Споруда монастиря бригідок – вкотре у центрі уваги громадськості. Минулоріч на території колишньої в’язниці здійснили ексгумацію частини в’язнів, страчених енкаведистами, а вже нині згодом стало відомо про наміри Волинської єпархії УПЦ КП зробити з будівлі костел й розпочали будівельні роботи. Такі дії обурили громадськість. Тож, аби обговорити долю пам’ятки національного значення «Монастир бригідок», у Луцьку організували круглий стіл.

На захід, який ініціював депутат міської ради Павло Данильчук, запрошували представників Волинської єпархії УПЦ КП, директора державного історико-культурного заповідника у місті Луцьку, начальника управління культури Волинської облдержадміністрації, керівника структурних підрозділів Луцькради – управління архітектури та містобудування, відділ державного архітектурно-будівельного контролю, депутатів Луцькради та громадськість. Прийшли, щоправда, не всі. А думки тих, хто був, – розділилися.

Зокрема, громадськість вважає, що роботи, які здійснюють на місці колишньої катівні НКВС, не зовсім законні. І називають такі дії єпархії знищенням історичної пам’ятки. На переконання Павла Данильчука, будівлю було б доречно реставрувати хіба під музей-меморіал жертву окупаційних режимів. «Іншого приміщення просто не дано. Такий подібний об’єкт використовують у Львові. Там цілі потоки туристів, історики проводять лекції», – вивловився Данильчук.

Начальник управління архітектури та містобудування Леонід Герасимюк запевнив, що мають бути спеціалізовані служби, лише під контролем яких можуть проводити у цьому місці проектні чи реставраційні роботи.

Натомість начальник відділу охорони культурної спадщини управління культури Петро Троневич зауважив, що держава узагалі ліквідувала управління реставрації пам’яток при Міністерстві культури. «Держава повністю відмовилася від фінансування реставраційних робіт. Я бачив реставраційне завдання, воно погоджене Міністерством культури як приміщення хостелу. Ведення нагляду за тим, чи правильно виконується те, що погодило Міністерство культури, покладається на автора проекту, розробника документації», – додав він. Утім, за його словами, ідея щодо використання приміщення як музею – дуже цікава. «Думаю, керівництво єпархії підтримає її», – припустив Троневич.

Мистецтвознавець Олена Романюк висловилася щодо робіт дуже категорично. «Це не реставрація. Це ремонт і руйнація архітектури. Варто обговорити і таки визначитися, що там має бути. Луцьк втрачає свою привабливість. Наше місто «хворе» через те, що ми встрачаємо історичні пам’ятки. Замість того, щоб вирішувати питання глобально, ми робимо «марафетик», – сказала вона. Представник Інституту національної памяті у луцьку Леся Бондарук зауважила, що митрополит Михаїл розпоряджається приміщенням як господар, хоча власник приміщення – держава.

«До мене зверталися люди з Рівненщини. Двоє жінок приїхали до Луцької тюрми, щоб помолитися на місці їхніх вбитих родичів. Але їх не пустили. Мовляв, нема чого жінкам ходити, тут чоловічий монастир», – навела один з прикладів Леся Бондарук.

Щоправда, інженер з технагляду за спорудами Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату Надія Мироненко запевнила, що єпархія має дозвіл на виконання будівельних робіт. «Що ви вбачаєте поганого у тому, що буде декілька кімнат хостелу? А що поганого у тому, що там облаштований гарний туалет? Давайте поставимо туалет, який був за совдепії? Приїдуть якісь путівники, їм треба десь переночувати. Безкоштовно. Не бути заполітизованими щодо цього! Де ви всі були, коли не було жодного вікна на другому і третьому поверсі, де ви всі були, коли не було покрівлі?», – обурилася вона.

Її підтримала і юрист-консульт єпархії Юлія Спіріна, яка наголосила, що всі роботи на Кафедральній,16 відбуваються у строгій відповідності до закону.

Зрештою, стишивши емоції, учасники круглого столу вирішили, що необхідно докласти зусиль, аби створити ініціативу щодо створення музею жертв окупаційних режимів.