Відлуння тижня (07.05 – 14.05)

Війна, попри ілюзорну миротворчу риторику, залишається  чи не найвизначальнішим  фактором сьогодення. Зрештою, це стосується й українських реалій на фоні п’ятого року російської збройної агресії та у контексті  наслідків/уроків Другої світової війни. Сподівання на те, що імперськи зазомбований сусід змінить сутність внаслідок  перестановок   на своєму владному олімпі – самообман.  Запорукою підтримки з боку російського електорату стає українофобія. І до цього «гласу народу», який формується ЗМІ, політикумом, воїнством у рясах із РПЦ, мусить дослухатися кожен вершитель  його долі.

Як засвідчили оприлюднені минулого тижня  результати опитування, проведеного російським Фондом «Громадська думка» (ФГД), 53 відсотки росіян ненавидять Україну. За цим показником попереду нашої країни тільки США. Але з приводу Штатів у Кремлі вирішили різко збавити критичні випади. Це відбувається на  фоні очікуваної зустрічі президентів та вдячності Трампу (після виходу з ядерної угоди з Іраном) за інспірований Вашингтоном стрибок цін на нафту, що стало фактором економічного стимулювання РФ. Натомість щодо України, в якій активізовується фактор внутріполітичного протистояння  у контексті занурювання у виборчу кампанію, Москва налаштовується на «последний и решительный бой». У відповідності з принципом: «Ведь нам нужна одна победа – мы за ценой не постоим».

Тож і четверта каденція Володимира Путіна, чия інавгурація відбулася на початку минулого тижня, не обіцяє Україні безхмарної долі. Правда, те, що під час церемонії президентський прапор піднявся тільки до половини флагштока (траурна відмітка), а далі, попри всі зусилля,  завмер,  деякі футурологи потрактували як несприятливий момент для самого нинішнього улюбленця росіян. Але навіть якщо справді «цар» відбуде тільки половину свого терміну, за цей час він мусить багато встигнути в «решении укранского вопроса», оскільки, за його «пониманием»,  «мы в общем-то один народ». Зокрема, навіть називаються терміни – друга половина липня, після завершення чемпіонату світу з футболу. До того ж, судячи з тенденцій, гіпотетичним наступником «собирателя русских  земель» стане не Дмитро Медведєв  (хоч він знову в прем’єрському кріслі), а один із військових яструбів.

Наразі ж, як наголосив в інтерв’ю для телеканалу «CBS News»  Президент України Петро Порошенко, чинний господар Кремля  обрав шлях війни, щоб «повернути СРСР або Російську імперію. Як вам зручніше. Росія хоче дестабілізувати Україну». Причому, як переконують реалії, ніякими засобами для досягнення своєї мети Кремль  як не гребував, так і гребувати не буде.  У тому числі – й активізацією в Україні своєї п’ятої колони.

Але саме  такі плани ворога мусять змобілізувати наше суспільство, громадян та еліти. Адже поразка рівнозначна  зникненню України та українства.  Та цього не станеться. Адже навіть далекий від проукраїнськості радянський генсек Леонід Брежнєв, роздумуючи про уроки минулої  війни, зізнався у «Возрождении»: «Есть образное, точное по смыслу, емкое украинское слово перемога». Це  рятівне слово стало й  дороговказом  для України сучасної,  майбутнє намагається   перекреслити  імперська Росія.

«Ми і тепер переможемо»

«Без мільйонів солдат, солдат-українців на полях Другої світової війни – cвітова війна не закінчилася би. Найімовірніше, це тривало би набагато довше», – зазначив Петро Порошенко  під час виступу на урочистому складанні військової присяги молодим поповненням 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України (посилаємося на інтернет-представництво Глави держави). А відтак зауважив: «Віддаючи належне величезній ролі, яку відіграли у розгромі військ Третього рейху всі держави антигітлерівської коаліції, ми, безумовно, пишаємося внеском українців у досягнення спільної перемоги і порятунок світу від нацистського поневолення. Наш народ – знекровлений передвоєнними колективізацією, Голодомором, Великим терором тридцятих років – у полум’ї всесвітньої людської катастрофи втратив кожного п’ятого доньку та сина».

Президент підкреслив, що Україна внаслідок свого геостратегічного становища стала одним із основних плацдармів світової війни – впродовж тридцяти п’яти місяців на її теренах велися активні бойові дії регулярних військ. «Неймовірно драматичними були дні і ночі ворожої окупації. Від куль карателів, холоду і голоду втратили життя мільйони українських мирних мешканців. Майже 1,5 тис. сіл спалили гітлерівці на українській землі. Нацисти сплюндрували наші святині, зруйнували сотні підприємств, закладів освіти і культури, пам’яток архітектури», – нагадав Глава держави. За його словами, маршали і генерали, українці за походженням, очолювали майже половину з п`ятнадцяти фронтів, серед радянського генералітету періоду Другої світової війни – близько трьохсот українців. «Але, на моє глибоке переконання, нацизм здолав передусім український солдат. Солдат, якої би нації він не був. Солдат, який боровся не за Сталіна, а за свою землю, за свій край, за свою родину», – підкреслив Петро Порошенко.

Глава держави зауважив, що пам’ять про колосальні людські жертви Другої світової війни, про тисячі дощенту зруйнованих міст і спалених сіл вкотре застерігає світ від небезпеки повторення подібної катастрофи. «На жаль, не перевелися ще маніяки, які готові поставити світ на межу вже третьої світової війни. І вони тут, неподалік, що від нас вимагає особливої пильності та відповідальності», – зазначив Президент. Петро Порошенко нагадав, що сталінський Радянський Союз протягом перших двох років Другої світової війни був союзником гітлерівської Німеччини. «Війна, яку СРСР розв’язав проти Фінляндії, анексія та окупація Союзом Латвії, Литви та Естонії, були таким же прикладом агресивних дій, які нацистський режим чинив в Європі ще до того, як направити зброю проти колишнього східного союзника. Народи Радянського Союзу, включно з нами, українцями, заплатили за це дуже високу і страшну ціну», – зауважив він.

«Сьогодні вже путінська Росія знову стала на шлях грубого нехтування нормами міжнародного права, руйнації світового порядку, невизнання кордонів, заперечення існування цілих народів та агресії проти сусідніх держав. Переконаний, що спільними зусиллями ми і тепер переможемо, здолаємо агресора та забезпечимо мир», – наголосив Петро Порошенко.

«Україна виявилася в епіцентрі війни»

Під час Другої світової війни загальні втрати населення України – від 7 до 8 мільйонів осіб загиблими. На цьому наголошує політолог Олександр Палій  у виданні «Главком». Він зазначає, що наша країна виявилася в епіцентрі війни та постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція, Польща. Палій нагадує, що за час Другої світової війни війни 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Із 7 млн українців, що воювали в збройних силах СРСР, більше як 3 млн загинули, значна частина стали інвалідами. А відтак підкреслює: «Без українців перемога СРСР у війні була цілком неможливою. Без допомоги українців війна СРСР з Німеччиною закінчилася б у 1942 році німецькими танками на Тихому океані».

За даними історика, «загальні втрати населення України у війні становили від 7 до 8 млн осіб загиблими. Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або навіть Польща». Та, зазначає він, «попри внесок українців у розгром фашизму, радянська влада планувала виселити всіх українців з України. Відомо, що наказ виселити всіх українців з України до Сибіру отримали низка радянських генералів, а радянський вождь Сталін «промацував» під час переговорів зі США, як ті поставляться до повної депортації українців. Як публічно зізнався генеральний (перший, – «ВП») секретар КПРС М. Хрущов, «українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив».

«Отака дяка», – резюмує Палій. Нагадаємо, що чинний президент РФ Путін заявляв, що росіяни перемогли б у війні без допомоги українців, яких він не вважає навіть окремим народом.

«Проросійські сили також діють в Україні цілком легально»

Аналітик  видання «День» Валентин Торба, роздумуючи про напад молодиків із «Антифа» на «кіборга» Дмитра Вербича в центрі Києва на Подолі, затримання в тому ж районі активістами (а не СБУ) бразильця Рафаеля Лусваргі, який воював найманцем на боці проросійських бойовиків, підготовку до акцій «безсмертного полку» з вічно молодими «ветеранами»,  запитує: «Що спільного мають ці факти?»  А відтак пояснює, що «спільний знаменник у них один – і за так званими «антифашистськими» організаціями, представники яких не приховують свого імперського «великодержавного» шовінізму, і за проведенням в різних країнах проімперських акцій під виглядом боротьби «за мир», і за вербовкою найманців стоїть Кремль».

При цьому він наголошує: «Правдою легко маніпулювати. Достатньо не звертати увагу на очевидне і робити акцент на вигідних імперативах. На цьому побудована російська пропаганда. Як-от перемога над нацизмом (і то нічого, що більшовицька система перемолола своїми жорнами не меншу кількість душ), або розмови про світле майбутнє в лоні імперії (СРСР, РФ або щось інше) і глибинну історію, яку насправді Москва вкрала у Києва. На пропагандистські гасла, на психологічні гачки завжди хтось обов’язково клюне». Торба радить водночас не забувати, що « проросійські сили також діють в Україні цілком легально. Їхні телеканали демонструють нам під обгорткою начебто українського контенту конкретні міфологізовані імперативи «громадянської війни» на Донбасі, «державного заколоту 2014-го року», «боротьби з мовою ненависті» і зрештою «єдиного народу», якого «посварили політики». Все це подається під соусом начебто дискусій, куди впрягаються медіа-персони різного калібру».

На думку аналітика, « українці мають замислитись: насправді йдеться не про біснуватих молодиків з юнацьким максималізмом, які чогось там начитались або надивились. Йдеться перш за все про українських політиків з депутатськими значками, які є проросійським лобі в парламенті. Про представників церкви Московського патріархату, які агітують за проросійські сили. Про мільярди із газових труб, що вливаються в кишені конкретних проросійських олігархів, які в свою чергу здійснюють вербовку адептів Кремля вже на зовсім іншому рівні». Торба  підкреслює, що «ніж в спину нашого воїна, захисника Донецького аеропорту, був встромлений не лише рукою завербованого або загітованого юнака нехай навіть з російським паспортом. Цією рукою керували ті, хто допускають перетворювати український інформаційний простір на маніпулятивний балаган, хто відпускає російських провокаторів на свободу або дозволяє їм втекти, хто на п’ятому році війни залишає ворота національної безпеки настіж відчиненими».

«Знову стоїмо на порозі соціального вибуху»

Член правління Української Гельсинської Спілки, колишній народний депутат України Володимир Чемерис висловився щодо нинішньої політичної ситуації в Україні та перспективи її розвитку. Про це йдеться на сайті «Газети по-українськи». Володимира ­Чемериса найбільше непокоїть, що «цивілізаційно країна рухається назад». Він, констатуючи, що у Верховній Раді всі  партії репрезентують інтереси великого капіталу, наголошує: «І ніхто не висловлює позиції робітників, селян, безробітних. Навіть дрібного бізнесу. До ухвалення державних рішень треба допустити всі основні групи суспільства. Не можна пружину стискати до кінця – рано чи пізно вона розпрямиться».

Роздумуючи про майбутні президентські вибори та вірогідного  переможця, Чемерис підкреслює, що «і за Тимошенко, і за Вакарчуком, і за Бойком стоїть великий капітал. Не бачу, що суттєво зміниться в країні, якщо хтось із них стане Президентом». На його думку, найголовніша  зміна, якої потребує Україна, – «припинення війни». Однак, прогнозує аналітик,  протягом найближчих двох років «сутнісних змін не буде. Триватиме війна».

Водночас Чемерис попереджає: «Ситуація в країні настільки загострилася, що знову стоїмо на порозі соціального вибуху».  Зазначаючи, що «Росія безсумнівно розвалиться. Питання лише , коли», він висловлює  тривожне запитання,  « чи не приведуть наші можновладці разом із ультраправими до розвалу України швидше, ніж не стане РФ».

«Схеми «виборчої мобілізації»  громадян  України»

У Путіна готуються до виборів президента України: хочуть  «мобілізувати» проросійський електорат.  Так вважає  координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук. Про це він пише  на своїй сторінці в Facebook. Адміністрація президента РФ поставила перед політтехнологами Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД) завдання провести оцінку електорального потенціалу громадян України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, а також тих, які тимчасово проживають в РФ, на предмет можливості «стимулювання їх волевиявлення» на підтримку необхідного для Кремля кандидата/кандидатів на президентських виборах 2019 року в Україні. Дослідження будуть проводитися під керівництвом російського політолога, директора Центру політичної кон’юнктури Олексія Чеснакова. Начебто, за версією Тимчука, цією командою «розробляються схеми «виборчої мобілізації» громадян України в ОРДЛО і РФ включно з фінансовим і транспортним забезпеченням для тих проросійськи налаштованих українських громадян, які будуть голосувати на президентських виборах».

Наголошується, що російська сторона розраховує організувати «кероване голосування» в РФ, паралельно проводячи активну «передвиборну роботу» в Україні. В останньому випадку, за попередніми оцінками, Кремль розраховує на підтримку не менше двох мільйонів проросійсько-орієнтованих і чутливих до кремлівської пропаганди громадян України. «Загальної кількості виборців, яких можна «мобілізувати», за розрахунками російських експертів, буде достатньо для забезпечення виходу в другий тур президентських виборів вигідного РФ кандидата, а в подальшому – і його перемоги», – повідомив Тимчук.

«Це дуже небезпечна тенденція»

Німецькі експерти побоюються зростання економічних проблем у Росії, конфліктів Москви з країнами-сусідами та посилення контролю над суспільством під час четвертого президентського терміну Путіна. Про це йдеться в публікації «DW» «Четвертий термін Володимира Путіна: чого чекають у Німеччині». На думку політолога Штефана Майстера, «подібна показна помпезність у Німеччині була б немислимою. У нас працює парламентська демократія. Ані короля, ані імператора немає. Тож таке шоу, повне символізму, суперечило б традиціям і політичній культурі нашої країни,  та й демократичній системі загалом». Він, роздумуючи про дії улюбленця більшості росіян  після його четвертого вступу на пост президента РФ, зазначає: «Грошей буде менше на все: на пенсії, на соціальні витрати і навіть на оборону.  І за цих умов Володимир Путін буде продовжувати зображати наддержаву, одночасно посилюючи контроль всередині країни, що останнім часом особливо видно у сфері інтернету».

Правда, за словами експерта, через бездіяльність США та ЄС, Росія справді стала провідним гравцем на Близькому Сході, перш за все, у Сирії. «Водночас я не впевнений, що це триватиме всі шість років правління Путіна», – стверджує Майстер. Він вважає, що внутрішні проблеми Росії будуть все більше виходити на передній план – через наростаючу кризу в економіці. Натомість, на думку аналітика, нові американські санкції матимуть зворотний ефект – вони не послаблять, а посилять позиції Путіна.

Колишній уповноважений уряду ФРН зі співробітництва з Росією Ґернот Ерлер переконаний, що майбутнє відносин Росії та Заходу залежить від однієї ключової теми – ситуації щодо України. Констатуючи, що Берлін хоче діалогу з Москвою, він підкреслює: «Це дуже небезпечна тенденція. Німеччина продовжуватиме спроби діалогу з Росією, але для збереження цього курсу потрібні зрушення з російської сторони».

 «Соціологічні війни будуть одним з елементів кандидатів»

Народний депутат Вікторія Сюмар у своїй публікації на сайті «Лівого берега» зазначає, що майбутні президентські вибори (якщо зважати на рейтинги КМІСу) – «це унікальна кампанія, в якій немає лідера, а є велика кількість учасників, що можуть претендувати на вихід до другого туру. Бо різниця в 1,7% між Тимошенко і Гриценко – це не лідерство…Це унікальна кампанія, оскільки менше ніж за рік до виборів більше 40% українців взагалі не визначилися. Що засвідчує дві речі: ситуація може різко змінитися на користь кандидата, який вдало проведе кампанію; та величезний запит на нових політиків (звідси стрімкий ріст Вакарчука та Зеленського)».

За версією народного депутата,  «достатньо розіграти ситуацію – «не допусти 2010 року, не дай своєму розчаруванню призвести до війни» – і настрої виборців будуть зовсім відмінними від сьогоднішніх, коли такої загрози не відчувається. І взагалі – ну немає сьогодні двох визначених лідерів перегонів, як це наприклад було в 2010. Тому про другий тур говорити явно зарано». Вона наголошує: «Результати виборів сьогодні будуть прямо залежати від вдало проведеної кампанії і спроможності мобілізувати свого виборця».

Сюмар прогнозує, що «соціологічні війни» будуть одним з елементів кампаній кандидатів, але далеко не визначальним, оскільки виборець хоче а)нових підходів, б)конкретних програмних тез, в)спроможності забезпечити результат, тобто довіри щодо спроможності виконати обіцянки».

На її думку, «ключові запити на сьогодні – популізм, критика і формально «нові»…А масове коментування «соціологій» як визначений факт – проста, давня і банальна технологія».

 «План Кремля незмінний – розвал України»

Нардеп Сергій Висоцький висловився  у «Газета по-українськи»  щодо діяльності  та конкуренції  проросійських сил в Україні.  «У Росії є кілька сценаріїв щодо України. Наприклад, Медведчук – це повна окупація. А близьке до  «Інтера»  оточення – Фірташ, Льовочкін, Бойко, частина «Опозиційного блоку» нав’язують росіянам зміну влади і курсу. Якщо РФ підтримує їх на виборах фінансово, організаційно, то вони забезпечують «нейтральність», «ніякого вступу до НАТО», – зазначає він.

Парламентар констатує, що  напередодні виборчої кампанії «йде жорстка проросійська пропаганда і мобілізація усього антиукраїнського електорату. І риторика цієї групи буде ще більше радикалізуватися. Їм треба конкурувати в очах Кремля з Медведчуком. Щоб пішло більше грошей і Москва зробила ставку саме на них. Тому будуть більше промосковськими і антиукраїнськими у висловлюваннях». Він підкреслює, «Кремль розуміє – якщо в Україні зміниться влада на відверто проросійську, це може спровокувати великий громадянський конфлікт. І фактично Україну розчленувати. Бойко, Льовочкін, Фірташ, Медведчук – люди, які за задумом Кремля, прийшовши до влади, спровокують новий Майдан, продержавні протести. І на цьому фоні можна буде робити хаос, «зелених чоловічків» і окупацію повністю».

Водночас, за версією Висоцького, «Заходу покажуть: в Україні завжди якісь заворушки, вона розпадається і таке інше. План Кремля незмінний – розвал України. А Льовочкін, Медведчук – всього лише інструменти». Тому, на його думку, «наступного року перед голосуванням буде ще радикальніше, ще більше провокацій. Вони змагаються за промосковський, прорадянський електорат. Їм потрібно його максимально мобілізувати».

«Нам залишається воювати і вистояти»

Політичний експерт Костянтин Матвієнко нагадує, що українці належать до націй – переможців нацизму. Водночас він висловлює переконання, що нам зараз потрібна  «ще одна Перемога». Про це йдеться у публікації аналітика на  сайті «Української правди». Костянтин Матвієнко констатує: «Українці належать до націй – переможців нацизму у 1945 році. Завдяки цій перемозі Україна відбулася як держава – засновник Організації Об’єднаних Націй та, відповідно, суб’єкт міжнародного права, попри своє перебування у складі унітарного, насправді, Радянського Союзу». А відтак нагадує, що «Україна зазнала чи не найбільших втрат і руйнувань під час Другої Світової. Тому для нашої країни перемога над Гітлером та його союзниками є особливо дорогою, безпрецедентною у нашій історії. Разом із тим, після знищення нацизму, радянський сталінський лад продовжив колонізацію та поневолення України…СРСР затулив Україну “залізною завісою” від цивілізованого світу. Українці знову зазнавали репресій та утисків від комуністичного режиму аж до його краху у 1991 році».

На думку Матвієнка, «всупереч асиміляційним намаганням фактичного відродження Російської імперії, з її домінуванням великоросійського етносу, українцям в СРСР вдалося зберегти і розвинути свою ідентичність». Тим не менше, він переконаний, що «після гітлерівської Німеччини, сучасна Росія стала другим найнебезпечнішими агресором у Європі у ХХ – ХХІ сторіччях.
Окупація Росією частин Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і Севастополя триває вже вдвічі довше, ніж окупація України фашистами, також українські бранці перебувають у російських тюрмах вже майже стільки років, скільки і наші військовополонені у Другій світовій».

Аналізуючи проімперські настрої серед  переважної більшості росіян, аналітик підкреслює: «Без України відродити Імперію неможливо. (З Україною так само, однак цього геть неспроможні збагнути ідеологи імперіалізму). Україна є каменем спотикання на імперському шляху не лише через природні ресурси і географічне розташування. Навіть не тільки через людський потенціал. Окремішність України висаджує в повітря усю легендовану російську ідентичність». Тому, на його думку, «від намагань повного знищення України сучасна Росія не відмовиться. Нам залишається воювати і вистояти, як у Другу світову».

Тим часом, агресивна політика сучасної Росії  стає  фактично новітньою релігією. На цьому акцентує увагу аналітик  «Дня» Лариса  Волошина.«В «русскій мір» вірять. День перемоги, який так помпезно святкується всіма проросійськими силами у світі, – це не про минулу війну. Це про майбутню. Війну без цілі. Війну заради війни. «Побєдобесіє» – це хвороба, яка не має нічого спільного з бажанням вшанувати пам‘ять полеглих. Кров мільйонів тут виступає своєрідною індульгенцією, яка дає вірянам «русского міру» вимагати нової крові. Це агресивна зовнішня політика країни-загарбника, яка на наших очах переростає в релігію», – зазначає вона.  А відтак уточнює: «З кожним роком все небезпечніше стає нехтувати тим фактом, що частина українських співгромадян втягуються у агресивну секту, яка працює на винищення країни».

А водночас Росія, анексувавши Крим та загарчавши частину Донбасу, продовжує вести війну в буквальному розумінні. Причому останнім часом  вона активізовує застосування зброї, перетворюючи лінію протистояння у плацдарм для апробації найновітніших технологій та засобів.

Зрештою, фронтом  стає (може стати) фактично кожен регіон. І не факт, що масові  незрозумілі отруєння  школярів у Черкасах і  Дніпрі – випадковість. Ворог, як уже зазначалося вище, для досягнення своєї стратегічної мети  використовував, використовує  і використовуватиме найцинічнішу  методику. Про  це попереджають і ЗМІ: «Це потрібно Україні»: У ПАРЄ пояснили, чому Росія має залишатися у Раді Європи» («24»),  «Трамп привітав Путіна з інавгурацією – Білий дім» (УНІАН), «Путін готовий  на все» («НВ»),  « Міфологія деградації» («День»), «Хто переможе. Вирішальний момент між США та Китаєм» («НВ»), «Велика Невітчизняна» («УП»), « Свято 9 травня – це «елемент російського імперського міфу» («Радіо Свобода»), «Победобесие на марше…» («Газета по-українськи»), «Аморальні моралі затори» («День»), «Світ про вихід США з іранської угоди: помилка історичної ваги» («Тиждень»),  «США, Україна та Велика Британія очолили список недружніх країн для Росії – опитування» (УНІАН), «Про війну, газ і свободу: у 2021 році ми ризикуємо залишитися в холоді і голоді» («24»), «Трамп заявив про намір укласти нову ядерну угоду з Іраном» («Тиждень»)…

Часу на вагання нам не дано. Розраховувати мусимо  передовсім  на власні сили, дбаючи про консолідацію української політичної нації.  На жаль, тих, хто готовий підтримати нашу державу, з кожним днем стає менше.  Якщо стосовно таких «стратегічних партнерів», як  Польща чи Угорщина, зараз  нема  жодних ілюзій, то кроки лідера США, головного союзника України,  стали  підставою для доволі песимістичних висновків. Аналітик «Нового времени»  Іван Яковина  після відмови Білого дому від ядерної угоди з Іраном констатує: «Трамп іноді здається просто російським шпигуном – так спритно він підіграє Путіну у стратегічних питаннях. Хоча, треба визнати, дрібні гидоти «про людське око» він російському президенту все-таки іноді робить». А попередньо пояснює, що «жахливі потрясіння всьому світу практично гарантовані. Це, прямо скажемо, погано для всіх, окрім журналістів. Але і журналістам теж не дуже добре буде, оскільки нафта, наприклад, стовідсотково подорожчає. А ось добре буде Володимиру Путіну, який зуміє витиснути з цієї ситуації цілу річку нафтодоларів» .

Утім, лідеру США, як би він не був зобов’язаний Путіну, в його країні не дозволять  бути козирною картою  господаря Кремля. Але водночас, як уже неодноразово наголошували експерти, під час майбутніх переговорів   між Трампом і Путіним Україна може стати (як це неодноразово засвідчувала історія) розмінною монетою.

Та, безумовно, найвизначальнішим фактором залишатиметься внутріукраїнський. Правда, на цьому полі РФ наразі почувається як вдома, маючи потужне фінансово-політичне  лобі, рупори у ЗМІ, значну кількість своїх агентів впливу в середовищі владних і силових структур. До того ж, як зазначає  міністр закордонних справ України  Павло Клімкін, «є раціональне зерно у твердженнях тих, хто називає Російську православну церкву єдиним міністерством РФ, яке діє в незалежній Україні як на своїй території».

Тож попереду – нові суворі випробування без права на поразку, на політичну сліпоту. Будьмо!

Віктор Вербич