Луцький державний РАЦС – оаза життя. Тут народжуються сім’ї і реєструються їх чада. Навколо будівлі завжди гамірно: хтось гуляє із дітками, інший – чекає з квітами на кохану. Аби дізнатися про те, що ж відбувається всередині культової споруди вирішую зустрітися з начальницею відділу Луцького РАЦСУ Тамарою Калинович.

Жінка зустрічає мене у хорошому настрої, ввічливо знайомиться та посміхається, однак далі все іде не за планом. На початку розмови згадую про довгоочікувану і добре пропіарену реконструкцію будівлі і дізнаюся деталі, про які всі мовчать… 

– Тамаро Іллівно, розпочнемо із актуального. Заступник міністра регіонального розвитку Лев Парцхаладзе у себе на сторінці у Фейсбуці демонстрував декілька варіантів реконструкції луцького РАЦСУ. На якому етапі зараз це питання, як буде виглядати РАЦС у майбутньому?

– РАЦС ніяк не буде виглядати, тому що це приміщення віддають під Центр надання адміністративних послуг, а де буде РАЦС ніхто не знає.

–Я Вас правильно розумію: ідеться не про співіснування, а про виселення?

– Так, у нас просто забирають приміщення.

– Чи дає якісь гарантії міська влада щодо приміщення?

– Ніяких гарантій ніхто не дає. Напевно, тоді РАЦСу в обласному центрі Волині скоро не буде. Хіба в якихось закутках. Розумієте, як стоїть питання, вони афішують кругом, що в цьому приміщенні буде філіал ЦНАПу, але ніхто не каже, що РАЦСу тут не буде. Нам без кінця шлють листи, щоб ми до першого червня звідси вибралися. Куди? Ніхто не знає. Ми пишемо, що нам треба, аби ми могли функціонувати як потрібно, щоб ми змогли зберегти архівні документи, бо наші архіви – це складова частина національного архівного фонду. Я вже не говорю про обрядові зали і все інше. Дайте нам приміщення аналогічне, щоб ми могли нормально працювати. Нам пишуть, що немає такого приміщення, але до 1-го червня ми повинні вибратись.

– Якби запропонували варіант поєднання. Щоб в приміщенні функціонував і ЦНАП, і РАЦС?

– Наскільки мені відомо, такий варіант не розглядається.

– У 2015-му році в РАЦСі запроваджувався пілотний проект, який давав змогу подавати заявки на послуги через інтернет. Чи функціонує цей проект зараз?

– Так, потрібно заходити на сайт Міністерства юстиції, там є портал «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану», де можна вибрати, яку заяву ви хочете подати: чи то на шлюб, чи то на розірвання шлюбу, чи на визнання батьківства. Але одна умова: цю заяву можна подати, не приходячи до відділу РАЦСУ, якщо в тебе є електронний підпис, якщо ж його немає, то заяву можна подати, але протягом трьох днів прийти в той відділ РАЦСу, куди ти подав заяву, щоб поставити свій підпис. Після цього буде заява зареєстрована.

– Чи часто городяни користуються такою послугою?

– Минулого року було таких 100 звернень.

– Ще однією цікавою опцією є шлюб за добу. Про це часто згадують в ЗМІ та в інших регіонах України.  Ця послуга дійсно є популярною серед лучан?

– Ми реєструємо шлюби за добу з січня 2017-го року. За той період до сьогоднішнього дня 300 шлюбів було зареєстровано саме по цьому пілотному проекту. Наші організатори – газета «Луцький замок» та музично-драматичний театр.

– Зазвичай, на шлюби налаштовуються роками. Хтось не може наважитися на такий крок і протягом всього життя. Що підштовхує лучан до такої послуги: кохання чи обставини?

– Звичайно, що обставини. Тому що багато людей приїжджих з інших областей, або людей, які проживають за кордоном, коли їм треба вирішити такі питання – користуються цим проектом. Коли шлюб через кохання і без таких обставин, як правило, є час і подають заяву за місяць і один день. У людей, які мають певні обставини, ті, звичайно, таким проектом користуються, і то, напевно, є добре.

– Чи спостерігали Ви наскільки такі шлюби є міцні?

– Є такі шлюби, які вже розірвані. Небагато їх, одиниці, але є.

– Декілька років тому в Україні почалася тенденція серед жінок після одруження брати подвійні прізвища. Зараз це теж в моді?

– Я б не сказала, що це був такий бум. Є одиниці, що беруть подвійні прізвища, але це не є безкінечно і багато.

– Говорять, що більшість молодих пар зараз живуть в громадянських шлюбах. Чи й справді спостерігається тенденція зменшення кількості реєстрації шлюбів?

– Ні, люди реєструвати шлюби стали не менше. По місту ця статистика кожного року стабільна – це 1800-1900 шлюбів. Звичайно, менша кількість у високосний рік, велика кількість – перед високосним роком і зразу після високосного року, але по Луцьку ця статистика більш-менш стабільна. Не можу сказати, що шлюбів стало менше через цивільний шлюб. Хоча я вважаю, що цивільний шлюб – це шлюб, що зареєстрований в державному органі. А те,що ми в народі називаємо цивільним шлюбом – це є, фактично, шлюбні відносини. Якщо використовувати старий ще дореволюційний термін, то це конкубінат.

– Ви згадали за прагнення пар уникати шлюбів у високосний рік. Ця чи то традиція, чи то забобон, досі живе серед українців?

– Так, її притримуються. Менше притримувалися таких традицій в 90-х роках, а зараз таких традицій притримуються .

– Достатньо модними є виїзні церемонії за так званим американським стилем. Чи реєструють ваші працівники шлюби на виїзді?

– Звичайно, ми маємо багато замовлень на виїзні церемонії. Вони можуть бути будь-де: чи то в ресторані, чи то в лісі, чи то в кафе або замку. Їздимо. Встигаємо і на місці реєструвати, і на виїзні церемонії.

– Говорили про весілля, згадаймо і про іншу сторону цього процесу –  розлучення. У народі про наше покоління говорять: «Пожили та й розбіглися». Чи дійсно такий великий відсоток розлучень у наш час?  

– По Луцьку у нас більш-менш стабільний відсоток розлучень порівняно з деякими областями України – 40-45%. Хоча кількість розлучень трішки збільшилася. У 90-х роках було 30-35%.

– Частіше розлучаються саме молоді пари?

– Ні, розлучаються люди різного віку. Самий нестабільний шлюб – це перших п’ять років. Є немало таких пар, які в перший рік свого життя вже розлучаються. Є і такі люди. Критичний вік для сім’ї – двадцять років, коли діти виросли і особливо нічого не тримає, тоді в чоловіків починається «сивина в бороду, а біс в ребро» і вони дивляться на молодших.(посміхається) Це теж критичний вік для сім’ї. Тому не можна сказати, що розлучаються лише молоді. Розлучаються всі вікові категорії. Найменше розлучаються ті, в кого багато дітей. Ми стежили за статистикою, то ті в кого є троє дітей – там буквально одиниці розлучень. Чим більше дітей – тим міцніша сім’я. І, звичайно, менше розлучень у сільській місцевості. Тож часто саме діти зберігають сім’ю.

– Згадую як на хвилі Помаранчевої революції українці в деяких областях часто змінювали прізвища. В ті часи множилося число Ющенків та Януковичів. Наскільки часто городяни змінюють прізвища, наслідуючи політиків та зірок?

– Я не вважаю, що зміна прізвища – тренд моди. В порівнянні з минулими роками іде на спад ця тенденція. Я Вам скажу основну причину зміни прізвища. Міняють діти з чотирнадцяти-шістнадцяти років, де неповні сім’ї: батьки розлучилися і залишилася образа на батька, для прикладу. І якщо мама змінила прізвище після розлучення, то діти біжать і просять змінити на мамине. Це чисто психологічний момент. Не секрет, що міняють прізвище, коли люди виїжджають за кордон, там отримують депортацію і, напевно, щоб замести сліди змінюють прізвище і навіть ім’я. Є і такі випадки. Інколи прізвища неблагозвучні, навіть матюки бувають. Навіть якщо благополучні сім’ї і нормально батько з матір’ю живуть, але прізвище неблагозвучне, то з дітей будуть сміятись однолітки. Тому діти змінюють, щоб з них не кепкували. Інколи таке роблять вже в дорослому віці.

– А от, власне, ради наслідування кумирів?  

– Ні, такого немає і не було. Януковичами і Ющенками лучани не ставали. Брали прізвища бабусь чи дідусів, але такого тренду, що от президент якийсь хороший був чи ще хтось – не було.

– Давайте поговоримо і про маленьких чад. З одного боку зараз батьки повертаються до старих українських імен, які свого часу повиходили з вжитку. З іншого боку – ще не вийшли з моди закордонні імена. Яку тенденцію спостерігаєте?

– Зараз батьки повертаються до старих імен, того ж Платона, Мирона, Мефодія. Я думаю, що ще рік-два ця тенденція буде надпотужною. Але є й величезна міграція наших людей за кордон, і, скажімо, жінки, які там побували і завагітніли від якогось іноземця(посміхається), але приїхали сюди народжувати – вони беруть імена іноземного походження. Тому інколи виходить дуже смішно, коли українське прізвище в поєднанні з іменем, яке навіть вимовити не можна. Мені не подобається тенденція, коли люди називають своїх дітей іменами російського походження. Скажімо не Микита, а Нікіта, не Олена, а Альона. Пояснюєш батькам, що як тоді їх внуки будуть по-батькові? Нікітовичі? Для чого так називати дітей? Ні, батьки впираються, щоб називати саме так як звучить російською. Це вільний вибір громадян, ми зупинити нікого не можемо.

– Впевнений, що за час роботи в РАЦСі у Вас часто траплялися цікаві і незабутні ситуації. Згадайте, будь ласка, про них.

– За кожною парою і кожними нареченими є щось цікаве. Розповідати, що мені запам’яталося, то кожен себе побачить в цій розповіді.(посміхається) В нас є дуже гарні весілля в українському стилі, коли всі абсолютно гості, все вбрання витримано у цьому стилі і це дуже гарно. Були у нас і байкери. Вони заполонили всю площу, були у відповідному вбранні. Бували і неприємні казуси. Згадую, як наречена з гостями приїхали на реєстрацію шлюбу, а наречений і його гості зникли і так і не появилися. Так його ніхто і не знайшов. Дуже прикро, тому що ресторан був замовлений, і гості всі були. А ще – якраз саме в той день нам привели делегацію з Польщі, щоб ми показали обряд. Але уявіть собі наскільки люди відповідальні, ми бачимо, що ні його немає, ні гостей, ні батьків. І тут делегація, про яку ми їх попереджували, що саме на їх шлюб будуть дивитися.  Ми не знали, що робити і тут замість нареченого стає брат і ми проводимо обряд. Ми їх не змушували, ми навіть не могли їх просити про це, бо це страшна історія, але люди от наскільки відчували відповідальність, що вони пересилили себе. Зрештою, ми таки провели показовий обряд для іноземних делегацій.

– Зазвичай, в книжках та фільмах розповідають про те, як епічно викрадають наречену. Чи бували такі випадки?

– Ні, в нашому РАЦСі такого не було.

– А таке, що передумували перед самою реєстрацією?

– Звичайно. Бувають різні обставини. Нещодавно була така пара у нас. Вони прийшли на звірку документів, брали рахунки, щоб оплатити все і не з’явилися. Ми телефонуємо, а вони кажуть, що в них все розпалося.

– Робота в РАЦСі, де народжуються нові сім’ї, панує любов – приносить моральне задоволення?

– Неприємності бувають завжди, тому що не завжди кожному можна вгодити. Коли пояснюєш, що згідно із законодавством ми цього зробити не можемо, хоча чисто по людськи розумієш, що людина потрапляє в такі обставини, коли безвихідь. Є люди, які спокійно на це реагують, а є такі, що обізвуть і проклянуть. Але як для мене – моя робота приносить задоволення найбільше, коли я знаю, що я людині допомогла, що ми людині це зробили, пішли на зустріч не переступаючи через законодавство, але знайшли вихід, зв’язалися з якоюсь іншою організацією, тоді хоч і важко фізично, але я іду додому з думкою про те, що ти людині допоміг і, може, вона тебе згадає добрим словом. Я знаю, що люди часто говорять про те, який в нас хороший колектив і про те, що вони не бачили ніде такого хорошого відношення. Тоді я спокійна.

Розмовляв Андрій Мошкун

Фото: Андрій Петрушко