Дмитро Горєвой зазначає: «Важко собі уявити,щоби владика Ніфонт готував собі в якості наступника саме єпископа Нафанаїла,і на це є низка причин. Перша і найголовніша – ідеологічна. Ніфонт є прихильником автокефалії УПЦ (МП) та бачить в ній шлях до подолання розділення. Загалом владику можна характеризувати,як проукраїнську та якщо не ліберальну,то точно не консервативну людину. Він посприяв виданню старовинного Луцького Євангелія – пам`ятки української мови XIV століття та широко презентував його як в Україні,так і в Росії. Популяризація національної історії та культури свідчить радше про українофільські погляди. Також владика Ніфонт доклав чимало зусиль для збереження міжконфесійного миру на Волині. Він публічно демонструє толерантне та поважливе ставлення до представників протестантських конфесій».
 
А відтак нагадує,що «під патронатом владики діє Волинська духовна семінарія. Цей навчальний заклад спрямований на підготовку одружених парафіяльних священників,на відміну від сусідньої Почаївської семінарії,значна частка випускників якої йдуть в ченці. Клірики волинських єпархій демонструють прихильність європейському вибору України,захисту цілісності держави та й взагалі патріотично налаштовані. Так,протодиякон Віктор Мартиненко став відомим завдяки жорсткій відповіді митрополитові Павлу (Лебедю) стосовно порівняння В. Януковича з Ісусом Христом». Загалом,переконаний аналітик,можна говорити про «умовно ліберальну,проукраїнську позицію митрополита Ніфонта». У той же час,переконаний він,«діаметрально протилежними є погляди єпископа Нафанаїла». За версією Горєвого,«Нафанаїл є послідовним прибічником ідеї максимальної інтеграції УПЦ (МП) в РПЦ. У 2012 році він був включений до складу комісії,що мала привезти статут УПЦ відповідно до статуту РПЦ,зі скасуванням усіх пунктів,що уможливлювали автономність в керуванні УПЦ. Головою комісії був Донецький митрополит Іларіон (Шукало),а серед учасників одеський батюшка-сепаратист о. Андрій Новіков (що втік до Росії). Саме на цих трьох особистостей і розраховували в Росії,що вони зможуть ліквідувати надлишки автономності. Прихильник консервативних,монархічних ідей,а також культу царя Микола II,про що пише одіозний протоєрей з Одеси Володимир Корецький».
 
Аналітик нагадує,що «з 1997 по 2016 рік Нафанаїл (Крикота) був ректором Почаївської семінарії (ПС),яка є рупором ідей «русского мира». Про його жорсткий стиль керівництва та строгість до підлеглих свідчать випускники Почаївської лаври. Навчання,якщо так можна сказати,в ній побудовано особливим чином. Знання як такі не вважаються цінністю,якщо вони не можуть бути використанні у відстоюванні власної позиції. «Горе від розуму» та «послух вище за піст та молитву» – найпопулярніші у викладачів та студентів семінарії.
 
Такі умови проживання і навчання за чотири роки виховують цілком лояльних та слухняних молодих людей,якими через низький рівень освіти досить легко маніпулювати». Відтак він оприлюднює припущення,що «єпископ Нафанаїл почне застосовувати жорстку авторитарну модель правління…Є побоювання,що з приходом нового керуючого єпархією почнеться чистка кадрів,перш за все це стосується авторитетних проукраїнських священників,як,наприклад,о. Валентин Марчук».
 
На думку Горєвого,«якщо ці припущення перетворяться на реальність,то ми зможемо спостерігати певне відображення центральних подій на місцевому рівні. Оскільки подібний крок буде дуже схожим на звільнення о. Георгія Коваленка з посади речника УПЦ. Марчук,як і Коваленко,є представниками т.з. проукраїнського крила в УПЦ. Маючи великий кредит довіри від суспільства,ці священики доволі довго за рахунок власного авторитету зберігали «людське обличчя» Церкви».
 
А відтак він висловлює припущення,що «з призначенням Нафанаїла на волинську кафедру УПЦ ризикує,чого і хоче її вище керівництво,створити вибухонебезпечну ситуацію на Волині. В регіоні дуже багато протестантських громад,суттєво присутня УПЦ КП,в особі доволі радикального митрополита Михаїла. Зважена політика Ніфонта,толерантне ставлення до протестантів та проукраїнська позиція допомогли владиці зберегти власну єпархію від переходу більшості парафій до Київського Патріархату. Нафанаїл не буде демонструвати проукраїнську поведінку,однак буде везти безкомпромісну політику,як і більшість єрархів,що пов`язані з Почаївською Лаврою. Навіть на рівні спілкування перше,що може спричини спротив волинян новому єпископу – це принципове спілкування з підлеглими тільки російською мовою».
 
Горєвой вважає,що все це «органічно вписується в логіку протистояння керівництва УПЦ (МП) з українською державою та суспільством. Митрополія відчуває себе чужою в нових соціальних та політичних реаліях. Вона намагається відгородитися,будуючи стіну між вірянами,як нижчою ієрархічною ланкою,і Синодом,як вищою… Керівництво цієї Церкви цілком виправдано побоюється,що під тиском священників єпархіальні архієреї почнуть проводити більш-менш проукраїнську політику. Роблячи кроки,які носять антидержавницький характер,чи то відверто чи то приховано,Церква в особі своїх митрополитів штучно створює конфліктну ситуацію. Подібні дії очікувано провокують радикальну частину населення. Цим користується Московська Патріархія та Кремль задля створення інформаційної кампанії проти України».
 
Він резюмує: «Таким чином київські владики МП семимильними кроками тягнуть власну Церкву на дно,в прискореному темпі втрачаючи залишки авторитету та репутації. На жаль,попри гучні заяви про високі стандарти та рівень знань в духовних академіях і семінаріях,уроки 1917 року Церквою так і не було вивчено».