення Української Держави».
 
«Еліта не бажає захищати країну»
 
Олексій Куроп’ятник наголошує (посилаємося на «Газету по-українськи»),що «внутрішньополітична ситуація вкрай нестабільна. Стрімко падає рівень життя. Плюс еліта не бажає захищати країну,а готова домовитися. Українська нація історично фрагментована: ментально,культурно,за розселенням. Політична еліта не використовує цей ресурс,щоб стати сильнішими від розмаїття. Тому слабнемо і йдемо до розколу». На його думку,«найбільш імовірний сценарій – тиха руйнація,коли регіони відколюються від центру. Можемо перестати існувати в теперішніх кордонах». Експерт констатує,що «в Україні погіршується внутрішня політична ситуація. А коли прийдуть нові платіжки,вона загостриться. Зовнішня загроза є похідною від внутрішньої. Коли зростає друга,посилюється перша».
 
Висловлюючись з приводу можливого консенсусу між політичними та військовими елітами,Куроп’ятник зазначає: «У незалежній Україні політичні еліти сформувалися шляхом об`єднання комуністичної номенклатури і верхівки кримінального світу. Фактично наявна політична система спрямована не на розвиток країни,а на обслуговування інтересів олігархів. У таких умовах силовий блок держави не функціонує ефективно і не може бути по-справжньому корисний. Уявімо,що до влади прийшли люди,які пропонують армії угоду: ми рятуємо країну,відбудовуємо її,а ви прикриваєте нас. Але олігархічна система не допускає таких до реальної влади. Тому домовлятися нема кому і ні з ким». На його думку,зараз «Кабмін створює ситуацію,за якої зростає невдоволення населення. Тому треба дивитися не на Росію,а на Банкову й Грушевського. Якщо рівень життя погіршуватиметься,народ повстане. Можливо,не в Києві,але в областях – точно. Це може сприяти продовженню російської агресії». Куроп’ятник переконаний,що «для України час спливає. Йдеться про терміни до кінця 2016-го. Якщо уряд не виправить ситуацію,не забезпечить більш-менш пристойний рівень добробуту громадян,то історія Української республіки 1991 року може закінчитися».
 
«У випадку торгу за рахунок України»
 
Просування інтересів РФ на Заході не обмежується офіційними заявами дипломатів. Саме в такому ключі необхідно розглядати візит до США Руслана Пухова,директора Центру аналізу стратегій і технологій,що відбувся наприкінці липня 2016 року. На цьому наголошує політолог-міжнародник Микола Бєлєсков (тут і далі посилаємося на «Європейську правду»). Він вважає симптоматичною публікацію Руслана Пухова під назвою «Наша карта Африки» від 15 липня для видання «Ведомости». Головною тезою статті є ідея про те,що основна увага РФ,як показує воєнне будівництво на західному напрямку,зосереджена не на країнах Балтії чи Польщі,а саме на Україні. Аналітик звертає увагу на те,що «перебуваючи у Окрузі Колумбія,директор Центру аналізу стратегій і технологій був набагато однозначнішим і відкритішим щодо можливих параметрів «великої угоди» між РФ і США. Перш за все,виступаючи в Center for the National Interest,Руслан Пухов почав із головної тези своєї вищезгаданої статті – про те,що Кремль цікавить виключно Україна,а не країни Балтії чи Польща. При цьому готовність до компромісу доповнювалася типовим російським залякуванням для більшої переконливості – хоч Кремль і готовий до компромісу,однак і можлива конфронтація не лише не страшна,але може піти на користь режиму,адже змушуватиме збільшувати ефективність». Також під час свого виступу Пухов чітко говорив,за версією Бєлєскова,начебто «сьогоднішні загравання із КНР іще не означають справжнього союзу і добросусідських відносин,як показує довга історія російсько-китайських відносин. Тим самим у випадку компромісу за рахунок України РФ могла б стати на бік США у стратегічному трикутнику Вашингтон-Москва-Пекін». При цьому експерт звертає увагу,що такі пропозиції з боку екскретів РФ «є спробою справжнього зондування готовності США до компромісу». Він нагадує: «Якщо раніше об’єктом був лише статус України у регіональній системі безпеки,то тепер його пробують розширити за рахунок країн Балтії і Польщі». А відтак Микола Бєлєсков резюмує: «Тим самим створюється,за думкою таких,як Руслан Пухов,основа для справжнього компромісу,який виглядатиме легітимним і справедливим в очах Заходу – в обмін на визнання особливих прав РФ щодо України Кремль готовий гарантувати безпеку країн Балтії і Польщі,залишивши їх у спокої». Правда,попереджає аналітик,«у випадку торгу за рахунок України сьогодні ніхто не дає гарантій країнам Балтії чи Японії,що завтра предметом торгу не стануть вони…. Ніхто не зможе дати гарантію,що після успішного вирішення для себе українського питання РФ не візьметься зосереджувати сили,які вивільняться,на напрямку країн Балтії і Польщі».
 
«Може настати час Х»
 
Роздумуючи про реалії,перший всенародно обраний Президент України,уродженець історичної Волині (села Великий Житин,що на Рівненщині) Леонід Кравчук зазначає,що «мусимо навчитися оцінювати ситуацію великими категоріями. От незалежна Україна – це навічно зафіксований в історії результат». У той же час,його непокоїть «відсутність єдності в суспільстві». Тож перший всенародно обраний Президент звертається з проханням до співвітчизників: «Давайте забудемо про те,хто кращий,хто гірший. Саме зараз вирішується питання,бути чи не бути Україні. Давайте захистимо Україну. А для цього треба об`єднатися. Іншого шляху немає. Не зможемо ми вистояти від загроз ззовні,якщо розвалимося зсередини» (тут і далі посилаємося на «Новое время»). На його думку,не відомо,«що страшніше – зовнішній ворог чи внутрішній,тому що вони поєднані. Зовнішній сидить і спостерігає,коли створяться передумови,щоб можна було нас взяти голими руками,як це було зроблено було в Криму».
 
Кравчук уточнює,що «єднатися треба з народом,а не з владою. Народ має об`єднатися,стати стіною і захистити нашу землю. На цій землі будете жити ви. А ми чогось думаємо,що обов`язково буде жити якийсь Льовочкін. Не знаю,хто де збирається жити,але я буду вмирати на цій землі». Перший Глава відновленої Української держави нагадує,що «900 років над нами панували: 300 років – Росія,300 років – Польща,300 років – татаро-монголи. Йдіть в село: стоять мазанки білі,цвітуть вишні,гудуть хрущі й говорять українською мовою. Це й є нездоланна сила нації».
 
Він вважає,що ми зможемо повернути окуповані Росією території тоді,«коли настане час,коли вони самі зрозуміють,що без України вони жити не можуть – тоді повернемо і Донбас і Крим». А відтак нагадує: «Великі питання вирішуються великими категоріями і великим часом. Наше стратегічне завдання – це реформи,боротьба з корупцією,європейський вектор розвитку,підвищення рівня матеріального і духовного життя в України. От коли світ побачить,що ми працюємо там,де можемо,а не повторюємо пусті слова – може настати час Х».
 
«…вплине на політику в Україні»
 
Шведський економіст,старший науковий співробітник Atlantic Council Андерс Аслунд (див.«Новое время») роздумує,які ймовірні наслідки для України мають кремлівські пертурбації. Зокрема – усунення Путіним генерала Іванова,котрий «був другою за важливістю людиною в російській політичній ієрархії». Експерт зазначає,що «довгий час Іванова вважали лідером блоку ФСБ в Кремлі. В цей блок входять секретар Ради безпеки Микола Патрушев і глава ФСБ Олександр Бортніков,а ще колишній прем`єр-міністр Михайло Фрадков,який очолює Службу зовнішньої розвідки. Їм протистоїть Президентська гвардія,також відома як ФСО (Федеральна служба охорони,- ред.),яку Путін вважає найлояльнішою. ФСО сприяла і захищала президента Чечні Рамзана Кадирова,який не дружить з ФСБ».
 
Протистояння між ФСБ і ФСО досягло апогею в лютому 2015 року,коли лідер опозиції Борис Нємцов був убитий біля стін Кремля. Політика щодо України також залишається яблуком розбрату. «Навесні 2014 року Іванов,імовірно,стояв за «злитим» планом взяття половини України,включаючи Київ,та інкорпорування українського військово-промислового комплексу з російським,- зазначає Аслунд. – Путін не підтримав цей план. Згодом з`явилися чутки,що Іванов скаржився на санкції Заходу і пропонував піти на поступки,щоб Росії вдалося домогтися їх ослаблення. Сумнівні докази,але,схоже,Іванов хоче відхопити якомога більше від України,і згодом досягти компромісу із Заходом,тоді як Путіна влаштовують заморожені конфлікти,дестабілізуючі сусідні країни». За версією політолога,«момент,вибраний для відставки Сергія Іванова,вказує на те,що вона була пов`язана з розбіжностями щодо українського питання».
 
Зазначаючи,що «битва між ФСБ і ФСО триває»,політолог підкреслює: «Путін зробив великий і рішучий крок,звільнивши Сергія Іванова,але поки не зміг захопити контроль над Радою безпеки,яка і сам може посунути президента за його авантюрні ходи. Ця нестабільність в Кремлі,ймовірно,вплине на політику в Україні,але поки незрозуміло,яким саме чином. Рада безпеки може спробувати утримати авантюрного Путіна,або ж Путін може використовувати «маленьку переможну війну» в Україні,щоб отримати контроль над Радою безпеки».
 
«Зараз час грає проти нас»
 
Аналізуючи сучасну ситуацію,голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко зазначає (див. «Лівий берег»): «Російська агресія проти України продемонструвала світові,що є сили,які воліють безкарно нападати на суверенну державу,окуповувати,вбивати задля своїх загарбницьких намірів. Це ставить під питання міжнародне право,розвиток економіки і торгівлі,а отже добробут мільйонів і мільярдів людей. Вчора Грузія,сьогодні Україна,далі що? Зростатимуть витрати на зброю,а не на освіту чи медицину». А відтак нагадує,що «Україна «здала» ядерну зброю,точніше доступ до неї. І отримала нібито гарантії безпеки. Але стала жертвою агресії з боку ядерного шантажиста. То хто тепер в світі не шукатиме способу набути ядерну зброю для власної безпеки? Які аргументи знайдемо нині для Близького чи Далекого Сходу,де є і гроші і технології для створення бомби? Саме тому випадок України є унікальний і принциповий».
 
Гопко констатує: «Ми бачимо,що зараз відбувається на пострадянському просторі і далі будуть відбуватись непрості трансформаційні зрушення: у Вірменії,Киргизстані,Казахстані,Росії і Азербайджані еліти уже по 15-25 років одні й ті самі. Але виросло абсолютно інше покоління. Тому Україна може стати зразковою моделлю трансформації,яка скористалася громадським протестом,забезпечивши доступ громадян до прийняття державних рішень як на національному,так і на місцевому рівнях. Але для цього потрібно ще повністю змінити підходи в управлінні державою,подолати корупцію і перетворитись на позитивний приклад».
 
У той же час,народний депутат вважає,що «немає в нас часу – зараз час грає проти нас. Американці відверто кажуть,що хочуть більше прогресу і посилають все більш чіткі сигнали. І ми маємо до моменту призначення нового президента США показати дуже великий прогрес в реформах,показати стабільність і пришвидшити темпи впровадження змін у країни. Такі наші здобутки стануть тим аргументом для нового президента,як себе поводити щодо України і які пріоритети визначати. Від позиції США залежатиме і ставлення до України інших партнерів».
 
На її думку,попереду – низка складних процесів. «Ми бачимо,що 2017 рік для нас буде надскладним,бо всередині ЄС почались неприємні процеси: референдум в Нідерландах,Брексіт,неофіційно почались виборчі перегони в Німеччині та Франції»,- наголошує Гопко. Відтак вона розповідає,що днями «перечитала «Спогади» Скоропадського. Зараз,здається,перед нами ті самі загрози для державності як і 100 років тому: агресія з Півночі,та сама внутрішня підла руйнівна боротьба за владу всередині українського політикуму. Паралелі дуже сильні. 100 років скоро буде з часу втрати історичного шансу мати сильну державу і можливо уникнення мільйонів жертв репресій російсько-більшовицького терору,винищення найкращих представників української нації».
 
Ганна Гопко підкреслює,що «у спекотний через провокації Кремля серпень напередодні політичного сезону думаю про те,що позаду два з половиною роки війни з мільйонами переселенців (Україна в топ-четвірці – світу за ВПО) і окупованим індустріальним серцем. Економіка ледь ворушиться. Суспільство втрачає драйв. Агресивна Росія дихає в обличчя. ЄС з своїми внутрішніми проблемами,в США вибори,Туреччина вибудовує свою політику». А відтак,роздумуючи,що буде у вересні,ставить цілу низку запитань: «Чи почнемо ми врешті як політична нація,а особливо влада,до якої себе зачисляю,консолідовано відроджувати країну? Скільки можна ще випробовувати терпіння народу сварками в Раді,інтригами між партіями і відомствами,всепрощенством до крадіїв,відпочинковим ритмом роботи держапарату? Чому небайдужі,професійні і відповідальні хоч зараз,на 25-ліття не візьмуться за справу разом?». Народний депутат переконана: «Маємо порозумітися. Справа не в лідерах – їх визначить час. Справа у творенні національної збірної,яка грає на перемогу держави Україна,яка стає суб`єктом міжнародної політики».
 
«Де-факто по всіх параметрах це війна»
 
Генерал армії України Євген Марчук зазначає (див.Укрінформ),що «добре знає російську ментальність і те,як діють їхні спецслужби. 25 років Незалежності України – це серйозний символ,тож я стовідсотково впевнений,що вони постараються зірвати святкування». У той же час,він наголошує,що «не треба через це під час свят нервувати і з підозрою на все дивитися. Слід зберігати спокій,але уважний – колись це називалося нормальна пильність,і обов`язково в будь-якій формі відзначити це свято незалежно від того,де ви живете – у селі,на хуторі,в райцентрі чи у великому місті. Адже незалежна Україна зустрічає 25 років,чверть століття,воюючи з гігантом,з Росією,з сусідом – це взагалі тема для Шекспіра! Тому,ясна річ,кожному треба якось проявити свою позицію».
 
За даними Євгена Марчука,зараз політика РФ «більше націлена на підрив внутрішньої стабільності України і з політичної,і з економічної точки зору. Тому й потрібно,щоб якраз у цей час у кожного проявилося оте розуміння,що ми у стані війни,хоча його особисто вона,можливо,й не торкнулася. Адже скільки через неї з`явилося могил по Україні? Більше десятка тисяч! Це ж у нас,в Україні,загинули мирні жителі і наші воїни – молоді мужчини,хлопці,не можна забувати про це! Добре,що у Києві мирно і спокійно,але це в тому числі і завдячуючи їм. А згадайте,скільки Служба безпеки розкриває диверсійно-розвідувальних груп у глибокому тилу,а не на передовій – там само собою. І це тільки ті,про які вона повідомляє. Це теж реалії сьогодення».
 
Він також зазначає,що «де-факто іде війна,діють диверсійні групи,і ми не знаємо,скільки де чого закладено. Існують певні технології проведення різних спецоперацій,є так звані заморожені групи… Тобто ця війна така,що територіально вона ніби на Донбасі,а де-факто по всіх параметрах це війна з Росією». У контексті реалій та тенденцій,на думку генерала Марчука,«у нас дуже непроста ситуація,і треба визначитися,як нам поводитися,у тому числі з тією ж Росією. Ми ж не повинні бути такими дитячими ультра-патріотами і кричати,що ми її переможемо. У воєнному плані Росія у декілька разів нас переважає. Зазвичай тут відразу застосовують такий аргумент,як партизанська війна і тому подібне. Правильно,але ми не можемо брати курс на те,що у воєнних конфліктах ми Росію переможемо. Такою логікою не можна керуватися,ми повинні поширювати іншу – що ми і наші Збройні Сили повинні так підготуватися,що якщо Росія рипнеться,то вона зазнає величезних втрат».
 
Не варто сподіватися,що у Кремлі якимось дивовижним чином змінять стратегію щодо України. Чи коли відправлять з журавлями нинішнього кумира шовіністично зазомбованого населення,чи коли в Москві не зміну чекістам прийдуть «яструби» з генералітету ЗСУ…
 
Доки існує Українська держава,кремлівський режим,який де-факто користується «православною істиною» про «не было,нет и не будет»,не заспокоїться. Адже в путінському усміхненому зізнанні: «Мы в общем-то один народ» не так і важко прочитати традиційну імперську українофобську мрію. Вона може сповна втілитися в життя тоді,коли не землі не залишиться жодного українця.
 
Тож лиховісна «русскомировская машина»,відчуваючи безкарність,очевидно,продовжить «обустраивать Украину» і за допомогою зброї,і задіюючи фактор розхитування ситуації в нашій державі. На цьому також наголошували й ЗМІ: «Руйнівники майбутнього» («Обозреватель»),«Стіна імені Путіна» («УП»),«Шоста колона» («ЛБ»),«Є.Марчук: з Білорусі для України є серйозні проблеми» (УНН),«Цивілізаційний вибір України в глобалізованому світі» («ДТ»),«Путін готується до використання авіації у війні на Донбасі» («Главком»),«Росію та Україну випробовують на розрив» («Коммерсантъ»),«Антон Геращенко: за участі влади був організований розкол України,Путіну залишилося лише підсилити ситуацію» («ГОРДОН»),«ГПУ і НАБУ: протистояння старого і нового» («УП»),«У разі загострення на Сході введуть воєнний стан – Порошенко» («ВВС Україна»)…
 
Передбачити подальші перипетії ситуації навряд чи спроможні найобізнаніші політичні «оракули». Хоча й ворог,навіть зодягши маску брехні,не приховує свого хижого оскалу. Але нині,як і завше,залишається в силі аксіома,що «умом Россию не понять». Правда,деякі політологи проводять аналогії між нинішніми подіями і тими,що передували так званому офіційному початку кривавої світової бійні. Зокрема Тарас Чорновіл наголошує у виданні «ГОРДОН»,що недавні «кримські події,які вона (Росія,- В.В.) запустила,повторюють сценарій 31 серпня 39-го року. Те ж саме Гітлер робив в 1939 році,готуючись до початку Другої світової війни. Я думаю,що це робилося свідомо з метою залякати Україну і особливо Захід,у якого дуже хороша історична пам`ять».
 
З іншого боку,за умов продовження століть української самотності,коли частина так званих стратегічних союзників фактично працює на Москву,зрозуміла відповідь на запитання,чи можна наодинці перемогти ядерну державу. Та,як зазначав «Апострофу» третій Президент України Віктор Ющенко,у війни є дилема: або поразка,або перемога. «Третього шляху не існує. І після першої дороги,і після другої настає мир. Після поразки – мир,і після перемоги – теж мир. Давайте визначимося,який мир ми вибираємо. Якщо мир після поразки,тоді послухайте Черчилля,він говорив: хочете миру – здавайтеся,і у вас через дві години буде мир… Без суверенітету,без свободи,без волі,але це вже ваш вибір»,- зауважив він.
 
Однак нині в Україні фактично вирішується доля щонайменше Європи. Якщо на відкуп московському імперіалізму буде віддано нашу державу,геополітичний перерозподіл за допомогою воєнної сили отримає найсуттєвіший стимул. У контексті таких тенденцій політолог Євген Магда (ZAXID.NET),нагадав,що «плани Кремля видаються доволі зрозумілими – російська сторона прагне максимально дискредитувати Україну,а потім внаслідок залаштункових перемовин зі західними політиками знову втягнути її у свою сферу впливу».
 
Тож реалії серпня 2016-го – як підтвердження поетичної констатації Василя Симоненка,датованої ще груднем 1961 року: «Україно,ти моя молитва,Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя,твої права». А водночас,хочеться вірити,Поет не помилився таки у баченні прийдешнього: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди,І орди завойовників-заброд!». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ