І все-таки ще кожні день і ніч – від карбом свята. Навіть у тому парадоксально-оксиморонічному поєднанні,коли звучало вітання: «Зі Старим Новим роком!» Однак,схоже,варто й дослухатися до суворого попередження,що звучало вже в призабуто-«збитому» анекдоті: так завше не буде. Тож не треба бути невиліковним песимістом,аби не сумніватися: атака на життя Української держави,на цілісність українського суспільства,на «шматування» української політичної нації,на кожного,хто має здатність відчувати себе хоч трохи причетним до українства,з кожним днем лише посилюватиметься. Це підтвердили й події та тенденції минулої «семиденки».

Коли на початку тижня,незважаючи на відгомін свят,прокуратура «заставила» депутатів Луцької міськради терміново зібратися на сесію,чомусь пригадалося зізнання Владіміра Путіна для своїх ветеранів,що «Россия – это тот же Советский Союз». Дати «зелене світло» на червонопрапорну радянську символіку (а як інакше розуміти протест міської прокуратури на заборону радянської символіки?) в єдиному українському місті,що отримало почесний прапор Євросоюзу,– це не просто випадок чи свідчення того,хто є хто. За це не тільки подяку від Жириновського можна заслужити,а й отримати навіть крім медальки від майбутнього президента РФ два слова-повтори ката Петра І «молодцы,хахленки». Це не просто показове ставлення до резолюції Європейського Парламенту ще від 2 квітня 2009 року,де засуджуються тоталітарні режими – і радянсько-комуністичний,і націонал-соціалістичний,нацистський?

Правда,«реанімувати» в Луцьку радянську символіку,під якою була знищена Українська Народна республіка,під якою визволяли Україну від українців у пізніший період,поки що не вдалося завдяки позиції депутатів. Але для багатьох з’явилося достатньо підстав для того,аби переконатися,інтереси якої держави відстоюють українські правоохоронці,куди на 21-му році свого відновлення рухається країна,яка декларувала намір увійти до європейської спільноти.

Зрештою,аби переконатися,що війна з Україною в Україні ніколи не припинялася,достатньо прикладів не тільки в одній з найменших областей. Та суть навіть не в тому. Оскільки саме ця стратегія,маючи успішних реалізаторів,водночас і мобілізує тих,хто «впав» у політичну «сплячку»,виліковує від ілюзій,єднає тих,хто не поспішає гукати «Слався,Отечество,наше свободное» чи «Живи,Україно,прекрасна і сильна,в новому союзі ти щастя знайшла». І за це не можна не подякувати (до речі,11 січня відзначався міжнародний день «спасибі»).

Тож наразі,дякуючи за можливість ще торувати свої життєві стежини,які складова – українського шляху,спробуймо,«поки є час» (Леся Українка) не вдати з себе політично незрячих,озираючись у тиждень,який уже став надбанням минулого.

«…буде переходити до Росії»

Андрій Шевченко,роздумуючи в «Українській правді» про нинішній стан міждержавних українсько-російських відносин,зазначає: «Як кажуть деякі українські олігархи,«оказанная услуга не считается услугой». За ці два роки Кремль отримав від Києва майже все,що хотів. Харківські угоди,повний режим сприяння для російського капіталу і для ФСБ,«зелена вулиця» для РПЦ». На його думку,«якщо здати ще і газову трубу,залишиться справді хіба межигірську «Хонку» передати в резиденцію Зурабов чи його наступнику».

На думку Володимира Ланового («Главред»),«такі загрози,як втрата незалежності,існують. Вони пов’язані з величезним зовнішнім боргом,який владою нарощується. І цей борг концентрується в руках Російської Федерації. Зокрема,домовленість про розрахунки за газ у рублях є спробою уряду отримати необмежені позички від нашого північного сусіда». Він вважає,що «влада змушена буде за продовження термінів повернення російського боргу віддавати стратегічні об’єкти і поступатися політичною волею й економічним суверенітетом. Контроль над економікою буде переходити до Росії».

«Це супроводжуватиметься небаченим зростанням агресивного націоналізму»

«Дестабілізація Росії – жах для України та всього світі»,– стверджує в УНІАНі Борис Кушнірук. Відтак він робить екскурс у минуле: « У далекому 1999 році російські спецслужби привели до влади свого ставленика – Володимира Путіна». Йому за умов надвисоких цін на сировину вдалося забезпечити певну стабільність у РФ. Однак зараз у цій країні,на його думку,«виникає всі більше причин для політичної дестабілізації». За цих умов,констатує Кушнірук,«Путін – заручник гебістської влади,представником якої він є». Якщо процес дестабілізації 140-мільйонної країни не вдасться зупинити,«це супроводжуватиметься небаченим зростанням агресивного націоналізму та екстремізму. Причому ставку на роздмухування націоналізму робитиме саме влада. Вона буде зацікавлена спрямувати протестні настрої на «ворогів»,передусім зовнішніх,які «тільки і зайняті тим,як розвалити Росію»… В умовах дестабілізації Росії з її десятками мільйонів людей,заражених бацилою печерного націоналізму,які вважатимуть,що в розпаді їхньої країни винні зовнішні вороги,усе може вилитися в справжніх жах для США та країн Західної і Центральної Європи,у тому числі – України». Такий сценарій розвитку подій аналітик вважає найбільш вірогідним,окреслюючи хронографічні рамки: 2012 – 2013 роки. На тривожних симптомах після усунення від влади путінізму акцентує увагу й Анатолій Стріляний (див. «Небезпека комунізму-фашизму: до чого може призвести революція в Росії»).

«…може закінчитися масовими виступами й навіть зміною влади»

В аналітичній статті «Прогноз основних подій 2012»,що в «Українському тижні»,констатується: «Хоча де-факто виборча кампанія в Україні вже стартувала – негайно після ухвалення відповідного закону – офіційно електоральний процес розпочнеться 29 липня 2012 року. Голосування відбудеться 28 жовтня. Розвиток України найближчими роками залежатиме від того,що станеться впродовж цих трьох місяців і відразу після них: чи піде влада на масові фальсифікації (з огляду на нинішній рейтинг Партії регіонів і її сателітів – комуністів і «Сильної України» – швидше так),чи зможе опозиція їм протистояти і як до цього поставиться суспільство». Видання не виключає,що «на тлі соціально-економічної кризи,розпачу громадян та організаційного оформлення протестних рухів,спроба «вкрасти» вибори може закінчитися масовими виступами й навіть зміною влади». За умов неузгодженості дій опозиції,вважають аналітики «УТ»,«Партія регіонів і комуністи можуть отримати близько 280 місць у Верховній Раді». Вважаючи,що вірогідні зміни й очільника Кабміну,автори статті переконані,що важко буде відшукати «настільки ж позбавленого власних владних амбіцій,вірного Президентові й рівновіддаленого від груп упливу» кандидата у порівнянні з Миколою Азаровим. У той же час,аналітики вважають,що «зміна уряду може відбутися або навесні в разі різкого погіршення соціально-економічного ситуації й пошуку владою «офірного цапа»,або після «успішних» виборів як винагорода керівникові штабу Андрієві Клюєву». Не відкидається й версія того,що «прем’єром буде технічна фігура з оточення Президента,«молодий реформатор» із кола спілкування його старшого сина Олександра».

«…визнання громадянина України твариною»

Головний державний санітарний лікар РФ Геннадій Онищенко публічно висловив занепокоєння спалахами холери в Україні та намірами влади функцію контролю за харчовими продуктами українців передати ветеринарній службі. Він зауважує,що «у 2012 році в Україні профілактикою холери серед людей будуть займатися не медики,а ветеринарна служба. Це означає,що вже з травня ми досить серйозно посилимо нагляд на кордоні з Україною». Онищенко попередив: «Ми почнемо дуже уважно спостерігати за поставками з України всього сегменту аграрної продукції,насамперед молочної,і вживемо найжорсткіших заходів при найменшому погіршенні якості. У першу чергу постраждає малий і середній бізнес України». Він також зробив несподіваний висновок: «В Україні повноваження з контролю за продовольством і харчуванням,у тому числі у дитячих організованих колективах,передані ветеринарній службі. Де-факто,це є визнання громадянина України твариною». Останнє твердження обурило міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка,який на своїй сторінці «Tvitter» посмів делікатно-обережно порадити головному санлікарю братньої Росії попросити вибачення,чим,напевне,розсмішив Кремль і представників його «п’ятої колони» в Україні.

«…в руках Агафангела»

В УПЦ під завісу першого місяця – 2012 можуть відбутися події,які фактично визначать напрям її подальшого розвитку. «26 січня повинно відбутися чергове засідання Священного Синоду,де одного з його членів можуть призначити тимчасовим виконувачем обов’язків митрополита (очевидно,малося на увазі Предстоятеля. – авт.) аж до одужання Володимира»,– стверджує «Сегодня». Видання нагадує,що перший крок було зроблено ще 23 грудня 2011 року,коли головував на засіданні Синоду. Відтоді «печатка УПЦ,яка фактично була в руках секретаря митрополита (архієпископа Олександра (Драбинка). – авт.),тепер знаходиться в руках Агафангела. Автор публікації Дмитро Коротков уточнює: «Більше того,хоча комісію з управління Київською митрополією очолив той же Драбинко,всі її рішення також затверджується Одеським митрополитом. І,в довершення до всього,для перевірки фінансового стану Київської митрополії на чолі з настоятелем (правильно намісником. – авт.) Києво-Печерської лаври Павлом,у якого не найкращі стосунки з Драбинком».

«… выживут,станут людьми»

У святкові різдвяні дні голова Синодального відділу взаємовідносин Церкви з суспільством Руської православної церкви протоієрей Всеволод Чаплін дав чітко зрозуміти,що ця Церква фактично благословляє російську армію на порушення заповідей Христових,зокрема – не вбий. В ефірі «Русской службы новостей» він зазначив (цитую мовою оригіналу): «Я думаю,что нужно подумать сегодня о мощном военном присутствии России во всех регионах,где люди просят защиты от оранжевых экспериментов,от разного рода «цветных» революций. Даже если России нужно будет участвовать в боевых действиях,этого не нужно сегодня бояться: армии нужно наконец дать настоящую работу». Він також рекомендує своїй владі,проти діянь якої вже відбуваються багатотисячні акції протесту,свою версію розправи з тими,хто говорить правду в Інтернеті: «Сетевых «хомячков» вполне можно было бы отправить в действующие войска. Те из них,кто выживут,станут людьми». Він ставить завдання щодо реалізації російської геополітичної стратегії: «Мы сейчас отправили корабли к берегам Сирии – это хорошо,но это должно быть только начало. Во всех тех местах,где люди озабочены опасностью цветных экспериментов над теми или иными народами,Россия вполне может присутствовать,в том числе военным образом,полномасштабно,даже если это будет означать участие в боевых действиях. И вот в этих боевых действиях должен участвовать,по крайней мере,весь мужской элемент нашего народа».

«Це вже не сигнал,навіть не якийсь там натяк,а прямий удар…»

11 cічня ЗМІ оприлюднили фрагменти листа Держсекретаря США,адресованого екс-прем’єр-міністру України. Цей документ може мати серйозні наслідки,оскільки наймогутніша країна світу слів на вітер не кидає. З цього приводу Ігор Жданов,президент аналітичного центру «Відкрита політика»,переконаний (цитуємо «Обозреватель»): «Лист Гілларі Клінтон на адресу Тимошенко – це вже не сигнал,навіть не якийсь там натяк,а прямий удар кувалдою по нинішній владі. Оскільки лист адресовано не Президенту Януковичу і це не відкритий лист. Це лист у в’язницю до лідера опозиції». Згадуване видання з цього приводу нагадало,що США – могутня країна,«яка має значний вплив на ситуацію у всьому світі,в тому числі – на внутріполітичні процеси в Україні». Жданов вважає,що «наступним кроком Вашингтона,щоб пояснити владі,куди її може завести ця ситуація з Тимошенко,може бути приїзд Клінтон в Україну». Інше питання,чи на саме цього й очікують щодо фактично підконтрольної країни і на берегах Москва-ріки,де вміють «мочить» кого завгодно й де завгодно?

Та,незважаючи на мільйони «але»,життя намагалося вчити всіх нас,навіть коли ми цього стабільно й наполегливо не хочемо. Злітали маски «братів» із наших стратегічних «катів». Започатковувалися новітні війни як доважок до «газової» – «сирні»,молочні». Зрештою,і «спокій тільки снився» всередині нашої країни.

Минулотижнева «війна» проти бігбордів відгукнулася низкою запитань (у тому числі – щодо політичної та й будь-якої елементарної культури самих «кидал»). Адже чи не мала рацію Ганна Герман,заявляючи на «5-му телеканалі» про те,що замість портретів глави держави ліпше мало б бути його лаконічне вітання з новорічно-різдвяними святами? Чи не потрібне комусь,хто близько до Печерських пагорбів,оце з дозволу сказати «видовище»,коли найчисельніші в Європі поліцейські структури мусять вершити героїзм,виявляючи ворогів?

Таке враження,що в Україні там,де навіть нема проблеми,комусь дуже вже потрібно її створити. Надто це вже нагадує про диригентські помахи сусіда,якому так потрібно,аби в нас запанував хаос,після чого можна допомогти «революційним настроям» та довершити чергове «визволення» по-кремлівськи вже у новітньому варіанті.

Схоже,перший тиждень січня-2012 означив і набір проблем у духовно-церковній сфері,пов’язаних із намаганням фактично знищити УПЦ як відносно самостійну структуру,«прив’язавши» її (за сприянням чи принаймні пасивним спостеріганням з Печерських пагорбів) не тільки до кирило-гундяєвського «рускомировского» воза,а напряму до кремлівської машини. 26 січня можуть спробувати не просто «тимчасово» усунути блаженнійшого Володимира та «вотронити» чи українофоба Агафангела,чи «дона» Іларіона (а може,й колишнього нововолинця Павла: він недавно все-таки не повторив подвигу «старіших» єпископів,які,маючи досвід зради одного Предстоятеля,легко «продублюють» свій «подвиг» і щодо іншого). Можна не сумніватися,що люди Володимира Володимировича успішно справляться з поставленим завданням і в країні,яка надала «повний режим сприяння… і для ФСБ» (Андрій Шевченко).

Можна також не сумніватися,що вже в січні українська ГТС матиме інший статус,після чого урочисто піднімуть келихи не тільки в «Газпромі»,але й у Кремлі. Можна… Але цього «можна»,як «шагренової шкіри»,ставатиме все менше у сенсі свободи.

Про суворі реалії намагалися догукатися й ЗМІ: «Тінь смерті. Про усунення Тимошенко заговорили інтенсивніше»(«ЛІГАБізнесІнформ»),«Україні загрожує втрата суверенітету – Лановий» («Главред»),«Регіони» планують за незрозумілими критеріями вибирати і знищувати архівні документи» («Експрес»),«Чоловік Тимошенко – не останній,хто попросить політичного притулку в ЄС» («Цензор.Нет»),«Депутати ненадовго відклали здачу труби» («УП»),«Москва покарає Київ за недобір газу» («Утро.ua»),«Експерт: Україну очікує друга хвиля політичних репресій» («УТ»)…

Та,незважаючи на все,все одно життя тривало й триватиме. Навіть тоді,коли нас не буде. Однак,як оптимістично зауважила в одному зі своїх художніх текстів Ольга Ляснюк,«загинемо всі. Ненадовго». А зважаючи на силу молитовного «Боже,нам єдність подай»,спрогнозуймо неминучість торжества правди єдиним словом – будьмо.