На день народження діти з онуками зробили жінці подарунок: стрибок із парашутом у тандемі з три кілометрової висоти. Про це пише «Таблоїд Волині» з посиланням на свіжий номер тижневика «Сім’я і дім».
 
– Мрія збулася,і слава Богу! – тішиться пані Галина своїм досягненням. – Чесно сказати,замолоду,може,й не мріяла,а от із роками бажання таке утнути розгорялося все сильніше. І так хотілося,щоб здійснилося. Діти сказали,що подарують таку можливість,бо ж і не дешево. І тепер дуже задоволена.
 

 
Дев’ять хвилин польоту – й Галина Огороднік уже рекордсменка. Найстарша жінка у цілій країні,котра підкорила такі висоти. Враження,зізнається,неймовірні,і ніякого страху. Досвідчений інструктор,якому довіряла,а ще підтримка рідних зробили свою справу.
 
– Того дня зі мною ще й внучка стрибала. А правнук – у групі підтримки,бо ще малий. То тільки мови було в тому аеропорту: бабуся і внучка,бабуся і внучка! Тільки вона з кілометрової висоти,а я аж із трьох! – гордиться Галина Володимирівна. – Тільки стрибнула – дивись,уже й приземляєшся. Часу боятися не було.
 
Перед стрибком жінку оглядали медики,запитували про хронічні недуги. Пані Галина так і не зізналася про свої проблеми із суглобами й тиском,боялася,що це стане на заваді її планам. Приземлення іменинниці-рекордсменки чекав великий гурт: і родичі,й інші стрибуни,і просто незнайомі люди. Усі захоплювалися відвагою та рішучістю жінки,вітали й обіймали.
 
– Здійснювати мрії ніколи не пізно. Хто відчуває в душі таку енергію і бажання – запросто все можна реалізувати. Якщо я в своєму віці змогла й не побоялася,то що там молодим!
 

 
Ота бадьорість,позитивна енергетика мусить бути у крові,з народження,каже пані Галина. І переконана: найбільше у кожному ділі важить бажання,а вже потім ідуть відвага,можливості і все решта. І справді,сидячи поруч із цією жінкою,проймаєшся її запалом. У мене тільки думка майнула: «А може,й собі спробувати?» То пані Галина в ту ж мить узялася до організації нашого стрибка. Каже,починаєм збирати гроші,наступного літа поїдемо. Мовляв,усе покаже і розкаже. І тут я зрозуміла: в неї нема звички відкладати на «колись там».
 
Я казала,що кожного року буду стрибати. Скільки буде здоров’я – стільки й буду. І наступного року теж! Люблю,щоб отакі маленькі мрії збувалися. Я не терплю,коли бажання не виконуються. Часто буває,люди обіцяють і не виконують. А я – до кінця,щоб був результат!
 
Непосидючості пані Галини дивуються усі навколо. Не сидить склавши руки,здається,ні хвилини. Ходити намагається пішки,як далеко – то в пригоді стає двоколісний. Ще замолоду була активною спортсменкою,займалася бігом,лижним спортом,їздою на велосипеді,часто ходила в гори. Лише на Говерлі побувала тричі.
 
Рух – то життя. А я люблю жити! – промовляє якось урочисто.
 
Зі здійсненням кожної маленької мрії у пані Галини з’являються нові. Бо як же без них? Жінка вже запланувала цієї зими. На Водохреще,зануритися в ополонку. А ще шукає компаньйона,аби поїхати до Польщі. Уявіть собі,на велосипедах! А там,може,й далі Європою…