—Востаннє зустрічалися з вами,пане Валентине,рік тому,коли йшла запекла передвиборна боротьба за місцеві депутатські мандати. Тоді питала у вас: «Що будете робити,якщо раптом? Повернетеся у медицину чи куди?». Сталося так,що не стали депутатом і тепер поза радою. Кажуть,Вітер навіть без роботи. Це правда?
 
—І так,і ні. Щоб геть безробітний,сказати не можу. Працюю викладачем хірургії у Луцькому базовому медичному коледжі. Про повернення до медичної практики поки що не думав. Більше часу сьогодні приділяю партійній роботі. Займаюся розбудовою партійної структури,працюємо над тим,щоб партійна організація стала справді монолітною.
 
—Які у вас стосунки із нинішнім керівництвом обласної ради,чи спілкуєтеся з головою Ігорем Палицею?
 
—На сьогоднішній день практично не спілкуємося. Знаю Ігоря Петровича тривалий час. Познайомилися,коли він був депутатом парламенту від міста Луцька. Пересікалися на інавгурації Президента Петра Порошенка. Тоді Ігор Петрович був головою Одеської ОДА,а я ще головою Волиньради. Зустрічалися,коли передавав йому робочий кабінет у облраді. Було ще дві зустрічі,не більше.
 
—І не було ніяких пропозицій? Не задіювали вас навіть в якості консультанта з якихось питань?
 
—Не було ніяких пропозицій. І в якості консультанта,звичайно,на задіювали. Цікаво було б поспілкуватися з нинішнім головою,поділитися своїм баченням певних питань. При потребі завжди готовий допомогти.
 
—Дивно трохи,бо зазвичай більшість голів після відставки влаштовувалися на якійсь тихій «хлібній» посаді і з владної обойми не випадали…
 
—Працюючи на посаді голови обласної ради,я не шукав і не готував собі теплих хлібних місць. Тому сьогодні на такій посаді й не перебуваю. Вважаю,що життя рухається по спіралі. І всі мої посади,великі чи малі,ще попереду.
 
—Хоча в країнах сталої демократії вважається абсолютно нормальним явищем,коли людина,відпрацювавши свій термін на виборній посаді,повертається до життя,яким жила до того. От президент США Барак Обама спокійно добуває свій другий президентський термін і буде знову жити життям звичайного американця. Так що ви не один!
 
—Дуже приємно ,що ви порівняли мене з Обамою. Дарма,що Обама за свої два терміни заробив,напевне,кілька мільйонів доларів і може тепер спокійно читати лекції в університеті або взагалі нічого не робити. Це звичайне життя звичайного американця. Даруйте за іронію.
  
—Не шкодуєте,що набули досвід управлінської роботи?
 
—Було б нерозумно шкодувати за тим,що вже зроблено. Шкодувати можна за тим,чого не зробив. У той період вчинив так,як вимагали обставини. Можливо тепер вчинив би інакше. Соромитися не маю чого,бо нічого протиправного чи чогось такого,за що мучить совість,не зробив. Вважаю,що ми відпрацювали з командою,де була наша більшість,чесно й на сто відсотків на користь громаді. Ну не зміг собі забезпечити місце роботи достойне по закінченню каденції. Але це ще одне свідчення того,що ми працювали чесно.
 
—Тепер ви спостерігаєте за діяльністю Волиньради як пересічний волинянин. Загальне враження про її роботу? Кому складніше: вашій команді було чи наступникам?
 
—Не знаю,наскільки їм важко чи легко. Я не депутат і не знаю зсередини,що і як там відбувається. Нам було важко,це правда. Бо була революційна ситуація,Майдан,почали люди гинути. І почалася війна у розграбованій країні,де не було армії й суспільство не було готове до цієї війни. Тоді Волинська рада першою в Україні прийняла рішення і коштами обласного бюджету ми почали забезпечувати наших військових бронежилетами,касками,тепловізорами. Ми повністю переформатували діяльність ради в 2014 для допомоги армії. Це було головним завданням. Депутати з ним впоралися,ми рухалися в правильному напрямку. Зараз зовсім інша ситуація і обласна рада працює за іншими правилами. У неї інший регламент,по-іншому проводиться підготовка до сесій і депутати працюють в іншому темпі роботи,якщо так можна сказати. Знаю про ті чи інші проблеми у різних фракціях. Можу відповідально говорити тільки про роботу нашої фракції в обласній раді.
 
—Розкажіть про ті перипетії,що відбуваються у фракції «Батьківщини» останнім часом. Геть незрозумілі для сторонньої людини речі: група депутатів виключає із фракції своїх колег-однопартійців,причому тих,які були головними її китами…
 
—Перипетій у фракції «Батьківщини» вже немає. Є розпорядження лідера нашої партії Юлії Тимошенко про розпуск попередньої фракції і створення нової фракції «Батьківщини» в обласній раді. Правонаступниками попередньої є три депутати: Сергій Слабенко,Людмила Кирда і Валентина Касарда. Депутати,які вважають,що для них не існує авторитету партії,були виключені з її лав,а також з усіх керівних статутних партійних органів і з самої фракції «Батьківщини» у Волинській обласній раді. Таке рішення ухвалила політрада партії і на найближчій сесії воно буде озвучено.
 
—Ви як заступник голови обласної партійної організації,і взагалі обласне парткерівництво,могли передбачити подібний розвиток подій,коли формувалися у 2014 році виборчі списки? Адже там були люди,яких вже тоді можна було запідозрити у меркантильності їхнього політичного вибору…
 
—Не міг передбачити,що ситуація складеться саме так. Я не мав стосунку до складання тих списків,не мав відношення до людей,яких запрошували,а в нас дуже багато безпартійних людей,це активісти,громадські діячі. У цьому є свої плюси і свої мінуси. Плюси в тому,що вони відомі люди,яких підтримує певна частина громади,що за них проголосувала. Негатив у тому,що дехто з них не розуміє,що таке партійна дисципліна,що не можна виставляти кругом лише своє «я». Це два таких суперечливих моменти,які розлагоджують роботу фракції і навіть партії. Бо партія — це структурний орган,що має чітку вертикаль зверху донизу Тому стільки років вона й існує. Це не структура,в яку заганяють когось насильно. Вступає людина добровільно,але при цьому зобов’язується дотримуватися партійної дисципліни й статутних вимог. І ти або граєш за правилами,дотримуєшся статуту,або ні.
 
—На жаль в українському політикумі так склалося,що більшість партій перетворилися в такі собі клуби за інтересами,не маю на увазі конкретно «Батьківщину»,а всі партії…
 
—Якщо інтерес один — заробляти гроші,то так. І коли людина бачить,що її інтерес не підтримується і вона не може використати партію в своїх цілях,звичайно,покидає цю партію і шукає іншу. Так і породжується політичне флюгерство. Не вийде в цій партії — піде в іншу,не вдасться там — перейде в третю і т. д.
 
—Прокоментуйте скандальну ситуацію довкола міського голови Ковеля і вашого партійного лідера Олега Кіндера,якого звинувачують ледь не в святотатстві за те,що на місці масового розстрілу євреїв міська влада санкціонувала розташування пересувних звіринця і цирку.
 
—Це коментував сам Олег Кіндер вже у багатьох ЗМІ. Звичайно,проблему загострюють свідомо і використовують з певною метою. Ніхто насправді не знає,де саме розстрілювали людей,не проводилися розкопки,немає історичної довідки. Десь у цьому районі,а де саме — невідомо,бо там дуже велика площа. Та коли звернулися до міського голови,він відразу відреагував,заборонивши у цьому місці проводити будь-які розважальні заходи. Він зв’язався з єврейською общиною і вже вирішили питання з відведенням місця для встановлення пам’ятника. Зараз працює з єврейською общиною з Києва,яка представила свій проект майбутнього пам’ятника на місці розстрілу євреїв. А перекручують факти свідомо.
 
—Дивує інше: якщо люди,які це питання порушили,знали про те місце давно,то чому не критикували владу раніше й не били на сполох? Ніби чекали вдалого моменту,щоб використати його у своїх цілях…
 
—За дві каденції,що Олег Кіндер є Ковельським міським головою (він,до речі,єдиний ковельський мер,якому ковельчани довірили управління своїм містом двічі),до нього ніхто офіційно не звертався і не порушував це питання. Ні історики,ні краєзнавці,ні община єврейська.
 
—Створюється враження,що нездорова конкуренція між партіями в області призводить до того,що політичні опоненти тільки й чекають,аби хтось спіткнувся,щоб сталося щось екстраординарне в регіоні,аби погріти руки й потішитися. Насправді ж мова йде про життя громади й ці дрібні політичні дивіденди перекривають якісь загальногромадські,загальнолюдські речі…
 
—Дуже шкода,що таке відбувається в середовищі наших політиків. І це не тільки на Волині,а й в Україні. Деякі партії,особливо нові,які хочуть зробити собі обличчя й показати свою значимість,думають першою чергою про те,що говоритимуть про них,а не думають про інтереси громади. Про порядність і чесність в політиці говорити,на жаль,не доводиться.
 
—Чимало експертів почали говорити про те,що в області є всі ознаки зачистки регіону під певну політичну силу. І ситуація з Кіндером —лише один зі штрихів. Ви так не думаєте?
 
—Звичайно,певна політична сила набирає розмаху в області,їй не потрібні сильні конкуренти. Голова обласного осередку «Батьківщини» і Ковельський міський голова в одній особі — одна з ключових посад в області. І дійсно ця людина може бути для декого незручною,бо в нього є своя думка,є відповідальність перед людьми,комусь може це не подобатися. Думаю,це й пояснює всі останні події довкола нього.
 
—«Батьківщину» опоненти часто звинувачують у популізмі. Теж питання тарифів,до прикладу,мусується постійно нібито для того,щоб пограти на почуттях виборців задля іміджу партії. Можете прокоментувати такі випади на адресу «Батьківщини»?
 
—Ну чому пограти? Ми голосуємо за це,вносимо проекти відповідних рішень і хочемо реально зменшити тарифи,бо члени «Батьківщини» — такі ж самі громадяни,які теж сплачують непідйомну комуналку,як і всі українці. І після того,як заплатять за електрику,газ,тепло,у них не залишиться грошей на їжу та одяг,на навчання дітей,на медичне обслуговування. Це велика проблема для нашої країни. І її потрібно вирішувати не лише одними субсидіями,перекладаючи гроші з однієї кишені в іншу. Це не популізм,а наше з вами життя. А спаскудити можна будь-кого і будь-що,списавши на популізм. Так ініціюйте самі розгляд цього питання. Хай проголосує опозиційний блок чи провладна партія. Зробимо краще для народу,а тоді розберемося,чи це популізм був,чи один із шляхів,що дав нашій нації можливість якось вижити. У політиці все можна назвати популізмом. Питання тарифів стосується виживання більшості українців. Я теж думаю,як обігріти свій невеликий будинок і як той газ економити,щоб не замерзнути. Якби зменшили тарифи на електроенергію,всі перейшли б на неї,як в Європі. Але тоді хтось не зароблятиме шалені прибутки. У нас є атомні електростанції ,а використовуємо незначний відсоток виробленої ними енергії,решта продається за кордон. Як і газ українського видобутку,який коштує в сім разів дешевше навіть з усіма прибутками й податками,і його достатньо,щоб забезпечити потреби населення.
 
—А представники уряду й провладних партій стверджують інше: державні компанії видобувають українського газу насправді дуже мало,а левову частку його добувають приватні компанії,які й продають його за комерційною ціною.
 
—Але держава може поставити їм певні умови. Це ж надра. Зробити 50 відсотків рентабельності,а не 5 тисяч,держава може це відрегулювати. Тільки ніхто в цьому не зацікавлений.
 
—Бо державу представляють певні особи,які захищають інтереси певних людей…
 
—Держава — то ми. А керівництво держави справді працює на інтереси певних осіб.
 
—Тому питання усунення від влади великого бізнесу залишається для України одним з найактуальніших. Ви бачите світло в кінці цього тунелю?
 
—На жаль,поки що не бачу. Фракція «Батьківщини» у Верховній Раді підготувала проект закону про вибори до ВР,який дуже не влаштовує олігархів. Тому він уже тривалий час блокується. В основному всі політсили підлаштовуються під олігархів. Сьогодні простій людині навіть в обласну раду потрапити стає все складніше й складніше. Бо все більше й більше хочуть потрапити туди бізнесмени. А в них свої методи агітації. Все зводиться до банального підкупу виборців. Стати депутатом практично неможливо,бо голоси скупляються і йдуть туди всі бізнесмени. А ще добре пам’ятаємо часи,коли в обласній раді більшість становили вчителі,лікарі,селяни. Про Верховну взагалі мовчу. Ну як простій людині туди потрапити? Вийти на округ з кимось із олігархів? Смішно. За двадцять років ми скотилися до олігархічної моделі управління державою. Сумно.
 
—Рік тому ми говорили з вами про гаряче для Волині бурштинове питання й сподівалися,що за цей час воно таки вирішиться. Але віз і нині там. Закон лежить у парламенті,його критикують,що зроблений він під когось. Обласна рада прийняла рішення про створення комунального підприємства і його діяльність теж супроводжується скандалами й розбірками. Що далі?
 
—Вихід один — все робити у межах правового поля. Закон про видобуток і реалізацію бурштину має бути. Те,що створили підприємство,добре,якщо воно буде працювати на громаду. Але воно теж має діяти у межах закону. Якщо буде прийнято закон,думаю,воно впишеться у нього й працюватиме на область. Не треба намагатися бігти попереду потяга. Треба дочекатися,на яких правах і на яких умовах це підприємство може працювати. Обласна рада не наділена такими повноваженнями,щоб видавати ліцензії на видобуток чи проводити геологорозвідку. Це ліцензійна діяльність,яка є прерогативою Києва.
 
—Дуже непроста ситуація вимальовується на наступний рік для української медицини. Хоча ніби мають підвищувати зарплати для вчителів і медиків,але бюджетні прогнозні показники на потреби медичної галузі не втішають. Говорили-говорили про страхову медицину,але знову замовкли. Ви як лікар бачите ознаки хоч якоїсь концепції реформування нашої медицини?
 
—Концепції як такої немає і весь час змінюються та зміщуються пріоритети. То вони хочуть переділяти округи,то скорочують кількість ліжко-місць. Головне в іншому — медицина недофінансована і держава не може забезпечити громадянам того,що гарантує Конституція. І ті зарплати лікарів мізерні просто смішні,соромно про них говорити.
 
—Кажуть,що самі лікарі не хочуть ніякої реформи,бо вони мають достатні прибутки,працюючи в державних лікарнях на всьому готовому,і все зароблене кладуть собі до кишені,не сплачуючи податки…
 
—Із загальної кількості лікарів таких є 2-3 відсотки. Решта лікарів,повірте,працює за ті смішні зарплати. Хтось справді їздить на джипах,а є такі,які не можуть дозволити купити собі дорогі цигарки. Хіба можна порівняти статус і можливості лікарів обласної та дільничної сільської лікарень? Тому більшість хоче реформування. Про страхову медицину говорять багато років,але ніхто не відважується зробити перші кроки. З яких причин — незрозуміло. Зараз відміняють 33 наказ МОЗ і як буде бюджет формуватися — уяви ніхто не має.
 
—А що це за наказ?
 
—Він прив’язував бюджет лікувальних установ до ліжко-днів,тобто до кількості ліжок прив’язували певну кількість лікарів та фінансування. Тепер хочуть все прив’язати до надання послуги. Чув думку багатьох головних лікарів волинських і в Києві,з багатьма розмовляв на цю тему. Всі в тривожному очікуванні: що буде далі? Якісь кроки робляться непослідовні. От хочемо зробити,як в США. Та в Америці зовсім інший стан економіки,інший фінансовий стан людей,там є і приватна,і безкоштовна медицина,і страхова. Наші реформатори хочуть змінити все одним махом і в один день. А що буде наступного дня — вони вже не знають. Майбутнє за страховою медициною,але вона також не панацея. Залишиться державна медицина для малозабезпечених,буде й платна для більш забезпечених.
 
—Прем’єр-міністр обіцяє в наступному році навіть безкоштовні ліки для українців. Перелік уже складають…
 
— Давайте поговоримо про це пізніше,коли вони будуть. Можу допустити,що буде показовий список безкоштовних ліків в одній лікарні. А що робити всім українцям,які не потраплять у ту лікарню? До речі,медицина — єдина галузь,де залишилося ще обов’язкове відпрацювання молодим спеціалістом впродовж трьох років. Тобто якщо ти навчався за державний кошт — маєш три роки відпрацювати,куди пошлють. І без права вибору спеціалізації. Тільки платники мають право вибирати фах,всі решта — сімейні лікарі,90 відсотків. Ким ти хочеш бути — кардіологом,хірургом — нікого не цікавить. Маєш іти туди,куди посилає держава. Після трьох років можеш подумати про подальшу спеціалізацію. Медицина наша біднішає на професійні кадри. За кордон виїжджають кращі спеціалісти. Як,зрештою,і в інших галузях.
 
— А ваші діти вже кажуть,ким хочуть бути?
 
—І Марко,і Ульяна хочуть бути лікарями. Не буду «палити» якими,але чітко зорієнтовані поки що на медицину. Хоча син лише в другому класі,а донька семикласниця.
 
—Дай Боже. Матимемо медичну династію Вітрів. Коли ми розмовляли рік тому,ви казали,що хотіли б більше часу приділяти спілкуванню з дітьми,кудись з ними поїхати на відпочинок. Тепер часу вільного побільшало?
 
—Звичайно. Діти щасливі,що тато не пропадає на роботі,як колись. Маю навіть час водити сина у басейн. Про таку розкіш раніше міг тільки мріяти. Так що в усьому є свої плюси!
 
Розмовляла Ніна РОМАНЮК