До цього призначення межі впливу кланів розподілялися досить просто. «Донецькі» контролювали позиції в уряді,РУЕ – адміністрацію президента,енергетичний сектор і частково силові структури. Одночасно посилювалися позиції сім’ї президента,яка заявляла про все нові та нові бажаннях у бізнесі та керівництві країною – аж до Національного банку та Міністерства внутрішніх справ. У цьому протистоянні,що розгортається на тлі фінансової та економічної ситуації в країні,яка стрімко погіршується,Микола Азаров грав (за прикладом фаворитів французьких монархів) роль генерального контролера фінансів,у ручному порядку розподіляє гроші,що залишилися між бюджетними потребами і тими,хто прагне поживитися на рахунок бюджету. Ну,а «маловразумительний» Федір Ярошенко грав роль усього лише помічника цього генерального контролера.

Самозакоханий і честолюбний Валерій Хорошковський,звичайно ж,не буде помічником Азарова. Можна сказати,що Хорошковський – сам генеральний контролер,а Азаров у своїй новій ситуації – всього лише зіц-голова Фунт,на якого свого часу спишуть всі прорахунки та огріхи першого безславного періоду перебування Віктора Януковича в президентському кріслі. Але Хорошковський буде абсолютно іншим генеральним контролером. Отримавши доступ до бюджету,він почне відтісняти від нього донецьких олігархів,приватизуючи держава в інтересах блоку групи РУЕ і президентського сімейства.

Така ситуація розвивається в українській історії аж ніяк не вперше. Свого часу дніпропетровець Леонід Кучма,який був зобов’язаний своїм президентством землякам і російській підтримці,безтрепетно «кинув» і тих,і інших,виявивши нові групи підтримки в Києві і зосередившись на збагаченні особисто близьких собі людей. Те,що Кучма був арбітром кланових інтересів – міф останнього періоду його перебування при владі. Кучма став арбітром,тільки розгромивши земляків-дніпропетровців на чолі з їхнім новим лідером Павлом Лазаренком. Відлуння тієї давньої війни можна помітити навіть у сьогоднішніх реаліях: дніпропетровчанка Юлію Тимошенко наступник Кучми і Ющенка Віктор Янукович відправив у колонію,а один з провідних співробітників кучмівської адміністрації Сергій Льовочкін рулить президентською адміністрацією і презентує в ній інтереси групи РУЕ.

Призначивши Валерія Хорошковського міністром фінансів,Віктор Янукович фактично благословив блок своєї сім’ї і РУЕ,продемонстрував,що є покровителем цих двох угруповань і дистанціюється від донецьких. І якщо земляки Януковича цього ще не зрозуміли,то дуже скоро зрозуміють за рівнем свого впливу у владі і можливостями експансії в бізнесі. А зрозумівши,почнуть чинити опір – Януковичу належить важке вимотуюче протистояння з тими,хто допоміг йому прийти до влади в Донецьку і з тими,хто чекав цього приходу в Москві – і вкрай розчарувався у Вікторі Федоровичу. І,тільки розгромивши донецьких,змусивши їх підкоритися і забравши у них частину бізнесу на користь своїх родичів і нових соратників,житель Межигір’я стане справжнім «татом» – якщо вийде,звісно.

Тому що Кучма вів свою війну в ситуації,коли йому не було ніяких альтернатив. Опозиції як такої не існувало,Лазаренко був єдиним олігархом серед дніпропетровців,для команди Кучми не було кращого президента. Та й сам Леонід Данилович був хитрим,гнучким,спритнішим і цинічним. Янукович не може дозволити собі відкритих воєнних дій,тому що ними негайно скористаються опозиційні сили – чи донецькі мільярдери скористаються ними.

Сильних гравців,незадоволених перетворенням Януковича з чиновника-лобіста в одного з найзаможніших людей країни,серед донецьких достатньо – і вони не борються з ним тільки до моменту,поки його амбіції не зачіпають їх власних інтересів. Росія сьогодні набагато сильніша,ніж при Кучмі – тому що від ціни на її енергоносії залежить саме виживання української економіки. І,нарешті,угруповання РУЕ сприймає Януковича як попутника,а не як ідеального для своїх інтересів главу держави. Лобістам інтересів газотрейдера вдалося домовитися з Кучмою і поставити собі на службу Ющенка – і вони цілком можуть вірити,що для мінімізації ризиків краще не президент,з яким доведеться домовлятися,а глава держави з власних рядів. У цьому сенсі призначення Хорошковського може виглядати лише першим кроком на шляху його перетворення в «сильного канцлера»,який домовляється з Брюсселем і Москвою,після якого питання про усунення Януковича може виявитися вже чисто технічним. Не будемо забувати,що на цей момент на українській політичній сцені не повинно бути ніякої опозиції і ніяких донецьких – тільки родина й РУЕ,яким доведеться зіткнутися в останній смертельній сутичці.

Все це стратегічне планування,зрозуміло,не має на увазі,що боротьба за владу і гроші відбувається в злиденній деградуючій країні,населенню якої може в один прекрасний день набриднути це непрофесійне знущання пройдисвітів. Але хіба ліліпути,чий палац поставлений на стіл задрімалого велетня,підозрюють,де вони знаходяться і можуть припустити,що його необережний рух рукою може змахнути на підлогу всю їх ретельно вибудовану конструкцію,повну маленьких бажань і примітивних амбіцій смішних людей,за іронією долі переконаних,що вони – повелителі сну велетня?

Джерело: «Левый берег»