Голова Апеляційного суду Петро Філюк – людина щира і відкрита. Саме такі відгуки чув від колег, готуючись до інтерв’ю. Застаю суддю у робочому кабінеті. Він при вході зустрічає мене потиском руки і посмішкою. На столі – фахова та художня література. На приглушеному звуковому режимі працює телевізор, де показують останні новини «міхоліади». Нашу розмову представник Феміди розпочинає з повчальної історії про мух та бджіл, а потім – щиро зізнається, що дуже не любить, коли його відвертість і щирість використовують проти нього ж.

Петре Тодосьовичу, каденцію цієї постмайданівської влади без перебільшення можна назвати періодом реформ. Напевно це логічне завершення Революції. Зрештою, про це говорять Європа та Штати. Слідом за реформою поліції, медицини та інших галузей в Україні стартує судова реформа. Оцініть те, що поки написано на папері: судова реформа – це позитивні зміни в галузі чи крок назад?

Звичайно, що якісь зміни мають бути. Звісно, якщо вони спрямовані на позитив. Якщо ж позитиву немає, то і нема чого розпочинати. Найкраще явищам дає оцінку суспільство, люди. Ми чуємо що вони кажуть. Чи подобається реформа медицини, освіти, в тому числі і реформа судової системи. З 2014 року ми постійно повторюємо слово реформа, а що ми бачимо в кінцевому результаті? Якщо іде реформа, то потрібно залучати людей, які в цій системі працюють і щось в тому розуміють. Ось навчилися натягувати чужі кожухи на себе, дивитися як в Європі, Америці. Але ж ми повинні враховувати особливості нашої держави, ментальність людей, ситуацію суспільно-політичну і все інше. Це все має бути в комплексі. На всі ці питання є відповіді, які написані дві тисячі  років назад: мудрий законодавець розпочинає не з  видання закону, а з вивчення його придатності для суспільства.

От кажуть, що реформи не йдуть. Напевно, треба вивчити запит суспільства. Не можна ж руйнувати старий будинок, не збудувавши новий. Так можна проснутися на вулиці. Все повинні робити люди, які це вміють робити. Ми багато запозичаємо з Європи, Америки, але я там був, бачив і знаю, що не все там так добре, як видається.  Ми позбирали все з різних країн і воно у нас не йде. Напевно, треба дивитися трошки приземлено. Не все те, що було в нас – було погане. Та ж реформа освіти. Чомусь наші діти виграють конкурси. Їздять навчатися за кордон. Там їх приймають залюбки. Так само і судова система у нас була не настільки погана. Тепер ми стільки наплодили судів, що і самі не розуміємо для чого. Людині має бути все зрозуміло. Має бути один суд. Якщо є в цьому потреба, то всередині системи хай будуть люди, які спеціалізуються на певній тематиці. Тож реформи у нас не адаптовані. Якщо ви не впевнені у чомусь, то краще не починайте взагалі. Якщо ти не впевнений, що можеш побудувати хороший міцний будинок, то відремонтуй той що є, а не нищ його.

Напевно, в контексті цього ми говоримо і про якість законів…

Закон має бути коротким, аби його зрозуміли. Останні зміни у Цивільний процесуальний кодекс десь на вісімдесят сторінок. Будь-який закон у нас надрукований на купі листків товщиною з палець. Чим товщий закон – тим він недолугіший. Судді інколи не всі можуть зрозуміти його …

Як же тоді зрозуміти людям?

Ну не те, що судді не розуміють вцілому. Просто може бути багато питань щодо трактування. А все тому, що закон повинні писати фахівці. Я вже не кажу про те, як він приймається. Я більш ніж впевнений, що у дев’яноста відсотків депутатів запитати і вони не будуть знати, що вони приймають. От вам і відповідь. Тому якщо щось змінювати – то до цього треба підходити дуже виважено. Нам кажуть міжнародні донори, що нам до певного числа треба прийняти закон про Конституційний суд, бо вони не дадуть грошей. Яка ж може бути якість закону, якщо він робиться поспіхом? Ми що, працюємо під гранти? Нам ставлять вимогу: землю продайте, ліс повивозьте – тоді дамо вам кредити. Країна попала у залежність від міжнародних донорів. Так ніяка реформа не піде.

 Наш волинський судовий організм є здоровий

В контексті реформи суду можна згадати про реформу поліції. Одним із її плюсів вважають те, що поліція стала більш відкритою і позбавилася неприємного шлейфу хабарників. У працівників суду є схожа проблема: за ними теж часто тягнуться схожі ярлики завдяки славі колег. Згадаймо, для прикладу того ж «колядника» Зварича. Чи вдасться, на вашу думку, оновити систему і відбілити репутацію суду?

Ми завжди знаходимо якогось Зварича і ліпимо до якоїсь юридичної установи. Давайте не будемо чіпати чужих, а розберемось в себе, на теренах нашої області. Звичайно, треба бути відвертим: таке явище присутнє. Але взагальному наш волинський судовий організм – здоровий. Я особисто знаю деякі хвороби і знаю як їх лікувати. Якби моя воля – я б їх вилікував за три-сім днів, але я такої можливості позбавлений. На все має бути політична воля, яка від нас не залежить. Суть же реформи оновлення, так? У нас і так є свіжа кров, і вона не є поганою. Ті, що прийдуть по нових правилах буду гірші. По моральних, психологічних, а особливо – професійних якостях. Ну от Верховний Суд згадаймо. Ми бачимо картинку по телебаченню, але вибачте – вища судова інстанція вже рік не працює. Дуже добре, що є що показати, але для людей не це важливо. Людські справи лежать на місці місяцями і роками.

Ви згадали про Верховний Суд. Як оцінюєте перетурбації та кадрові зміни в установі?

Можливо я скажу те, що комусь не сподобається. Я можу давати оцінку Верховному Суду України, який був. Я знав цих людей і в багатьох з них вчився. До речі, у мене питання: а що це у нас створили? Це Верховний Суд якої держави? Це якщо стилістично. Але повернемось до головного. Там дійсно було багато людей, яких я поважаю. Вони достойні бути там. Якщо в загальному взяти тих, хто був і тих, хто прийшов, то я б надав перевагу попереднім. Кажуть, що вони працювали при Януковичу, але саме той суд не піддався ні на які утиски. Саме тому тоді й створили спеціалізовані суди, і,  фактично, відрізали Верховний суд. Вони вистояли у той період часу. Це люди з високими моральними якостями. Той же самий голова суду Онопенко, в якого робили обшуки. Такого в світі не було. Це нонсенс. Тепер цим людям кажуть, що нам треба нові обличчя. А взяли тих людей, які працювали при Януковичу. Від кого і від чого це очищення? Ці спеціалісти розуміли філософію права. Той же суд визнавобрання Януковича президентом державинезаконним. То що в них не так? У будь-якій професії має бути досвід і навички. Давайте виберемо пілота літака по тестах. Скажуть представники «Боїнга», що їм треба нові обличчя, бо попередній пілот випив зайву чашку кави і комусь це не сподобалося, чи десь в ефірі не те сказав. Ви б полетіли таким літаком?

Ні, звісно. Не ризикнув би…

Так отож. Будь-яку роботу мають виконувати спеціалісти. Нам кажуть набрати нових. Звідки? Ну хіба що з Марсу. Знову ж таки вернемося до поліції. Були люди, які відповідали моральним, етичним і професійним критеріям, але їх не показували по телебаченню. Вони вміли і знали, як розслідувати злочини. Ми зробили гарну оболонку, але суть не змінили.

Я не буду служити нікому

Якщо ми вже заговорили про кадрові зміни, то напевно варто й оцінити систему набору у судді.

Ніякий комп’ютер не вирішить це питання. Хто в душу загляне? Він здасть тести, а придатність? Він зможе літати? Я би подивився як він літає, як він йде на посадку, попитав би тих, хто з ним літав. До того, що по тестах – я б не ризикнув сідати. Ми знаємо всіх тих, хто не повинен бути на посаді. Ну от ви прийдіть до мене і скажіть що не так.  Треба ж перевірити мою приналежність і чи добре я буду служити, хоча я не буду служити нікому. Якби я комусь служив, я б тут не сидів: ні помаранчевим, ні якимось іншим. Я так живу. Раніше комісія була на місці. Знали, де ти живеш і що робиш. Тут ні з того, ні з сього подав заяву, пройшов тести, де вгадав чи не вгадав. Може є непогані люди, які прийшли і таким чином, але я таку думку не поділяю. Давайте по цих американських тестах поміняємо лікарів. Я що, смішно виглядаю, що мене мають оцінювати через призму американських тестів? Треба або самолікуватися, або хай прийде хірург і вирізає весь непотріб. Хоча, якби метастази пішли по всьому тілу, то я б тут з вами не сидів і ви це розумієте. У нас в області немає таких рішень, які б розхитували ситуацію. Невже судова система Волині заблокувала інвестиції? Інша справа, коли судиться сім’я – завжди винен суддя. Це нормальна ситуація. До нас ідуть з тією проблемою, яку вже не можна ніде вирішити. І це – нормальна ситуація. Моя позиція така: приходьте в суд, візьміть всі мої справи і тоді робіть висновок. Приїдьте з комісією і скажіть що не так. Як може хтось в Києві дивитися якусь анкету через призму американських тестів? Я не американець, я – українець. Я тут родився, жив і буду жити. Виїжджати нікуди не збираюся. Американські тести мені не підходять. Я психологічно не можу їх робити. Я готовий іти на вибори народом, а не здавати американські тести. Готовий виходити до людей і робив це під час майданів, Революції гідності. Багато де були  заворушення, а в нас не було. Напевно це теж оцінка. Хай наші люди приймають рішення на місці, а не якийсь дядько в Києві. Погоджуєтесь?

Напевно так, я б теж хотів, щоб мене як професіонала-журналіста оцінювали по написаному, по результатах моєї роботи.

Отож! Тест не вирішує розуміння. Я піднімаю книжку, дивлюся ту чи іншу норму права. Я порівнюю, даю оцінку проблемі. А мені кажуть, що має бути одна якась певна відповідь. Це не поріг оцінювання, а незрозуміло що.

Ви згадували про вимоги міжнародних партерів. Власне,  їх вимогою і напевно логічним завершенням того, що розпочалося в суспільстві є створення Антикорупційних судів. Наскільки реальним є впровадження таких органів судової влади?

Можливо все, але має бути досить багата держава, щоб це все витримати. Колись був один суддя, два прокурори і вся економіка працювала. Сьогодні у нас все закривається, бізнес не йде, інвестиції теж. А ми тим часом створюємо таку правоохоронну систему. А що ми будемо охороняти? Це ж все  треба ще й утримувати. Треба концептуально визначитися, що нам потрібно. У нас кільканадцять підрозділів поліції, служба безпеки, НАБУ, САБ, ДБР. Зараз ще Антикорупційний суд. Та ми заплутаємось в назвах. Якщо є хвороба, то призначають лікарів, які її лікують. У нас всі лікують і кінцевого результату нема. Треба визначити проблему і конкретно обрати органи, які нею займаються. То казали, що такий суд непотрібний. Європа обурилася – вже потрібний. Ми то суд створимо, але таким способом проблему не вирішимо. Має бути єдиний комплексний підхід. Кажуть, що антикорупційні справи в суді не ідуть. Так дайте справу,  я ж її не бачу. Я поки що бачу сценарій для художнього фільму. Для людей цього достатньо: гелікоптери, маски і руки за спинами. Дайте докази, а тоді щось кажіть. Наголошую: достатньо політичної волі, а не створення десятків різних державних органів, які треба утримувати за наш рахунок.

Чи є причини, що заважають існуючим судам розглядати антикорупційні справи?

Абсолютно нічого не заважає. Ну от іде засідання Кабміну і затримують очільників МНС. Де справа? Багато інших таких випадків. Давайте говорити про ті справи, що є в суді. Все ж відкрито – сідайте і дивіться. Має бути все відкрито, у просторих залах. Люди мають мати можливість слухати. Сам факт відсутності публічності створює негатив. Я дивлюся київські справи. Мені це не подобається, маленькі приміщення, всі над столом у судді. Я цього не сприймаю. Мені соромно, що так відбувається. Ми підемо у наші зали і ви побачите, як у нас. Тобто форма теж має значення. Зрештою, оцінки треба давати зсередини процесу, а не з прес-релізу.

Ми навчилися гарно і багато розмовляти, але не можемо подати раціональне зерно

На папері передбачено дуже багато змін, але знаючи наші реалії, можна перефразувати всім відомий передвиборчий слоган: те, що на словах – не завжди означає, що так буде на ділі. Наскільки судові новації  вийде реалізувати на практиці?

Ми навчилися гарно і багато розмовляти, але не можемо подати раціональне зерно. Говорять, що і те не так, й інше. Я погоджуюся і питаю пропозицій, а їх немає. Треба вміти викласти проблему і знати її рішення. А то проблема нібито звучить, а результату немає. Так само і щодо законів: треба вміти їх створювати і розуміти. А вони думають, що чим більше – тим краще. Тоді це вже виходить не закон, а інструкція. Я у свій час закінчував серйозний юридичний вуз у Харкові. Я б ще там теорію послухав. Всі відповіді закладені у теорії. Знаєте, як в медицині: треба знати будову людини і клітини – тоді знайдеш ліки. Так само і тут. Треба знати основу, теорію. Ми бачимо тих, хто пише закон. Вони не можуть цього зробити, бо їм це не дано.

На рівні столиці ми все частіше спостерігаємо протистояння силовиків, постійні взаємообшуки і звинувачення. Чи є щось схоже на Волині?

Природний  правильний процес має бути. Ви маєте певне коло обов’язків – доводьте їх до кінця, але не виходьте за межі, бо це ознака непрофесійності. Мудрий – мовчить і робить, а той хто не робить – кричить. Так в будь-якій сфері. Якщо це виходить за межі, то це рівень не надто професійний. У нас звикли все показувати на публіку. В один момент в нас ці – головні. Потім створили інших – інші головні, бо ж не просто так їх створили. В класі має бути один вчитель. В нас всі тим самим займаються: п’ять-сім органів займаються тим же самим.

На регіональному рівні не відчувається оцього виходу за коло своїх обов’язків?

Ну воно і не повинно відчуватися. Такі ситуації є, але це внутрішні справи. В основному це непогодження з тим чи іншим рішенням, але є процедура оскарження. Краще це робити не вуличним методом, а процесуальним. Галас – ознака безпомічності.

Такі як ми, можуть бути комусь неугодні

Суддя апеляційного суду часто коригує рішення своїх колег з судів першої інстанції. Чи не виникає через це непорозумінь і конфліктів з колегами?

Все залежить від фахового рівня. Якщо ти виписав рішення і воно є зрозумілим для сторін процесу, то які можуть бути претензії. У нас може бути інколи невдоволення рішеннями, але таких вердиктів, які б міняли соціально-економічну ситуацію в регіоні – немає

Напевно найбільш резонансна справа наразі на рівні Луцька та, що стосується секретарського протистояння у міськрад. Чи можна цю справу вирішити в рамках правового поля?

З моєї сторони буде неправильно давати оцінку цьому. Це з етичних міркувань, бо я не бачу справу і рішення по ній. Інколи сам слухаєш справу і до кінця всього не розумієш. Треба бути головуючим в тій справі, щоб дати оцінку, але іде питання способу вирішення. Взагалі ж, судовий спосіб вирішення – не найкращий. Краще до цього не допускати. Судом ми фактично лікуємо хворобу. Можемо вдало вилікувати,
а можемо і невдало. На рівні законодавства треба виписати все так, щоб не давати можливості трактувати по-різному. Я про об’єм закону. Треба, щоб всім було зрозуміло. А так кожен трактує як може…

Недарма ж люди кажуть, що закон як дишло.

Бо є вісімсот сторінок рішення, хтось читає першу, а хтось – восьмисоту. А має бути все на одній. Треба дивитися питання в комплексі. Це вже конфлікт, а бажано щоб його не було. Така категорія справ є. Це через те, що нечітко виписані правила і кожен трактує своє бачення. Треба почати із законотворчої діяльності та системи управління державою. А коли вже щось не спрацювало – це вже хвороба.

Наскільки багато у нас залишилося заполітизованих справ? 

Якщо щось більш-менш резонансне, то я дивлюся звідки ноги ростуть. Якраз на цьому грунті багато справ базується і важливо це бачити. Особливо це треба бачити керівникам установ і донести це до колег. Тому дуже небезпечна наша реформа. Саме через призму політичного бачення. Такі як ми, можуть бути комусь неугодні, але на нас ніхто не впливає. Я Вам чесно кажу.

Петре Тодосьовичу, невдовзі професійне свято працівників суду. Через онлайн-сторінки «Волинської правди» Ви можете звернутися до своїх колег. Що б Ви їм побажали?

Це свято не лише суддів, а всього апарату, судової адміністрації. Хочу привітати всіх колег і в першу чергу побажати їм здоров’я, мудрості та терпіння. Ну і головне – всього цього під мирним небом. А все інше ми переживемо і здобудемо.

Вітаю з святом і Вас, пане голово. Дякую за щиру та відверту розмову.

Розмовляв Андрій Мошкун

Після закінчення інтерв’ю Ваш покірний слуга-журналіст мав можливість оглянути просторі зали суду, побувати на двох судових засіданнях, а ще – поспостерігати за своїм співрозмовником зі сторони. Петро Філюк, як хороший господар на своєму хазяйстві: тішиться просторими кабінетами та хорошими ремонтами.