Сергій Рахманін вважає,що «за чверть століття ми так і не навчилися боротися з розчаруваннями з допомогою очевидного – не творити кумирів. Віддавати належне зробленому,не ідеалізуючи того,хто робить,для нас виявилося непосильним завданням».
 
Відтак він цитує братів Стругацьких,які майже півстоліття тому написали:
 
«Через тисячоліття своєї історії,воюючи,голодуючи,впадаючи в рабство і повстаючи,жеручи і злягаючись,несе людство,саме того не підозрюючи,цей храм на каламутному гребені своєї хвилі… Він росте сам собою,безпомилково вбираючи в себе все найкраще,що породжує людська історія… Ти,можливо,думаєш,що самі безпосередні будівники цього храму – не свині? Господи,та ще які свині інколи! Злодій і негідник Бенвенуто Челліні,безпробудний п’яниця Хемінгуей,педераст Чайковський,шизофренік і чорносотенець Достоєвський,домушник і вішальник Франсуа Війон. Але вони,як коралові поліпи,не відають,що творять… Усе найкраще,що придумало людство за сто тисяч років,усе головне,що воно зрозуміло й до чого додумалося,іде на цей храм».
 
Відтак Рахманін зосереджує увагу на політиках. Він нагадує,що «ксенофоба й авантюриста Черчілля цілком справедливо багато хто називає «останнім великим британцем». І так само справедливо,м’яко кажучи,негнучкого,відверто кажучи,цинічного і трохи схильного до диктаторства де Голля багато хто називає «останнім великим французом». Ключове слово — «великий»,яке відтіняє сенс досягнень».
 
На думку Сергія Рахманіна,«у новітній історії України поки що не було воістину великих. І не буде. Доки ми не навчимося цінувати справжні вчинки,не применшуючи цінностей перемог та успіхів помилками й дурницями».