Відлуння тижня (23.04 – 30.04)

Коли позаду фактично дві третини весни-2018, на фоні «галопуючого»- цвітіння садів (яблуні завчасу «вибухнули» суцвіттями),  не покидає враження, що запущено якийсь незбагненний механізм прискореного руху. Це відчуття, попри асоціацію  розквітлого земного саду  з раєм небесним,  тривожно попереджає про швидке  наближення  до чергового українського рубікону.  Цілком  вірогідно, вже цьогорічний травень, коли може «зрезонувати» ціла низка проблем (до того  ж у контексті війни), суворо нагадає про це.

26 квітня, коли згадували про 32-річчя  найбільшої ядерної катастрофи та проводили паралелі між апокаліптичною зорею  Полин,  зринала у свідомості й призабута концептуальна поетично-пісенна  максима (слова Богдана Стельмаха, музика Віктора  Камінського):  «Дихає Чорнобиль нашими гріхами. Ті зреклися мови, ті зреклися роду. Отака історія рідного народу». У  цій констатації, не обов’язково з нальотом фаталізму, віддзеркалюється і сьогодення. Зокрема – відчайдушне намагання вирватися з духовно-політичного московського поневолення.

На фоні очікувань надання Вселенським Патріархом  Томосу для  Православної Церкви в Україні активізувалася не тільки російська п’ята колона в нашій країні, а й безпосередньо  сама кремлівська різношерста рать. МЗС РФ  оприлюднило заяву  про недопустимість створення в Україні своєї   начебто «кишенькової Церкви».  А в нас з підконтрольних інформаційних каналів прозвучали відверті  натяки  з боку повпреда «русского  мира» (а водночас нардепа-олігарха, який не шкодує грошей і на термінові чартерні рейси свого літака до білокам’яної) на адресу владик УПЦ (МП), які б «посміли»  ослухатися  Москви.

Очевидно, спецслужби РФ не даремно заробляють  на хліб і до хліба, тож компрометуючих  фактів на кожного архієрея УПЦ, який  раптом посміє почути голос власної совісті  та настанови Вселенського Патріарха, мало не виявиться. І це стане стримуючим фактором, адже  владики не захочуть позбавлятися іміджу своєї    відносної праведності.  Натомість  сподіватися на те, що українські  спецслужби розкриють деякі секрети українофобів-мовсквофілів у рясах, у силу низки причин, не доводиться.

Церква – найефективніша російська зброя у  перманентній багатосотлітній  війні проти України. Тому Кремль зробить усе, аби не допустити ні Томосу, ні постання у Україні Єдиної Помісної Православної Церкви. Наявного арсенал у нього цілком достатньо, причому передовсім на теренах України ( у середовищі вірян, душпастирів, своєї агентури у владних структурах і в мережі сецслужб).  До того ж відступати не може і чинний  російський Патріарх, на якого «цар» починає дивитися скоса. Адже послухався, що треба «возвратить» Крим.  Коли представники економічного блоку були проти,  то наполягали Кіріл (говорив про сакральну місцина з Херсонесом, де був охрещений  на Василія  князь Володимир) та військові яструби (переконували: слід півострів перетворити на  непотоплюваний атомний авіаносець  – плацдарм для реалізації імперської стратегії воєнним шляхом). А зараз – проблем  із Кримом по вінця, «цар» начебто гнівається на вірного свого раба у патріаршому вбранні і за цю пораду (та  й не тільки). Вже нібито й підібрав кандидатуру  єпископа Тихона Шевкунова для  заміни «всепослушайнишего и нижайшего» Кіріла  (а насправді сильного інтелектуала й вправного політика, зав’язаного  на структури, за які йому докоряв, рукопокладаючи  ще в єпископи, нинішній  Патріарх Київський Філарет) .

Тож відступ (втрата впливу в Україні) для чинного Предстоятеля РПЦ   може виявитися смерті подібною. Але ще більш  фатальні наслідки очікуватимуть Україну, коли вона вкотре не зуміє  скористатися шансом  і вирватися з духовного поневолення Москви, яка нарощує масштаби війни (і буквальної, й гібридної).

 «Споглядатимемо не одну  хресну ходу…»

На Україну суне нова хвиля тролів. Перші прояви почали з’являтися в соціальних мережах одразу після заяви Президента України Петра Порошенка про звернення до Вселенського патріарха Варфоломія І з проханням надати Томос.  Про це  у виданні «Лівий берег» попереджає   дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.  На його думку, із наближенням ймовірної дати прийняття такого рішення кремлівська «фабрика тролів» спільно з подібною «кирилівською церковною фабрикою» і під патронатом спецслужб Російської Федерації посилюватимуть інформаційну агресію і ще раз спробують розіграти карту міжконфесійного протистояння в Україні.

Олександр Скрипник зазначає,  що «тема надання автокефалії Українській православній церкві не пройде повз увагу ні російських спецслужб, ні РПЦ, ні тамтешніх «фабрик тролів». Ми ще побачимо нові звинувачення про порушення прав віруючих в Україні, почуємо тези про необхідність захисту православних російськомовних громадян України від «фашистів-націоналістів», про єдність українців та росіян на основі православ’я, споглядатимемо не одну хресну ходу і, безперечно, новоявлений тролінг у соцмережах. Випробуваний на інших «гарячих» проблемах інструментарій використовуватимуть знову й знову, бо він відносно дешевий і, на жаль, дієвий».

А відтак він висловлює свою версію того, як цьому протистояти. «Не залишається нічого іншого, як наполегливо розвінчувати цю брехню, розкладати по полицях всілякі маніпуляції, розкривати брудну «кухню» і робити це вариво неїстівним», – підкреслює Скрипник. А відтак уточнює: «І не переставати повторювати, що всі ці тролінги – це не окрема суб’єктивна думка звичайних громадян, які випадково згрупувалися в соціальних мережах, а це елемент російської цілеспрямованої спецпропаганди, інформаційно-психологічних операцій і гібридної війни».

«Ми  просто повертаємось до історичної справедливості»

Президент України Петро Порошенко переконаний, що оголошення Московською православною церквою України її канонічною територією є свідчення територіальних претензій Росії на українські землі. Про це він заяви в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV . «Категорично не має права держава втручатися в церковні справи, тим більше, якщо це держава іноземна. На сьогоднішній день ми маємо жахливу ситуацію, коли Україна оголошена канонічною територією Російської Федерації. Що це, як не територіальні претензії?», – відповів Президент  на запитання, чи має право держава втручатися в справи церковні.

Глава держави підкреслив, що помісна, автокефальна, тобто незалежна українська православна церква є ключовим елементом української державності і незалежності. «Бо армія боронить українську землю, мова боронить українське серце, церква боронить українську душу. І це є три складові елементи, яких ми нікому не повинні ніколи віддавати», – зазначив він. При цьому Петро Порошенко наголосив, що «держава не буде визначати, хто буде патріархом нової церкви, бо це не державна справа. Не буде ніякого «указуючого перста»: підтриймате цього або не підтримайте цього».

За словами Президента, «функцію і роль матері-церкви буде виконувати Константинопольський Патріархат…Ми просто повертаємось до історичної справедливості». Він, нагадуючи, що найближчим часом святкуватиметься 1030-річчя Хрещення України-Русі, відтак зазначив:  «Тоді, я хочу наголосити, ще не було ніякої російської православної церкви. Якщо Константинопольська церква є матір’ю-церквою для України, то українська церква є матір’ю-церквою для Росії. Бо звідси пішла вона, а не навпаки. І не може матір просити незалежність від доньки», – заявив Президент. Глава держави зауважив, що важливо «не занурюватися в церковні дискусії». «За історичною, духовною і державною справедливістю Україна виборола і заслужила право мати українську помісну церкву», – підкреслив Порошенко.

«Московський Патріархат намагається зберегти свій вплив на населення України»

Науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Сковороди НАН України Олександр Саган наголошує, що Московська Патріархія  здатна перетягувати до себе громадян шляхом «економічного підкупу». Аби зберегти вплив на Україну, Московська Церква витрачає шалені гроші,  заявив у інтерв’ю «Главкому».  «У тих селах, зокрема на Західній Україні, які вирішили залишити УПЦ (МП), прихильниками «русского міра» були створені маленькі групки чисельністю 3-4 особи. І ось ці пенсіонери раптом починають будівництво нового храму УПЦ (МП). Гроші зрозуміло, чиї. І в багатьох селах ці храми вже зведені», – розповідає Саган.

За його словами, наступним етапом може стати перетягування до себе громадян шляхом економічного підкупу. «У такий спосіб Московський Патріархат намагається зберегти свій вплив на населення України та створити хоча б умовну альтернативу Київському Патріархату», – пояснив науковець.

 «Війна не лише активізувала міграцію всередині країни»

Близько 4 млн українців або 16% працездатного населення країни є трудовими мігрантами. Про це повідомила прес-служба Центру економічної стратегії (ЦЕК) з посиланням на результати дослідження. «Одномоментно за межами країни може перебувати близько 2,6 – 2,7 млн осіб. Це означає, що українці їдуть за кордон на короткий термін, заробляють там гроші і повертаються додому», – зазначили в прес-службі.

Констатується, що найвагоміша причина, чому українці їдуть працювати за кордон – економічна: високий рівень оплати праці та наявні робочі місця. Цей міграційний потік носить маятниковий, короткостроковий характер, а більшість трудових мігрантів вважають за краще повернутися назад в Україну. «Анексія Криму і розгортання військових дій на Донбасі також вплинули на міграційні процеси. Війна не лише активізувала міграцію всередині країни, а й змінила географію виїзду за кордон», – йдеться в повідомленні.

Повідомляється, що в 2014-2016 роках спостерігалося скорочення міграційного потоку до Російської Федерації – з 11 млн до 8 млн. Зате рух українців через кордон з Польщею став на 40% активнішим – кількість перетинів за аналогічний період зросла з 14 млн до 20 млн. Цьому, згідно з повідомленням, сприяла цілеспрямована політика залучення українських мігрантів до роботи в Польщі. «З 2009 року міграційний тренд посилився, проте після 2014 року українці вдвічі рідше виїжджали з України назавжди. Всього в 2002-2017 роках сукупний чистий виїзд українців за межі України (тобто ті, хто виїхали і не повернулися) становить 6,3 млн осіб», – інформує ЦЕК.

За даними Інституту економіки і прогнозування НАН України, наша країна, починаючи з 2015 року, недоотримує щороку близько 40 млрд грн у зв’язку з міграцією українців за кордон.  За даними Bloomberg, більш як 1 млн українців з 2015 по 2017 рік мігрували на заробітки за кордон, зокрема до Польщі (507 тис. осіб), Росії (343 тис.), Італії (147 тис.), Чехії (122 тис.), США (23 тис.) і Білорусі (22 тис.).

«Він буде робити все можливе, щоб дестабілізувати обстановку»

Лідер міжнародного руху  «Говоріть голосніше!»  (Лондон), член постійного комітету Форуму вільної Росії Андрій Сидельніков переконаний, що путінський режим  продовжуватиме свою імперську політику. У ролі плацдарму для її реалізації залишатиметься Україна (див. «Обозреватель»).

Сидельніков зазначає, що Путін намагається «показати силу країни на мінародній арені, щоб знову розмежувати світ, як це було за часів Радянського Союзу, холодної війни, коли, взагалі-то, світ був поділений. Йому необхідно демонструвати силу, і зараз він дійсно займається шантажем всіх інших країн, тому що, за великим рахунком, зробити з ним ніхто нічого не може. І він шантажує весь світ своїми військовими іграшками, військовими мультиками. Так що це входить в ту ж концепцію. Швидше за все, після Сирії він почне щось іще».

На його думку, Кремлю «потрібно відволікати увагу від внутрішніх проблем, і такі локальні війни цьому сприяють. Якщо піти в історію, то ми бачимо, як війна з Грузією відвернула увагу від економічних проблем. Анексія Криму і війна, розв’язана на сході України, теж відволікала». Громадський діяч припускає, що «швидше за все, буде якесь нове протистояння…Потенціал, безумовно, є, тому що його не влаштовує якась маленька частина східної України. Для своєї ідеї фікс відтворення Радянського Союзу, звичайно ж, йому потрібна вся Україна.Йому не потрібна вільна незалежна Україна, тому він буде робити все можливе, щоб дестабілізувати обстановку».

Більш того, переконаний Сидельніков, доля України  може спіткати й інші колишні радянські республіки. А відтак уточнює: «Подивіться, що відбувається у Вірменії. Крім того, досить сильна російськомовна спільнота в Латвії може зіграти свою роль. У Придністров’ї є заморожений конфлікт.Тобто в принципі Путіну є де розгулятися».

«Це наочний приклад»

Як видозміниться політика щодо РФ після того, як посаду держсекретаря США посяде Майк Помпео, пояснив  в ефірі телеканалу «112 Україна»   Дмитро Гордон.  Він зазначив: «Що стосується Помпео – це дуже серйозний хлопець, який жартувати не буде. Я взагалі хочу сказати, що епоха жартів із Росією закінчилася, і вона стоїть на порозі великих потрясінь. До всіх, навіть до політиків, що туго мислять, на Заході дійшло нарешті, що Росія зайшла у своїй поведінці дуже далеко і перейшла всі мислимі і немислимі червоні лінії. Розмова з нею може бути тільки одна – із позиції сили. Цю розмову розпочато, усе це буде посилюватися, список заходів справді дуже великий».  Гордон проілюстрував вірогідну методику щодо російського олігархату. «Дивіться на санкції проти багатих людей. США беруть кілька олігархів (усіх відразу не беруть) і демонструють на прикладі того самого Дерипаски, що з ними буде. Це наочний приклад. У підсумку роздирають бізнес-імперію людини, яка створювала її роками і перебувала на вершині фінансового й політичного успіху. Від Дерипаски не залишать каменя на камені, а потім будуть розмовляти з іншими людьми: із Абрамовичем,  Усмановим тощо. Їм наче кажуть: «Ви бачили пацана? Добре стояв, а тепер дивіться, що ми з ним зробили. Які подальші ваші наміри? Що ви збираєтеся робити? Залишатися з  Путіним чи будемо розмовляти?» – прогнозує  він.

 «За цим уважно стежать»

Аналітик Марина Шашкова  у виданні  «Апостроф» спробувала розставити акценти щодо того, чи справді активність міністра внутрішніх справ –  заявка на конкуренцію чинному Главі держави  під час майбутніх президентських виборів.  Попередньо  вона нагадує, що «Арсен Аваков – один з тих представників «Народного фронту», що досі зберігають вплив на політичну ситуацію в країні. У деяких випадках міністр навіть здатний ухвалювати власні рішення, які йдуть врозріз з вимогами президента. Яскравим прикладом став розгін учасників так званого «МіхоМайдану»  під Верховною Радою». Вона також зазначає: «Про протистояння між Аваковим і Порошенком говорили давно. Народний депутат від “Народного фронту”, близький соратник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко навіть стверджував, що конфлікт існує з моменту обрання Порошенка Президентом». А відтак уточнює, що «при цьому міністр додає, що Президенту він не підкоряється, заявляє, що  «здригається» від ідеї про єдиного кандидата в президенти від правлячої коаліції, а також не підтримує об’єднання БПП з  «Народним фронтом» під парламентські вибори».

Водночас, за інформацією Шашкової, «в БПП сумніваються, що у Авакова є претензії на президентське крісло. Там вважають, що політика влаштовує роль сірого кардинала.У президентських амбіціях свого лідера не впевнені й самі «фронтовики». «Йому для початку потрібно вивчити українську мову», – іронізують однопартійці Авакова».

За  версією  «Апострофа»,  зараз найвпливовіші «фронтовики»  намагаються налагодити відносини з лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко, про що знають в оточенні Президента.  На думку Шашкової, «вирішальну роль в кар’єрі глави МВС може зіграти олігарх Ігор Коломойський, який, за заявою Авакова, телефонує йому «раз на кілька тижнів». Чи виллється це телефонне спілкування в політичну підтримку, говорити рано. Але у Порошенка і за цим уважно стежать».

«Ця інформаційна кампанія…»

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович назвав «змішуванням некомпетентності та свідомого спотворення інформації, змішуванням правди і брехні» звернення 56 американських конгресменів до Держдепартаменту з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу через «фінансований державою» антисемітизм. Про це він сказав у коментарі  «Радіо Свобода». Володимир В’ятрович висловив здивування, що  «така велика кількість поважних американських політиків поставила свій підпис під таким документом».  Історик зазначив: «Коли прикладом вшанування колабораціоністів називають в’язня нацистського табору Заксенгаузен Степана Бандеру або Романа Шухевича, який із 1943 року очолював один із наймасштабніших антинацистських рухів спротиву в окупованій Третім рейхом Європі, то це свідчить тільки, як мінімум, про низький рівень знань тих людей, які поставили свій підпис».

Відтак він додав, що «як приклад нашої (Українського інституту національної пам’яті, – ред.) пронацистської чи колабораціоністської пропаганди названо нашу інформаційну кампанію, присвячену Українській повстанській армії. Ця інформаційна кампанія складалася з двох виставок «УПА: відповідь нескореного народу», і одна з цих виставок якраз розповідала про масову антинацистську боротьбу Української повстанської армії. Один зі стендів цієї виставки розповідав, зокрема, про євреїв, які в лавах УПА боролися про нацизму, а потім боролися проти комунізму».

Нагадаємо,  що 56 американських  конгресменів, серед яких представники обох провідних партій, звернулися до Держдепартаменту США з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу. Текст відповідного звернення опублікований на офіційному сайті конгресмена Ро Ханни. Серед іншого, Ро Ханна та інші підписанти назвали в числі «нацистських колаборантів» Степана Бандеру та Романа Шухевича. Проявом антисемітизму і прославленням нацистських колаборантів в Україні, на думку конгресменів, є «проупівська кампанія 2017 року» Українського інституту національної пам’яті, перейменування вулиць на честь Бандери та Шухевича.

Чи нема у вашингтонському документі про начебто  «розгул» антисемітизму в Україні  ознак московського почерку? Цілком вірогідно, що такий вплив не варто відкидати.  Як і те, що, очевидно, Будапешт у політиці щодо Києва  (принаймні впродовж останнього часу) співає  якщо не під диригентську паличку з Москви, то принаймні у відповідності з її настановами.   За версією екс-міністра закордонних справ України Володимира Огризка (в коментарі «Слову і Ділу»), вже третє блокування Угорщиною засідання  комісії НАТО-Україна  – показовий акт, яким «у першу чергу угорці дискредитують себе в очах своїх колег. Така поведінка підтверджує, що щось не так саме з ними». Від такої констатації, звісно, нам не легше. Тим паче, коли «просунута»   техногенно постсоціалістична  Центрально-Східна Європа  у політичному сенсі рухається до Середньовіччя (з все відчутнішими шовіністичними настроями, майже не прихованими територіальними претензіями).

У європейському політичному сюжеті реанімація імперських настроїв сусідів України – тільки заспів. Судячи з усе частіших антиукраїнських дій Будапешта та  Варшави (та й не забуваймо про Бухарест), кульмінація  – не за такими й далекими горами. За умови, коли цей процес  підігріє Москва, а український політикум поведеться на цю цинічну гру щодо хаотизації ситуації та фактичного заохочення імперськи налаштованих сусідів до розчленування та ліквідації нашої   держави.

Але  те, чи стане травень-2018  (у контексті  напрацьовуваних у Кремлі  алгоритмів протистоянь в Одесі, провокацій на церковному ґрунті у  Києві та на Заході держави,  активізації  воєнних дій на Донбасі), залежатиме від здатності нашого суспільства, української політичної нації  не наступати на «історичні граблі». На цьому, інформуючи про світову геополітичну динаміку, акцентували увагу й  ЗМІ: «У пошуках геополітичного місця для України можуть бути несподівані знахідки, – журналіст» (ZIK), «Розмова про українську помісну церкву – це суперечка про те, що робить країну – країною, а громадян – громадянами» («Гордон»),  «З-під церковного зашморгу Москви» («НВ»), «Країни G7 можуть розширити санкції проти Росії» («Укрінформ»),  «Туреччина обиратиме нову владу: навіщо це Ердогану та що це змінить для України» («ЄП»),  «Українцям пояснили, чому впливовіший за Януковича Серж Саргсян не витримав і кількох днів революції» («PolitekA»), «Про розвал Росії мова не йде: розкрита стратегія Заходу щодо стримування Путіна» («Апостроф»), «Кінець 70-річної війни: про що домовилися лідери двох Корей» («ЄП»),  «Країни G7 заявили, що дії Росії в Україні та Сирії є неприйнятними» («Тиждень»), «Конфлікт інтересів та «кумівство»: НАЗК спіймало на порушенні закону високопосадовців Держкіно та Держрезерву» (УНІАН),  «Росія застосовує на Донбасі лазерну зброю» («УП»)…

Тим часом, ймовірно вже у травні  буде оприлюднено ухвалу щодо Томосу Вселенського Патріарха   для Православної Церкви в Україні. За повідомленням ряду сайтів, Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату отримав від церковних і цивільних властей України звернення про надання автокефалії Української Православної Церкви і  вже «ухвалив відповідні рішення».

Однак, як наголошує в «Лівому  березі» архімандрит Кирило Говорун , який  був першим заступником  голови Навчального Комітету Російської Православної Церкви, «автокефалія і зараз залишається частиною неоімперських проектів. Неорадянська неоімперія використовує цей чинник (усіляко блокуючи українську автокефалію) для свого збереження і розвитку. Між тим Україна через автокефалію намагається вийти з обрію імперії. По суті,  йдеться про дуже довгий конфлікт двох парадигм автокефалії – середньовічної і модернової. Більшість Православних Церков розв’язали цей конфлікт на свою користь ще сто років тому. В Україні він продовжується навіть у після-модернову добу».

При цьому варто  вкотре  уточнити, що після відновлення Україною державності, вплив московського церковного фактора на ситуацію в країні, попри  і зміцнення позицій УПЦ КП, суттєво посилився. У тому числі – за сприяння влади (у періоди президентства Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Януковича).  За даними соцопитування Центру Разумкова, загалом православні становлять приблизно 66% населення. Правда,  якщо за кількістю парафій  різко домінує УПЦ (МП),  то її вірними вважають себе 12,8%  учасників опитування,  натомість  28,7% українців –  віряни   УПЦ КП.  При цьому щороку частка віруючих Київського Патріархату збільшується (з 15,1% у 2010 році до нинішніх показників), а частка послідовників Московського патріархату зменшується (з 23,6% до нинішніх за той самий період).

Можна не сумніватися, що Церкву, яка на п’ятому році війни Росії проти України не визнає цього факту, а її Предстоятель відмовлявся встати на знак вшанування загиблих,  Москва буде  намагатися і надалі максимально ефективно використовувати. Звісно, не для зміцнення української державності.  При цьому аж ніяк не можна вважати більшість  її (маю на увазі не всю РПЦ, а УПЦ) священнослужителів рабами «русского мира». І це – оптимістичний фактор.

Тож  попереду – суворі випробування вибухонебезпечним травнем, які  мусимо всі разом скласти хоча б на «задовільно». Будьмо!

Віктор Вербич