Історик Сергій Лис доводить, що святий Валентин таки має відношення не те, що до України, а конкретно до Волині, – про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

Виявляється, що в місті Берестечко Горохівського району в XVII столітті був побудований Свято-Троїцький костел. Біля костелу була збудована каплиця, в якій знаходилась частина нетлінних мощів єпископа Валентина. Свого часу до цих святих мощів ходили приклонятись не лише католики, а й православні волиняни.

“Про мощі святого Валентина в місті Берестечко згадує в оповіданні «У святого Валенти» Ісаак Бабель. Це оповідання засноване на записах щоденника, який автор вів перебуваючи на службі в Червоній Армії, коли та у 1920 році здійснила інтервенцію до Західної України. У ньому Ісаак Бабель описує розкрадання більшовиками католицького костелу в Берестечку та зневажливе ставлення до нетлінних решток єпископа. Однак, у 1920-х – 1930-х роках мощі святого Валентина все ще перебували у костелі. Зникли вони вже після 1944 року, коли Берестечко знову зайняла Червона Армія. Доля мощів невідома. Скоріше за все, за зникнення реліквії відповідає радянська влада, яка берестечківський костел закрила”, – пише Сергій Лис.

Досі частина мощів святого Валентина (кістки і фрагмент черепа) знаходяться у галицькому Самборі в храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Ця частина мощів святого була 1759 року з Риму передана Папою Климентом ХІІІ. У Римі в архівах Папського інституту є запис про те, що священномученик Валентин є покровителем Перемишльсько-Самбірської Єпархії. Опосередковано це доводить автентичність святих мощів у Самборі.

“От що цікаво: 14 лютого таки має певне відношення до закоханих і в українському народному календарю. На цей день (за новим стилем) припадає православне пошанування пам’яті святого мученика Трифона Апамейского. Але в народі це свято називалося днем Трифона-перезимника, або Зорепадом. Так от, вважалося, що святий є заступником від злих чар. А ще цього дня дівчата і хлопці молилися, аби святий дарував їм щастя у взаємній любові. Ну і якщо бачили падаючу зірку, то можна було загадати собі щасливе кохання. Вважався святий і тим, хто дарує щастя не лише закоханим, але й подружжю. Мене, правда, завжди зачудовувало, що Трифона також вважали цілителем, який може позбавити людину від хропіння. Мабуть, для міцних стосунків це, іноді, теж важливо”, – йдеться у дописі.

Щодо ставлення священнослужителів різних конфесій до дня святого Валентина, то Сергій Лис зазначає, що особисто йому сподобалася позиція пастора Української Християнської Євангельської Церкви Олександра Анфіногенова. Зокрема, пастор висловився так: «Сучасний світ, в якому ми живемо, переповнений подіями. Щодня ми чуємо або читаємо про щось, що повинне привернути нашу увагу, змусити хвилюватися, переживати, трепетати або турбуватися. Але у цьому «безумному, безумному, безумному світі» люди відчувають нестачу родинних і особистих подій. Ми погрузли в побуті, роботі, служінні, проблемах. Є заведений порядок, є звичні приємні і не дуже обов’язки (…) День святого Валентина – це закріплена в календарі можливість зробити все не так, це ухвалений суспільством шанс справжній події увірватися в чийсь уповільнений побут, це виклик нашій емоційній байдужості».