Тоді,5 років тому,Музей історії Луцького Хрестовоздвиженського православного братства зорганізували сучасний правонаступник історичного братства – Волинське крайове братство святого апостола Андрія Первозванного і Волинський краєзнавчий музей. Автором ідеї і фундатором музею став відомий український журналіст і громадський діяч,голова Волинського крайового братства святого апостола Андрія Первозванного Андрій Бондарчук.
 

 
Згодом він передав заснований на його ентузіазмі музей державі,і він став підрозділом Волинського краєзнавчого музею.
 
Фотохудожня експозиція базується на найновіших розробках провідних українських істориків,історичних ілюстраціях та рідкісному архівному матеріалі. Складається з 12 тематичних розділів,в яких прослідковано еволюцію та причини виникнення братств на теренах Київської митрополії,переддень та зародження братства в Луцьку,його соціальний склад та організаційну структуру,реконструкцію тогочасних релігійних та соціальних конфліктів. Окремо в експозиції показано розвиток найголовніших луцьких братських інституцій: церкви,шпиталю,монастиря,школи та друкарні. Ексклюзивним є картографування 30 братських об’єктів нерухомості на мапі Луцька.
 

 
«Я вважаю,що цей музей має розширюватися,можна взагалі навіть говорити також і про перспективу створення музею історії Луцька»,- сказав,у коментарі «ВП» фундатор музею і голова Волинського крайового братства святого апостола Андрія Первозванного Андрій Бондарчук.
 

 
Своєю чергою,директор Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна зауважила,що на наступний рік припадає 400-річний ювілей Луцького православного Хрестовоздвиженського братства,і цю подію варто відзначити на державному загальноукраїнському рівні.
 
 
 
Довідка «ВП»:
Луцьке Хрестовоздвиженське православне братство – згромадження православних мирян і духовенства міста Луцька початку XVII – XVIII століть. Організаційно воно почало оформлятися у 1617 році. Від початку створювалося як резиденція православної світської еліти Волинського воєводства,місцем періодичного осідку якої був Луцьк. Пріоритетним завданням першого періоду луцькі братчики обрали захист Православ’я і відродження Української Православної Церкви,права якої,як і саме її існування,поставила під загрозу Берестейська унія 1596 року. Бездержавність українців на фоні тривалого перебування в Речі Посполитій спонукала братчиків до витворення власних форм етнічного самоуправління. У швидкому часі Луцьке братство перетворилось на потужну волинську суспільно-політичну,культурно-освітню,фінансово розвинену корпорацію,що мала релігійно-національне спрямування.
 
Із переходом братських ченців у 20-х роках XVIII століття в унію з Римом світські члени організації на якийсь час згорнули свою фінансову підтримку братства. З 40-х років XVIII століття і до 1833 року при Хрестовоздвиженському василіанському монастирі існувало Луцьке уніатське братство.
 
В останній третині XIX та у міжвоєнний час XX ст. в Луцьку відновлюють спроби відродити православне історичне братство при Хрестовоздвиженській церкві,врятованій від повної руйнації після пожежі 1803 року.
 
Через горнило братства в Луцьку в різний час пройшли видатні постаті української історії: чернець з Афону Ісакій Борискович,архімандрит козацького Терехтемирівського монастиря Іоан Курцевич,законодатель театральної драматургії Іван-Іоаникій Волкович,козацький писар і гетьман Іван Виговський,луцько-острозькі єпископи Афанасій Пузина і Гедеон Святополк-Четвертинський,київський митрополит Дионісій Балабан,волинський парламентар Лаврентій Древинський,київська фундаторка Галшка Гулевичівна,поет-сатирик Данило Братковський,іконописець Іов Кондзелевич,юрист Петро Косач,історики Орест Левицький та Іван Власовський та багато інших. Почесним членом Луцького братства вважав себе,до слова,Київський митрополит Петро Могила.