27-го березня  в Хожуві  збірна Польщі обіграла команду Південної Кореї в цілком звичайному і нічим не особливому для польських фанів матчі.  Цей  вечір буднього вівторка, та й сам футбол,  залишився б абсолютно непоміченим українськими вболівальниками , якби не одне але…В складі Кадри дебютував уродженець Волині – ковельчанин Тарас Романчук.

Матч поляків та азіатів завершився перемогою підопічних Адама Навалки з рахунком 3-2. Ковельчанин Тарас Романчук вийшов у стартовому складі і зайняв звичне місце в центрі поля поряд з Кшиштофом Мачинськи. Півзахисник «Ягелонії» відіграв 61 хвилину і був замінений на добре знайомого українським вболівальникам Аркадіуша Міліка. Загалом, гра Романчука справила непогане враження на «коуча» польської збірної.  Цікаво, що уродженець Міста залізничників міг дебютувати і трьома днями раніше, але за матчем проти Нігерії «шістка» білостоцької «Ягелонії»  спостерігав з лави для запасних.

Для польської збірної, її наставника та особливо функціонерів важливою була не настільки якість гри Романчука у товариському матчі як сам факт: Кадра отримала козир в рукаві – двадцятишестирічного центрального півзахисника, який не цурається боротьби, непогано грає головою, володіє хорошою передачею та й сам вміє забивати. Романчука заграли за збірну і поступово інформаційна хвиля навколо нього спала.

Зрештою, особа ковельчанина не завжди привертала до себе стільки уваги. Особливо в Україні. В тринадцятирічному віці Тарас грав у дитячо-юнацькій футбольній лізі України за рідний  ФК «Ковель», а згодом за володимирський BRW-ВІК. В 2010-му році спробував свої сили у міні-футболі, виступав за клуб з боксерською назвою «Аперкот».

Міг Романчук опинитися й в українських футбольних клубах, але там в нього не повірили, засумнівавшись у здатності худорлявого хлопця нав’язувати силову боротьбу. А згодом – почалася польська сторінка кар’єри волинянина. Щоправда, спочатку Тарас грав за скромну друголігову «Легіоновію», хоча затримався там не надовго і вже влітку 2014-о року перебрався до стану «Ягелонії».

Те, що не побачили в Україні – оцінили і зуміли розвинути в сусідній Польщі. Романчук став одним з лідерів команди Міхала Пробежа: виводив «Ягелонію» на матчі з капітанською пов’язкою, забивав важливі м’ячі, потрапляв в збірні туру та зіграв у єврокубках. Зрештою, Романчук та ще один українець у складі «Ягелонії» Хомченовський допомогли команді з Білостока виграти срібло чемпіонату. Не здав позицій Тарас і коли командну очолив новий наставник – Іренеуш Мамрот.

Вдала і стабільна гра Романчука в далеко не найслабшій польській лізі привернула увага скаутів низки європейських команд, хоча Тарас запевнював, що про зміну команди поки не думає.  Ще в червні 2017 року в інтерв’ю авторитетному виданню «Футбол 24» півзахисник говорив, що стежить за матчами луцької «Волині» та мріє про виклик до збірної України: «Зізнатися, наприкінці осені, коли я забивав та віддав гольові передачі, десь глибоко в душі мріяв про запрошення до збірної, яка тоді готувалася до матчу проти Сербії. Однак ніяких звернень до керівництва Ягеллонії від тренерського штабу української дружини не надходило».

Поляки зметикували швидше за своїх партнерів по Євро-2012 і швидко звернули увагу на одного з найкращих та найстабільніших центральних півзахисників Екстракляси. Восени змінилася риторика і самого Романчука, напевно, не в останню чергу через «ігнор» з української сторони. «Напевно, в Україні є великий вибір футболістів. Я ж ніколи не грав у вищій українській лізі. А в Польщі знають мене, мою гру. Тут я більше відомий, а в Україні мене ніхто не знає», – заявив Тарас. 

Вже в січні він зізнався, що подав документи на польський паспорт, згодом розповів про плани зіграти за національну збірну Польщі. Напевно, на той момент Романчук вже мав усні домовленості з керівництвом місцевої федерації футболу. Зрештою, у пресі з’явилася інформація про розмову ковельчанина з очільником Польського футбольного союзу Збігнєвом Бонеком.

Далі події розвивалися стрімко: на початку березня півзахисник отримав польське громадянство та був викликаний наставником національної збірної Адамом Навалкою на «спарку» товариських матчів проти Нігерії та Південної Кореї.

«Свій вибір я зробив досить давно – коли рік тому в лютому здавав документи на отримання польського громадянства. Готувався до цього і знав, що цей день прийде. Моя родина мене в цьому підтримала. Мали місце й життєві обставини – ми з дружиною обжилися у Польщі, вже не один рік я тут. Напевно, все йшло до того, що я отримав паспорт», – розповів Романчук.

В тому ж інтерв’ю Тарас говорить про те, що не збирається забувати про Україну: «Звичайно, я пов’язаний з Україною і буду завжди пов’язаним. У мене практично вся сім’я й надалі живе в Україні. Це моя батьківщина, куди я буду завжди приїжджати на вихідні чи під час пауз у чемпіонаті»

Хоча ця цитата скоріше була ложкою польського меду в українській бочці дьогтю. Цікаво, що в той же період часу авторитетні польські видання повідомляли про зацікавленість у послугах Романчука дортмундської «Борусії». Ця інформація так і залишилася на рівні чуток, хоча диму без вогню не буває і всім було цілком очевидно, що Романчук може претендувати на трансфер у більш іменитий та конкурентний чемпіонат.  Про це, зокрема, говорив і авторитетний польський експерт Яцек Копка.

Врешті, Романчук зіграв за збірну Польщі і був претендентом на потрапляння в заявку на Чемпіонат світу. Принаймні, про це повідомляла польська преса. Хоча заяви у ЗМІ сусідньої країни були достатньо контраверсійні. Для прикладу,  колишній гравець збірної Польщі Ян Томашевскі розкритикував виклик у “Кадру” натуралізованого українця: «Романчук – хороший гравець і гарна людина, однак його поява у збірній на Мундіалі може зіпсувати атмосферу в команді».

Червоною ниткою навколо всієї історії з натуралізацією Тараса можна вказати цитату того ж Томашевські: «Думаю, що найкраще буде, якщо Романчука випустять на 10-15 хвилин у якомусь товариському матчі, але на Чемпіонат світу в Росію не візьмуть». Себто польська федерація вдало зіграла у футбольні шахи, поставивши дитячий мат своїм українським колегам. Поляки заграли у своїй збірній футболіста, який хоч і не поїде на світову першість в Росію, але  точно не завадить Кадрі і додасть приємного головного болю наставнику поляків під час вибору складу на матчі Ліги націй.

Згадуючи Романчука варто згадати і історію ще одного уродженця України з не зовсім українським прізвищем. Уродженець Дніпра і вихованець футбольної школи німецького «Майнца» Роман Нойштедтер по справжньому заявив про себе у складі «Борусії» з Мехенгладбаха та гельзенкірхенського «Шальке». Гравець, який мав стабільне місце в основі рурського клубу, грав за молодіжку Німечиини, міг опинитися в національній збірній Україні, але не дочекавшись виклику від тренерів нашої збірної, поїхав до Запоребріка. Щоправда, півзахисник турецького “Фенербахче” несподівано не потрапив в фінальну заявку Росії на домашній мундіаль.

Історії Романчука та Нойштедера схожі тим, що збірна України втратила перспективних центральних півзахисників у розквіті «футбольного» віку. Функціонери та тренери упустили футболістів одвічним принциповим суперникам – росіянам та полякам. Хтось з опонентів цієї думки може згадати приклади Мілевського та Алієва, натуралізацію кардинально відмінних за менталітетом Марлоса та Едмара і частково матиме рацію, однак тут важливо інше: Україна показово упустила футболіста, який в час, коли значна частина збірників не має  стабільної ігрової практики, вже протягом декількох років виступає на високому рівні у своїй далеко не найслабшій команді.

Тут, напевно, варто повчитися у бразильців, в яких в сотні, а то й в тисячі раз більший вибір кандидатів у збірну, однак можна згадати лише поодинокі випадки, коли «селесао» проворонили справді вартісних футболістів. Останній приклад – захисник «Шахтаря» Ісмаїлі, якого Тіте обачливо заграв у товариських матчах і «вберіг» від отримання українського громадянства.

Чи варто в такій ситуації засуджувати вибір Романчука, який заявляв про бажання зіграти за збірну України, однак перебуваючи, фактично, «під носом» не був поміченим тренерами та функціонерами. «Кілька років тому я говорив про нього Олександру Заварову, коли той ще працював у збірній, але ваші тренери не звернули на це уваги. Мені здається, що в Україні зараз багато бізнесу навколо футболу. Так скрізь – в Польщі теж. Але тільки не тоді, коли справа стосується збірної», – розповів польський футбольний експерт Яцек Копка.

Засуджувати в такій ситуації футболіста, який прагне зіграти на футбольних мундіалях може хіба той, хто вдягав футбольні бутси лише на рівні дворової гри в «дир-дир».  Зрештою, чи варто в цій темі піднімати тему патріотизму, якщо зважати на те, що в Україні не повірили в футболіста Романчука ні тренери футбольних клубів, відсіявши під час перегляду, ні наставники та функціонери збірної, коли Тарас вже всім навколо довів свою профпридатність. Окремо варто згадати і про деякі ЗМІ, які трактували і викручували слова Романчука як заманеться.

Залишається сподіватися, що приклад ковельчанина Тараса Романчука стане показовим і буде своєрідним «останнім із могікан». Хочеться, щоб по шляху півзахисника не пішли інші перспективні футболісти, які виступають в чемпіонатах близького порубіжжя. Інакше зовсім скоро доведеться писати матеріали і розводити руками, коли умовний Костевич або Хобленко поповнять склад якоїсь з сусідніх збірних.

Важливо, щоб бізнес  в українському футболі не став на заваді інтересам національної збірної, а за розбірками за вплив і посади імені Павелка-Суркіса ми не втрачали перспективну молодь. Тоді нам залишиться  зробити так, як колись вчинив добре відомий українським вболівальникам Містер Луческу – зняти шапку і аплодуючи іронічно вимовити: «Браво, федерація,  браво»…

Текст – Андрій Мошкун

Фото з мережі інтернет