Пайфер і Тейлор зазначають,що «двадцять п`ять років тому,після сімдесяти років радянського панування і понад трьохсот років правління Росії,Україна нарешті стала незалежною. Це сталося після загальнонаціонального референдуму,на якому понад 90% українських виборців обрали незалежність. Кожна частина країни,зокрема Крим,серед населення якого на той момент було понад 60% етнічних росіян,вибрала незалежність більшістю голосів».
 
Відтак,наголошують вони,«нова незалежна держава зіткнулася з величезними викликами. Відколеться російськомовний Схід від проєвропейського Заходу,або ж Україна створить власну національну ідентичність,що враховує регіональні відмінності? Не менш важливим було те,чи вдасться Україні подолати панування пострадянських еліт і створити життєздатну демократію і ринкову економіку? Чи стане незалежність де-юре незалежністю де-факто?»
 
Дипломати констатують,що деякі з побоювань США у той час були перебільшені. «Горезвісна служба розвідки ЦРУ передбачила,що Україна може розпастися на дві частини,виявилася неправа,- резюмують Пайфер і Тейлор. – Українським політикам,незважаючи на безліч недоліків,значною мірою вдалося згладити істотні відмінності в світогляді між Сходом і Заходом країни».
 
Дипломати констатують,що в Україні налагоджено діалог між етнічними українцями та євреями,а також між українцями і поляками,став характерною рисою сучасного українського життя. Тож,підкреслюють вони,«заяви Москви в 2014 році,що до влади в Києві прийшли фашисти і що в країні лютує антисемітизм,виявилися не більше ніж кремлівськими фантазіями». У той же час,зазначають екс-посли США,«президент РФ Володимир Путін проводить все більш авторитарну внутрішню політику,а його зовнішня політика і зовсім стала імперською. Це стало серйозною проблемою для Києва. У певному сенсі,Путін,схоже,і сам спирався на помилковий аналіз ЦРУ 1990-х років,коли почав свою таємну війну і підігрівання сепаратизму в Донбасі. Небажання більшості етнічних росіян і російськомовних в Донбасі приєднатися до справи Путіна пояснює,чому Кремлю довелося відправити в регіон регулярні армійські підрозділи в серпні 2014 року,а потім і в лютому 2015 року,щоб зберегти так звані «Донецьку і Луганську народні республіки». Насправді,незаконне захоплення Путіним
 
Криму і війна в Донбасі посприяли формуванню сучасного українського самосвідомості і патріотизму,які стали двигуном,що підштовхує країну до Європи,подалі від імперської Росії».
 
Пайфе і Тейлор також переконані,що «з моменту здобуття незалежності Україні,за великим рахунком,не щастило з реформаторським керівництвом. Характерною особливістю політичної системи і економіки стала корупція,і,отже,економічне зростання в країні йде повільно. Україна має активне,перспективне громадянське суспільство,яке змушує країну до змін,хоча й повільним,нерівномірним темпом». А відтак уточнюють: «Якби не агресія з боку Кремля,Україна мала б більше шансів на проведення таких необхідних реформ. Але зараз їй потрібно знайти спосіб впоратися з обома завданнями одночасно».
 
Дипломати також наголошують,що «успіх України важливий не тільки для українців; він – запорука існування стабільної і безпечної Європи,а саме це було метою зовнішньої політики США з самого закінчення Холодної війни».