Відлуння тижня (11.12 – 18.11)

Якщо проблем і так по вінця, ми все одно вміємо створювати «на додачу» й нові. Ця аксіома стосується не тільки більшості з нас, тих, хто перебуває у статусі пересічних громадян, але й вершителів доль. Тих, кому дано можливість вибратися  на владний   олімп  та   судилося нести нелегкий хрест відповідальності  за  Україну. Іноді (все частіше) у цьому контексті згадується максима покійного Михайла Чечетова, яку він час від часу зрікав,будучи нардепом і  гіперзапобігливо виконуючи доручання «згори»: «Развели, как котят». Тільки тепер все частіше у ролі цієї  верстви «розведених» опиняються ті, хто зазвичай звик «розводити».

Вдаюсь  до цього   пасажу у контексті вже остогидлої ситуації  довкола (з) Саакашвілі. При цьому, не акцентуючи увагу на деталізації, запитую всіх (і себе самого), хто від цього виграв. Відповідь однозначна. Як для  «протиборців» там, угорі, так і для тих, хто тут, на дні. Зрештою, пригадаємо дві кардинально протилежні констатації.  «Жодної загрози суверенітету, територіальній цілісності або незалежності держави з боку Саакашвілі я не бачу і не побачу» (14 січня 2016 року) і  «Ситуація з Саакашвілі не варта міжнародної уваги. Бо є конкретні злочини, які були скоєні, і ми маємо забезпечити прозорість слідства, абсолютну відкритість і неупередженість слідчих органів та прозорий, ефективний, неупереджений суд»  (8 грудня 2017 року). Відомо, хто їх сказав. Як і відомо те, хто виграв від  запрограмованого конфлікту. При цьому у підсумку  виявляється, що програла Україна загалом.  А начебто написане Міхеїлом  Саакашвілі у листі на Банкову після звільнення з-під варти («Я робив те, що роблять переможці»), м’яко  кажучи, не відповідає дійсності. Програли всі.

Тому  й 14 грудня під час завершальної прес-конференції господар Кремля міг задоволено «відвести душу». Вкотре брешучи, що РФ не причетна до війни проти України та хвалячи Медведчука, Путін зрікав:  «Я вважаю, те, що робить Саакашвілі, – це плювок в обличчя грузинського та українського народів. Як ви це терпите досі? Він же людина, яка була президентом незалежної Грузинської держави. Тепер там гасає по площах і кричить на весь світ: «Я українець!»… Так шкода на це дивитися, у мене серце кров’ю обливається».

Україна впродовж усієї своєї історії жорстоко розплачувалася (ціною втрати державності) за інспіровані (зовні чи зсередини) міжусобиці.  Це ідеально засвоїли не тільки в Москві чи Санкт-Петербурзі, але й  у Варшаві. Минулотижневий  візит чинного  польського  президента нагадав про те, що незасвоєні уроки історії можуть стати,  не більше – не менше,  а могильником державного прийдешнього як України, так і Польщі. Як наголошує у цьому  контексті   Юрій Панченко,  редактор «Європейської правди»,  «символічно, що сам візит Анджея Дуди був пов’язаний із могилами», що у Харкові  «президенти спільно стали на коліна перед могилами загиблих поляків». А відтак,  роздумуючи, «чи стануть харківські домовленості стимулом для них полишити історичні суперечки, сконцентрувавшись на чинних викликах обом країнам», він, констатуючи, що «ціною за цей позитив стали чергові поступки України в історичному діалозі з Польщею»,  риторує:  «Чергові поступки України лише підштовхнуть їх до нових історичних звинувачень?»

«…щоб історія не  впливала на те, що відбувається сьогодні»

«Ми дійшли спільної думки, що історія не повинна впливати на стратегічний характер українсько-польських відносин», – заявив Президент України Петро Порошенко під час спільної прес-конференції  з Президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою за підсумками переговорів. Про це повідомляє сайт Глави нашої держави.  Петро Порошенко наголосив, що потрібно пам’ятати героїв минулого і вшановувати пам’ять невинних жертв. «Але твердо потрібно рухатися вперед. Бо історію ми вже не змінимо, але маємо і можемо змінити сьогодення і створити кращі умови для майбутнього. Щоб ніхто і ніколи не зміг вселити ні в серця українців, ні в серця поляків ні ненависті, ні ворожнечі», – підкреслив Президент України.  Глава Української держави повідомив про досягнуту домовленість з Президентом Польщі підвищити рівень комісії зі співпраці у історичних питаннях до рівня Віце-прем’єр-міністрів. Передбачається, що українську сторону буде представляти Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко.  «Впевнений в тому, що ми зможемо продемонструвати достатньо швидкий і значний прогрес у цьому напрямку. Ми очікуємо, що комісія збереться найближчим часом і внаслідок ефективної розмови, ми зможемо нарешті дати «зелене світло» процесу наукового вивчення, ексгумації, збереження пам’ятників, недопущення вандалізму, а також для того, щоб прибрати будь-які чутливі моменти з нашої співпраці», – зазначив він.

Президент України ще раз наголосив, що процес поновлення наукових досліджень має активізуватися із відновленням роботи «перезавантаженої» комісії із вивчення історично пам’яті, відповідаючи на питання журналістів щодо ставлення до постаті Степана Бандери та «руху, який він створив», та висловив сподівання на якнайшвидше проведення її засідання.  «Я чекаю, що найближчим часом ця комісія розпочне роботу. І одне з завдань цієї комісії – прискорення процедури початку ексгумації і низка інших завдань, які дозволять сконцентруватися на історичних питаннях. В тому числі, передати історичні питання, включаючи постать відомого українського діяча Степана Бандери – людини, яка зробила величезний внесок у національно-визвольний рух. Але – це питання історії і України», – наголосив Петро Порошенко.

За словами Президента, існує безліч історичних героїв, які об’єднують, а не роз’єднують українців та поляків. Наприклад, маршал Юзеф Пілсудський, війська якого разом з військами Української Народної Республіки одержували гучні перемоги над російсько-більшовицькою навалою під Замостям і Варшавою у 20-х роках минулого століття. Він зауважив, що 5 грудня відзначалась дата з дня народження маршала Пілсудського та додав, що частина його життя пов’язана із Харковом, де він навчався в університеті Каразіна. «Користуючись нагодою нашої зустрічі, я хочу привітати і польських колег, і польську державу, і польський народ з цією славетною датою і нагадати відомий всім вислів польського маршала: «Немає незалежної Польщі без незалежної України, як і немає незалежної України без незалежної Польщі», – сказав Петро Порошенко.

«Впевнений, що ці мудрі слова великого польського діяча  будуть дороговказом для ефективної співпраці українського і польського народів», – наголосив Президент України. Петро Порошенко подякував Анджею Дуді за сьогоднішню щиру та плідну розмову.  Президент Польщі, у свою чергу, зауважив, що сьогоднішня розмова з Президентом України Петром Порошенком торкалася, в тому числі і непростих питань. Він висловив сподівання, що ці питання «вдасться вирішити в дусі добросусідства і доброї співпраці між країнами, та насамперед – в дусі доброї співпраці між народами». «Ми б хотіли, щоб історія не впливала на те, що відбувається сьогодні, і те, що відбуватиметься у майбутньому», – зазначив Президент Польщі.

Анджей Дуда наголосив на важливості проведення наукових досліджень для збереження історичної пам’яті. «Для цього потрібні конкретні наукові дослідження, проведені експертами, маю на увазі насамперед ексгумацію», – сказав він. За його словами, під час зустрічі було досягнуто домовленості про звернення до Віце-прем’єрів та міністрів культури Польщі і України щодо проведення комісійних узгоджень, які б стосувалися якнайшвидшого скасування заборони ексгумації.

«Це для нас дуже потрібно і я це трактую як перший крок до подолання глухого кута, який виник останнім часом. Політиків закликав, щоб вони були помірковані у своїх виступах і висловах, щоб вони не діяли емоційно, бо це складні справи – багато осіб і досі несуть ці рани», – закликав Президент Республіки Польща. Він закликав всі сторони до поміркованості: «Ми повинні старатися підходити до цього спокійно, прямувати до правди, але таким чином, щоб через цю правду намагатися будувати міст дружби між нашими народами, а не для того, щоб ятрити рани і нищити багато з тих місць, які вдалося відбудувати».

Лідери України та Польщі також засудили випадки вандалізму та руйнації історичних пам’ятників. «Я, звичайно, болію над кожною ситуацією, коли будь-яка форма увічнення або пам’ятник знищений. Не туди дорога до мирного встановлення відносин між народами», – зазначив Анджей Дуда.

В свою чергу, Петро Порошенко наголосив: «Будь-яка руйнація пам’ятників є вандалізм. Ми маємо знайти історичну правду, запустити процес ексгумації, дати «зелене світло» міжурядовій комісії». «Від історичних конфліктів між Україною та Польщею виграє одна сторона. І це не Україна, не Польща, а Росія», – переконаний Глава Української держави. «У нас є абсолютно чітке розуміння, і в Україні, і в Польщі: потрібно залишити історію історикам, а політики мають займатися майбутнім», – наголосив Петро Порошенко.

«У польсько-українських стосунках є один сильний запобіжник»

Яка перспектива розвитку  українсько-польських стосунків? З цього приводу  на сайті  «Історичної правди» розмірковує  професор Ярослав Грицак. На думку аналітика, «у стосунках між Польщею й Україною треба мати на увазі три важливих моменти. Перше: немає єдиної Польщі, як і немає єдиної України. Хто з нас хоче собі уявити сучасну польську ситуацію, хай нагадає собі нашу країну за часів Януковича: і тут, і там маємо авторитарного лідера, поділену навпіл країну і взаємну мову ненависті». Він нагадує, що «є частина польського суспільства, які підтримує ПіС та його політику, а є частина, яка ненавидить Качинського і його владу. Так само як Україна – не Росія, так само Польща – не Угорщина. Польській владі не вдається (і маю надію, не вдасться) знищити чи повністю маргіналізувати опозицію. А ця опозиція була і залишається доброзичливою до України».

По-друге, наголошує  Грицак, хоч ПіС активно ревізує політику 1989–2015 рр.,  але в принципі він не ревізує  «доктрину Ґедройця». А відтак пояснює: «Інша справа, що своєю політикою вони випустили на волю ті сили, для яких зразком є не Ґедройць і навіть не Пілсудський, а Дмовський».  І, нарешті,  «по-третє, – і у зв’язку з другим – є наївністю думати, що Польща  докорінно зміниться, як тільки до влади прийдуть нові політики. На жаль, теперішня влада випустила з пляшки джина, котрого тяжко буде загнати назад. Навіть із можливою зміною влади настрої значної частини польського суспільства залишаться ксенофобіськими, а у випадку України – антиукраїнськими. Тому українцям треба навчитися з цим жити».  При цьому, підкреслює Грицак, «у  польсько-українських стосунках є один сильний запобіжник. Ним є спільний страх перед Росією».

«Вони дійшли до мейнстріму»

Посол Польщі в Україні Ян Пєкло заявляє, що не варто говорити про найгіршу кризу або крах польсько-українських відносин (див. УНІАН). За його словами, треба визнати, що історичний діалог між країнами зараз переживає не найкращу фазу. «Все почалося з квітневого демонтажу членами польських громадських організацій нелегального пам’ятника бійцям ОУН-УПА на кладовищі в селі Грушовіци (Перемишльський повіт Підкарпатського воєводства Польщі). Це було зроблено у скандальний спосіб. І потім пішла реакція з боку України – відкликано дозвіл, раніше виданий польським історикам, на проведення пошукових робіт та ексгумації на Волині. З цього моменту проблема стала наростати як снігова куля і дійшла до політичного рівня. Якщо чесно, то і з польської, і з української сторони є маргінальні групи корисних (для Росії) ідіотів, які хочуть зіпсувати наші добросусідські відносини», – сказав Пєкло.

А відтак додав: «І, на жаль, вони дійшли до мейнстріму… Але я думаю, що зустріч президентів Польщі та України, запланована на 13 грудня в Харкові, все-таки відбудеться. І я вважаю, що нам потрібно відокремити питання економіки, культури та інше від історичного діалогу».

Як повідомляли ЗМІ в ніч на 10 грудня невідомі на кільцевій дорозі Львова, на стоянці одного з готелів, пошкодили автобус марки МАN, який здійснював екскурсійні перевезення польських туристів. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав цей інцидент провокацією. «Рішуче засуджую провокації щодо польського автобуса, який перебував на стоянці недалеко від Львова. Обійшлося без жертв! Хтось наполегливо намагається посварити нас з Польщею і зірвати візит президента Дуди», – написав він у своєму мікроблозі в Twitter. Своєю чергою,  в МЗС Польщі висловили стурбованість у зв’язку з підривом автобуса і назвали подію «черговим антипольським інцидентом».

 «Серед лідерів недовіри…»

Директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна у виданні «Українська правда» констатує: «Українці абсолютно незадоволені владою. Це видно по рейтингах політичних сил, які при владі, і виборчих рейтингах президента. Ці рейтинги становлять приблизно 10–11%. Нещодавно ми попросили людей назвати, які реформи є успішними. Максимум набрала пенсійна реформа – 9%. Водночас 77% опитаних не назвали жодної успішної реформи… Понад 40% уважає, що взагалі нічого не зроблено, і ще плюс 30% уважають, що зроблено приблизно 10% від того, що потрібно».

За її словами, суспільство перебуває у стані  «розчарування й апатії», а виходити протестувати готові 20%. «Це один із найнижчих показників за весь час наших соціологічних вимірювань, які почалися у 2000 році. Хоча 20% – немало, але це нижче, ніж бувало», – зазначила Бекешкіна.

Вона розповіла, що найбільшу довіру серед державних інститутів українці відчувають до армії.  «Серед недержавних найбільше довіряють волонтерам. Далі – церква, громадські організації. Засоби масової інформації мають довіру приблизно на 2% більше від показників недовіри. Найбільше не довіряють тим, хто повинен боротися з корупцією – прокуратура, суди, поліція, за винятком патрульних. Серед лідерів недовіри – Верховна Рада. А з нею – уряд та Президент», – констатує  соціолог.

Згідно із соцопитуванням Центру Разумкова, яке проводили в період із 28 жовтня до 14 листопада, найбільше жителі України стурбовані війною на Донбасі, соціально-економічними проблемами, корупцією і станом медицини.

«Влада, як така, мене  не цікавить»

Лідер рок-гурту «Океан Ельзи»,  громадський діяч,  музикант, вокаліст, композитор Cвятослав Вакарчук  упевнений, що  «те, ЯКОЮ має бути наша Батьківщина, є значно важливішим, ніж те, хто буде її очолювати» (див. «Українську правду»).  А відтак констатує: «Я ніколи не заявляв про президентські амбіції. Не збираюся робити цього й сьогодні. Влада, як така, мене не цікавить». Він зізнається, що «ніколи не співпрацював із жодними політтехнологами, не обговорював з ними навіть гіпотетичні політичні плани. Ніколи не замовляв соціологічним компаніям дослідження на тему своїх президентських чи інших політичних рейтингів».

Тим не менше, підкреслює Вакарчук,  «після Революції Гідності я твердо пообіцяв сам собі, що більше ніколи, ні за яких обставин не буду стояти осторонь тих процесів, які відбуваються в нашій країні. Це – моя справа, як і справа кожного з вас. Це справа всіх громадян України».

Роздумуючи про сьогодення, він зауважує, що «на жаль, політичні та державні інституції слабкі. Політикам, які роками перебувають при владі та в опозиції, часто, до речі, міняючись між собою місцями, люди не вірять абсолютно. А самі політики надто рідко демонструють стратегічне мислення, готовність ставити суспільні інтереси вище, ніж власні, приватні, сімейні, політичні та фінансові.

Україна поступово перетворилась на найбіднішу чи одну з найбідніших держав в Європі. Завинили в цьому всі політики, всі, які за останні 26 років перебували при владі. Але є в цьому й частка нашої провини: всі ці роки ми сподівались на черговий прихід чергового  «месії», який прийде і врятує нас. Не врятує».

Вакарчук висловлюється з приводу  того, що політикам потрібно вже сьогодні зробити. На його переконання, по-перше, слід створити незалежний антикорупційний суд, по-друге –  змінити виборче законодавство, щоб «зменшити роль олігархів і взагалі великих грошей у виборах». Загалом він пропонує десять принципів, які допомогли б  зробити нашу країну кращою.  А наостанок звертається до політиків, борців за владу. «До найближчих виборів ще півтора роки. У вас є час почати ці необхідні реформи, здійснювати ці необхідні кроки. У вас є час довести нам, виборцям, що ви справді любите свою країну. Час дійсно ще є, але його залишається все менше. І годинник цокає», – зазначає Вакарчук.

«Ця війна готується для того…»

Росія готується до нової війни. Тому  Україна отримує шанси на Донбасі. Так вважає військовий експерт Олег Жданов, коментуючи «Апострофу» заяву Путіна щодо виведення російських військ з Сирії.   Він переконаний, що йдеться  про політичний хід і «ніякі війська з Сирії не підуть. Можливо, навіть дійде до того, що вони знімуть шеврони та поміняють їх на сирійські, щоб не виділятися і щоб було як на Донбасі – «ихтамнет».  А відтак аргументує.  «Тому що сьогодні Путін вже в Єгипті. Він збирає антиізраїльську коаліцію. Зараз Ізраїль посилено хоче втягнути Іран в нову ізраїльсько-арабську війну і, цілком можливо, вона почнеться, тому що її хочуть і США, і Ізраїль, – пояснює він. – І тому Путін може демонструвати будь-які мирні наміри, але з Сирії він ніколи не піде».

Військовий експерт  припускає, що «зараз Близький Схід відтягне більшу частину проблем, і в нас не буде збільшення ескалації. Це повинно заспокоїтися. Тобто до Нового року абсолютно не варто очікувати посилення дій російських військ на Донбасі». При цьому він наголошує:  «Що стосується посилення конфлікту на Близькому Сході, то в Росії немає іншого вибору. Справа в тому, що ця війна готується для того, щоб відірвати Іран від Російської Федерації та, в першу чергу, розбомбити всі його ядерні об’єкти, втягнувши Іран у війну. І Росія це прекрасно розуміє. Тому Росія буде в будь-якому випадку підтримувати Іран. А Іран, якщо клюне на цю провокацію, то підпишеться зараз за Палестину. Якщо ні, тоді, можливо, ми не будемо стояти на порозі Третьої світової війни».

Олег Жданов намагається відповісти на запитання з приводу того, чи перекине Путін з Донбасу війська на Близький Схід.  У цьому контексті він підкреслює: «Все залежить від нашого бажання. Ми можемо скористатися моментом і вирішити це питання аж до військової операції. Але Росія сама звідти ніколи не піде. Або це буде дуже жорстокий тиск, тобто загроза розвалу Росії, або щось аналогічне, або зміна політичного керівництва Росії. По-іншому ми Росію з території Донбасу ніколи в житті не вичавимо. Або військова операція за хороших обставин і гарної підготовки».

«…може розпочати широкомасштабні бойові дії»

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов  виступив з розгорнутою доповіддю щодо ситуації в сфері безпеки на сході Європи і варіантів її розвитку, протидії гібридній агресії Російської Федерації, а також поінформував про першочергові заходи, спрямовані на зміцнення безпеки України  (див. сайт РНБО). Він назвав реваншистську політику Російської Федерації, спрямовану на відновлення свого регіонального і почасти глобального домінування, «головним чинником, що визначає дестабілізацію безпекової ситуації на сході Європи і на континенті загалом».

Також Турчинов акцентував на агресії Росії щодо України, що триває, зазначивши, що Росія методично перетворює Крим на потужну військову базу, а за час кровопролитної війни на Донбасі загинули вже понад 10 300 осіб, з них понад 2 500 цивільних та понад 200 дітей. «Мирні міста України перетворені росіянами на полігон для випробування найсучасніших видів бойової техніки і озброєння», – наголосив Турчинов.

Секретар РНБО зазначив, що «на Донбасі діють не повстанські формування, а російські збройні формування та окупаційна адміністрація РФ». За його словами, РФ розгорнула на окупованій території Донецької і Луганської областей потужне військове угруповання, яке є складовою 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу збройних сил РФ.

«Росія створює потужну військову інфраструктуру вздовж кордону з Україною і може розпочати широкомасштабні бойові дії проти нашої держави за наказом Кремля у будь-який момент. Причому рішення Путіна не залежатиме від дій України. Навпаки, більш важливим чинником для започаткування зовнішньополітичних та військових авантюр РФ є розвиток внутрішньополітичної ситуації у Росії», – сказав Турчинов. Він додав, що швидко зростає загроза і для держав-членів НАТО.

У контексті загроз – й третя  (протягом 2018-го)  «миротворча» ініціатива. А точніше –  заява лідера РФ, країни, яка анексувала частину  української території та де-факто  веде війну на Донбасі. Путін прилетів до Сирії і наказав  на авіабазі  Хмеймім виводити російські війська.  Хоч у реальності такого кроку експерти сумніваються, проте ряд із них не відкидає версії того, що РФ, таким чином, матиме можливість сконцентруватися на питанні України,  де ситуація  поступово  та неухильно розвивається у напрямі хаотизації.

Чи сприймає всерйоз такий сценарій головний геополітичний гравець? Судячи з заяви радника  з національної безпеки президента США Герберта Макмастера, що «Китай і Росія підривають світовий порядок і стабільність», швидше  «так», аніж «ні». Тим не менше, полем масштабної битви «гігантів» може стати ( і все до цього йдеться) Україна, якій на 2018 рік США мають намір  виділити  $350 млн для надання безпекової допомоги.

Зважаючи на те, що, за оцінками експертів, «Росія вперше ініціювала війну нового покоління», в якій вона використовує «підривну діяльність, дезінформацію і пропаганду з використанням кіберінструментів, що  працюють у  різних областях, намагаючись посіяти розбрат в наших країнах, зіштовхнути їх одна з одною і створити кризу довіри», попереду – й незнані досі виклики. На цьому акцентували увагу  і  ЗМІ: «Новий поворот» («День»),  «Маргінали в Польщі і Україні хочуть зіпсувати відносини між країнами в інтересах РФ – польський посол» (УНІАН), «Втрачаємо підтримку Заходу: в Україні вказали на важливі наслідки атаки влади на НАБУ» («Апостроф»),  «Чому втрачає країна» («День»),  «Порошенко, Саакашвілі та Луценко. Хто жертва?» («НВ»),  «Кавказький   полонений. Для чого відпустили Саакашвілі» («УП»), «Венеціанська комісія і мови в школі: відкрите питання – російська» («DW»),  «Валентин Гладких про деградацію держави та війну всіх проти всіх» («Політека»), «Суд дозволив Каськіву виїхати за кордон» («УП»), «Посли G7 висловили підтримку НАБУ» («ЄП»),  «Гуманітарна ситуація на Донбасі є найгіршою за три роки, – Держдеп США» («День»)…

Зважаючи на невмолимі тенденції, Україна звернулася  до світової спільноти  (маю на  увазі заяву МЗС із нагоди 43-ї річниці резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX)  «Визначення агресії»).  У цьому документі зокрема значиться: «Вбачаємо винятковий цинізм у тому, що агресія проти України  спланована, підготовлена та розв’язана Російською Федерацією, яка є гарантом суверенітету та територіальної цілісності України за Будапештським меморандумом».

Тим часом, шанси на те, що російський імперських маховик збавить оберти щодо нашої держави,  абсолютно нульові.  На це прозоро натякнув Путін під час вище згадуваної  підсумкової щорічної прес-конференції, знову наголосивши: «Наші історичні та духовні корені дають мені право говорити, що ми один народ».  А якщо бути точнішим, то  у цій фейковій констатації – майже відвертий натяк на те, що Кремль робитиме все, аби досягти споконвічної своєї мети, коли б на землі не лишилося жодного українця. І не тільки в етнічно-буквальному сенсі, але й у рамках української політичної нації.

Цілком вірогідно,  що масштабний похід за «визволення України від українців» може розпочатися будь-якої миттєвості. Адже перед березневою президентською кампанією  російському імперіалізму «нужна одна победа». Та ворог  (і той, що з «Градом» і «Сатаною», й той, хто «воинство в рясах») забуває про неминучість торжества Вищої Справедливості.  Не сумніваймося! Будьмо.

Віктор  Вербич